Постанова
Іменем України
07 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 415/1664/16-ц
провадження № 61-446св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Калмикової Ю. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 21 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Яреська А. В., Дронської І. О., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 10 травня 2002 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , актовий запис № 174. Після реєстрації шлюбу дружина взяла шлюбне прізвище ОСОБА_1 .
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 11 червня 2009 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
Відповідне рішення суду не зареєстрували у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області. У зв`язку з цим позивачка та ОСОБА_3 вважали, що їх стосунки є подружніми і це підтверджується наявністю свідоцтва про шлюб, яке позивачка отримала 05 жовтня 2011 року.
Після розірвання шлюбу позивачка та ОСОБА_3 продовжували жити однією сім?єю більше шести років за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, позивачка з своїм чоловіком мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, купували майно в інтересах сім`ї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який до настання смерті постійно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де жив разом з позивачкою.
19 квітня 2012 року за спільне життя на ім`я ОСОБА_3 було приватизовано 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , та проведено за спільні кошти і спільними трудовими зусиллями ремонт - поміняно дерев`яні вікна на металопластикові, перестелена підлога, проведено повний ремонт всієї квартири, кілька разів мінялися двері дерев`яні та металеві, поміняна сантехника тощо.
Позивачка після смерті чоловіка займалась його похованням. За життя ОСОБА_3 заповіт не склав.
11 вересня 2015 року позивачка звернулася до приватного нотаріусу Лисичанського міського округу Жихар Н. П. з письмовою заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з тим, що після смерті ОСОБА_3 залишилося спільно нажите майно, яке складається з 1/2 частини житлової квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини позивачка, звернулася до приватного нотаріуса Жихар Н. П. з заявою про видачу свідоцтва про визнання права власності на майно, як на частку в спільній сумісної власності подружжя, але нотаріус відмовила їй у оформленні права на спадщину, вказавши, що 24 вересня 2015 року поступила заява від дочки спадкодавця ОСОБА_2 , 1994 року народження, про прийняття спадщини.
Одночасно з подачею заяви відповідачка надала приватному нотаріус копію рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 червня 2009 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
16 березня 2016 року приватний нотаріус Жихар Н. П. постановою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю підстав для закликання до спадкування.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу позивача ОСОБА_1 з чоловіком - ОСОБА_3 з 11 червня 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (по день смерті); встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 у житловій квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 , з ОСОБА_3 з 10 травня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності на 1/4 частину житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період придбання спірної квартири (приватизації) та відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за нею права власності на 1/4 частини спірної квартири, як об`єкта права спільної сумісної власності.
Постановою Луганського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, та вказав, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 грудня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року та продовжити розгляд позовної заяви в порядку касаційного провадження та задовольнити заявлені позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд взагалі не звернув уваги на той факт, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вони продовжували проживати разом однією сім?єю без реєстрації шлюбу більше шести років, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом проводили ремонтні роботи на які витрачали спільні кошти, купували побутове майно в інтересах сім?ї. Суди не звернули уваги на наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують спільне проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зокрема: квитанції, чеками на придбання побутового майна та договором на поховання ОСОБА_3 . Факт спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу було також підтверджено свідками.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Лисичанського міського суду Луганської області.
У лютому 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України)
Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довела, що постійно проживала із спадкодавцем однією сім`єю, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Та обставина, що рішення Лисичанського міського суду Луганської області
від 11 червня 2009 року, яким шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, не було зареєстровано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області, що на думку позивачки є підставою вважати, що їх стосунки були подружніми не впливає на висновок судів попередніх інстанцій, оскільки за правилами частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судовихо рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 листопада 2018 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська