ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2023 року
м. Київ
справа № 420/14418/22
адміністративні провадження № К/990/8907/23, № К/990/8900/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/14418/22
за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог (суддя Іванов Е.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року (головуючий суддя - Лук`янчук О.В., судді: Бітов А.І., Ступакова І.Г.), на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (далі альтернативно - Інститут ВМС, відповідач), у якому просив:
- визнати дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення позивача (за період з 01 січня 2020 року по 02 серпня 2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача (за період з 01 січня 2020 року по 02 серпня 2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати відповідача видати позивачу оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, оформлених, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що проходив військову службу в Інституті ВМС і був звільнений з 02 серпня 2020 року у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, з правом носіння військової форми одягу. Водночас, у період з 01 січня по 02 серпня 2020 року при розрахунку відповідачем розміру його грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також додаткові види грошового забезпечення і премія були обчислені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
3. ОСОБА_1 уважає такі дії Інституту ВМС протиправними, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2 та 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (по тексту - Постанова № 103) та, відповідно, відновлено попередню редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (по тексту - Постанова № 704) та пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45. Однак, незважаючи на це, відповідач продовжив нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення, визначаючи розмір посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, що виплинуло на загальний розмір грошового забезпечення. Також, у зв`язку із цим, неправильно були розраховані всі інші надбавки та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, оскільки такі розраховуються у відсотковому відношенні від окладу за військовим званням та посадового окладу.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України) у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Інституту ВМС про: визнання дій відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення позивача (за період з 01 січня 2020 року по 02 серпня 2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача (за період з 01 січня 2020 року по 02 серпня 2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 уже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з аналогічними позовними вимогами до Інституту ВМС і рішенням від 29 січня 2021 року у справі № 420/9377/20, яке набрало законної сили 09 червня 2021 року, у задоволенні його позову було відмовлено. З огляду на це суд першої інстанції виснував, що оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то провадження у справі № 420/14418/22 у вказаній частині позовних вимог підлягає закриттю.
6. Рішенням від 15 грудня 2022 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , а саме про зобов`язання відповідача видати позивачу оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, оформлених, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.
7. Відмовляючи у задоволенні окресленої частини вимог позивача, суд першої інстанції керувався тим, що у зв`язку із прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 4 Постанови № 704 відновив первинну редакцію. Однак суд урахував, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
8. У світлі наведеного суд першої інстанції зазначив, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704 у чинній редакції, перевагу належить віддати положенням Закону, як акту права вищої юридичної сили. Тому, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, суд не знайшов правових підстав уважати, що для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням необхідно використовувати величину мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
9. На підставі цього місцевий суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні позивачеві посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, діяв правомірно, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Окрім того, ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже є похідними від вимог, за якими закрито провадження у справі.
10. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року залишив без змін.
11. У цій постанові П`ятий апеляційний адміністративний суд у цілому погодився з позицією окружного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , однак указав на помилковість висновку цього суду про те, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
12. За висновком апеляційного суду, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
13. Суд апеляційної інстанції наголосив, що спірним у межах даної справи, з урахуванням ухвали від 15 грудня 2022 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог за період з 01 лютого 2020 року по 02 серпня 2020 року, є встановлення правомірності дій Інституту ВМС щодо розрахунку грошового забезпечення позивача за січень 2020 року, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тобто за період до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, якою позивач обґрунтовує свої вимоги.
14. У зв`язку із цим, апеляційний суд не знайшов підстав уважати, що при визначенні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за січень 2020 року Інститутом ВМС порушено вимоги пункту 4 Постанови КМУ № 704, яка діяла у редакції, зі змінами, внесеними пунктом 6 Постанови КМУ №103.
15. Надаючи оцінку позовній вимозі в частині зобов`язання відповідача видати оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, оформлених, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, П`ятий апеляційний адміністративний суд погодився з судом першої інстанції, що така вимога фактично є похідною та прямо залежать від задоволення основної вимоги, а відтак, підстав для її задоволення немає.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
16. 13 березня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Автор скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до незаконного закриття провадження у справі. Вважає, що суди попередніх інстанцій незаконно відмовили позивачу у доступі до правосуддя (в частині позовних вимог), що унеможливлює реалізацію ним, як учасником судового процесу, процесуальних прав на дослідження під час судового розгляду спірного питання розрахунку грошового забезпечення та виплат, належних при звільненні.
18. Скаржник вказує, що закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права, яка у розрізі обставин цієї справи не підлягала застосуванню - пункт 4 частини першої статті 238 КАС України. Позивач стверджувано наголошує, що предмети позовів і підстави звернення до суду у справах № 420/9377/20 та № 420/14418/22 не є тотожними, адже ні розрахунки грошового забезпечення, ні розрахунки виплат, належних йому при звільненні, ні сама методика проведення цих розрахунків у справі №420/9377/20 не розглядалися, які і не надавалася оцінка законності (чи незаконності) дій відповідача у виборі розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
19. У цьому зв`язку ОСОБА_1 посилається на постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/6357/20, від 27 серпня 2021 року у справі № 580/3966/20, від 15 грудня 2020 року у справі № 804/5759/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 520/9008/2020, де суд касаційної інстанції, надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, зазначив, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Проте вказаний висновок Верховного Суду суди обох інстанцій залишили поза увагою, що призвело до постановлення незаконної ухвали про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
20. Ухвалою від 03 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою ОСОБА_1 .
21. Окрім того 13 березня 2023 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати вказані судові акти і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
22. Касаційна скарга позивача подана на підставі пункту 1 частини четвертої та підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи виняткове значення цієї справи ОСОБА_1 зазначив, що при виході на пенсію він мав правомірні очікування на належне пенсійне забезпечення та захист своїх пенсійних прав у випадку їх порушення у судовому порядку. Проте суди першої та апеляційної інстанцій поверхнево підійшли до розгляду даної справи, не застосували до спірних відносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до неможливості позивача захистити свої права в суді, та є наслідком порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
23. На переконання скаржника, розглядаючи справу та змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, П`ятий апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та не врахував висновки Верховного Суду, які необхідно було застосувати. Так, апеляційним судом не надано оцінку тому, що починаючи з 29 січня 2020 року відповідач керувався нормою Постанови КМУ №704, яка визнана незаконною та була скасована, і що такі дії є протиправними та суперечать статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію у подібних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 (стосовно оскаржуваного періоду з 29 по 31 січня 2020 року).
24. Більше того, суди попередніх інстанцій не врахували, що у період з 01 по 28 січня 2020 року пункт 6 Постанови №103 також не підлягав застосуванню, що підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій зазначено, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
25. На підставі вищенаведеного ОСОБА_1 уважає, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими, винесеними без урахування судової практики та правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, прийнятими в результаті неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим викладені у них висновки, не відповідають фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства, а тому такі судові рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
26. Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою ОСОБА_1 .
27. 22 червня 2023 року до Суду надійшли відзиви Інституту ВМС на касаційні скарги позивача.
28. Так, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 на судові рішення про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Інститут ВМС зазначає, що як у справі № 420/9377/20, так і в даній справі звернення ОСОБА_1 з позовом до суду обумовлено його незгодою щодо застосування відповідачем при обрахунку грошового забезпечення позивача та виплат, належних йому при звільненні, серед іншого, за період з 01 лютого по 02 серпня 2020 року положень пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції зі змінами, внесеними пунктом 6 Постанови КМУ №103. Підставою позову в обох справах позивач зазначає постановлення Шостим апеляційним адміністративним судом 29 січня 2020 року рішення у справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103. Тож відповідач уважає, що правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
29. Наведена у відзиві на касаційну скаргу на рішення судів по суті спору позиція Інституту ВМС полягає у тому, що станом на 01 січня 2020 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Відтак, при обчисленні розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідач діяв правомірно, що правильно встановлено судами попередніх інстанцій.
30. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 26 липня 2023 року закінчено підготовчі дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
31. Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 червня 2020 року № 174 капітана 2 рангу ОСОБА_1 , начальника науково-дослідного управління розвитку системи оперативного (бойового) забезпечення Військово-Морських Сил науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту ВМС, звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).
32. Наказом начальника Інституту ВМС від 08 липня 2020 року № 131 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02 серпня 2020 року з направленням для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1.
33. На виконання судового рішення у справі № 420/6964/21 наказом відповідача від 29 липня 2022 року № 204 внесено зміни до наказу начальника Інституту ВМС (по стройовій частині) від 08 липня 2020 року № 131 щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Інституту 28 серпня 2020 року.
34. Сторонами у справі не заперечується, що при здійсненні розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня по 02 серпня 2020 року включно та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку) Інститут ВМС застосував розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року на підставі пункту 4 Постанови №704 у редакції пункту 6 Постанови КМУ №103.
35. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
36. На звернення ОСОБА_1 до Інституту ВМС щодо перерахунку його грошового забезпечення з урахуванням висновків судового рішення у справі № 826/6453/18 та видачі нового грошового атестату, відповідач листом від 25 серпня 2020 року вих. № 160/2145 повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку.
37. Вважаючи порушеним своє право на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 січня по 02 серпня 2020 року та належних при звільненні виплат, позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Позиція Верховного Суду
38. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
39. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
40. Касаційне провадження № К/990/8900/23 відкрите з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 4 частини першої статті 238 КАС України при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
41. У свою чергу, касаційне провадження № К/990/8907/23 відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
42. При вирішенні питання стосовно обґрунтованості касаційних скарг, Верховний Суд уважає за необхідне у першу чергу надати оцінку рішенням судів попередніх інстанцій про закриття провадження, оскільки цими судовими актами закрито провадження у частині позовних вимог, які є основними у цій справі.
43. Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
44. За змістом пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
45. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
46. Необхідно зауважити на тому, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
47. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
48. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
49. У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
50. Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність в іншій справі постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи і які набрали законної сили.
51. Такий правовий підхід викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 240/6357/20, від 27 серпня 2021 року у справі № 580/3966/20, від 15 грудня 2020 року у справі № 804/5759/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 520/9008/2020.
52. Таким чином спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вищевказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.
53. Проаналізувавши підстави, предмет позову та суб`єктний склад сторін у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження в означеній частині позовних вимог, оскільки має місце спір, що виник між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмету і заявлений з тих самих підстав, що й у справі № 420/9377/20, за наслідком розгляду якого Одеським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 29 січня 2021 року, яке набрало законної сили 09 червня 2021 року.
54. Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Суд виходить з такого.
55. Так, дійсно, у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/9377/20 за позовом ОСОБА_1 до Інституту ВМС, предметом позову в якому були вимоги, зокрема, про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку та виплати з 01 лютого 2020 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення, нездійснення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити з 01 лютого 2020 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення.
56. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 420/9377/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
57. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, окружний суд зазначив, що з 29 січня 2020 року пункт 4 Постанови № 704 діє у первинній редакції. Між тим, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
58. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року рішення суду першої інстанції у справі № 420/9377/20 залишено без змін.
59. У цій постанові суд апеляційної інстанції виснував, що згідно з Постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
60. Отже, зі змісту висновків, наведених у цих судових актах, слідує, що предметом дослідження у справі № 420/9377/20 було питання, зокрема, можливості обчислення грошового забезпечення позивача із застосуванням мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини відповідно до пункту 4 Постанови № 704, за наслідками чого судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок про відсутність підстав для нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з використанням величини мінімальної заробітної плати.
61. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, необхідно зазначити, що предметом позову у ній є питання розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення позивача, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.
62. У касаційній скарзі її автор зазначає про нетотожність позову у цій справі та справі № 420/9377/20, оскільки у даному випадку позовні вимоги стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення та належних при звільненні виплат, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум, тоді як у справі № 420/9377/20 позивач просив перерахувати грошове забезпечення із застосуванням мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини.
63. В указаному контексті слушно відзначити, що, дійсно, підставою звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до Інституту ВМС в обох випадках слугувало прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
64. Понад те, незважаючи на схожість сформульованих ОСОБА_1 позовних вимог у цих двох справах, такі за своєю суттю та змістом не є тотожними, що підтверджується рішеннями судів у справах № 420/9377/20 та № 420/14418/22.
65. Зокрема, проаналізувавши судові рішення у справі № 420/9377/20, можна констатувати, що Одеський окружний адміністративний суд і П`ятий апеляційний адміністративний суд дійшли висновку про те, що грошове забезпечення позивача правомірно обраховане відповідачем із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, а не мінімальної заробітної плати.
66. У той же час у справі № 420/14418/22, рішення у якій наразі є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що спірним у даній справі є питання який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб має бути взятий відповідачем для розрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а саме, станом на 01 січня 2018 року чи на 01 січня 2020 року.
67. За описаних обставин колегія суддів погоджується з доводами скаржника про нетотожність спорів у справах № 420/9377/20 та № 420/14418/22, адже предмети позовів ОСОБА_1 у цих справах є різними, а саме, у цій справі позивач оскаржує розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.
68. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимоги, заявлені позивачем у цій справі, вже були предметом судового розгляду в іншій адміністративній справі та їх фактично вже було вирішено по суті, є помилковими, що виключає наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 328 КАС України.
69. За таких обставин колегія суддів визнає обґрунтованими та доведеними доводи скаржника щодо неправильного застосування судами пункту 4 частини першої статті 328 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
70. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
71. Таким чином касаційна скарга ОСОБА_1 (провадження № К/990/8900/23) підлягає задоволенню, а ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року - скасуванню з направлянням справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
72. Надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права при ухваленні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача видати позивачу оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, оформлених, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, колегія суддів виходить з наступного.
73. Перш за все принагідно звернути увагу на те, що в оскаржуваних рішеннях суди висловили свою думку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату грошового забезпечення у січні 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.
74. Як зазначалося вище, сторонами не оспорюється той факт, що при здійсненні ОСОБА_1 розрахунку грошового забезпечення за період з 01 січня по 02 серпня 2020 року включно та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), Інститут ВМС застосував розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, на підставі пункту 4 Постанови №704 у редакції змін, внесених пунктом 6 Постанови №103.
75. В оскаржуваній постанові від 31 січня 2023 року апеляційний суд не знайшов підстав уважати, що при визначенні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за січень 2020 року Інститутом ВМС порушено вимоги пункту 4 Постанови КМУ № 704, яка діяла у редакції, зі змінами, внесеними пунктом 6 Постанови КМУ №103.
76. У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21.
77. Перевіряючи правильність такого висновку апеляційного суду в контексті доводів касаційної скарги та підстави касаційного оскарження - пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
78. Постановою № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
79. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав Постанову № 103, якою внесено зміни до постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
80. Постанова №103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
81. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
82. З огляду на це, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) необхідно застосувати положення пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
83. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 23 травня 2023 року у справі № 380/22021/21, від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21 та інших.
84. Окрім того, у перелічених постановах Верховного Суду зазначено, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
85. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
86. При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
87. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі №380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі №380/10075/21.
88. Принагідно звернути увагу, що у вказаній постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, на яку посилається скаржник у якості підстави касаційного оскарження, Верховний Суд сформулював наступний висновок:
« з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.».
89. Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною, і підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.
90. Підсумовуючи вищенаведене можна констатувати, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин пункт 4 Постанови № 704, що призвело до передчасних висновків про відмову в задоволенні позову.
91. Таким чином доводи касаційної скарги про наявність підстави для скасування судових рішень, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли підтвердження під час касаційного розгляду справи.
92. Слід зауважити, що в оскаржуваних судових актах правильно відмічено про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача видати оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, оформлених, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, є похідною та прямо залежать від задоволення основних вимог.
93. Тож ураховуючи, що у цій постанові Верховний Суд установив неправильне застосування судами пункту 4 Постанови № 704 та незаконність оскаржуваних судових рішень про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 , які є основними, рішення судів про відмову в задоволенні зазначеної вище похідної вимоги позивача також підлягають скасуванню, оскільки прийняті без з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи.
94. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
95. Однак, у силу того, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили характер та зміст спірних правовідносин, залишилися не встановлені та не досліджені обставини справи по суті заявлених позовних вимог, а саме: відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму згідно з пунктом 4 Постанови №704 за період з 01 січня до 02 серпня 2020 року, одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням і раніше виплачених сум.
96. Наведене у сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.
97. Таке порушення процесуального закону, з урахуванням повноважень Верховного Суду, неможливо усунути на стадії касаційного розгляду.
98. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
99. Відтак, оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, то відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
100. З огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу ОСОБА_1 (провадження № К/990/8907/23) слід задовольнити частково, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
101. Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VІІ. Висновки щодо розподілу судових витрат
102. Ураховуючи результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 (№ К/990/8900/23) задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року скасувати.
Справу № 420/14418/22 у цій частині направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 (№ К/990/8907/23) задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року скасувати.
Справу № 420/14418/22 у цій частині направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько