№ 405/9058/19

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 405/9058/19

провадження № 61-16341св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненим зобов`язання

за касаційною скаргою адвоката Марченка Юрія Анатолійовича як представника ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2021 року у складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати припиненим її зобов`язання щодо сплати Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № 542 у розмірі 92 334,93 дол. США, що еквівалентно 1 195 739,46 грн.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 07 вересня 2007 року між нею і банком укладено кредитний договір № 542 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 99 000,00 дол. США на придбання автомобіля із забезпеченням кредитних зобов`язань у вигляді застави автомобіля відповідно до договору застави від 07 вересня 2007 року № 1306 та договору поруки від 07 вересня 2007 року № 715, укладеного між банком і ОСОБА_2 .

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2010 року у справі № 2-1891/10, яке набрало законної сили 27 жовтня 2010 року, задоволені вимоги банку про солідарне стягнення з неї і ОСОБА_2 747 802,51 грн заборгованості за кредитним договором та 910,00 грн судового збору. Крім того, рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 жовтня 2013 року у справі № 404/5781/13-ц, яке набрало законної сили 20 жовтня 2013 року, задоволені вимоги банку про солідарне стягнення з неї і ОСОБА_2 153 720,26 грн заборгованості за кредитом і судового збору в розмірі 768,60 грн. На підставі цих судових рішень банку видані виконавчі листи, які є чинними та підлягають виконанню органами ДВС.

14 жовтня 2014 року банк надіслав позивачу повідомлення №16-08/1814, в якому зазначив про відшкодування банком за рахунок резерву непогашеної частини кредитної заборгованості позичальника за вказаним кредитним договором у розмірі 92 334,93 дол. США, що відображено у податковому розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і суми утриманого з них податку (форма № 1ДФ).

Банк у своєму податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і утриманого з них податку (форми № 1ДФ) повідомив податковому контролюючому органу що сума 92 334, 93 дол. США, що еквівалентно 1 195 739,46 грн, є сумою доходу, отриманого позивачем від банку у ІV кварталі 2014 року як додаткове благо у вигляді суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, з ознакою доходів «126».

На цій підставі Кіровоградська ОДПІ ГУДФС у Кіровоградській області провела позапланову невиїзну перевірку позивача як фізичної особи-платника податків, за результатами якої складено акт від 26 жовтня 2015 року № 350/17-05/2953206663, згідно з яким контролюючий орган встановив, що вона отримала доходи від банку за ознакою «126» у вигляді боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням у ІV кварталі 2014 року, у сумі 1 195 739,46 грн, та встановлено порушення позивачем як платником податків положень підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, що полягало у неподанні податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, заниженні обсягу оподатковуваного доходу та неперерахуванні податку з доходів фізичних осіб, у зв`язку з чим нараховано грошове зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб за ІV квартал 2014 року на суму 203 032,11 грн.

На підставі зазначеного акта позивачу видано податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 06 листопада 2015 року № 9083931705 про сплату податку на суму 203 032,11 грн та нарахованих штрафних санкцій в розмірі 50 758,03 грн, при цьому визначені у податковому повідомленні-рішенні суми податку й штрафних санкцій набули статусу податкового боргу й контролюючий орган сформував їй податкову вимогу форми «Ф» від 25 листопада 2015 року, яка згідно з податковим законодавством та законодавством про виконавче провадження є чинним виконавчим документом, що може бути пред`явлений податковим органом до органів ДВС на примусове виконання. Також у зв`язку з виникненням податкового боргу на все наявне у неї у власності майно та на будь-яке майно, яке вона набуде у власність у майбутньому, поширюється податкова застава, а на суму податкового боргу відповідно до податкового законодавства продовжують нараховуватися пеня та штрафні санкції.

Отже, банк вчинив односторонній правочин звільнення позивача від обов`язку повернути непогашену частину кредитної заборгованості у розмірі 92 334,93 дол. США, тобто правочин прощення боргу відповідно до статті 605 ЦК України та анулювання (прощення) боргу згідно зі статтею 164 ПК України; про здійснений правочин прощення/анулювання боргу банк повідомив їй як прощеному боржникові у повідомленні від 14 жовтня 2014 року № 16-08/1814.

Крім того, дійсне волевиявлення банку щодо анулювання (прощення) їй непогашеної частини кредитної заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим ним під час перевірки контролюючому органу листом від 03 червня 2015 року № 18/3-17/200, в якому банк підтвердив достовірність даних, зазначених у звіті 1 ДФ податковий розрахунок сум доходу, нарахованого сплаченого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку -фізичній особі ОСОБА_1 , оскільки виникнення такого доходу у позивача неможливе без припинення права на борг, що підлягає оподаткуванню, у самого банку.

Враховуючи наведене, позивач просила позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 25 січня 2021 року

в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вирішення позивачем спору з банком шляхом визнання припиненим зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 92 334, 93 дол. США, що еквівалентно 1 195 739,46 грн, не є правомірним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Кропивницький апеляційний суд постановою від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу Марченка Ю. А. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 січня 2021 року -без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відшкодування відповідачем за рахунок свого страхового резерву кредиторської заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором не є припиненням зобов`язання позивача як боржника перед кредитором, а тому анулювання (прощення) заборгованості в розумінні абз. «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України у цьому випадку не відбулось, адже обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором. Отже вирішення позивачем спору з банком шляхом визнання припиненим зобов`язання позивача щодо сплати АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором не є правомірним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 05 жовтня 2021 року, адвокат Марченко Ю. А. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 540/304/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18, від 01 лютого 2021 року у справі № 727/10298/18.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та порушили норми процесуального права.

Суди надали помилкові правові оцінки встановленим обставинам, а саме: що банк здійснив лише визнання кредитної заборгованості ОСОБА_1 в розмірі 92 334,93 дол. США, що еквівалентно 1 195 739,46 грн, безнадійною та її списання рахунок резерву; що анулювання (прощення) заборгованості в розумінні абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України у цьому випадку не відбулося, оскільки обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором; відображення банком у власному податковому розрахунку форми № 1ДФ цієї ж суми як анульованої/прощеної частини кредитної заборгованості за кредитним договором у виді доходу у вигляді додаткового блага; борг платника податку, анульований кредитором за його самостійним рішенням, не є вчиненням банком одностороннього правочину та за своїм змістом не містить дійсного волевиявлення банку щодо анулювання (прощення) позивачу непогашеної частини кредитної заборгованості за кредитним договором.

Унаслідок неправильної правової оцінки спірних правовідносин, здійсненої без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, суди неправильно застосували (розмежували) у спірних правовідносинах норми матеріального права, якими урегульовано правові підстави й порядок здійснення банком внутрішніх бухгалтерських операцій зі списання безнадійної заборгованості, з правочинами, які мають наслідком зміну майнового стану сторін, й унаслідок цього неправильно оцінили комплекс вчинених банком дій, який призвів до зміни майнового стану сторін кредитного договору, лише як внутрішньобанківську облікову бухгалтерську операцію списання безнадійної заборгованості; не застосували до спірних правовідносин норми частини першої статті 11, частини другої статті 205 та статті 605 ЦК України, які підлягають застосуванню, тому помилково не визнали вчиненим банком у спірних правовідносинах односторонній правочин звільнення ОСОБА_1 від обов`язку повернути банку непогашену частину кредитної заборгованості за кредитним договором у розмірі 92 334,93 дол. США, що еквівалентно 1 195 739,46 грн, тобто правочин прощення боргу в розумінні статті 605 ЦК України та анулювання (прощення) боргу у розумінні статті 164 ПК України, що підтверджений поведінкою банку, яка засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, та правовими наслідками у виді зміни майнового стану сторін.

08 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив банку на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

ОСОБА_1 у добровільному порядку не виконувала зобов`язання за кредитним договором, будь-яких домовленостей, усних чи письмових, щодо прощення боргу між кредитором і нею не було. Доводи про те, що між позивачем і відповідачем була попередня домовленість щодо прощення непогашеної частини заборгованості після реалізації придбаного за кредитні кошти заставного автомобіля, не відповідають дійсності.

Боргові зобов`язання позивача перед банком не можна вважати погашеними. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не свідчить про припинення зобов`язання в цій частині, зокрема, шляхом прощення боргу кредитором. Крім того, відповідно до роз`яснень, отриманих банком від податкових органів (лист Міністерства доходів і зборів України від 30 квітня 2014 року № 9204/10/28-10-06-11) при відшкодуванні за рахунок резерву безнадійної заборгованості фізичних осіб, незалежно від ознаки безнадійної заборгованості, визначеної підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, поняття «анулювання (прощення) боргу та «відшкодування кредитної заборгованості за рахунок резерву» податковими органами ототожнюється. У зв`язку з цим банк як податковий агент відповідно до абз. «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України повинен повідомити позичальника про списання заборгованості за рахунок резерву та відобразити інформацію у податковій звітності.

Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, банк зобов`язаний продовжити роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Докази та обставини, на які посилається позивач у касаційній скарзі, зводяться до дублювання доводів позову, які були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, тому додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суд дотримав норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року відзив банку повернуто без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 грудня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 542, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 99 000,00 дол. США зі сплатою 12 % річних за користування кредитом і комісійної винагороди, строком на 84 місяці та терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 07 вересня 2014 року. Кредит надавався для здійснення позичальником оплати за автомобіль Лексус LX 470 за договором купівлі-продажу від 06 вересня 2007 року № 19, укладеним між позичальником та продавцем транспортного засобу.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 715, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником умов кредитного договору, а також додаткових угод до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2010 року у справі № 2-1891/10, яке набрало законної сили, позов банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку 606 565,01 грн основного боргу за кредитом, 54 070,28 грн простроченої заборгованості за кредитом, 74 859,70 грн відсотків за користування кредитом, 12 307,52 грн пені, по 850 грн судового збору та по 60 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 жовтня 2013 року у справі № 404/5781/13ц, яке набрало законної сили, позов банку задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку 76 860,13 грн заборгованості за кредитним договором, та по 768, 60 грн судового збору. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів № 2-189/10 та № 404/5781/13ц, виданих Кіровським районним судом м. Кіровограда, не завершені та перебувають на стадії примусового виконання органами ДВС.

На підставі рішення, прийнятого відповідно до постанови правління ПАТ «Ощадбанк» від 29 вересня 2014 року № 737 «Про відшкодування безнадійної заборгованості фізичних осіб за рахунок резерву» відшкодовано за рахунок резерву, який сформовано в повному обсязі у сумі 92 334,93 дол. США, безнадійну заборгованість фізичної особи ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № 542, а саме: заборгованість за основним боргом за кредитом, яка обліковується на рахунку № НОМЕР_1 , у сумі 64 829,00 дол. США; заборгованість за нарахованими доходами, яка обліковується на рахунку № НОМЕР_2 , у сумі 27 505,80 дол. США. При цьому відшкодування безнадійної заборгованості за основним боргом за кредитом у сумі 64 829,00 дол. США проведено за рахунок резерву під заборгованість за кредитами, який враховано в податковому обліку. Відшкодування безнадійної заборгованості за нарахованими доходами в сумі 27 505,80 дол. США вирішено провести за рахунок резерву під заборгованість за простроченими нарахованими доходами, який не враховано в податковому обліку. Постановою зобов`язано філію - Кіровоградське обласне управління АТ «Ощадбанк» вжити повний комплекс заходів щодо стягнення відшкодованої за рахунок резерву безнадійної заборгованості згідно з Положенням про організацію роботи з проблемними активами в установах АТ «Ощадбанк», затвердженим постановою правління АТ «Ощадбанк» від 21 травня 2012 року № 284, та повідомити ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок страхового резерву кредитної заборгованості зі збереженням права АТ «Ощадбанк» вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до чинного законодавства України.

З повідомлення ПАТ «Ощадбанк» в особі філії - Кіровоградського обласного управління від 14 жовтня 2014 року № 16-08/1814, надісланого на адресу ОСОБА_1 , відомо, що філія повідомила про те, що банк відшкодував непогашену частину кредитної заборгованості за кредитним договором у розмірі 92 334,93 дол. США за рахунок резерву відповідно до законодавства та відобразив цю інформацію в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ). Роз`яснено, що відшкодування за рахунок резерву заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення роботи банку з примусового виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2010 року та рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитом.

Як відомо з акта від 26 жовтня 2015 року № 350/17-05/2953206663 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді списання заборгованості за період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року» відповідно до отриманої від ГУ ДФС України інформації за 2014 рік про суми нарахованих (виплачених) доходів та утриманих з них податків фізичних осіб, які отримували доходи за даними податкових розрахунків за ф.1 ДФ, ФО ОСОБА_1 отримала доходи від філії -Кіровоградського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» за ознакою «126» у вигляді боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням у ІV кварталі 2014 року у сумі 1 195 739,46 грн.

06 листопада 2015 року Кіровоградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України в Кіровоградській області на підставі зазначеного акта прийняла податкове повідомлення-рішення № 0083931705, що за порушення підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 64.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України донараховано грошове зобов`язання податку з доходів фізичних осіб у сумі 203 032,11 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 50 758,03 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, визначено статтею 605 ЦК України як підстава припинення зобов`язання.

Проте, виходячи зі змісту цієї норми, прощення боргу можливе лише за умови, коли це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв спеціальний нормативно-правовий акт - Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затверджений постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172, у пункті 7 якого визначено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

На цю особливість відшкодування банком заборгованості було вказано в листі ПАТ «Ощадбанк» від 14 жовтня 2014 року № 16-08/1814, де серед іншого позивачу було роз`яснено, що відшкодування за рахунок резерву заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення роботи банку з примусового виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2010 року та рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитом.

За своєю суттю прощений кредитний борг є додатковим благом особи лише у разі відсутності в банку будь-якої правової підстави вимагати його стягнення в майбутньому, тобто припинення між сторонами кредитних відносин, взятих на себе взаємними зобов`язаннями.

Разом з тим прощення (анулювання) кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед банком не відбулося. Мало місце лише її відшкодування за рахунок резерву з подальшим стягненням її з боржника.

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками, яких дійшли суди у цій справі, що відшкодування банком за рахунок свого резерву кредиторської заборгованості позивача та подальше її стягнення не припиняє зобов`язання боржника перед кредитором.

На підстави викладеного суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, адже боргові зобов`язання позичальника перед банком не припинилися.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у поставах від 04 вересня 2019 року у справі № 466/3581/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 522/13021/16-ц.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в постанові апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків суду,

Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 540/304/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18, від 01 лютого 2021 року у справі № 727/10298/18.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Марченка Юрія Анатолійовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов