Постанова
Іменем України
27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 412/1277/2012
провадження № 61-18309св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3
відповідачі - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
третя особа - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №3,7 м. Дніпропетровськ; виконавчий комітет Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року у складі судді Черновського Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2006 року ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 37 м. Дніпропетровська, виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, про встановлення права на проживання та визнання розпорядження органу приватизації та права власності на квартиру частково недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона проживає разом з відповідачами у квартирі АДРЕСА_1 . У зазначену квартиру вселилася в 1996 році зі згоди наймача ОСОБА_7 . Від шлюбних відносин з ОСОБА_5 у них народилося двоє синів: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постійно проживають разом з нею у спірній квартирі.
Фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_5 припинилися, відповідачі не бажають добровільно визнавати за нею та її дітьми право на проживання у спірній квартирі, без її згоди та відома здійснили приватизацію квартири.
Посилаючись на наведене, з урахуванням доповнень, ОСОБА_1 просила визнати за нею та за її неповнолітніми дітьми право на користування квартирою АДРЕСА_1 ; визнати частково недійсними розпорядження органу приватизації управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2007 року за № 1/126-07 та видане на підставі цього розпорядження свідоцтво про право власності про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та її дітьми - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Визнано розпорядження органу приватизації управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2007 року № 1/126- 07 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане на основі цього розпорядження, недійсними.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі частини четвертої статті 64 ЖК Української РСР ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають право на користування спірним жилим приміщенням, яке не визнається відповідачами. Оскільки відповідачі без згоди позивача приватизували спірне житло та отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру, то розпорядження органу приватизації управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2007 року №1/126-07 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 підлягають визнанню недійсними.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_10 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасовано, справу № 412/1277/2012 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд вирішив питання про права ОСОБА_10 , 1997 року народження, яка на момент ухвалення оскаржуваного рішення була неповнолітньою, однак до участі у справі не була залучена її законний представник ОСОБА_6
Ураховуючи, що в апеляційного суду відсутні повноваження на залучення осіб до участі у справі, такі повноваження відповідно до положень процесуального законодавства належать виключно суду першої інстанції, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 повернуто заявнику, оскільки на момент подання касаційної скарги він не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної процесуальної дієздатності.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року наведені ОСОБА_3 причини пропуску строку на касаційне оскарження визнані неповажними. Касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, та необхідністю вказати у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження інші поважні причини пропуску процесуального строку підтверджені відповідними доказами.
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у новій редакції, яка містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке заявник обґрунтовував тим, що на час ухвалення оскаржуваних судових рішень він був неповнолітнім, а діюча в його інтересах законний представник - ОСОБА_1 , не оскаржила в касаційному порядку рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, що, на його думку, свідчить про неналежне виконання нею обов`язків щодо представництва інтересів неповнолітньої дитини.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 412/1277/2012 на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 березня 2021 року.
Касаційна скарга ОСОБА_3 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки установивши, що рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права та обов`язки особи, яка не була залучені до участі у справі, апеляційний суд повинен був направити справу на новий розгляд, а не відмовляти в задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу від учасників процесу не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 15 березня 1997 року ОСОБА_1 уклала шлюб з відповідачем у справі - ОСОБА_5 .
Квартира АДРЕСА_1 була надана батьку ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , на підставі ордеру від 30 грудня 1980 року № 925, виданого на сім`ю із чотирьох осіб (він, дружина - ОСОБА_4 , діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_11 ), наймач житла - ОСОБА_7 помер.
У спірній квартирі позивачка стала проживати з вересня місяця 1996 року зі згоди всіх відповідачів.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_3 , які з народження постійно проживають у спірній квартирі.
Судами було встановлено, що між сторонами склався наступний порядок користування спірним приміщенням: позивач зі своїм чоловіком та синами займали одну кімнату площею 17 кв. м з балконом площею 0,6 кв. м, відповідач ОСОБА_4 займає ізольовану кімнату площею 8,2 кв. м, а відповідач ОСОБА_6 зі своєю дочкою ОСОБА_10 займає ізольовану кімнату площею 11,7 кв. м з лоджією площею 2,02 кв. м. Коридор, кладова, кухня, ванна кімната, вбиральня знаходяться у сумісному користуванні сторін.
22 грудня 2006 року ОСОБА_5 (чоловік позивачки) знятий з реєстраційного обліку за адресою місця розташування спірної квартири.
Між сторонами існує спір щодо користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки відповідачі не визнають право позивачки та права її дітей на проживання в спірній квартирі.
Відповідно до частин першої-другої статті 64 ЖК Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідачі без згоди позивачки приватизували спірне житло в органах приватизації управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради 01 березня 2007 року та отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з повідомленням управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради за № 3/2307 від 04 травня 2007 року правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 отримали: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , 1997 року народження.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 заявляла вимогу щодо визнання розпорядження органу приватизації та права власності на квартиру АДРЕСА_1 недійсними. Отже, предмет спору безпосередньо стосується прав, обов`язків та інтересів ОСОБА_10 , як співвласника спірної квартири.
Проте ОСОБА_10 , яка на момент звернення з позовом до суду була неповнолітньою, не була визначена позивачем в якості співвідповідача, а судом першої інстанції не було залучено ОСОБА_6 як її законного представника.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обв`язки одного із співвласників квартири АДРЕСА_1 - неповнолітньої ОСОБА_10 , законний представник якої не був судом залучений до участі у справі як співвідповідач, що є істотним порушенням норм процесуального права та безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України, в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому залучається до участі у цивільній справі за пред`явленими вимогами.
Статтею 119 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання позову жовтень 2006 року) встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Верховний Суд зазначає, що визначення позивачем складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав позивача. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є процесуальною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Відповідно до статті 33 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залучено співвідповідача розглядається спочатку.
Системний аналіз статей 33 119 ЦПК України 2004 року дає підстави для висновку, що саме позивач визначає відповідача у справі. Під час розгляду справи суд має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову не до усіх відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі, а зобов`язаний вирішити справу за тим позовом і до тих відповідачів, які зазначені у позові.
Якщо позивач не заявив клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача, прав та обов`язків якого стосуються заявлені позивачем вимоги, суд відмовляє у задоволенні позову при вирішенні спору по суті.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що належним відповідачем у справі, що розглядається, крім ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , є також неповнолітня ОСОБА_10 , 1997 року народження, яка є співвласником спірної квартири.
Разом із тим у позовній заяві ОСОБА_1 відповідачами зазначила лише ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Заяв чи клопотань про залучення до участі у справі законного представника ОСОБА_10 , позивачка не заявляла.
Встановивши, що ОСОБА_1 просить визнати недійсним розпорядження органу приватизації управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2007 року за №1/126-07 та свідоцтво про право власності про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , одним із співвласників якої є неповнолітня ОСОБА_10 , яка в особі її законного представника не залучена до участі у справі як відповідач,
апеляційний суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції вирішив питання про права, обов`язки та інтереси ОСОБА_10 , розглянувши справу за неналежного суб`єктного складу, чим порушив норми процесуального права, які є підставою для скасування цього судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи апеляційним судом), за змістом якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, та перевіряє законність і обґрунтованість рішення, суд апеляційної інстанції не вирішує питання про залучення до участі у справі осіб, яких не залучив суд першої інстанції (крім правонаступників), оскільки на стадії апеляційного провадження справа вже є розглянутою судом першої інстанції відносно тих осіб, склад яких сформовано у першій інстанції. Лише в цих межах та в межах заявленого позову і складу осіб, залучених до участі у справі, апеляційний суд може перевіряти законність рішення суду першої інстанції.
Таким чином, в апеляційного суду відсутні правові підстави для залучення належного співвідповідача.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки за приписами статті 374, пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що справа розглянута судом першої інстанції за неналежного суб`єктного складу, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що відмова у задоволенні позову, заявленого до неналежного кола відповідачів, за умови неможливості залучення співвідповідачів на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте вже до належних відповідачів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність та обґрунтованість постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак