Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа №409/530/17
провадження № 61-46602св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 21 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Лозко Ю.П., Єрмакова Ю.В., Назарової М.В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що з 09 червня 2016 року позивач працювала в Управлінні соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації.Згідно з наказом від 23 листопада 2016 року № 220 вона призвана на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або демобілізації БілокуракинськоТроїцьким об`єднаним районним військовим комісаріатом та направлена до 184 го навчального центру в/ч НОМЕР_1 с.Старичі.
Під час проходження нею військової служби за контрактом її було звільнено за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з призивом на військову службу.
Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем не дотримано вимоги частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП України, що передбачають збереження гарантій, які поширюються на позивача.
Просила поновити строк звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2018року в позові відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Рішення суду мотивоване тим, що до спірних правовідносин положення статті 119 КЗпП України не застосовуються, оскільки на день звільнення, а саме 25 листопада 2016 року вона не перебувала на військовій службі. Строк звернення до суду з цим позовом, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, позивач пропустила без поважних причин, оскільки перебуваючи на контрактній військовій службі вона мала можливість своєчасно подати позов до суду або звернутися за правовою допомогою. 07 лютого 2017 року позивач перебувала на території Білокуракинського району і в цей день зверталась до відповідача за копією наказу про її звільнення, а до суду звернулась лише 14 березня 2017 року, тому суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 21 вересня 2018 року рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2018року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач прийнята на військову службу у Збройні Сили України за строковим контрактом від 29 листопада 2016 року до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію, особливий період в Україні не закінчився, рішення про демобілізацію не прийнято, атому на неї розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади ісереднього заробітку на підприємстві, в якому вона працювала на час вступу на військову службу, отже, підлягає поновленню на роботі. Однак суд апеляційної інстанції відмовив в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанцій, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження увказаній справі.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції встановив підстави для поновлення позивача на роботі, однак відмовив у позові у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги частини першої статті 233 КЗпП України.
При зверненні з позовом до суду позивач просила поновити з поважних причин їй місячний строк звернення з позовом у справі про звільнення, у зв`язку з тим, що з25листопада 2016 року перебувала на військовій службі, отже, мала певні обмеження в реалізації своїх прав і не мала можливості у визначений законом строк оскаржити наказ про звільнення.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано право на справедливий іпублічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним ібезстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Доводи інших учасників справи
05 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації. Відповідач зазначає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позивач самостійно вирішила змінити рід своєї діяльності на більш оплачуваний, виявила бажання звільнитися, що підтверджується власноруч написаною та зареєстрованою у журналі вхідної кореспонденції від 25листопада 2016 року № 1204 заявою.
З наказом про звільнення позивач ознайомлена під підпис 25 листопада 2016 року, ніяких претензій до відповідача не пред`являла.
Позивач не зверталась до відповідача про вирішення питання поновлення на роботі.
Позивач не наводить жодної норми матеріального права, яка була порушена судом апеляційної інстанцій. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, аоскаржуване судове рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від15січня 2020 року №460-ІХ (далі Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені врішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення зтаких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 09 червня 2016 року позивач перебувала з відповідачем утрудових відносинах.
Згідно з витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2016 року №220 ОСОБА_1 направлено до 184 навчального центру в/ч НОМЕР_2 с. Старичі Львівській області для прийняття на військову службу за контрактом у Збройні Сили України на посаду кухаря (ВОС 869569).
25 листопада 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила звільнити її із займаної посади у зв`язку зі вступом на контрактну службу до Збройних Сил України (а. с.34).
Відповідно до наказу від 25 листопада 2016 року №92-л ОСОБА_1 звільнено зпосади завідувача сектору у зв`язку зі вступом на військову службу, згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідний запис 25 листопада 2016 року внесено до трудової книжки ОСОБА_1 за № 39.
ОСОБА_1 прийнято на військову службу у Збройні Сили України за строковим контрактом від 29 листопада 2016 року до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою та третьою статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату ізабезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу.
На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, вустанові, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету вмежах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України впорядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (стаття 119 КЗпП України).
За змістом частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок івійськову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Отже, за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Особливий період в Україні діє з моменту оприлюдненняУказу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію»та буде закінченим зприйняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах від 01жовтня 2015 року №322/2/8417, від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.
На час звільнення позивача та розгляду справи Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивача звільнено з роботи у зв`язку зприйняттям її на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, отже, звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням положень пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Строки звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, встановлені частиною першою статті 233 КЗпП України. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк здня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Згідно з частинами першою, другою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вдень звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення зроботи.
Верховний Суд зауважує, що на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зауважив, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем унаціональних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Визначаючи момент перебігу строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції взяв до уваги день видачі трудової книжки 25 листопада 2016 року, про що свідчить підпис ОСОБА_1 ужурналі обліку та збереження трудових книжок Управління праці тасоціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація про дату вручення позивачу копії наказу про її звільнення.
Доводи касаційної скарги, що відповідач фактично надав позивачу копію наказу про звільнення 20 лютого 2017 року спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що витяг з журналу про отримання трудової книжки є належним і допустимим доказом.
Встановивши, що ОСОБА_1 отримала 25 листопада 2016 року трудову книжку, зпозовом до суду звернулася лише 14 березня 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_1 пропустила встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у позові з підстав пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені позивачем причини не є такими, що об`єктивно унеможливлювали звернення позивача до суду з 25 листопада 2016 року до 14березня 2017року.
Суд апеляційної інстанції надав оцінку причинам пропуску строку звернення позивача до суду, виклавши відповідні мотиви.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною взалежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010року).
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, азводяться до незгоди з судовим рішенням.
Верховний Суд зазначає, що пропуск строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, відбулося у зв`язку із власним зволіканням позивача.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального іпроцесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Луганської області від 21 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, єостаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко