№ 400/504/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 400/504/23

провадження № К/990/44664/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Уханенка С. А.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної військової адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департаменту інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Херсонської обласної державної (військової) адміністрації на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Мельника О. М., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Ступакової І. Г., суддів: Бітова А. І., Лук`янчук О. В.

І. Суть спору

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Херсонської обласної військової адміністрації (далі - Херсонська ОВА), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департаменту інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника Херсонської ОВА від 26 грудня 2022 року № 191-ос про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII) (за угодою сторін) з посади директора Департаменту;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з дати його звільнення;

1.3. стягнути з Херсонської ОВА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з відповідними відрахуваннями встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 06 травня 2020 року № 49-о призначений на посаду директора Департаменту як переможця конкурсу з посадовим окладом згідно зі штатним розписом за погодженням Міністерства інфраструктури України від 29 квітня 2020 року № 5685/10-10-20.

В подальшому, розпорядженням начальника Херсонської ОВА від 26 грудня 2022 року № 191-ос позивача звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, за угодою сторін.

Стверджує, що з вищевказаним розпорядженням позивач ознайомлений не був, про його звільнення йому стало відомо 27 грудня 2022 року від співробітників Департаменту. В той же день йому також стало відомо про призначення іншої особи директором Департаменту.

Позивач зазначає, що відсутність належного волевиявлення та недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

Вважаючи розпорядження начальника Херсонської ОВА від 26 грудня 2022 року № 191-ос протиправним та таким, таким, що виданий з грубим порушенням вимог Закону № 889-VIII, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Згідно з розпорядженням голови Херсонської ОДА від 06 травня 2020 року № 49-о ОСОБА_1 обіймав посаду директора Департаменту інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації як переможець конкурсу.

4. Призначення ОСОБА_1 на посаду відбулося за погодженням Міністерства інфраструктури України від 29 квітня 2020 року № 5685/10/10-20.

5. 20 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав начальнику Херсонської ОВА заяву про звільнення його із займаної посади за угодою сторін.

6. Розпорядженням начальника Херсонської ОВА від 26 грудня 2022 року № 191-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 26 грудня 2022 року з посади директора Департаменту за пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII (за угодою сторін).

7. У судовому засіданні у суді першої інстанції за клопотанням сторони позивача допитано в якості свідка ОСОБА_3 , яка пояснила, що чоловік тривалий час працював на посаді, під час окупації дистанційно, а потім в Кривому Розі (через перенесення ХОВА), згодом після звільнення Херсону, повернувся до звичного місця роботи. В середині грудня розповів, що в нього складнощі, оскільки в його кабінеті сидить інша людина ОСОБА_4 . Наміру звільнятися не мав, не зважаючи на складнощі, а саме влучання в будинок, він переїхав до Миколаєва, але звільнятися не хотів.

Також свідок ОСОБА_5 пояснив, що 22 грудня 2022 року зустрівся з ОСОБА_1 в м. Херсон. Під час зустрічі позивач був у розпачу, розповів про проблеми на роботі, що його примушують звільнитися, вже привели наступника.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

8.1. Визнано протиправним та скасовано розпорядження начальника Херсонської ОВА від 26 грудня 2022 року № 191-ос.

8.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації з 27 грудня 2022 року.

8.3. Стягнуто з Херсонської ОВА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з відповідним відрахуванням встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів в розмірі 231953,95 гривень.

8.4. Стягнути з Херсонської ОВА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць (січень 2023) з відповідним відрахуванням встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів в розмірі 60035,14 гривень.

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності вільного волевиявлення позивача з приводу звільнення з посади, відсутності угоди та домовленості сторін щодо звільнення ОСОБА_1 , а відтак суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного розпорядження.

Також суд першої інстанції зазначив, що з роздрукованої з месенджеру копії заяви про звільнення ОСОБА_1 , воно не містить погодженої дати звільнення, як пояснив позивач, він зробив це навмисно, з метою формальної подачі заяви, заради уникнення додаткового тиску на нього та співробітницю відділу кадрів.

10. Зазначена позиція підтримана П`ятим апеляційним адміністративним судом.

Водночас П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 вересня 2023 року скасував рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року в частині стягнення з Херсонської ОВА на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року залишено без змін.

11. Вказану постанову суд апеляційної інстанції прийняв, виходячи з того, що Херсонська ОВА є лише суб`єктом призначення ОСОБА_1 , яка здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення Департаменту. При цьому, функції розпорядника бюджетних коштів щодо діяльності вказаного органу здійснює безпосередньо Департамент, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування та виплата заробітної плати керівнику та всім працівникам здійснюється не Херсонською ОВА, а Департаментом як структурним підрозділом Херсонської ОВА, який є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та рахунки в органах Казначейства.

На підтвердження такого висновку апеляційний суд вказав довідку від 22 березня 2023 року № 3 про середню заробітну плату ОСОБА_1 за два останні місяці, що передують місяцю звільнення, яку видано Департаментом як органом, який нараховує та виплачує позивачу заробітну плату, а тому апеляційний суд вказав на безпідставно стягнутий з Херсонської ОВА на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що належним відповідачем в частині відповідних вимог є Департамент, який не визначено ОСОБА_1 при зверненні з цим позовом до суду в якості відповідача, а також не залучено судом першої інстанції до участі у розгляді справи як співвідповідача.

IV. Касаційне оскарження

12. Представник Херсонської ОВА подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення в частині поновлення позивача на посаді та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. Так, автор скарги зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні положень пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19.

Стверджує, що позивач не звертався за анулюванням своєї заяви, не висловлював свою незгоду з вищевказаним розпорядженням до моменту подання позовної заяви 25 січня 2023 року, тобто майже через місяць після винесення оскаржуваного розпорядження. Крім того, трудова книжка ОСОБА_1 видана в день його звільнення 26 грудня 2022 року із внесенням запису щодо підстав його звільнення.

14. Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою Херсонської ОВА на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з цим ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року зупинено виконання вищевказаних судових рішень.

15. Представник позивача подала відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

19. Загальні підстави припинення трудового договору визначені положенням статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

20. Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом № 889-VIII.

21. В силу частин першої-третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

22. Пункт 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виокремлює припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

23. Так, приписами статті 86 Закону № 889-VIII обумовлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

24. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

25. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

26. Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VI. Позиція Верховного Суду

27. У справі, що розглядається, позивача звільнено з посади директора Департаменту 26 грудня 2022 року за угодою сторін згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII.

28. Так, звільнення державного службовця на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII за угодою сторін є підставою для припинення державної служби за такою угодою.

29. На відміну від процедури звільнення за власним бажанням умови застосування угоди сторін як підстави для припинення державної служби (вимоги до процедури звільнення) не викладені у пункті 3 частини першої статті 83 та статті 86 Закону № 889-VIII.

30. Також аналіз статті 86 Закону № 889-VIII дає підстави для висновку, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення "за угодою сторін", означає домовленість між суб`єктом призначення та державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.

31. Тобто, підстава звільнення та дата звільнення є обов`язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII.

32. Отже, спірним питанням у цій справі є правомірність/протиправність звільнення позивача за угодою сторін.

33. Позивач вважає, що оскільки він подав заяву про звільнення, яка не містить погодженої дати звільнення та, як пояснив позивач, він зробив це навмисно, з метою формальної подачі заяви, заради уникнення додаткового тиску на нього та співробітницю відділу кадрів, то відповідач не мав права звільнити його за угодою сторін.

34. Однак, наведені доводи позивача, на які звернули увагу суди попередніх інстанцій не є слушними, адже позивач вищевказаним лише підтвердив той факт, що він свідомо не вказав дату бажаного звільнення, проте це не спростовує факту домовленості сторін щодо його звільнення за угодою сторін. Крім того, наведене свідчить, що ОСОБА_1 свідомо бажав створити умови для подальшої судової тяганини, тобто позивач умисно створив ситуацію, яка спричинила підстави для подання позову до суду з надуманих підстав, а не реального порушення прав особи.

35. Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

36. Цей підхід є застосовним і до розгляду спорів про припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін для цілей застосування пункту 3 частини першої статті 83 та статті 86 Закону № 889-VIII.

37. Пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби за угодою сторін може виходити як від державного службовця, так і суб`єкта призначення.

Форма домовленості (угоди сторін) про звільнення за цією підставою не визначена, а це означає, що пропозиція (ініціатива) i сама угода сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII може бути як у письмовій, так і в усній формі.

38. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19, на яку вказує автор касаційної скарги.

39. У справі, що розглядається, пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила від позивача, який подав заяву 20 грудня 2022 року на ім`я начальника Херсонської ОВА про звільнення його за угодою сторін, не визначивши при цьому бажаної дати звільнення.

Водночас оскаржуване розпорядження щодо звільнення позивача датовано 26 грудня 2022 року.

40. З аналізу наведених вище правових норм висновується, що у разі якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за угодою сторін, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.

41. Це обумовлено, зокрема, тим, що державні службовці перед звільненням повинні передати документи, справи, матеріальні цінності тощо, що потребує певного часу, а суб`єкт призначення, виходячи з інтересів очолюваної ним установи, має забезпечити безперервність виконання, покладених на цю установу функцій.

42. Законність звільнення та припинення державної служби за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди між державним службовцем і суб`єктом призначення на таке звільнення. Звільнення саме за угодою сторін здійснюється лише у разі досягнення між державним службовцем і суб`єктом призначення згоди щодо дострокового припинення трудового договору саме із цієї підстави та погодження сторонами усіх умов звільнення, в тому числі і дати звільнення.

43. На відміну від процедури звільнення за власним бажанням звільнення державного службовця за угодою сторін, можливе у будь-який час, у разі коли між ним та суб`єктом призначення досягнуто домовленості про припинення державної служби, з узгодженням ними дати звільнення. Цей строк може бути як більшим так і як меншим від двотижневого строку.

44. За приписами частини другої статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

45. Верховний Суд зауважує, що анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця та суб`єкта призначення.

46. Своєю чергою, у справі, що розглядається, відсутність волевиявлення подання позивачем заяви про звільнення судами першої та апеляційної інстанцій встановлена на підставі показів свідків.

Так, у судовому засіданні у суді першої інстанції за клопотанням позивача допитано в якості свідка ОСОБА_3 , яка пояснила, що чоловік тривалий час працював на посаді, під час окупації дистанційно, а потім в Кривому Розі (через перенесення ХОВА), згодом після звільнення Херсону, повернувся до звичного місця роботи. В середині грудня розповів, що в нього складнощі, оскільки в його кабінеті сидить інша людина ОСОБА_4 . Наміру звільнятися не мав, не зважаючи на складнощі, а саме влучання в будинок, він переїхав до Миколаєва, але звільнятися не хотів.

Також свідок ОСОБА_5 пояснив, що 22 грудня 2022 року зустрівся з ОСОБА_1 в м. Херсон. Під час зустрічі позивач був у розпачу, розповів про проблеми на роботі, що його примушують звільнитися, вже привели наступника.

47. Натомість судами попередніх інстанцій не досліджено питання відкликання заяви про звільнення, яку позивач власноручно написав, вказавши дату написання цієї заяви 20 грудня 2022 року, як до видання 26 грудня 2022 року оскаржуваного розпорядження, так і до моменту подання цього позову до суду.

48. Крім того, судами не з`ясовано питання, яке стосується ознайомлення позивача з оскаржуваним розпорядженням в контексті наведення позивачем будь-яких зауважень, в тому числі з приводу визначеної у ньому дати звільнення.

49. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

50. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

51. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

52. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

54. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

ІV. Судові витрати

55. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Херсонської обласної державної (військової) адміністрації задовольнити частково.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року скасувати, а справу № 400/504/23 направити на новий судовий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

С. А. Уханенко