№ 405/7899/16-ц

Постанова

Іменем України

03 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 405/7899/16-ц

провадження № 61-2870св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Перший інвестиційний банк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк» (далі - АТ «Перший інвестиційний банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 14 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Перший інвестиційний банк» (далі - ВАТ «Перший інвестиційний банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 05/07/35-КФ (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 300 000 доларів США на строк до 10 червня 2017 року. Позичальник не сплачував своєчасно грошові кошти на погашення тіла кредиту та процентів, у зв`язку з чим рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 квітня 2011 року у справі № 2-674/11 було достроково стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за Кредитним договором в розмірі 2 685 832,15 грн. Вказане рішення набрало законної сили, проте не виконане боржником. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 14 червня 2007 рокуміж ВАТ «Перший інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 007/05/2014/0030-з (далі - Іпотечний договір), предметом якого є належна іпотекодавцю нежитлова будівля площею 1 815,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 грудня 2012 року у справі № 1109/9711/12 в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частку спірної нежитлової будівлі площею 1 815,40 кв. м. Враховуючи викладене, ПАТ «Перший інвестиційний банк» просило: в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 338 491,96 доларів США, що станом на 17 вересня 2019 року еквівалентно 8 384 919,74 грн, та 819 211,18 грн, з яких: 263 800 доларів США - тіло кредиту, 2 462,13 доларів США - проценти, 72 229,83 доларів США - прострочені проценти, 700 769,84 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту, 118 441,34 грн - пеня за прострочення сплати процентів, звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю площею 1 815,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з: будівлі «AAa1-3, к, кр» загальною площею 1 815,4 кв. м; навісу «а1», «а2», «а3»; гаража «В»; навісу «Е»; вбиральні «Ж»; вимощення III; огорожі № 1; бетонного майданчика І, та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ; визначити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17 травня 2017 рокуВідділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 16 березня 2020 року прийнято відмову АТ «Перший інвестиційний банк» від позовних вимог, пред`явлених до відповідача ОСОБА_2 , в частині звернення стягнення на 1/2 частину нежитлової будівлі площею 1 815,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 грудня 2020 року у складі судді Іванової Л. А. позов АТ «Перший інвестиційний банк», пред`явлений до відповідача ОСОБА_1 , задоволено. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 338 491,96 доларів США та 819 211,18 грн, з яких: 263 800 доларів США - тіло кредиту, 2 462,13 доларів США - проценти, 72 229,83 доларів США - прострочені проценти, 700 769,84 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту, 118 441,34 грн - пеня за прострочення сплати процентів, звернуто стягнення на 1/2 частину переданої в іпотеку нежитлової будівлі площею 1 815,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з: будівлі «AAa1-3, к, кр» загальною площею 1 815,4 кв. м; навісу «а1», «а2», «а3»; гаража «В»; навісу «Е»; вбиральні «Ж»; вимощення III; огорожі № 1; бетонного майданчика І, та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 на підставі рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 грудня 2012 року у справі № 1109/9711/12, номер запису про право власності: 448337 від 18 березня 2013 року. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. За встановлених в цій справі обставин позичальник ОСОБА_2 не виконував належним чином умов Кредитного договору, що спричинило утворення заборгованості, у зв`язку з чим АТ «Перший інвестиційний банк» як іпотекодержатель набуло право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема й на належну ОСОБА_1 1/2 частку у спірному майні,шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку». АТ «Перший інвестиційний банк» не пропустило трирічну позовну давність, оскільки рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 27 січня 2015 року у справі № 405/9061/13-ц, яким було звільнено з-під арешту 1/2 частину нежитлової будівлі площею 1 815,40 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , -набрало законної сили 29 липня 2015 року, а банк звернувся до суду з цим позовом в листопаді 2016 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 грудня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову АТ «Перший інвестиційний банк», пред`явленого до відповідача ОСОБА_1 , відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у справі, яка переглядається, у квітні 2009 року АТ «Перший інвестиційний банк» використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та процентів, що залишилася несплаченою, а також сплати пені за порушення умов Кредитного договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, з чим погодився Ленінський районний суд міста Кіровограда, який задовольнив позовні вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості. Разом з тим АТ «Перший інвестиційний банк» звернулося до суду з цим позовом 09 липня 2016 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

В лютому 2022 року АТ «Перший інвестиційний банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 грудня 2020 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 та в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. АТ «Перший інвестиційний банк» не було залучено до участі у справі № 1109/9711/12, а тому не знало про наявність рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 грудня 2012 року, яким в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частку переданої в іпотеку нежитлової будівлі площею 1 815,40 кв. м. Крім того, рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 27 січня 2015 року у справі № 405/9061/13-ц, яке набрало законної сили 29 липня 2015 року, було звільнено з-під арешту належну ОСОБА_1 частку у спірному майні, що унеможливлювало звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури виконавчого провадження. Таким чином, звернувшись 09 липня 2016 року до суду з цим позовом, АТ «Перший інвестиційний банк» не пропустило трирічну позовну давність, про що правильно зазначив місцевий суд.

В червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Захарченко І. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Перший інвестиційний банк» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року як помилково відкрите.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М. від 09 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Кіровограда.

28 червня 2022 року справа № 405/7899/16-цнадійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 23 березня 2023 року у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року матеріали справи № 405/7899/16-ц передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 14 червня 2007 року між ВАТ «Перший інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 300 000 доларів США на строк до 10 червня 2017 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Зметою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 14 червня 2007 рокуміж ВАТ «Перший інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, предметом якого була належна іпотекодавцю нежитлова будівля площею 1 815,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В пункті 4.3.5 Кредитного договору сторони визначили, що за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами більш ніж 30 (тридцять) календарних днів та/або за прострочення виконання зобов`язання з повернення частини кредиту згідно з графіком погашення, встановленим в пункті 2.4 цього договору, більш ніж 30 днів, банк має право відмовитись від подальшого кредитування, вимагаючи від позичальника дострокового повернення кредитних коштів та нарахованих процентів за користування ними. В цьому випадку позичальник зобов`язується не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня одержання відповідного повідомлення з вимогою від банку повернути фактично отримані кредитні кошти та сплатити нараховані проценти за користування ними. У випадку невиконання позичальником в строк цього зобов`язання, наступний робочий день, що слідує за днем закінчення встановленого банком строку для добровільного виконання позичальником цього зобов`язання, вважається початком періоду прострочення з повернення отриманих кредитних коштів та/або нарахованих процентів з наслідками, передбаченими в пунктах 5.3 та 5.4 цього договору.

Згідно з пунктом 5.3 Кредитного договору за несвоєчасне повернення кредитних коштів відповідно до погодженого між сторонами графіку та/або сплату процентів за користування кредитними коштами, позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення повернення кредиту (його частини) та/або процентів за користування кредитом, яка обчислюється від суми простроченого платежу, та встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня.

У зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань 17 квітня 2009 року ВАТ «Перший інвестиційний банк» направило ОСОБА_2 повідомлення-вимогу, в якій вимагало достроково повернути кредит з урахуванням процентів та пені, а також зазначило, що у випадку неусунення порушень протягом 30-ти календарних днів з дати отримання цього повідомлення банк матиме право звернути стягнення на предмет іпотеки в один із способів, передбачених Іпотечним договором.

24 квітня 2009 року ОСОБА_2 отримав вищевказану вимогу банку, однак протягом 30-ти календарних днів не виконав договірне зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту.

Отже, банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором, передбаченим пунктом 4.3.5 цього договору та частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов`язання з 10 червня 2017 року на 24 травня 2009 року (наступний робочий день, що слідує за днем закінчення встановленого банком 30-ти денного строку для добровільного виконання позичальником зобов`язання).

У грудні 2010 року ПАТ «Перший інвестиційний банк» звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 квітня 2011 року та додатковим рішенням цього суду від 06 липня 2011 року у справі № 2-674/11, які залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2011 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 338 491,96 доларів США та 819 211,18 грн, з яких: 263 800 доларів США - тіло кредиту, 2 462,13 доларів США - проценти, 72 229,83 доларів США - прострочені проценти, 700 769,84 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту, 118 441,34 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Вищевказане судове рішення перебуває на примусовому виконанні та не виконане боржником.

Судами також встановлено, що рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 грудня 2012 року у справі № 1109/9711/12 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині комплексу будівель на АДРЕСА_1 , тобто на майно, яке перебувало в іпотеці банку.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 27 січня 2015 року у справі № 405/9061/13-ц, яке набрало законної сили 29 липня 2015 року, звільнено з-під арешту 1/2 частину комплексу будівель на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, накладеного на підставі акта старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 10 квітня 2013 року про арешт майна боржника.

Згідно з актомпро передачу стягувачу майна в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-674/11 в розмірі 1 528 473,45 грн, складеним 06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-674/11, виданого 31 січня 2012 року Ленінським районним судом міста Кіровограда (стягувач - ПАТ «Перший інвестиційний банк», боржник - ОСОБА_2 ), стягувачу передано у власність 1/2 частину комплексу будівель на АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 грудня 2012 року у справі № 1109/9711/12.

На підставі вищезгаданого акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу 07 березня 2019 року приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Балик Т. М. видав свідоцтво, серія та номер: 135, яким посвідчив, що АТ «Перший інвестиційний банк» належить на праві власності майно, що складається з 1/2 частки комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки прилюдні торги не відбулися і стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, яке раніше належало боржнику ОСОБА_2 за рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 грудня 2012 року у справі № 1109/9711/12.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша, друга статті 23 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) зазначено, що відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року (провадження № 6-201цс14), від 05 лютого 2014 року (провадження № 6-131цс13) та Вищий господарський суд України у своїй постанові від 09 лютого 2015 року (провадження № 54/315), з якими мав бути обізнаний і суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції. У даному випадку всі обов`язки іпотекодавця перейшли до Особи-1 у момент переходу до нього права власності на предмет іпотеки і при цьому не має значення, чи був він обізнаний з тим, що вказане майно обтяжене. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, установлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку», а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором, за наведеними вище положеннями законодавства, не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки дійшов Верховний Суд України в постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього, в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).

У справі, яка переглядається, відповідач заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У статті 264 ЦК України визначено випадки переривання позовної давності. Так, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зазначено, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову АТ «Перший інвестиційний банк», суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором, передбаченим пунктом 4.3.5 цього договору та частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов`язання на 24 травня 2009 року (наступний робочий день, що слідує за днем закінчення встановленого банком 30-ти денного строку для добровільного виконання позичальником зобов`язання), а тому, звернувшись до суду з цим позовом 09 липня 2016 року, АТ «Перший інвестиційний банк» пропустило визначену статтею 257 ЦК України трирічну позовну давність.

Разом з тим, дійшовши правильного по суті висновку про пропуск банком позовної давності, апеляційний суд не врахував, що 06 грудня 2010 року ПАТ «Перший інвестиційний банк» зверталося до суду з позовом до позичальника про дострокове стягнення кредитної заборгованості, що за правилами частини другої статті 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності. Відтак, після такого переривання перебіг позовної давності розпочався заново з 07 грудня 2010 року, у зв`язку з чим трирічна позовна давність до пред`явлених банком в цій справі позовних вимог спливла 07 грудня 2013 року.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) зроблено висновки про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладений обов`язок доведення тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У справі, яка переглядається, АТ «Перший інвестиційний банк» як на підставу існування поважних причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом посилалося на те, що рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 27 січня 2015 року у справі № 405/9061/13-ц, яке набрало законної сили 29 липня 2015 року, було звільнено з-під арешту належну ОСОБА_1 частку у спірному майні, що унеможливлювало звернення стягнення на предмет іпотеки у межах процедури виконавчого провадження. Однак саме по собі оспорення ОСОБА_1 накладеного державним виконавцем арешту на предмет іпотеки не є безумовною і достатньою підставою для визнання причин пропуску позовної давності поважними, оскільки наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не позбавляло кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом пред`явлення до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому за змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про порушення права та можливість пред`явлення позову, а такі обізнаність і можливість у позивача були.

Таким чином, за встановлених в цій справі обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про пропуск АТ «Перший інвестиційний банк» позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Водночас апеляційний суд дійшов переконання, що позовна давність спливла через три роки після зміни строку кредитування відповідно до умов Кредитного договору, тоді як з урахуванням правил про переривання позовної давності, цей строк сплив пізніше, а саме 07 грудня 2013 року. Проте наведене не вплинуло на правильність висновків суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав пропуску позовної давності, а за правилами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 та в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 вказано, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. У разі виконання одного з судових рішень про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов`язання може бути припиненим. Якщо ж це станеться, то боржник може звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що боргу вже не існує, але є ще один виконавчий документ, який стосується стягнення коштів або звернення стягнення на майно в рахунок погашення того ж самого погашеного боргу.

Однак у справі, яка переглядається, суд апеляційної відмовив у задоволенні позову через пропуск позовної давності, а не за недоведеністю чи необґрунтованістю заявлених вимог, та не робив висновків про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки після ухвалення рішення про стягнення кредитної заборгованості є подвійним стягненням за основним зобов`язанням.

В постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц (провадження № 61-37805св18) вказано, що аналіз статті 264 ЦК України свідчить про те, що у разі визнання боргу чи пред`явлення особою позову до боржника позовна давність переривається. Висновок апеляційного суду про те, що пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне за собою переривання перебігу позовної давності, оскільки предмет спору, що виник між сторонами у справі, яка переглядається, стосується виключно кредитної заборгованості, є помилковим. При цьому, посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року № 6-1763цс16, апеляційний суд не звернув уваги, що у справі, яка переглядалась Верховним Судом України, поданий банком позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було визнано неподаним та повернуто позивачу. При цьому у зазначеній постанові Верховного Суду України чітко зазначено: «якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами». Натомість у цій справі судом встановлено інші фактичні обставини, а саме - пред`явлений товариством позов про звернення стягнення на предмет іпотеки прийнято судом до провадження, а ухвалою місцевого суду провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду у цій справі про стягнення кредитної заборгованості. Крім того, у випадку пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як і у випадку пред`явлення кредитором позову до боржника про стягнення кредитної заборгованості, кредитор заявляє про порушення боржником права кредитора на належне виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим кредитор просить суд захистити це право. Отже, звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або з позовом про стягнення грошового боргу спрямовані на захист права кредитора на належне виконання боржником основного зобов`язання. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про задоволення позову. При цьому розмір кредитної заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону.

Разом з тим, у вказаній справі товариство звернулося з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що за правилами частини другої статті 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності, - 14 червня 2013 року, а з іншим позовом - про стягнення кредитної заборгованості - у грудні 2015 року, тобто в межах трирічної позовної давності, тоді як в цій справі ПАТ «Перший інвестиційний банк» вперше звернулося до суду з позовом до позичальника про дострокове стягнення кредитної заборгованості 06 грудня 2010 року, а з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - 09 липня 2016 року, тобто поза межами трирічної позовної давності.

Таким чином, за встановлених в цій справі обставин правильним є висновок апеляційного суду про пропуск АТ «Перший інвестиційний банк» позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної в цій справі постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації виниклих відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка І. В. про закриття касаційного провадження.

Як зазначено вище, у червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Захарченко І. В. подав відзив на касаційну скаргу АТ «Перший інвестиційний банк», в якому просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України у зв`язку з тим, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 та в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц. Касаційна скарга містить обґрунтування застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду.

Таким чином, АТ «Перший інвестиційний банк» подало касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга АТ «Перший інвестиційний банк» була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга АТ «Перший інвестиційний банк» містить посилання як на постанови Верховного Суду, в яких викладені правові висновки, що стосуються правовідносин, які не є подібними, так і на правові висновки, що стосуються подібних правовідносин, однак доводи касаційної скарги не свідчать про застосування апеляційним судом норм права без урахування таких правових висновків.

Тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити, так як доводи касаційної скарги не охоплюються в повному обсязі передбаченою пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 -адвоката Захарченка Ігоря Васильовича про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко