Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 404/8982/14
провадження № 61-1021св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Письменна Людмила Іванівна, Кіровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського управління міністерства юстиції у Кіровоградській області,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 грудня 2017 року в складі судді Галагана О. В. та на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в складі колегії суддів Черненка В. В., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу та заповіту недійсними.
Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Вказувала, що 01 травня 2014 року вона звернулася до державного нотаріуса Кіровоградської міської державної нотаріальної контори № 2 із заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо, що 21 червня 2013 року її мати склала заповіт, яким заповіла зазначену квартиру ОСОБА_2 , з яким 01 липня 2011 року уклала шлюб. Позивачка про укладення матір`ю шлюбу обізнана не була.
Посилаючись на те, що на момент укладення шлюбу та посвідчення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними в зв`язку з наявними у неї психічними захворюваннями, погано пересувалася та була майже сліпою, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними шлюб, укладений 01 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , актовий запис № 348 у Кіровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції у Кіровоградській області, та заповіт від 21 червня 2013 року, складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Письменною Л. І. та зареєстрований у реєстрі за № 491.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довела наявності передбачених законом підстав для визнання шлюбу та заповіту недійсними, зокрема, що на момент укладення шлюбу зі ОСОБА_2 та складання оспорюваного заповіту було відсутнє вільне волевиявлення ОСОБА_3 на вчинення таких дій. Висновок судово-психіатричної експертизи від 11 серпня 2015 року № 408, складений комісією судових експертів-психіатрів Комунального закладу «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» про наявність у ОСОБА_3 на момент реєстрації шлюбу та складення заповіту психічного захворювання у вигляді деменції за висновком судів не містить аналізу тяжкості її психічного стану здоров`я, та ґрунтується лише на припущеннях того, що розвиток хвороби за встановленим померлій у 2008 році діагнозом «дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ступеню» зазвичай призводить до психічного розладу у вигляді деменції, а тому вказаний документ не може бути покладено в основу судового рішення. Натомість суди прийняли до уваги висновок судово-психіатричної експертизи від 05 травня 2017 року № 278, складений комісією судово-психіатричних експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, за змістом якого надана медична документація та інші матеріали справи не дають підстав для висновку про наявність у ОСОБА_3 на момент реєстрації шлюбу (01 липня 2011 року) та складання заповіту (21 червня 2013 року) психічних розладів. Апеляційний суд зазначив, що висновок комісії експертів від 05 травня 2017 року № 278 є більш повним, оскільки на дослідження експертам надана медична документація, яка перебувала в розпорядженні відповідача, та яку не досліджували судові експерти у 2015 році. Суди також урахували пояснення приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу Письменної Л. І. про те, що під час посвідчення заповіту будь-якого тиску (фізичного чи психологічного) на ОСОБА_3 вчинено не було.
Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
- задовольняючи клопотання представника відповідача про призначення у справі повторної судової психіатричної експертизи, суд першої інстанції не навів обґрунтування необхідності призначення такої експертизи, зокрема, за наявності у справі висновку судово-психіатричного експертизи №408 від 11 серпня 2015 року № 408 суд не вказав, у чому полягає його необґрунтованість або суперечливість іншим матеріалам справи;
- апеляційний суд не мотивував відхилення доводів позивачки про те, що суд першої інстанції у порушення вимог статті 131 ЦПК України прийняв та надав для проведення повторної судово-психіатричної експертизи документи, надані відповідачем після проведення судово-психіатричної експертизи від 11 серпня 2015 року № 408, за відсутності доказів неможливості їх подання при вирішенні питання про призначення зазначеної експертизи з урахуванням того, що відповідач був присутній у судовому засіданні при обговоренні питання про призначення першої судової експертизи;
- переконливими є аргументи заявника про приєднання судом до матеріалів справи та направлення на дослідження при проведенні повторної судово-психіатричної експертизи «медичної картки» ОСОБА_3 з відсутнім титульним листом та вирваними аркушами, що викликає обґрунтований сумнів у допустимості такого письмового документу як доказу;
- не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо;
- відхиляючи висновок судово-психіатричної експертизи від 11 серпня 2015 року № 408, суд першої інстанції обмежився лише узагальненим висновком про те, що він ґрунтується на припущеннях, не звернувши увагу, що він викладений послідовно та містить аналіз дослідження наданої експертам медичної документації, хронології розвитку, характеристики та ступеня психічного захворювання ОСОБА_3 , є чітким та однозначним, не допускає різних варіантів його тлумачення та був підтриманий у судовому засіданні експертом Григор`євою І. В., яка надали вичерпні відповіді на поставлені сторонами питання;
- надаючи перевагу висновку Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 05 травня 2017 року № 278, суд першої інстанції не оцінив його на предмет повноти проведеного експертами дослідження, зокрема, щодо перебігу та ступеня психічного захворювання ОСОБА_3 та мотивування, у чому саме полягає суперечливість та взаємовиключність наданих на дослідження матеріалів, що позбавило їх можливості встановити ступінь наявних у ОСОБА_3 психічних розладів станом на день укладення шлюбу та складання заповіту.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 грудня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 на момент укладення шлюбу та складення заповіту перебувала в такому психічному стані, який не дозволяв би їй розуміти значення своїх дій. Суд апеляційної інстанції встановив, що експертний висновок судово-психіатричної експертизи № 408 від 11 серпня 2015 року ґрунтується на дослідженнях амбулаторних карт ОСОБА_3 виписок із історії хвороб та поясненнях свідків, однак висновки експертів мають неповний об`єм досліджень у частині хвороб, якими хворіла ОСОБА_3 , та не обґрунтовано, що саме станом на момент укладення шлюбу і складення заповіту ОСОБА_3 мала настільки тяжке психічне захворювання, що не могла усвідомлювати свої дії. Апеляційний суд зазначив, що з іншої медичної документації вбачається, що під час огляду ОСОБА_3 іншими фахівцями відсутні будь-які згадки про наявність у ОСОБА_3 психічних розладів. При цьому до середини серпня 2011 року ОСОБА_3 вступала в цивільно - правові взаємовідносини з комунальними організаціями. Апеляційний суд прийняв до уваги висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 278 від 05 травня 2017 року, за змістом якого на момент укладення шлюбу та складання заповіту ОСОБА_3 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку поєднаного (судинно-інтоксикаційного) ґенезу з інтелектуально-мнестичним зниженням, проте через суперечливість та взаємовиключність наданих на теперішню експертизу матеріалів встановити ступінь наявних у ОСОБА_3 у зазначені періоди часу психічних розладів та її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не виявляється можливим. З огляду на викладене апеляційний суд зробив висновок, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 у спірний період перебувала в такому психічному стані, який не давав їй можливості вільно виражати свою волю під час укладення шлюбу та складання заповіту. Колегія суддів також зазначила, що доводам позивачки про дефекти зору ОСОБА_3 та зловживання нею алкогольними напоями вже було надано оцінку в межах розгляду іншої цивільної справи.
Аргументи учасників справи
18 січня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не виконав указівки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вказує, що висновок судово-психіатричної експертизи № 408 від 11 серпня 2015 року є належним чином мотивованим, логічно послідовним, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для призначення повторної судової експертизи. Вказує, що суди не врахували висновки, викладені в постанові суду касаційної інстанції в цій справі, з приводу недопустимості надання переваги висновку судової експертизи з підстав її проведення в складі комісії чи більш авторитетною експертною установою. Зазначає, що суди не мотивували належним чином відхилення висновку судової експертизи № 408 від 11 серпня 2015 року та прийняття висновку № 278 від 05 травня 2017 року. Наголошує на тому, що у висновку від 05 травня 2017 року експерти досліджували документацію, яка у 2015 році відповідачем не надавалася, а також містить вирвані аркуші, що викликає сумнів у її достовірності. За таких обставин позивачка вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів, оскільки висновок судової експертизи № 278 від 05 травня 2017 року отримано на виконання ухвали суду про призначення повторної судової експертизи без достатніх правових підстав та з наданням на дослідження експертів документів, поданих з порушенням порядку, встановленого процесуальним законом.
У червні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на те, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 на момент укладення шлюбу та складення заповіту хворіла на психічне захворювання, яке не дозволяло їй усвідомлювати значення своїх дій. Зазначав також, що позивачка намагається ввести суд в оману, свідомо перекручуючи фактичні обставини справи щодо стану здоров`я матері.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2021 рокузазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 01 липня 2011 року (актовий запис № 348).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , яка є дочкою ОСОБА_3 , у встановлений законом строк прийняла спадщину після смерті матері шляхом подачі до Кіровоградської міської державної нотаріальної контори № 2 заяви про прийняття спадщини за законом.
Нотаріус повідомив позивачку про те, що 21 червня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_2 .
Згідно до епікризу стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_3 із медичної карти № 4446, остання знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної хірургії Кіровоградської обласної лікарні з 03 березня 2010 року по 19 березня 2010 року з діагнозом: ангіодистонія н/кінцівок з проявами ангіоспазму в берцовому сегменті.
Згідно до епікризу стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_3 із медичної карти № 15152, остання знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної хірургії Кіровоградської обласної лікарні з 18 липня 2011 року по 29 липня 2011 року з діагнозом: одлітеруючий атеросклероз судин нижньої кінцівки ІІ ст.
Відповідно до епікризу стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_3 з медичної карти № 6306, ОСОБА_3 знаходилась на стаціонарному лікуванні в МО КГБ СМП з 02 липня 2008 року по 07 липня 2008 року з діагнозом: незріла катаракта обох очей, макулодистрофія вторинна глаукома очей.
Згідно до епікризу стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_3 із медичної карти № 7690/2185, остання знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні КЗ «ЦМЛ м. Кіровограда» з діагнозом: ОНМК по ішемічному типу в басейні ПСМА ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Атеросклероз, виражений лівосторонній геміпарез, психоорганічний с-м, судорожний с-м з приступами джексоновської епілепсії.
Із виписки медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого ОСОБА_3 знаходилась в хірургічному відділені КЗ «КМЛШМД» з 04 січня 2010 року по 12 січня 2010 року з діагнозом: облітеруючий тегосклероз судин н/кінцівок ІІ-ІІІ ст. з обох сторін. Трофонекроз V-го пальця правої стопи ІБС. Кардіосклероз СН І ст.
Відповідно до епікризу з медичної карти № 4093 ОСОБА_3 з 21 травня 1999 року по 02 червня 1999 року проходила стаціонарне обстеження та лікування в неврологічному відділенні КМЛШМД з діагнозом «Інтоксикаційна полінейропатія нижніх кінцівок з порізом стоп середнього ступеню вираженості, порушення функцій ходьби. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ступеню поєднаного (атеросклеротичного, інтоксикаційного) ґенезу з інтелектуально-мнестичними порушеннями та вестибуло-атактичним синдромом. Абстенентний синдром інтоксикаційного ґенезу».
14 травня 2015 року ухвалою суду в справі призначено психіатричну експертизу, проведення якої доручено Кіровоградській обласній психіатричній лікарні.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 408 від 11 серпня 2015 року ОСОБА_3 на момент укладення шлюбу 01 липня 2011 року та укладення заповіту 21 червня 2013 року страждала на хронічне психічне захворювання у формі субкортикальної судинної деменції, яке позбавляло її можливості усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними.
19 листопада 2015 року ухвалою суду в справі призначено посмертну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи».
Висновком експерта № 3 від 29 лютого 2016 року встановлено, що згідно записів в амбулаторній карті лікаря-невропатолога, лікаря психіатра, ОСОБА_3 страждала на наступні захворювання: дисциркуляторна енцефалопатія змішаного ґенезу, цереброслероз (гіпертонічна хвороба ІІІ ст.), вестбулопатія, виражена церебрастенія з інтелектуально-містичними порушеннями особистості, психічні та поведінкові порушення, як наслідок вживання алкоголю. Згідно записів в амбулаторній карті ОСОБА_3 станом на 17 січня 2014 року мала гостроту зору правого ока - 0,05, лівого ока - 0. В наданій медичній документації будь-яких даних наявності окулярів для близької відстані відсутні. Враховуючи гостроту зору правого ока, яка мала місце, та відсутність гостроти зору лівого ока, малоймовірна можливість читання тексту.
07 квітня 2016 року ухвалою суду по справі призначено посмертну комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 278 від 05 травня 2017 року на момент укладення шлюбу 01 липня 2011 року та на момент складання заповіту 21 червня 2013 року ОСОБА_3 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку поєднаного (судинно-інтоксикаційного) ґенезу з інтелектуально-мнестичним зниженням. При цьому ступінь наявних у ОСОБА_3 у зазначені періоди часу розладів психічної діяльності та її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними встановити не видається можливим через суперечливість та взаємовиключність наданих на експертизу матеріалів.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2017 року в справі № 404/1683/16-ц, яке набрало законної сили,у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу та заповіту недійсними з підстав наявності у ОСОБА_3 вад зору та порушення встановлених законодавством умов щодо укладення шлюбу відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Заповіт є одностороннім правочином - дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).
У приватному праві недійсність може стосуватися або «вражати», зокрема, правочин, шлюб. Шлюб по своїй суті не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу (частини перша-друга статті 24 СК України).
Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (частина перша статті 40 СК України).
Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю (частина третя статті 40 СК України).
Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).
Тлумачення норм СК України свідчить, що:
в СК закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41);
добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (стаття 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, без сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Причому шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала тяжким психічним розладом, тобто, коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв`язку з тим, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина перша статті 39 ЦК України), то шлюб з такою особою є недійсним і в силу прямого вказівки закону (частина третя статті 39 СК України);
З урахуванням предмета та підстав пред`явленого ОСОБА_1 позову, а також змісту рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2017 року в справі № 404/1683/16-ц, встановленню в справі, що переглядається, підлягав факт наявності або відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_3 на укладення шлюбу 01 липня 2011 року та складення заповіту 21 червня 2013 року, а також здатність усвідомлювати нею значення своїх дій у вказані дати.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
У справі, що переглядається, апеляційний суд:
всупереч положенням частини п`ятої статті 411 ЦПК України не виконав указівки суду касаційної інстанції та не мотивував належним чином відхилення висновку судово-психіатричного експерта № 408 від 11 серпня 2015 року з наданням переваги висновку судово-психіатричного експерта № 278 від 05 травня 2017 року, а також не перевірив доцільність призначення судом першої інстанції повторної судової експертизи, за результатами якої виготовлено висновок від 05 травня 2017 року, з наданням на дослідження експертам медичної документації, яка подана відповідачем до суду з порушенням порядку подання доказів, визначеного процесуальним законом;
не врахував, що не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи тощо, та необхідність надання оцінки усім доказам у їх сукупності;
не звернув увагу на те, що у висновку судово-психіатричного експерта № 278 від 05 травня 2017 року підтверджено наявність у ОСОБА_3 ознак органічного ураження головного мозку поєднаного (судинно-інтоксикаційного) ґенезу з інтелектуально-мнестичним зниженням і лише вказано на неспроможність експертів визначити ступінь таких психічних розладів, їх тяжкість та можливість впливати на здатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними;
не встановив обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, наявність або відсутність у ОСОБА_3 вільного волевиявлення на укладення шлюбу та складення заповіту.
З огляду на вказані порушення норм процесуального права апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
В залежності від установлених обставин щодо наявності або відсутності вільної згоди ОСОБА_3 на укладення шлюбу суду належить зробити висновок щодо його дійсності в контексті положень статті 40 СК України.
При цьому суду слід врахувати, що в частині третій статті 40 СК України передбачена можливість конвалідації шлюбу, зареєстрованого без вільної згоди сторін. Так, у разі встановлення на момент розгляду справи судом, що відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю, шлюб не може бути визнаний недійсним. З урахуванням викладеного суду при новому розгляді справи слід установити наявність або відсутність обставин, які можуть свідчити про вираження ОСОБА_3 згоди на перебування у шлюбі після його укладення, до яких, зокрема, можуть належати: тривалість спільного проживання у шлюбі, наявність або відсутність спільних прав та обов`язків тощо.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права та без установлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року втрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук