11.12.2024

№ 400/5284/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа №400/5284/22

адміністративне провадження № К/990/16447/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (колегія у складі суддів Шеметенко Л.П., Градовського Ю.М., Турецької І.О.) у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення збитків,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2022 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 збитки в сумі 187 042,58 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач перебуваючи на посаді начальника складу матеріально-технічного забезпечення завдав шкоду державі в особі військової частин шляхом втрати майна на суму 187042,58 грн, що підтверджується проведеним службовим розслідуванням. Відповідач був ознайомлений із фактом притягнення його до матеріальної відповідальності та з наказом про результати службового розслідування, однак добровільно не відшкодував суму завданої шкоди у повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 28 червня 2023 року позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 завдані збитки в розмірі 187 042,58 грн.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач був начальником складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 та ніс повну матеріальну відповідальність за ввірене йому майно, прийняв майно та посаду. Матеріалами проведеного службового розслідування, де містяться, зокрема, матеріали інвентаризації, підтверджується факт нестачі ввіреного відповідачеві майна та розмір заподіяної шкоди, при цьому, ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про результати службового розслідування, цього наказу не оскаржив та добровільно не відшкодував суму завданих збитків у повному обсязі.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2023 року скасував рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року та залишив адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 без розгляду.

Свої висновки апеляційний суд мотивував тим, що відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 травня 2021 року №384 «Про результати службового розслідування» та того ж дня відповідача ознайомлено з ним. До 19 травня 2021 року позивач перебував у списках особового складу військової частини і станом на день виключення зі списків добровільно не відшкодував завданої шкоди, також її не було погашено за рахунок його грошового забезпечення. Водночас позивач не надав доказів того, що на момент виключення відповідачеві було надано строк для добровільного відшкодування шкоди, не відшкодованої за рахунок його грошового забезпечення. За висновком суду, за таких обставин саме від дати виключення зі списків - 19 травня 2021 року почався перебіг строку звернення до суду із позовом про стягнення збитків.

Військова частина НОМЕР_1 ініціювала такий судовий розгляд лише у липні 2022 року, звернувшись з позовом до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, де просила стягнути з ОСОБА_1 збитки в розмірі 187042,58 грн. Цей суд ухвалою від 28 липня 2022 року відкрив провадження у справі №473/1727/22, проте згодом ухвалою від 24 жовтня 2022 року, закрив у ній провадження з тих мотивів, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду.

До Миколаївського окружного адміністративного суду військова частина НОМЕР_1 з тим самим позовом звернулася 10 листопада 2022 року, тобто, поза межами визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку.

Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими висновки місцевого адміністративного суду, який, після залишення позову без руху, поновив позивачеві строк звернення до суду, визнавши причини його пропуску поважними. Колегія суддів мотивувала це тим, що ухвала суду першої інстанції не містить жодних обґрунтувань такого висновку. До того ж, відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду, однак суд першої інстанції залишив його поза увагою і, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, не навів у ньому жодних мотивів відхилення аргументів відповідача із цього приводу.

Апеляційний суд критично оцінив посилання військової частини НОМЕР_1 в обґрунтування поважності причин пропуску строку на те, що листом від 14 травня 2021 року №504 відповідачеві було запропоновано добровільно погасити заборгованість у 18-місячний строк. За висновком суду апеляційної інстанції, зазначений лист не є належним та допустимим доказам і не може визначати початок перебігу строку звернення до суду для позивача, оскільки факт його направлення та, тим більше, отримання відповідачем позивач не довів, хоч станом на час складення цього листа - 14 травня 2021 року, відповідач перебував у списках військової частини і з наказом про відрахування із цих списків від 19 травня 2021 року його було ознайомлено під підпис. Крім цього, обставини щодо закінчення строку для добровільного відшкодування шкоди, який, як вказує позивач, наданий відповідачеві згаданим листом, не були підставою для звернення із заявленим позовом, посилання на існування такого листа з`явилися лише після залишення позову без руху, де суд першої інстанції констатував порушення місячного строку звернення до суду, ба більше, за змістом листа, наданий позивачем строк мав сплинути 14 листопада 2022 року, натомість військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду спершу в липні 2022 року, а вдруге - 10 листопада 2022 року, тобто в обох випадках до його закінчення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду, водночас обставини справи, хронологія та послідовність дій позивача указують на відсутність підстав для висновку про поважність причин його пропуску, тож, керуючись положеннями пункту 8 частини першої статті 240, статті 123, частини першої статті 319 КАС України, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого адміністративного суду та залишив позовну заяву військової частини НОМЕР_1 без розгляду.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року і залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до винесення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Зокрема, переконує, що критично оцінивши доводи військової частини НОМЕР_1 про направлення відповідачеві листа від 14 травня 2021 року №504 та указавши із цих міркувань на пропуск позивачем строку звернення до суду з визнанням наведених ним причин неповажними, суд апеляційної інстанції не вчинив дій щодо надання позивачу можливості спростувати такий факт або ж подати відповідну заяву із наведенням інших поважних причин такого пропуску. Військова частина вважає, що у цьому випадку суд залишив поза увагою висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у страві №200/17102/21.

Скаржник зазначає, що положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

Тож, неправильно визначивши строк звернення до суду з адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Позиція інших учасників справи

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 без задоволення, а оскаржувану постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року - без змін.

Загалом наведені у відзиві мотиви зводяться до законності і обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для залишення позовної заяви військової частини НОМЕР_1 без змін.

Додатково ОСОБА_1 звертає увагу на те, що, на його переконання, лист від 14 травня 2021 року №504 із пропозицією добровільно відшкодувати збитки протягом 18 місяців, посилання на який покладено в основу доводів позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, було створено під час судового розгляду, цей лист ніколи йому не направлявся. Із цього приводу акцентує увагу на тому, що неможливість надання доказів направлення згаданого листа відповідачеві військова частина НОМЕР_1 обґрунтовує їх знищенням згідно з актом у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф в Україну, однак пояснень яким чином при знищенні документів щодо направлення сам лист, який вочевидь містить більш вагому інформацію, знищено не було, позивач не надає. Крім цього, у позовній заяві, поданій 25 липня 2022 року до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, військова частина НОМЕР_1 про існування такого листа не згадувала і серед додатків до позову його не надавала.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №400/5284/22 повернуто скаржнику, на підставі пункту першого частини п`ятої статті 332 КАС України.

Ухвалами Верховного Суду від 19 лютого 2024 року, від 19 березня 2024 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №400/5284/22 повернуто скаржнику, відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

27 квітня 2024 року до Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями для її розгляду визначено колегію у складі суддів Верховного Суду: Загороднюка А.Г. (головуючий), Губської О.А., Єресько Л.О.

Ухвалою від 14 травня 2024 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у цій справі залишено без руху, а скаржникові надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду нової редакції касаційної скарги, уточнивши її вимоги із зазначенням судових рішень, які оскаржуються з наведенням обґрунтування наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України; клопотання із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.

27 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла нова редакція касаційної скарги, яку позивач направив на виконання наведеної ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року визнано поважними причини пропуску військовою частиною НОМЕР_1 строку на касаційне оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою позивачем касаційною скаргою.

Цією ж ухвалою витребувано справу №400/5284/22 з Миколаївського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами фактичні обставини справи

У період з 05 квітня до 05 травня 2021 року у військовій частині НОМЕР_1 було проведено інвентаризацію майна (вторинні ресурси (чорні, кольорові метали), запасні частини), яке рахується за начальником складу взводу матеріально-технічного забезпечення прапорщиком ОСОБА_1 .

За її результатами складено акт інвентаризації металобрухту Військової частини НОМЕР_1 , який затвердив тво командира військової частини НОМЕР_1 06 травня 2021 року, інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, за змістом яких, фактична наявність та якісний стан металобрухту частини не відповідає обліковим даним, загальна кількість одиниць, фактично 56 найменувань, всього, фактично за описом - 1621252,64 грн, нестача складає 200634,58 грн.

У зв`язку із цим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27 квітня 2021 року №341 призначено проведення службового розслідування в термін до 30 квітня 2021 року за фактом виявленої невідповідності обліковим даним та фактичної наявності вторинних ресурсів (металобрухту) кольорових металів. Згодом наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05 травня 2021 року №366 термін проведення службового розслідування продовжено до 07 травня 2021 року.

06 травня 2021 року складено акт службового розслідування, згідно з яким встановлено відсутність вторинних ресурсів (металобрухту) кольорових металів у начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення прапорщика ОСОБА_1 на загальну суму відшкодування 200 634,58 грн.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06 травня 2021 року №384 «Про результати службового розслідування» визначено з указанням конкретних відповідальних осіб, зокрема:

- стягнути з начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення прапорщика ОСОБА_1 кошти в сумі 187042,58 грн в рахунок погашення спричиненої матеріальної шкоди шляхом утримання вказаної суми з належного йому до виплати грошового забезпечення;

- стягнути з помічника командира частини з матеріально-технічного забезпечення - начальника відділення майора ОСОБА_2 кошти у сумі 13592 грн в рахунок погашення спричиненої матеріальної шкоди шляхом утримання вказаної суми з належного йому до виплати грошового забезпечення.

З матеріалами службового розслідування та наведеним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під особистий підпис 06 травня 2021 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 травня 2021 року №101 прапорщика ОСОБА_1 , начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника 10 арсеналу Сил логістики Збройних Сил України від 26 квітня 2021 року №5-РС у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), 19 травня 2021 року виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

З указаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис.

В липні 2022 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на користь держави завданих збитків у розмірі 187042,58 грн.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року відкрито провадження у справі №473/1727/22 за цим позовом, однак згодом, ухвалою цього ж суду від 24 жовтня 2022 року провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд вказаної категорії справ відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

10 листопада 2022 року засобами поштового зв`язку військова частина НОМЕР_1 направила до Миколаївського окружного адміністративного суду позов про стягнення на користь держави в особі військової частини НОМЕР_1 завдані ОСОБА_1 збитки в розмірі 187042,58 грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 листопада 2022 року залишив позовну заяву без руху, запропонувавши позивачеві у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску. Суд мотивував свої висновки тим, що за змістом позовної заяви службове розслідування щодо відповідача закінчене 06 травня 2021 року, доказів надання ОСОБА_1 часу на добровільне погашення заборгованості, надсилання претензії тощо позивач не надав, а отже, строк звернення до суду сплив 06 червня 2021 року.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, в якій зазначив, що на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу та запропоновано добровільно погасити виниклу заборгованість, та надано строк для погашення 18 місяців. На підтвердження цих доводів до заяви додано копію листа від 14 травня 2021 року №504. Крім цього, позивач зазначив, що 28 вересня 2022 року за місцем служби ОСОБА_1 надіслано лист з проханням посприяти добровільному стягненню виниклої заборгованості. Позивач також указав, що після звільнення відповідача з військової служби на рахунок військової частини НОМЕР_1 не надходило коштів для добровільного відшкодування завданої ним шкоди. Разом із цим, 01 вересня 2022 року на адресу військової частини від представника ОСОБА_1 надійшов адвокатський запит та відзив на позовну заяву, зі змісту яких слідує, що ОСОБА_1 не згоден з результатами службового розслідування. На переконання військової частини, указане свідчить про відмову ОСОБА_1 здійснити добровільне відшкодування шкоди і надає військовій частині право здійснювати стягнення завданої ним шкоди в судовому порядку.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року поновлено позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом та відкрито провадження у даній справі. У мотивувальній частині суд вказав, що, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску строку.

23 березня 2023 року представником відповідача подано до суду першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Миколаївський окружний адміністративний суд протокольною ухвалою від 14 червня 2023 року перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження та 28 червня 2023 року ухвалив рішення, яким позов військової частини НОМЕР_1 задовольнив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

31 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2019 року №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань (стаття 2 Закону №160-ІХ).

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року в справі №520/11225/23 здійснив комплексний аналіз норм Закону №160-ІХ та зробив висновок, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4). У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (частина друга статті 8). Поряд із цим, нормами Закону №160-ІХ передбачено випадки, коли причини завдання шкоди, її розмір та винна особа можуть бути встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. У таких випадках службове розслідування може не призначатися. У разі, якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (частина сьома статті 8). Наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством (частина перша статті 14). Разом із цим, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. (стаття 12).

З огляду на зміст наведених положень Закону №160-ІХ Верховний Суд указав, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, про що командир (начальник) видає відповідний наказ. Однак, термін у три роки передбачений саме для притягнення особи до відповідальності. Водночас відшкодування завданої шкоди у передбачених статтею 12 Закону випадках здійснюється у судовому порядку. При цьому, Закон №160-ІХ не визначає строки звернення до суду щодо відшкодування такої шкоди.

За таких умов, при визначенні строку звернення суб`єкта владних повноважень до суду з позовом про відшкодування завданої шкоди застосуванню підлягають відповідні норми КАС України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб.

Зокрема, абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Згідно зі статтею 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

У справі, яка переглядається, встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 травня 2021 року №384 «Про результати службового розслідування» визначено, зокрема, стягнути з начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення прапорщика ОСОБА_1 кошти в сумі 187042,58 грн в рахунок погашення спричиненої матеріальної шкоди шляхом утримання вказаної суми з належного йому до виплати грошового забезпечення.

Із цим наказом відповідач ознайомлений під особистий підпис 06 травня 2021 року.

Таким чином, наказ про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності було прийнято 06 травня 2021 року та того ж дня ознайомлено з ним.

На час прийняття цього наказу ОСОБА_1 продовжував перебувати у списках особового складу військової частини, з яких його було виключено 19 травня 2021 року Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 травня 2021 року №101.

Судом установлено, що на той момент відповідач добровільно не відшкодував завданої шкоди та її не було погашено за рахунок його грошового забезпечення, як то визначено наказом від 06 травня 2021 року №384.

Водночас позивач не довів того, що з огляду виключення відповідача зі списків особового складу частини у зв`язку зі звільненням йому було надано строк для добровільного відшкодування шкоди, не відшкодованої за рахунок його грошового забезпечення.

З позовом про стягнення збитків військова частина НОМЕР_1 вперше звернулася до суду більше ніж за рік після цього - у липні 2022 року. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалою від 28 липня 2022 року відкрив, а згодом, ухвалою від 24 жовтня 2022 року, закрив провадження у справі №473/1727/22 за позовом військової частини НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 збитків в розмірі 187042,58 грн, роз`яснивши позивачеві, що цю справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

До Миколаївського окружного адміністративного суду військова частина НОМЕР_1 з тим самим позовом звернулася 10 листопада 2022 року, тобто зі сплином більше ніж 17 місяців відколи позивач дістав змогу подати такий позов та, відповідно, поза межами визначеного статтею 122 КАС України строку.

Позивач не порушував питання про поновлення строку, тож Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 листопада 2022 року залишив позовну заяву без руху, запропонувавши позивачеві у 10-денний строк подати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску. В цій ухвалі суд, зокрема, зауважив, що службове розслідування щодо відповідача закінчене 06 травня 2021 року, доказів надання ОСОБА_1 часу на добровільне погашення заборгованості, надсилання претензії тощо позивач не надав.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, в якій, крім іншого, указав, що на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу та запропоновано добровільно погасити заборгованість, для чого надано строк у 18 місяців.

На підтвердження цих доводів до заяви додано копію листа від 14 травня 2021 року №504.

Ухвалою від 22 грудня 2022 року Миколаївський окружний адміністративний суд поновив позивачеві строк звернення до суду та відкрив провадження у справі.

Втім, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що ухвала суду першої інстанції не містить жодних мотивів, якими керувався суд першої інстанції, визнаючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними та поновлюючи цей строк.

Як убачається зі змісту згаданої ухвали, суд першої інстанції обмежився лише формулюванням про те, що оцінюючи обставини, які перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску строку.

У розглядуваному випадку ключовим аргументом позивача у питанні наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду є посилання на направлення відповідачеві листа від 14 травня 2021 року №504 із пропозицією добровільно погасити заборгованість у 18-місячний строк. При цьому, позивач вказав на неможливість надання доказів направлення листа відповідачеві у зв`язку з тим, що після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, ці документи було знищено згідно з актом.

Відповідач зі свого боку категорично заперечує факт отримання такого листа та стверджує, що його було складено вже під час судового розгляду. Вважає аргументи позивача безпідставними, оскільки за цією логікою, документи щодо направлення листа було знищено, а сам лист, який, вочевидь, має більш вагому інформацію - ні.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши копію листа від 14 травня 2021 року №504, дійшов висновку, що цей доказ не є належним та допустимим і не може визначати початок перебігу строку звернення до суду для позивача, при цьому керувався сукупністю таких обставин:

факт його направлення відповідачеві та, тим більше, отримання ним позивач не довів;

станом на час складення цього листа - 14 травня 2021 року, відповідач перебував у списках особового складу військової частини, з яких його виключено наказом від 19 травня 2021 року, при цьому із зазначеним наказом відповідача було ознайомлено під підпис, водночас що в такому випадку стало на заваді можливості вручити відповідачеві лист від 14 травня 2021 року, позивач не пояснив;

обставини щодо закінчення строку для добровільного відшкодування шкоди, який, як вказує позивач, наданий відповідачеві згаданим листом, не були підставою позову, посилання на існування такого листа з`явилися лише після залишення позову без руху, де суд першої інстанції, крім іншого зауважив на ненаданні доказів щодо встановлення ОСОБА_1 строку для добровільного погашення заборгованості;

за змістом листа, наданий позивачем строк мав сплинути 14 листопада 2022 року, натомість військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду спершу в липні 2022 року, а вдруге - 10 листопада 2022 року, тобто в обох випадках до його закінчення.

Крім цього, попри те, що згаданий лист датовано 14 травня 2021 року, в ньому міститься посилання на наказ від 19 травня 2021 року №101, тобто події, що мали місце після складення листа.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на положення частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом із цим, оцінюючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, які стосуються правил оцінки доказів, колегія суддів не вбачає порушень вимог КАС України.

З огляду на викладене, апеляційний суд цілком умотивовано вказав, що обставини справи, хронологія та послідовність дій позивача указують на відсутність підстав для висновку про поважність причин його пропуску. Іншими словами, у розглядуваному випадку пропуск цього строку є наслідком нічим не виправданого зволікання та пасивної поведінки самого позивача.

Слід зауважити, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки позивача протягом досить тривалого часу від дня коли він дістав змогу звернутися із цим позовом, Верховний Суд не має підстав вважати поведінку позивача у контексті наведених ним мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною.

У касаційній скарзі позивач акцентував увагу на тому, що всупереч позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 26 січня 2023 року у страві №200/17102/21, суд апеляційної інстанції, критично оцінивши доводи військової частини НОМЕР_1 про направлення відповідачеві листа від 14 травня 2021 року №504 та указавши із цих міркувань на пропуск позивачем строку звернення до суду, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості спростувати такий факт або ж подати відповідну заяву із наведенням інших поважних причин такого пропуску.

Скаржник також зазначає, що положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26 січня 2023 року у страві №200/17102/21, не є застосовними у цій справі, оскільки стосувалися порушень норм процесуального права, допущених судом першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

За установленими в згаданій справі обставинами, суд першої інстанції вважаючи, що клопотання про встановлення процесуальних строків, подане разом з позовною заявою, є клопотанням про поновлення строку звернення до суду, визнаючи підстави вказані в такому клопотанні неповажними, залишив його без задоволення, а позов повернув позивачу. Верховний Суд нагадав, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, або підстави, вказані позивачем у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху, а особа має право протягом десяти днів з дня вручення ухвали звернутися до суду, вказавши інші підстави для поновлення строку. Такі процесуальні дії (залишення позову без руху) мають бути вчинені судом першої інстанції першочергово (частина перша статті 123 КАС України). Повернення ж позову може бути застосовано як наслідок неподання позивачем заяви, в зазначений строк, або у разі визнання судом вказаних позивачем інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного неповажними (частина друга статті 123 КАС України).

Тож саме у контексті того, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, помилково сприйнявши клопотання про встановлення процесуальних строків за клопотання про поновлення процесуального строку, визнав причини його пропуску неповажними і повернув позовну заяву, а не залишив її без руху, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не вчинив дій щодо надання позивачу можливості спростувати такий факт (пропуску строку) або ж подати відповідну заяву із наведенням інших поважних причин такого пропуску.

Враховуючи істотну відмінність у фактичних обставинах та нормативно-правовому регулюванні, зумовлену стадією судового розгляду (апеляційного перегляду), зазначені висновки не є релевантними у розглядуваному випадку.

Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану постанову, обмежив позивача у праві спростувати факт пропуску строку або ж подати відповідну заяву із наведенням інших поважних причин такого пропуску, оскільки, як убачається з матеріалів справи, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач порушував питання про скасування цього рішення та залишення позову без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду. Позивач зі свого боку скористався правом на подання відзиву і при цьому жодним чином не був обмеженим у наведенні власних доводів і наданні доказів щодо спростування позиції заявника апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції також правильно зауважив, що відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду, однак суд першої інстанції це клопотання проігнорував і, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, не навів у ньому жодних мотивів відхилення аргументів відповідача із цього приводу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись наведеними правовими нормами, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

У розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід суду апеляційної інстанції до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України.

Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки позивача при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчить про поважність причин його пропуску, Верховний Суд констатує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

О.А. Губська

Л.О. Єресько

Судді Верховного Суду