Постанова
Іменем України
18 січня 2022 року
м. Київ
справа № 404/2468/17
провадження № 51-2894км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
засудженої ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
законного представника
засудженої ОСОБА_10 ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017120020001931
від 17 лютого 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Нусабін Турецька республіка, громадянки України, жительки
АДРЕСА_1 , такої, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону №2295-VI від 01 червня 2010 року),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої
ОСОБА_10 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 грудня
2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 грудня 2020 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 152 КК України (в редакції Закону №2227-VІІI
від 06 грудня 2017 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Цим вироком засуджено також ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , судові рішення щодо яких не оскаржуються.
Вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком неповнолітню ОСОБА_10 визнано винуватою у тому, що вона
16 лютого 2017 року біля 19:00 разом з неповнолітніми ОСОБА_9 та
ОСОБА_13 , реалізуючи спільний умисел на вчинення злочину,завели малолітню потерпілу ОСОБА_14 на місцевість, яка не освітлюється, де біля будинку №17
на пров. Щербаковському в м. Кропивницькому, неподалік від магазину «АТБ», розташованому на вул. Габдрахманова, 50, умисно почергово з ОСОБА_9 завдали їй ударів кулаками та ногами в голову, тулуб та живіт, чим спричинили легкі тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , погрожуючи малолітній ОСОБА_15 продовженням застосування фізичного насильства, примусили її вступити в статевий акт з ОСОБА_12 неприродним способом. Після вчинення вказаних дій неповнолітні ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 з місця злочину зникли.
Кропивницький апеляційний суд змінив указаний вирок в частині призначеногоОСОБА_12 покарання, а також доповнив вступну частину оскарженого вироку після слів «у складі головуючого судді ОСОБА_16 » словами «суддів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ». В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги, зазначає, що зібрані в кримінальному провадженні докази не доводять поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а тому застосування до неї ч. 3 ст. 152 КПК України є безпідставним.
Стверджує, що з 11 січня 2019 року (час набрання змінами до статей 152 153 КК України чинності) до листопада 2020 року, тобто майже 2 роки, сторона обвинувачення, знаючи про зміну редакції вказаних статей, не вчиняла жодних дій щодо зміни обвинувачення чи відмови від нього, чим фактично змушувала сторону захисту захищатися від обвинувачення, якого КК України не передбачав,
що, на його переконання, призвело до порушення права засудженої на захист. Також звертає увагу на те, що змінений обвинувальний акт після погодження
із прокурором вищого рівня стороні захисту було вручено майже через рік,
при цьому в період з 17 січня по листопад 2020 року у цьому кримінальному провадженні проводились повноцінні судові засідання, тобто прокурор приховував новий обвинувальний акт від сторони захисту. Вважає, що процедура зміни обвинувального акту порушена та не відповідає нормам КПК України.
Крім цього, вказує на те, що під час допиту потерпілої в суді першої інстанції обвинувачених було видалено із зали суду, що суперечить нормам процесуального закону, а після їхнього повернення до зали суд не надав їм можливості ознайомитися з технічним записом наданих показів, у чому вбачає явне порушення прав засудженої на захист та на перехресний допит. З огляду
на наведене допит потерпілої вважає недопустимим доказом.
Також недопустимим доказом вважає відеозапис, на якому зафіксовано подію злочину, оскільки у матеріалах розглянутого кримінального провадження міститься лише копія оригінального носія, а технічний засіб, за допомогою якого зроблено оригінальний відеозапис, так і не був встановлений.
Недопустимим доказом вважає і протокол слідчого експерименту, проведеного
за участю потерпілої з огляду на те, що під час його проведення було, на його переконання, принижено честь та гідність малолітньої, що з урахуванням положень
ч. 4 ст. 240 КПК України є недопустимим.
Вважає призначене засудженій покарання несправедливим, оскільки поза увагою суду лишилось те, що вона частково визнала вину у вчиненому та щиро розкаялась.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не навів належних підстав, з яких апеляційну скаргу сторони захисту визнав необґрунтованою, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме ч. 2 ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни.
Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , законний представник засудженої ОСОБА_10 ОСОБА_11 , засуджена ОСОБА_9 , кожен окремо, підтримали подану захисником касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які
є посилання в касаційній скарзі захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог
ст. 438 КПК України непідлягають перегляду у касаційному порядку.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України (в редакції Закону №2227-VІІI від 06 грудня 2017 року), колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України (в редакції Закону №2227-VІІI від 06 грудня 2017 року), тобто в учиненні зґвалтування неповнолітньої групою осіб. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити іперевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, тасформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджена ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.152 КК України, визнала частково, а саме лише в частині нанесення кількох ударів потерпілій, та пояснила суду,
що не змушувала потерпілу до орогенітального контакту з ОСОБА_12 і взагалі не була присутньою під час зйомки відео.
Незважаючи на таку позицію засудженої, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілої ОСОБА_14 , обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .
Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_23 послався також на дані протоколу проведення слідчого експерименту від 04 квітня
2017 року за участю ОСОБА_14 , дані переглянутих відеозаписів з камер спостереження біля магазину «АТБ» на вул. Габдрахманова та відеозапису події злочину (з якого убачається, як ОСОБА_10 та ОСОБА_9 примушували ОСОБА_14 до статевого акту неприродним способом шляхом вступу
в орогенітальний контакт з ОСОБА_12 ), висновки експерта №189, № 190
від 17, 23 лютого 2017 року відповідно та висновки судово-психіатричного експерта № 152, № 158, № 167 від 24, 28, 31 березня 2017 року відповідно.
Вищевказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, проаналізувавши обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника з приводу істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке він убачає
у бездіяльності сторони обвинувачення, яка майже 2 роки, як зазначено
в касаційній скарзі, знаючи про зміну редакції статей 152 та 153 КК України,
не вчиняла жодних дій щодо зміни обвинувачення чи відмови від нього,
чим фактично змушувала сторону захисту захищатися від обвинувачення, якого
КК України не передбачав, що, на його переконання, призвело до порушення права засудженої на захист, з огляду на таке.
Статтею 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор
з дотриманням вимог ст. 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 341 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи,
він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня.
Так, законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-VIII від 6 грудня 2017 року, який набрав чинності 11 січня 2019 року, статті 152 та 153 КК України викладено новій редакції.
Статтею 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність,
що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання,
але мають судимість.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_10 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону №2295-VI від 01 червня 2010 року), а саме у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом
із застосуванням фізичного насильства, вчиненому групою осіб щодо малолітньої.
У новій редакції ст. 152 КК України порівняно з попередньою редакцією цієї статті були значно розширені межі об`єктивної сторони складу злочину (діяння та спосіб).
Таким чином, деякі дії, що до внесення змін до КК України Законом № 2227-VIII
від 06 грудня 2017 року кваліфікувалися за ст. 153 цього Кодексу, після набрання чинності цим Законом стали кваліфікуватися за ст. 152 КК України (зокрема, вступ в орогенітальний контакт без добровільної згоди потерпілої особи).
Після набрання чинності Законом № 2227-VIII від 6 грудня 2017 року ч. 3 ст. 152 КК України передбачає відповідальність за вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої особи.
Як убачається із зміненого обвинувального акту, ОСОБА_10 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), вчинене групою осіб щодо неповнолітньої особи.
Зміна диспозицій ст. 152 і ст. 153 КК України не свідчить про декриміналізацію або навпаки криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.
Разом із тим, при вирішенні питання про покращення чи погіршення становища особи у будь-який спосіб у порівнянні з попередньою юридичною конструкцією складу відповідних кримінальних правопорушень слід виходити з конкретних обставин справи та обсягу висунутого особі обвинувачення.
При цьому санкція ч. 3 ст. 152 КК України (в редакції Закону №2227-VІІI
від 06 грудня 2017 року) передбачає нижче покарання, ніж санкція ч. 3 ст. 153 КК України у попередній редакції (позбавлення волі на строк від 10 до 15 років), а саме позбавлення волі на строк від 7 до 12 років.
Тобто, в досліджуваному випадку після набрання чинності Законом № 2227-VIII
від 06 грудня 2017 року мало місце пом`якшення кримінальної відповідальності
за вчинені ОСОБА_10 злочинні дії порівняно із Законом № 2295-VI від 01 червня 2010 року, що був чинним на час скоєння таких дій.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наведеній в постанові від 07 грудня 2020 року у справі №562/1629/17 (провадження №51-1416кмо20).
З огляду на викладене, у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_10 були підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК України щодо дії закону
про кримінальну відповідальність у часі, а саме для кваліфікації дій
останньої за ч. 3 ст. 152 КК України (у редакції Закону № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року).
Отже, зважаючи на наведене, а також те, що обсяг пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення у зміненому обвинувальному акті не змінився, твердження захисника про те, що сторона обвинувачення порушила право засудженої
на захист із вищенаведеної підстави є неспроможним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні
07 жовтня 2020 року прокурор, скориставшись правом зміни обвинувачення у суді, дотримуючись положень статей 338 341 КПК України, оголосив погоджений
із прокурором вищого рівня обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням та вручив його учасникам (судом оголошено перерву для вручення зміненого обвинувального акта учасникам кримінального провадження, що підтверджується також розписками). При цьому, як убачається з матеріалів кримінально провадження з моменту погодження зміненого обвинувального акту (17 січня
2020 року) і до судового засідання 07 жовтня 2020 року попередні судові засіданні у вказаній справі не проводились, як на це вказує захисник, а відкладались
у зв`язку із неявкою учасників судового процесу.
Також слід зазначити, що у зв`язку зі зміною обвинувачення судове засідання було відкладено для надання учасникам провадження можливості підготуватися
до захисту проти нового обвинувачення з 07 жовтня 2020 року на 11 грудня
2020 року, що є достатнім часом для підготовки.
З приводу посилань захисника на позбавлення сторони захисту можливості використати право на перехресний допит потерпілої в суді першої інстанції слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Право на перехресний допит закріплене у підпункті «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої за змістом ч. 2 ст. 1 КПК України є нормами кримінального процесуального законодавства України як міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Так, згідно підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, щонайменше, допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали,
а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах,
що й свідків обвинувачення.
Відповідно до ч. 7 ст. 352 КПК України після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання.
Право на перехресний допит обумовлюється необхідністю забезпечення принципу безпосередності дослідження доказів, що дає стороні можливість з`ясувати
всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або
її репутацію.
Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що засаді безпосередності,
як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для захисту прав й інтересів жертв, у тому числі їхніх особливих потреб як свідків, на всіх стадіях розслідування та кримінального провадження, зокрема шляхом забезпечення уникнення контакту між жертвами та правопорушниками в суді та приміщеннях правоохоронних органів, крім випадків, коли компетентні органи встановлять інше в найкращих інтересах дитини або коли розслідування чи провадження вимагають такого контакту.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, а саме технічного запису судового засідання від 21 травня 2019 року, після допиту потерпілої
ОСОБА_14 за відсутності обвинувачених та повернення їх до зали суду, головуючим суддею було оголошено надані потерпілою пояснення, при цьому учасникам судового провадження (як обвинуваченим, так і їх захисникам) було забезпечено право ставити питання потерпілій, яким вони скористались.
Допит потерпілої за відсутності обвинувачених сприяв захисту її інтересів, оскільки усував будь-який вплив з боку обвинувачених, а так само сприяв захисту обвинувачених, оскільки забезпечував можливість отримати покази потерпілої
в судовому засіданні та більш в повній мірі дослідити обставини провадження.
Варто зазначити, що ні після допиту потерпілої, ні протягом усього часу судового слідства, сторона захисту не заявляла клопотання про ознайомлення з технічним записом допиту потерпілої та необхідність поставити додаткові запитання. Більш того, під час допиту потерпілої у судовому засіданні були присутні як законні представники неповнолітніх обвинувачених, так і їх захисники.
Отже, доводи захисника про порушення прав засудженої на захист та перехресний допит не знайшли свого підтвердження.
Твердження захисника ОСОБА_6 про те, що відеозапис події злочину є недопустимим доказом доказом, колегія суддів вважає безпідставним.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, даний запис виконувався не органами слідства, а свідком у справі, і в подальшому був розміщений в мережі Інтернет.
На вказаному відеозаписі зафіксовано події, на які вказує потерпіла і які, жодним чином не оспорювалися захистом. Так, захистом і обвинуваченими жодного разу ні на досудовому розслідуванні, ні в судовому засіданні не ставилася під сумнів достовірність вказаного запису, його джерело походження, а висновок
про винуватість обвинувачених ґрунтується не лише на відомостях, що містяться на відео, а й на інших доказах, які у своїй сукупності дозволяють відтворити цілісну картину подій, що відбувались 16 лютого 2017 року та причетність до них, у тому числі ОСОБА_10 .
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника
ОСОБА_6 з приводу того, що протокол слідчого експерименту за участю потерпілої не відповідає вимогам допустимості, так як під час проведення слідчого експерименту було допущено приниження її честі та гідності.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 КПК України проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров`я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що 04 квітня 2017 року проведено слідчий експеримент за участю потерпілої, її законного представника
ОСОБА_24 , представника адвокатата ОСОБА_25 , а складений
при цьому протокол підписаний всіма учасниками вказаної слідчої дії. Під час слідчої дії, як зазначила під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції потерпіла, вона вела себе спокійно, зрозуміло і послідовно описала усі обставини, які передували злочину, та дії під час його вчинення. Крім того, проведенню слідчого експерименту передувало роз`яснення потерпілій її права, передбачені ст. 56 КПК України. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав потерпілої ОСОБА_14 при проведенні вказаної слідчої дії чи після її проведення не висловлювали ані законний представник, ані представник потерпілої. Той факт, що пояснення щодо сексуальних дій, вчинених щодо потерпілої, викликають у неї сором`язливість, не свідчить про приниження її честі і гідності.
Вказані слідчі дії проведені у повній відповідності з вимогами кримінального процесуального закону, порушень прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Кримінальним процесуальним кодексом України, не встановлено.
Безпідставними є доводи у касаційній скарзі захисника і щодо невідповідності призначеного ОСОБА_10 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
Відповідно до статей 50 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка є неповнолітньою, раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем попереднього навчання характеризується посередньо, на обліку у нарколога чи психіатра не перебуває, обставину, що пом`якшує покарання, якою визнав вчинення кримінального правопорушення неповнолітньою, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_10 за апеляційною скаргою
її захисника, з урахуванням конкретних обставин, підвищеної суспільної небезпечності вчиненого злочину, відсутності каяття з боку обвинуваченої, вказав на обґрунтованість призначеного їй судом першої інстанції покарання в межах санкції ч. 3 ст. 152 КК України, яке за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів.
Покарання призначено ОСОБА_10 з урахуванням положень статей 50 65 КК Україниу розмірі, наближеному до мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 3
ст. 152 КПК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через суворість, як і підстав для його пом`якшення, колегія суддів не вбачає.
Крім того, слід зазначити, що доводи, викладені в касаційній скарзі захисника аналогічні доводам його апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції перевірив їх та визнав безпідставними. При цьому апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370 374 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,
у матеріалах провадження невстановлено.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 грудня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 квітня 2021 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6
без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3