ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 420/1414/24
адміністративне провадження № К/990/32259/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №420/1414/24
за позовом ОСОБА_1
до Одеської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року (головуючий суддя: Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Кравченка К.В., суддів: Джабурія О.В., Вербицької Н.В.), -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради (далі - відповідач, Рада), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ради від 19 липня 2023 року №1334-VIII «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0190 га, спрямованої у бік двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 »;
- зобов`язати Раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 190 м.кв. (14*14), спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно плану, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
2. Обґрунтовуючи позов, вказував, що у липні 2021 року звернувся до Ради із клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки. У відповідь на своє клопотання позивач отримав лист про неможливість розгляду його питання. ОСОБА_1 не погодився із такою відмовою органу місцевого самоврядування і оскаржив її до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у справі №420/17830/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Ради щодо нерозгляду відповідно до вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) клопотання ОСОБА_1 ; зобов`язано Раду розглянути відповідно до вимог частини сьомої статті 118 ЗК України клопотання ОСОБА_1 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 190 м.кв (14*14), спрямованої у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з планом будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно з безоплатною приватизацією в межах міста та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення суду у справі №420/17830/21 Рада прийняла рішення від 19 липня 2023 року №1334-VIII, яким відмовила гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки, яке позивач вважає неправомірним та таким, що порушує його право на отримання безоплатно у власність, земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Ухвалюючи такі рішенні, суди виходили з того, що місце розташування земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо якої звернувся позивач, суперечить вимогам містобудівної документації (Генеральному плану м. Одеси та плану зонування території (зонінгу) м. Одеси), затвердженої у встановленому законом порядку. Тому відповідач, виявивши невідповідність цільового призначення земельної ділянки таким вимогам, цілком обґрунтовано, керуючись при цьому положеннями статті 39 ЗК України, застосував наслідки, визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України, й за наявності правових підстав відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
6. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень вказує на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й те, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, від 20 грудня 2019 року у справі №823/865/16, від 20 січня 2022 року у справі №760/15616/18, від 24 квітня 2024 року у справі №523/2519/20.
По суті доводи касаційної скарги зводяться до неврахування судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі висновків Одеського окружного адміністративного суду у рішенні від 17 жовтня 2022 року у справі №420/17830/21, які, на думку скаржника, спростовують доводи Ради про невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам містобудівної документації, адже така ділянка відноситься до належного йому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , тобто є прибудинковою територією, на якій, зокрема, розміщені гараж, мощення, літня кухня, а тому має бути передана позивачу безоплатно в межах норм безплатної приватизації й, відповідно, наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо неї.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. 19 серпня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.
9. Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.
10. Відповідач у поданому до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню.
11. Також Радою подано до Верховного Суду клопотання, у якому остання стверджує, що правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справах, на рішення Верховного Суду у яких посилається скаржник, тому вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження відповідно до статті 339 КАС України.
12. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,0640 га для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель.
14. 22 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із клопотанням №37-Г-6383, в якому просив:
- передати у власність земельну ділянку площею 190 кв.м (14*14), спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з планом для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) згідно з безоплатною приватизацією в межах міста, оскільки законом передбачено відповідна приватизація 0,10 га, у той час, коли він приватизував тільки 0,0640 га;
- надати дозвіл на розробку відповідного проекту відводу зазначеної земельної ділянки.
15. Листом від 19 серпня 2021 року №01-26/937 Департамент земельних ресурсів Ради повідомив позивача про те, що зазначена земельна ділянка є прилеглою до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на яку позивачем вже отримано державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до рішення Одеської міської ради від 15 жовтня 2002 року №529-ХХІV. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Враховуючи, що відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність проводиться один раз по кожному виду цільового призначення, розгляд питання передачі у власність запитуваної земельної ділянки є неможливим. Однак відповідно до статей 123 124 ЗК України запропоновано звернутися з клопотанням до Ради щодо надання її в оренду.
16. ОСОБА_1 не погодився із такою відмовою органу місцевого самоврядування і оскаржив її до суду.
17. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у справі №420/17830/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Ради щодо нерозгляду відповідно до вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) клопотання ОСОБА_1 ; зобов`язано Раду розглянути відповідно до вимог частини сьомої статті 118 ЗК України клопотання ОСОБА_1 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 190 м.кв (14*14), спрямованої у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з планом будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно з безоплатною приватизацією в межах міста та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
18. На виконання рішення суду у справі №420/17830/21 Рада прийняла рішення від 19 липня 2023 року №1334-VIII, яким відмовила гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.
19. Підставою для такої відмови, як установили суди у ході розгляду справи, слугувала невідповідність місця розташування земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо якої звернувся позивач, вимогам містобудівної документації (Генеральному плану м. Одеси та плану зонування території (зонінгу) м. Одеси), затвердженої у встановленому законом порядку.
20. Не погоджуючись із таким рішенням Ради про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах й дотримання процесуальних норм, виходить з наступного.
22. У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
24. Тотожна норма закріплена в частині першій статті 1 ЗК України.
25. Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
26. За приписами статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
27. Так, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).
28. За приписами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
29. Відповідно до положень частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
30. У свою чергу статтею 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.
31. Приписами статті 39 ЗК України установлено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.
32. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
33. За змістом частин першої, третьої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів
34. План зонування території розробляється у складі генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон (частина перша статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
35. У відповідності до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, серед іншого, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
36. Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема - це: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
37. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року №6489-УІ, земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, розташована на території багатоквартирної житлової забудови, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, а згідно із Планом зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 року №1316-VII, означена земельна ділянка розташована в житловій зоні Ж-3 (зона змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів.
38. Обставин невідповідності Генерального плану м. Одеси та Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси вимогам законодавства позивачем не доведено і суди попередніх інстанцій таких не встановили.
39. Відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, наданого листом від 22 червня 2023 року за №01-11/1105-51пр-п: «Розташування земельної ділянки (вільної від забудови) по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в зоні Ж-3 не відповідає затвердженій містобудівній документації та передачі у власність та в оренду не підлягає».
40. Крім того, згідно Пояснювальної записки до Плану зонування, яка є невід`ємною його частиною, зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-3 (Ж-3п) призначена для розташування багатоквартирних від 4-х до 10-ти поверхових житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування, окремих об`єктів загальноміського значення. Зона формується, в основному, навколо центру міста на територіях існуючої сельбищної зони та в районах, передбачених містобудівною документацією під такий вид забудови.
Переважні види використання: багатоквартирні житлові будинки від 4 до 10-ти поверхів.
Супутні види використання: вбудовані, підземні, напівпідземні гаражі та відкриті стоянки; відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку відповідно ДБН 360-92*; адміністративні споруди, офіси; комунальні підприємства по обслуговуванню та експлуатації житлового фонду; 1-4 поверхові індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення Зонінгу; гуртожитки; бібліотеки; виставкові зали, музеї; клубні приміщення багатоцільового та спеціалізованого призначення; приміщення для занять спортом; дитячі дошкільні установи; навчально-виховні комплекси; загальноосвітні школи; поліклініки, центри народної медицини, кабінети лікарів, що займаються практикою, аптеки; парки, сквери, бульвари; підприємства громадського харчування; об`єкти соціально-побутового обслуговування; відділення банків; юридичні контори; відділення зв`язку, поштові відділення; магазини торговою площею до 200,0 м2; малі архітектурні форми декоративно-технологічного призначення; майданчики у внутрішньодворових просторах - дитячі, відпочинку, спортивні, господарські.
Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження): спортивні зали; культові споруди; готелі; багатоповерхові гаражі; пожежні депо; об`єкти автомобільного сервісу, станції технічного обслуговування та заміни мастила, автомийки, окремо розташовані автозаправні станції та автозаправні комплекси з приміщеннями сервісного обслуговування водіїв (роздрібної торгівлі та швидкого харчування відповідно до п.п.7.55*, 7.56* ДБН 360-92*) при розміщенні вздовж магістральних вулиць та при дотриманні санітарних розривів від споруд переважного та супутнього видів використання.
41. Тобто, як установили суди у цій справі, згідно містобудівної документації (Генерального плану м. Одеси та Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси), затвердженої у встановленому законом порядку, зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-3 (Ж-3п), у якій знаходиться земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, не передбачає будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Констатували, що визначена Планом зонування у якості супутніх видів використання можливість розміщення в житловій зоні Ж-3 1-4 поверхових індивідуальних житлових будинків, стосується лише тих будинків, які існували на території цієї зони на момент розроблення Зонінгу.
42. Суди зазначили, що під час розгляду справи не надано жодних доказів на підтвердження знаходження на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, об`єктів нерухомості, що належать позивачу на праві власності чи користування, земля є вільною від забудови. Згідно із дослідженою судами схеми розташування спірна земельна ділянка є суміжною з земельною ділянкою площею 0,0640 га, яку позивач отримав у власність в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Одеської міської ради №529-ХХІV у 2002 році як присадибну земельну ділянку для обслуговування належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 .
43. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, цілком обґрунтовано дійшов висновку, що місце розташування спірної земельної ділянки суперечить вимогам містобудівної документації. Як наслідок, визнав, що, приймаючи оспорюване рішення від 19 липня 2023 року №1334-VIII «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0190 га, спрямованої у бік двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 », Рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
44. У контексті спірних правовідносин Верховний Суд зауважує про помилковість обґрунтування позивачем своєї позиції посиланням на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у справі №420/17830/21, у якому, як він вважає, суд визнав наявність підстав для отримання ОСОБА_1 у власність відповідної земельної ділянки із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, адже предметом перевірки суду у вказаній справі було дотримання органом місцевого самоврядування процедури розгляду поданого позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не власне саме рішення Ради про відмову у наданні такого дозволу внаслідок невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації. Преюдиційне значення для суду мають саме обставини, встановлені судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, а не юридична оцінка цих обставин судом.
45. Варто також зазначити, що зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та наведених скаржником рішень суду касаційної інстанції свідчить, що викладені у них висновки ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи. Так, у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
46. Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, які фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, зваживши на правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права.
47. Своєю чергою касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та апеляційній скарзі, з урахуванням яких судами вже надана правова оцінка встановленим обставинам справи.
48. Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
49. За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
51. Враховуючи, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
52. При цьому Суд зазначає, що КАС України чітко визначає випадки, за яких суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження. Виходячи з цього, а також наведених вище висновків, яких дійшов Верховний Суд при перегляді судових рішень у цій справі, відповідне клопотання Ради, подане 29 серпня 2024 року, задоволенню не підлягає як таке, що не містить належного обґрунтування процесуальних підстав для закриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій