Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 408/8199/16
провадження № 61-12083св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне науково-виробниче сільськогосподарське підприємство «Агро-Восток», про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третьої особи - Приватне науково-виробниче сільськогосподарське підприємство «Агро-Восток», про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно кредитного договору від 11 березня 2011 року Приватне науково-виробниче сільськогосподарське підприємство «Агро-Восток» (далі - ПНВСГП «Агро-Восток») отримало кредитні кошти у розмірі 3 510 000 грн на строк до 10 вересня 2014 року. На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору банк 18 лютого 2014 року уклав із ОСОБА_1 договір поруки.
У зв`язку з неналежним виконанням ПНВСГП «Агро-Восток» кредитного договору, утворилася заборгованість у розмірі 5 758 751 грн 09 коп., яку боржник за основним зобов`язанням та його поручитель - ОСОБА_1 не погасили.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23 червня 2016 року, яке набрало законної сили, з ПНВСГП «Агро-Восток» на користь ПАТ «Ощадбанк» стягнуто: основну заборгованість за кредитним договором від 11 березня 2011 року у розмірі 2 459 900 грн, відсотки за кредитом у розмірі 934 005 грн 96 коп., 3 % річних на прострочену суму основної заборгованості у розмірі 128 710 грн 50 коп., 3 % річних на прострочені відсотки у розмірі 26 419 грн 40 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту у розмірі 1 522 864 грн 82 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків у розмірі 206 888 грн 39 коп.
Ураховуючи викладене та те, що зазначене вище рішення суду не виконане, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 11 березня 2011 року у розмірі 5 758 751 грн 09 коп., що складається із: основної заборгованості у розмірі 2 459 900 грн, відсотків за кредитом у розмірі 1 149 818 грн 50 коп., 3 % річних на прострочену суму основної заборгованості у розмірі 163 028 грн 89 коп., 3 % річних на прострочені відсотки у розмірі 40 492 грн 43 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту у розмірі 1 687 292 грн 15 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків у розмірі 258 219 грн 12 коп.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ощадбанк» та просив визнати договір поруки від 18 лютого 2014 року, укладений між ним та ПАТ «Ощадбанк», недійсним.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він договір поруки не підписував, тому не може виступати поручителем ПНВСГП «Агро-Восток» та не зобов`язаний виплачувати борги останнього.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року у задоволенні первісного позову ПАТ «Ощадбанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійним договір поруки від 18 лютого 2014 року № 17/32, укладений між ПАТ «Ощадбанк», ПНВСГП «Агро-Восток» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір поруки ОСОБА_1 не підписував, тому цей договір не може створювати для останнього обов`язків зі сплати заборгованості ПНВСГП «Агро-Восток».
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення Народицького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії від 11 березня 2011 року у розмірі 4 310 221 грн 04 коп., з яких: 2 459 900 грн - заборгованість по кредиту прострочений з 01 серпня 2014 року по 23 листопада 2016 року; 163 028 грн 89 коп. - 3% річних по простроченому основному боргу з 01 серпня 2014 року по 23 листопада 2016 року; 1 687 292 грн 15 коп. - інфляційних втрат по простроченому основному боргу з 01 вересня 2014 року по 31 жовтня 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що підписи на договорі поруки виконані ОСОБА_1 , тому підстав в для визнання договору поруки недійсним немає.
Частково задовольняючи позов банку, апеляційний суд вказав на доведеність вимог про стягнення з відповідача кредитної заборгованості та сум, що передбачені статтею 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2021 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), яке є правонаступником ПАТ «Ощадбанк», подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Заявник посилався на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, а також вказав про необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та в частині задоволення позову ПАТ «Ощадбанк» щодо стягнення суми основної заборгованості за кредитом не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядається.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Ощадбанк» та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 вирішено вважати неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України.
Обставини справи, встановлені апеляційним судом
11 березня 2011 року між ПАТ «Ощадбанк» та ПНВСГП «Агро-Восток» в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 17 з кредитним лімітом 3 510 000 грн.
Згідно додаткового договору № 4 від 18 лютого 2014 року про реструктуризацію до договору кредитної лінії № 17 від 11 березня 2011 сторони погодили, що кредит надається у вигляді невідновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 10 вересня 2014 року. Сума максимального ліміту кредитування встановлено в розмірі 2 459 900 грн.
В забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, 18 лютого 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» ПНВСГП «Агро-Восток» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 17/32. Предметом цього договору є виконання ПНВСГП «Агро-Восток» зобов`язань за кредитним договором та додатковими договорами до нього.
Згідно з пунктами 2.1. та 2.2. договору поруки поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі Зобов`язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов Кредитного договору. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені Кредитним договором.
У пункті 2.2 договору сторони передбачили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, але не виключно у разі: часткового невиконання боржником зобов`язання, зокрема, щодо сплати процентів та/або погашення частини кредиту та/або щодо сплати комісійних винагород в строки, визначені кредитним договором, в тому числі графіком погашення кредиту (за наявності); невиконання боржником зобов`язання щодо погашення кредиту при закінченні строку користування ним; виникнення підстав для дострокового повного/часткового погашення зобов`язання за вимогою кредитора.
ПНВСГП «Агро-Восток» порушувало умови кредитного договору в частині своєчасної сплати основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, у зв`язку із чим 14 грудня 2015 року на адресу боржника ПНВСГП «Агро-Восток» та поручителя ОСОБА_1 було направлено відповідні вимоги.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23 червня 2016 року у справі №913/407/16, яке набрало законної сили, з ПНВСГП «Агро-Восток» на користь ПАТ «Ощадбанк» стягнуто 2 459 900 грн. заборгованості по кредиту, 934 005 грн 96 коп. відсотків по кредиту, 128 710 грн 50 коп. - 3% річних по простроченому основному боргу, 26 419 грн 40 коп. - 3% річних по прострочених відсотках, 1 522 864 грн 82 коп. інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту, 206 888 грн 39 коп. інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків за кредитом.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 553 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком фіксованою процентною ставкою. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним: проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки у розмірі 22 процентів річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором (пп. 2.7.1 пункту 2.7 кредитного договору); проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його) до розрахунку процентів не включається (пп. 2.7.2 пункту 2.7 кредитного договору); нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п. 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше п`ятого числа місяця наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 05.06.2014 (пп. 2.7.3 пункту 2.7 кредитного договору).
Відтак, у межах строку кредитування до 10 вересня 2014 року боржник за кредитним договором та його поручитель (відповідач у справі) мали, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 10 вересня 2014 року, відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за кредитним договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитного договору права та інтереси позивача, якому кредитні кошти не були повернуті, забезпечуються положеннями статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Наведена правова позиція щодо порядку нарахування відсотків на кредитні кошти є сталою та незмінною протягом тривалого часу, зокрема вона викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Крім того, стягуючи з відповідача суми, передбачені статтею 625 ЦК України, за період після 01 серпня 2014 року, апеляційний суд наведеної вище позиції Верховного Суду не врахував, не звернув уваги на те, що строк дії кредитного договору закінчився 10 вересня 2014 року, відтак з 01 серпня 2014 року по 10 вересня 2014 року положення статті 625 ЦК України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.
Також апеляційний суд у порушення норм процесуального Закону взагалі не розглянув вимоги позивача про стягнення відсотків річних за кредитним договором, нараховані у період його дії, вказавши лише, що відповідач не надав контррозрахунку, а період невідповідності нарахування є дуже незначним.
Разом з тим статтями 89 263 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Закон висуває кілька вимог, які дозволяють як докази використовувати будь-які дані, що отримані за допомогою вищенаведених засобів доказування.
Отже, процесуальним обов`язком суду є дослідження поданих сторонами доказів (зокрема й розрахунку заборгованості за кредитним договором), перевірка їх, оцінка в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (довідками, виписками тощо), а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначення правових аргументів на їх спростування чи прийняття і наведення у рішенні свого розрахунку.
Маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд ухилився від перевірки розрахунку, поданого позивачем, дослідження і його оцінки у сукупності з іншими доказами у справі та дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у період дії кредитного договору та про відмову в стягненні відсотків річних за цим договором у наведений період.
Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, отже, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.
При новому розгляді справи апеляційному суду належить перевірити та надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, перевірити правильність наданого позивачем розрахунку, визначити, за які періоди виникла та нарахована заборгованість за відсотками та за який період і в якому розмірі відповідач повинен сплатити суми, визначені статтею 625 ЦК України.
Що стосується вимог касаційної скарги в частині відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/4919/12 та від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, то вони не підлягають задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ «Ощадбанк», колегія суддів вважає частково обґрунтованими, а постанова апеляційного суду підлягає частковому скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Слід наголосити, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та в частині задоволення позову ПАТ «Ощадбанк» щодо стягнення суми основної заборгованості за кредитом не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядається.
Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за кредитом у розмірі 1 149 818 грн 50 коп., 3 % річних на прострочену суму основної заборгованості у розмірі 163 028 грн 89 коп., 3 % річних на прострочені відсотки у розмірі 40 492 грн 43 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту у розмірі 1 687 292 грн 15 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків у розмірі 258 219 грн 12 коп. скасувати. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О.С. Ткачук