№ 405/3945/18

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа №405/3945/18

провадження № 61-11551св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), С. О. Карпенко, Стрільчука В. А.., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув упорядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року в складі судді Шевченко І. М. і постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 та просив стягнути на його користь 47 100,26 грн, з яких 37 100,26 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 10000,00 грн моральної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

Позов мотивований тим, що позивач перебуваєна військовій службі з серпня 1978 року.

З 1993 року позивач призначений на посаду помічника командира полку з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 (нині військова частина-польова пошта НОМЕР_2 ).

У вересні 2011 року наказом командира військової частини (далі в/ч) НОМЕР_1 позивач звільнений з військової служби та виключений із списків в/ч.

У цей же день, наказом командира в/ч позивач прийнятий на роботу до в/ч НОМЕР_1 як працівник на посаду начальника фінансового відділу, на якій перебував до 19 березня 2014 року.

19 березня 2014 року на підставі пункту 18 наказу № 58 командира в/ч НОМЕР_1 та у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) і статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач звільнений з 19 березня 2014 року з роботи з посади начальника фінансового відділу.

19 березня 2014 року на підставі пункту 22.2 наказу № 58 командира в/ч НОМЕР_1 , позивач призваний на військову службу Кіровоградським Об`єднаним міським військовим комісаріатом (далі ОМВК) на посаду помічника командира полку з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 , та з 19 березня 2014 року він приступив до виконання службових обов`язків за вищевказаною посадою.

20 березня 2014 року командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ № 59 пунктом 4 якого були внесені зміни (уточнення) в пункт 18 наказу № 58 у частині формулювання порядку та підстав його звільнення.

Отже, в період з 19 березня 2014 року по 19 жовтня 2016 року позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (військова частина польова пошта НОМЕР_2 ) на посаді помічника командира полку з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини.

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», частин другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», частини третьої статті 119 КЗпП України позивачу, як особі, яка була призвана на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» (затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію») у період з 19 березня 2014 року по 01 жовтня 2015 року відповідачем щомісячно виплачувалася компенсація середньої заробітної плати по посаді, з якої позивач був призваний на військову службу по мобілізації в розмірі 6 358,02 грн.

Згідно з планом роботи працівниками Державної аудиторської служби (раніше ДФІ) в Кіровоградській області в період червня-серпня 2015 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01 січня 2014 року по 01 червня 2015 року.

За результатами даної перевірки складено акт ревізії від 27 серпня 2015 року № 08/09/22, з якого вбачається, що позивач, будучи військовою службовою особою, та зловживаючи своїм службовим становищем допустив незаконну виплату собі із бюджетних коштів компенсації середньої заробітної плати по посаді з якої був призваний по мобілізації на військову службу.

За результатами даного акта ревізії, командиром в/ч НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) прийнято рішення про направлення даних матеріалів ревізії у військову прокуратуру Кіровоградського гарнізону для проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження. Згідно з отриманою відповіддю та копією долученого до неї процесуального документу позивачу стало відомо, що відповідне кримінальне провадження закрите 15 вересня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, тобто в зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Крім того, на підставі даного акта ревізії, командиром в/ч прийнято рішення про подальше зупинення та невиплату позивачу з 01 жовтня 2015 року компенсації середньої заробітної плати за посадою з якої позивач призваний по мобілізації на військову службу, оскільки така виплата здійснювалася саме військовою частиною польова пошта НОМЕР_2 (з якої він був призваний по мобілізації).

19 жовтня 2016 року наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 позивач виключений із списків військової частини в зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби в в/ч польовій пошті НОМЕР_3 .

З 01 жовтня 2015 року відповідач припинив нарахування та виплату належної позивачу компенсації середньої заробітної плати.

Неодноразові звернення з даного приводу були залишені відповідачем без уваги.

У зв`язку з даним порушенням позивач змушений в грудні 2016 року звернутися до суду з відповідним позовом.

За результатами розгляду поданого ним позову Кіровоградський окружний адміністративний суд 01 листопада 2017 року виніс постанову в справі № П/811/1871/16, якою задовольнив позовні вимоги. Суд визнав протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 (в/ч польова пошта НОМЕР_2 ) і стягнув з відповідача на його користь середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою в/ч НОМЕР_1 , отже, рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

На виконання вищевказаних рішень судів у березні 2018 року в примусовому порядку на користь позивача стягнуто заборгованість з в/ч НОМЕР_1 по виплаті середнього заробітку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 158 950,50 грн.

У випадку порушення встановлених строків виплати грошових доходів (зарплата, стипендії тощо), які не мають разового характеру, підприємства, організації повинні здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх невчасною оплатою.

Відповідна компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. При виплаті компенсації необхідно керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», а тому відповідно до наданого розрахунку позивач просить задовольнити позов та стягнути на його користь шкоду, яка складається з індексу інфляції в розмірі 30 531,98 грн і 3 % річних в розмірі 6 568,28 грн.

Крім того, внаслідок вищевказаного правопорушення з боку відповідача, позивач зазнав і значної моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях через протиправну бездіяльність з боку відповідача щодо несвоєчасної виплати щомісячного середнього заробітку.

У позивача та його родини внаслідок інфляційних процесів гроші, які він мав би законно отримувати та використовувати в своїх цілях, кожний місяць втрачають свою купівельну можливість, що негативно відображається на матеріальному стані, а також та обставина, що, довівши в судовому порядку неправомірність дій відповідача, командування військової частини умисно продовжує ігнорувати не лише його права, як людини та військовослужбовця, але й законні рішення суду. Позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 37 100,26 грн, моральної шкоди 5000,00 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 в дохід держави судові витрати в сумі 3524,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що з01 жовтня 2015 року відповідач припинив нарахування та виплату належної позивачу компенсації середньої заробітної плати. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року в справі № П/811/1871/16 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до в/ч польової пошти НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (в/ч польової пошти НОМЕР_2 ) і стягнув з військової частини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтень 2017 року в розмірі 158 950,50 грн. Це рішення набрало законної сили.

В березні 2018 року в примусовому порядку на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто заборгованість у сумі 158 950,50 грн.

У випадку порушення встановлених строків виплати грошових доходів (зарплата, стипендії тощо), які не мають разового характеру, підприємства, організації повинні здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх невчасною оплатою. Відповідна компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

При нарахуванні компенсації суд керувався Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Індекси інфляції починаючи з серпня 1991 року розраховуються Державним комітетом статистики України та публікуються, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Відповідно до статей 19, 21, 22 Закону України «Про інформацію» індекси інфляції повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України є офіційними.

Розрахунок боргу проводиться за формулою: (інфляційні нарахування) = (сума боргу) х (індекс інфляції) / 100% (сума боргу)

Борг компенсації середньомісячної заробітної плати за жовтень станом на 07 листопада 2015 року складає 6 358,02 х 134,352% (підсумковий індекс інфляції) = 8 542,15 (сума боргу з урахуванням інфляції), 2 184,13 (інфляційні нарахування).

Суд погодився з розрахунком відшкодування матеріальних втрат та санкцій станом на 23 березень 2018 року (на день надходження грошових коштів на картковий рахунок позивача від в/ч НОМЕР_1 ), що наданий позивачем. Наданий позивачем розрахунок відповідач не оспорював.

Таким чином, по зобов`язанням щодо виплати ОСОБА_1 компенсації середньомісячної зарплати щомісячно починаючи з 07 листопада 2015 року в розмірі 6 358,02 грн інфляційні нарахування станом на 23 березня 2018 року складають 30 531,98 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Формулювання статті 625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер, а тому 3 % річних не є неустойкою.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у разі затримки працедавцем виплати нарахованих доходів (зарплати разом із сумою індексації, інших доходів, які не мають разового характеру) в місяці погашення заборгованості роботодавець одночасно нараховує і компенсацію у зв`язку із порушенням термінів виплати вказаних доходів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження і стягненню на його користь підлягає загальна сума спричиненої шкоди в сумі 37 100,26 грн.

Позивачем у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача доведено факт спричинення йому моральної шкоди, При визначенні розміру відшкодування судом враховуються вимоги розумності і справедливості, а тому в цій частин розмір моральної шкоди, завданої позивачеві, судом визначений в сумі 5 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019року без змін.

Постанова суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у випадку порушення встановлених строків виплати грошових доходів (зарплата, стипендія тощо), які не мають разового характеру, підприємства, організації повинні здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх невчасною оплатою. Відповідна компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 до відповідача, визнано протиправною його бездіяльність та стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтень 2017 року в сумі 158 950,50 грн. На виконання рішення суду в березні 2018 року на користь ОСОБА_1 стягнуто 158 950,50 грн.

Отже, судовим рішенням в адміністративній справі, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідач з жовтня 2015 року допустив протиправну бездіяльність і зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 середній заробіток з жовтня 2015 по жовтень 2017 року в розмірі 158 950,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правильно керувався Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Наведені судом розрахунки компенсації середньомісячної зарплати в розмірі 6 358,02 грн та інфляційних нарахувань станом на 23 березня 2018 року, що становить 30 521,98 грн відповідачем не оскаржуються та новий розрахунок не надається.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на лист директора Департамента стратегії соціального розвитку Міністерства праці та соціальної політики України від 22 березня 2007 року № 21/10/136-07, що нарахування сум індексації і компенсації на доходи, стягнуті за рішенням суду діючим законодавством не передбачено і, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів визначаються Законом України «Про виконавче провадження» є помилковим.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 6 568,28 грн 3 % річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 ЦК України, суд керується тим, що Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися вимоги статті 625 ЦК України та у постанові від 02 березня 2016 року в справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних правовідносин, виходячи з того, що стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не лише з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції про поширення на спірні правовідносини статті 625 ЦК України, який дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 6 568,28 грн як 3 % річних від простроченої суми.

Виходячи з того, що суд встановив факт порушення конституційних прав позивача, чим йому було заподіяно моральну шкоду, виходячи із засад розумності і виваженості та справедливості, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 червня 2019 року Військова частина НОМЕР_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, просила оскаржувані судові рішення скасувати та закрити провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили питання щодо компенсації інфляційних витрат.

Відповідно до проведеної у 2015 році у відповідача ревізії встановлено, що позивач допустив незаконну виплату середнього заробітку на свою користь, зловживаючи своїми посадовими обов`язками. За результатами цієї перевірки позивач зупинив відповідні виплати позивачу.

Відповідно до розпорядження тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу оперативного командування «Південь» від 19 березня 2014 року № 218/32 та пункту 18 наказу командира військової частини НОМЕР_1 з 19 березня 2014 року переведено на штат № 21/099 воєнного часу з індексом 01.

При звільненні всіх цивільних працівників військової частини у зв`язку з переходом на штат воєнного часу, в тому числі й ОСОБА_1 з військової посади помічника командира полку з фінансово-економічної роботи начальника служби, внаслідок відсутності посади працівників немає підстав для збереження місця роботи, посади і компенсації середнього заробітку як це передбачено частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Тобто у військовій частині відбулася реорганізація зі зміною штату, тому виникла законна підстава для звільнення працівників, посади яких не підлягають заміщенню.

Крім того, на думку позивача, командиром в/ч НОМЕР_1 наказом від 20 квітня 2014 року внесено зміни у пункт 18 наказу від 19 березня 2014 року щодо формулювання звільнення його з посади. Проте відповідні зміни не вносилися командиром в/ч.

Позивач посилається на редакцію положення наказу про його звільнення, що не відповідає тексту самого наказу, що передбачав виплату позивачу двомісячного середнього заробітку як вихідної допомоги. Позивачем наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 19 березня 2014 року № 58 не оскаржується.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року в справі № П/811/1414/18 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення компенсації середнього заробітку.

При нарахуванні компенсації суд не керувався Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянами втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати». Зазначений Закон не передбачає нарахування компенсації на кошти, стягнуті за рішенням суду, тому підстави для задоволення позову відсутні.

У листі директора Департамента стратегії соціального розвитку Міністерства праці та соціальної політики України від 22 березня 2007 року № 21/10/136-07 зазначено, що нарахування сум індексації і компенсації на доходи, стягнуті за рішенням суду діючим законодавством не передбачено.

Наявність заборгованості в розмірі 37100,26 грн, що була стягнута судами, не підтверджується будь-якими доказами.

Позивач не довів наявність моральної шкоди.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 знаходився на військовій службі з серпня 1978 року.

З 1993 року позивач призначений на посаду помічника командира полку з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 (нині військова частина-польова пошта НОМЕР_2 ).

У вересні 2011 року наказом командира в/ч НОМЕР_1 позивач звільнений з військової служби та виключений із списків в/ч.

У цей же день, наказом командира військової частини ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у в/ч НОМЕР_1 як працівник на посаду начальника фінансового відділу, на якій і проходив службу до 19 березня 2014 року.

19 березня 2014 року на підставі пункту 18 наказу № 58 командира в/ч НОМЕР_1 та у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України та статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач звільнений 19 березня 2014 року з роботи з посади начальника фінансового відділу.

19 березня 2014 року на підставі пункту 22.2 наказу № 58 командира в/ч НОМЕР_1 , позивач призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду помічника командира полку з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 , його визнано таким, що з 19 березня 2014 року приступив до виконання службових обов`язків за вищевказаною посадою.

У період з 19 березня 2014 року по 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (військова частина польова пошта НОМЕР_2 ) на посаді помічника командира полку з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини.

19 жовтня 2016 року наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 він був виключений із списків військової частини у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби у військову частину - польова пошта НОМЕР_3 .

З 01 жовтня 2015 року відповідач припинив нарахування та виплату належної йому компенсації середньої заробітної плати.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі № П/811/1871/16, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини польова пошта НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії.

Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (в/ч - польова пошта НОМЕР_2 ) та стягнув з в/ч на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 158 950,50 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 , рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

На виконання рішення суду, яке набрало законної сили, в березні 2018 року в примусовому порядку на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість з військової частини НОМЕР_1 по виплаті середнього заробітку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 158 950,50 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба визначається як діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами, які застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оборону України»підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України»визначено, що особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частинами першою та другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я та віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Частинами 2 та 3 статті 119 КЗпП України встановлено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У цій справі спір виник між призваним на військову службу позивачем і військовою частиною НОМЕР_1 щодо грошових виплат, обумовлених проходженням публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, а тому спірні правовідносини між сторонами щодо виплати відшкодування шкоди під час проходження публічної служби за своєю суттю є публічно-правовим спором відповідно до статті 19 КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 414 ЦПК Українипередбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними, тому підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Згідно із частиною першою статті 256 ЦПК Україниякщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 142, 255, 400 409 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 » задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року скасувати.

Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкодизакрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів і протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов