№ 404/6526/17

Постанова

Іменем України

06 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 404/6526/17

провадження № 61-14364св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Мегабанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк», яка підписана представником Дідиком Степаном Євгенійовичем, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року у складі судді Бершадської О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом виселення, зняття з реєстрації в житловому приміщенні.

Позов мотивований тим, що 27 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк», банк), яке с правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мегабанк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 46-04П/2008, згідно якого останньому надано кредит на споживчі цілі в розмірі 200 000,00 грн. Додатковою угодою від 12 серпня 2008 року сума кредиту збільшена до 270 000,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 надано в іпотеку ПАТ «Мегабанк» нерухоме майно: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належав ОСОБА_1 на праві приватної власності.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх обов`язків за кредитним договором банк був вимушений звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2012 року, позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю, з метою задоволення грошових вимог, які виникли з кредитного договору. Рішення суду набрало законної сили 25 квітня 2012 року.

В зв`язку з тим, що предмет іпотеки не був реалізований на прилюдних торгах, ПАТ «Мегабанк» прийняв рішення про залишення за собою вищезазначеного нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду. На підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого Кіровським відділом державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 29 липня 2015 року, 17 лютого 2016 року ПАТ «Мегабанк» видано свідоцтво про право власності, посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Степановою Н. М., про що зроблено реєстровий запис №16 .

Тобто, після проведення державної реєстрації 17 лютого 2016 року ПАТ «Мегабанк» набув право власності на зазначене житлове приміщення, але до теперішнього часу не має можливості реалізувати своє законне право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

07 березня 2017 року на адресу відповідачів ПАТ «Мегабанк» направив цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення листи - вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом звільнення житлового приміщення. Дані листи - вимоги відповідачами не отримані, конверти з листами повернуті до банку поштою за закінченням терміну зберігання. 26 квітня 2017 року на адресу відповідачів, ПАТ "Мегабанк" повторно направлені цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення листи- вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом звільнення житлового приміщення. Дані листи - вимоги відповідачами отримані 27 квітня 2017 року, про що свідчать підписи на поштових повідомленнях.

Оскільки закінчився строк для звільнення житлового приміщення, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в добровільному порядку не звільнили житлове приміщення, їх виселення повинно здійснюватися у примусовому порядку.

Позивач просив усунути перешкоди у здійсненні ПАТ "Мегабанк" права користування та розпорядження своїм майном, а саме, припинити право користування житловим приміщенням - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ПАТ «Мегабанк», шляхом виселення в примусовому порядку та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року, у задоволенні вимог АТ «Мегабанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні АТ «Мегабанк» права користування та розпорядження своїм майном, а саме, припинення права користування житловим приміщенням- будинком, АДРЕСА_1 , що належить ПАТ «Мегабанк», шляхом виселення в примусовому порядку та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право власності на спірний житловий будинок у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, і з цих підстав просить виселити колишнього власника, яка передала в іпотеку будинок, придбаний нею не за рахунок кредиту, а також членів її сім`ї, а відтак відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідачів та зняття з реєстрації місця проживання із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про неможливість виселення відповідачів без надання їм іншого житла та зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного будинку, оскільки він придбаний не за рахунок кредитних коштів, отриманих відповідно до кредитного договору від 27 травня 2008 року № 46-04П/2008 та додаткової угоди від 12 серпня 2008 року до нього, а тому виселення відповідачів із будинку не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2020 року АТ «Мегабанк» подало касаційну скаргу за підписом представника Дідика С. Є., у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18) та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 359/10886/15-ц (провадження № 61-9180св19), а у випадку, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, передати дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не застосовані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 212/6724/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Виниклі правовідносини у даній справі не є подібними до виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення, так як звернення стягнення на жиле приміщення вже відбулось, отже до ухвалення судового рішення про виселення мешканців. Відповідно до висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2014 року у справі № 61-158цс14, від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18), право члена сім`ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Відповідачі не є власниками житла і не мають законних прав на проживання у спірному будинку. Суд першої інстанції ухвалив рішення не на підставі повного та всебічного з`ясування обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, без належного дослідження у судовому засіданні доказів по справі, а обґрунтував своє рішення статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, практикою ЄСПЛ та правовим позиціями Верховного Суду. Але при цьому знехтував засадничими принципами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позбавивши позивача ефективного судового захисту своїх порушених прав, надаючи неправомірну перевагу виключно інтересам відповідачів.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що у цій справі суди встановили, що спірне житло не було придбане за кредитні кошти і належало іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору дарування. Підставою для відмови у задоволенні позову є відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане одночасно з виселенням, оскільки суд не має повноважень визначати на власний розсуд до якого іншого житлового приміщення має бути виселений мешканець квартири, що є предметом іпотеки, на яке звернуто стягнення. Суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для виселення відповідачів з предмета іпотеки без надання їм іншого житлового приміщення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 відкрито касаційне провадження у справі № 404/6526/17, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 404/6526/17 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 212/6424/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, окрема думка суддів від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц, від 05 серпня 2020 року провадження № 910/3948/19, від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2018 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18, від 28 лютого 2018 року у справі № 800/284/17, від 22 травня 2018 року у справі № 800/474/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18, від 14 березня 2018 року у справі № 917/1503/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а, від 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а, від 28 лютого 2019 року у справі № 916/4693/15, від 09 серпня 2019 року у справі № 910/12968/17, від 30 червня 2020 року у справі № 908/2155/16, від 09 липня 2020 року у справі № 610/1065/18, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14; від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, від 24 лютого 2020 року у справі 359/10886/15-ц та викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі 753/12729/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 27 травня 2008 року між ПАТ «Мегабанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мегабанк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 46-04П/2008, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 200 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22,00 процентів річних, на строк з 27 травня 2008 року до 26 травня 2018 року.

Додатковою угодою від 12 серпня 2008 року до вказаного кредитного договору сума кредитних коштів збільшена до 270 000,00 грн.

Забезпеченням виконання зобов`язання за кредитним договором № 46-04П/2008 від 27 травня 2008 року та за додатковою угодою до нього від 12 серпня 2008 року, виступає іпотека об`єкта нерухомості, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , яка виступила майновим поручителем за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, передбачених кредитним договором та яке передано відповідачем банку в іпотеку відповідно до іпотечного договору від 27 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу, Панчишиною С. С. та зареєстрований в реєстрі за № 3618.

Предмет іпотеки належав ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 жовтня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л. В., реєстровий номер 1120 та зареєстрованого в Обласному комунальному підприємстві «КО ООБТІ» 18 грудня 2007 року, за реєстраційним № 21466553, номер запису 2093 в книзі 8.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2012 року, позов ПАТ «Мегабанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради та ВГІРФО Кіровського ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці площею 740,3 кв.м, матеріали стін, будівель та споруд: дерев?яні, мазані, обкладені цеглою, загальною площею 197,5 кв.м., житловою площею 51,2 кв.м., позначено на плані літерами "АА1а1а2", побутові споруди, льох літ. «В», колонка «+», замощення літ. «І», реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21466553, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації 18 грудня 2007 року у реєстровій книзі за № 8 та за реєстровим № 2093, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 і задовольнити за рахунок реалізації вказаного будинку вимоги ПАТ «Мегабанк», що виникли з кредитного договору № 46-04П/2008 від 27 травня 2008 року, та які станом на 11 січня 2011 року становлять 279 011,02 грн і складаються з: 260 582, 18 грн - суми залишку по кредиту; 5696, 32 грн - суми штрафу за невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту згідно з Додатком № 1; 8 485, 03 грн - суми штрафу за невиконання прийнятих зобов`язань згідно з пунктом 3.2.3 Договору; 4 247, 49 грн. - суми пені за порушення зобов`язання, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу в розмірі 390 766,00 грн - суми вартості предмета іпотеки, визначеної сторонами в договорі іпотеки № 3618 від 27 травня 2008 року. Стягнуто, солідарно, з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість в розмірі 84 850, 30 грн - суму нарахованих та не сплачених відсотків; 1725, 50 грн - судового збору та 120,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

17 лютого 2016 року ПАТ «Мегабанк» набуло право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні торги не відбулися, серія та номер: р.№16, виданого 17 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Степановою Н.М.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку з 02 березня 2010 року.

06 березня 2017 року, 26 квітня 2017 року ПАТ «Мегабанк» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслано лист-вимогу про звільнення житлового будинку.

31жовтня 2018 року змінилась організаційно-правової форми ПАТ «Мегабанк» на Приватне акціонерне товариство «Мегабанк» (скорочена назва АТ «Мегабанк»).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контрольза користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), від якої просить відступити позивач, зроблено висновок, що:

«невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла. Це створило напругу в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 641/1128/18 (провадження № 61-4464св20) зазначено, що «частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР.

Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.

Згідно з наведеними нормами права особам, яких виселяють з жилого приміщення, що є предметом іпотеки, придбаного не за рахунок отриманих у борг грошових коштів і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Ураховуючи зазначене відповідачі у цій справі можуть бути позбавлені права на спірне житло лише із забезпеченням їх іншим житловим приміщенням у порядку, визначеному статтею 109 ЖК Української РСР, про що повинно бути зазначено у рішенні суду».

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 445/1261/18 (провадження № 61-19048св19).

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки в іпотеку був переданий будинок, який придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, у зв`язку з чим відсутні підстави для виселення мешканців зі спірного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71 72 116 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України).

При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.

Отже, під час ухвалення рішення про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не існує необхідності ще й вирішувати вимогу про зняття з реєстрації

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

У своєму клопотання АТ «Мегабанк» посилається на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Тлумаченні змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду. Аналіз змісту клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи свідчить про відсутність виключної правової проблеми у цій справі. Особою, яка звернулася із клопотаннями, не наведено у чому саме полягає виключна правова проблема та яким чином передача справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду сприятиме розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Також не надано обґрунтування наявності різної правозастосовної практики у цій категорії спорів.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи об`єднаною палатою або Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Отже, у клопотанні відсутнє обґрунтування кількісного та якісного показників, які б свідчили про наявність виключної проблеми та необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду. Тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду слід відмовити

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 641/1128/18 (провадження № 61-4464св20) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 445/1261/18 (провадження № 61-19048св19) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішеннябез змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Мегабанк», яке підписане представником Дідиком Степаном Євгенійовичем, про передачу справи № 404/6526/17 за позовом Акціонерного товариства "Мегабанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом виселення, зняття з реєстрації з житлового приміщення, на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк», яка підписана представником Дідиком Степаном Євгенійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов