№ 404/2261/16-ц

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 404/2261/16-ц

провадження № 61-4236 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда

від 11 листопада 2019 року у складі судді Бершадської О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у реалізації права власності нерухомим майном шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2007 року

між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. На забезпечення виконання цих зобов`язань між ними у той самий день було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 ). 28 листопада 2012 року банк відступив ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу та договором про відступлення прав

за іпотечними договорами свої права вимоги до ОСОБА_1 по кредитному договору та іпотечному договору відповідно.

14 жовтня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України

«Про іпотеку») набуло у власність вказаний будинок, однак не може отримати доступ до житла, оскільки там проживає відповідачка.

16 січня 2016 року відповідачу було направлено письмову вимогу

про добровільне виселення та звільнення вказаного житлового приміщення протягом місяця з дня отримання цієї вимоги, однак вимога відповідачем не виконана.

З урахуванням наведеного, посилаючись на норми ЦК України щодо захисту права власності, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просило суд усунути йому перешкоди у реалізації права власності нерухомим майном шляхом виселенняОСОБА_1 із будинку

АДРЕСА_1 та вирішити питання понесених

ним судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада

2019 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки право власності на предмет іпотеки перейшло до позивача у позасудовий спосіб,

до спірних правовідносин застосовуються положення статті 40

Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР. Районний суд вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів придбання відповідачем спірного будинку за кредитні кошти, а тому відповідач не може бути виселена без надання іншого житла. Позивач також не довів, що відповідач перешкоджає йому користуватися спірним будинком. Крім того, матеріали справи не містять жодних підтверджень факту отримання відповідачем письмової вимоги про виселення.

Суд першої інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» залишено без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада

2019 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Позивачем не доведено, що житловий будинок придбано відповідачем за кредитні кошти, які надані банком та повернення яких було забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення, тому відповідач не може бути виселена з нього без надання іншого житла (стаття 109 ЖК Української РСР).

Апеляційний суд послався додатково на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» залишено без руху для усунення недоліків, а саме запропоновано уточнити касаційну скаргу із зазначенням підстави (підстав) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 404/2261/16-ц із Кіровського районного суду м. Кіровограда та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, якими передбачено захист права власності, при цьому порушено норми процесуального права. Судами не враховано, що

ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є власником спірного житлового будинку, який було придбано відповідачем саме за кредитні кошти, а тому суди безпідставно відмовили у задоволенні позову.

При цьому посилається на неврахування судами попередніх інстанцій відповідних судових рішень Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання зобов`язань за яким між сторонами у той самий день було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 (а. с. 51, т. 1).

У зв?язку з неналежним виконанням зобов?язань за кредитним договором заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 червня 2011 року у справі № 2-2875/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») до ОСОБА_1 стягнуто з останньої на користь банку заборгованість за кредитним договором

від 29 листопада 2007 року у розмірі 665 274,26 грн, а також судові витрати (а. с. 51, т. 1).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником

ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, на підставі якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором, та договір про відступлення права вимоги

за іпотечним договором від 29 листопада 2007 року.

У зв?язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору,

14 жовтня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України

«Про іпотеку») набуло у власність будинок

АДРЕСА_1 (а. с. 13-14, т. 1).

ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку з 26 січня 2008 року

(а. с. 26, т. 1).

16 січня 2016 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» надіслало на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про добровільне виселення та звільнення вказаного житлового будинку (а. с. 10, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанціїналежним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження

№ 14-317цс18).

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті

109 ЖК Української РСР.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з відмовою у задоволенні позову ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», зазначив, що позивачем не доведено, що житловий будинок придбано відповідачем за кредитні кошти, які надані банком та повернення яких було забезпечене іпотекою житлового приміщення, тому відповідач не може бути виселена з нього без надання іншого житла.

Однак суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, оскільки не надав оцінки доводам позивача та не перевірив, за які кошти ОСОБА_1 придбала спірний житловий будинок: за власні чи за кошти, які отримала відповідно до кредитного договору від 29 листопада 2007 року, на який в касаційній скарзі посилається позивач, вказуючи, що відповідно до пункту 1.4 кредитного договору від 29 листопада 2007 року № 030/11.07/71-423 К кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою придбання спірного житлового будинку.

Апеляційний суд, у порушення вимог статей 367 370 374 ЦПК України не дослідив ні кредитного договору, ні заочного рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 червня 2011 року у справі № 2-2875/11 за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 про стягнення за вказаним вище кредитним договором 665 274,26 грн, якого немає у матеріалах справи. Проте з Єдиного реєстру судових рішень (№ 17533851), з аналізу цього рішення вбачається, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримано саме для придбання житлового будинку.

Крім того, з пункту 2 іпотечного договору (а. с. 5-7, т. 1) убачається,

що предмет іпотеки належать іпотекодавцю ( ОСОБА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2007 року і саме у цей день укладено кредитний договір.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 жодного разу не брала участі у судових засіданнях, хоча була повідомлена про розгляд справи належним чином, не спростовувала й не надала доказів, які б свідчили придбання нею квартири за власні кошти, що, з огляду за предмет позову, якщо вона б заперечувала проти позову, є її процесуальним обов`язком доказування (статті 12 81 ЦПК України). Але, замість учасника справи, як це передбачено нормами ЦПК України, суд ці обставини встановив самостійно й бездоказово.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець