ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №420/1511/23
адміністративне провадження № К/990/24956/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, прийняте у складі судді Бойко О.Я., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: Скрипченка В.О. (головуючий), Косцової І.П., Осіпова Ю.В.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2, винесену 04.01.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про відсутність у відповідача фактичних та правових підстав на винесення оскаржуваної постанови, оскільке судове рішення про здійснення виплати пенсії на користь позивача не було виконано. При винесенні спірної постанови, відповідач, на думку позивача, не врахував, що судове рішення містить зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру, а тому виконавче провадження не може бути закінченим в порядку виконання рішень немайнового характеру.
3. Відповідач та третя особа позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. На виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №420/16392/21, виданого Одеським окружним адміністративним судом 26.01.2022 про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки Державної установи Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області Міністерства внутрішніх справ України від 19.07.2021 №33/36-2011, починаючи з 01.12.2019 та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами пенсії.
5. 15.02.2022 відповідач виніс постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2.
6. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.06.2022 №1500-0505-5/61185 боржник повідомив про часткове виконання рішення суду.
7. 12.10.2022 відповідач за невиконання рішення виніс постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
8. Листом ГУ ПФУ в Одеській області повідомило про часткове виконання рішення суду.
9. 07.11.2022 відповідач виніс повторну постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі через невиконання рішення суду.
10. 16.01.2023 у справі №420/15192/22 Одеський окружний адміністративний суд визнав протиправною та скасував постанову від 21.10.2022 у ВП НОМЕР_2 про накладення на ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області штрафу у розмірі 5100 грн.
10.1. Ухвалюючи вказане вище рішення, суд зазначив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин.
11. 01.12.2022 відповідач на адресу ГУ Національної поліції України в Одеській області направив повідомлення про вчинення службовими особами пенсійного органу кримінального правопорушення з ознаками складу злочину передбаченого ч.2 ст.382 КК України.
12. 08.12.2022 відповідач направив до Одеського окружного адміністративного суду заяву про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №420/16392/21. У задоволенні вказаної заяви суд відмовив.
13. 04.01.2023 відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 на підставі п.11 ч.1 ст.39, ст.40 ЗУ Про виконавче провадження.
14. Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
15. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державним виконавцем були вчинені всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а примусове виконання рішення суду не може бути виконано без участі боржника.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
17. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
18. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
19. Скаржник вказав, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №806/1918/17, від 04 грудня 2019 року у справі №552/3995/17, від 04 березня 2020 року у справі №750/11948/17, від 14 травня 2020 у справі №408/7181/16-а, від 16 липня 2020 року у справі №750/8351/16, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020, від 08 грудня 2022 року у справі № 457/359/21, від 13 грудня 2022 року у справі №340/5200/21.
19.1. Скаржник зазначає, що суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки не надали правової оцінки тому факту, що державним виконавцем у ВП № НОМЕР_2 не було вчинено усіх необхідних заходів передбачених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» до примусового виконання рішення. Зокрема, державний виконавець не перевірив, чи виконано рішення суду у повному обсязі та не з`ясовав, які дії вчинялися безпосередньо боржником щодо виконання судового рішення у повному обсязі. При цьому, накладення державним виконавцем двічі штрафу, надсилання повідомлення про вчинення боржником злочину та звернення до суду із заявою про зміну способу виконання рішення не вказує на те, що останнім були здійснені всі заходи передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» для належного виконання рішення суду.
19.2. Позивач звертає увагу, що вказане узгоджується з висновком Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду висловленого у постанові від 04.03.2020 року у справі № 750/11948/17. У цій справі спір теж стосувався повноти заходів, вжитих державним виконавцем задля примусового виконання рішення суду на користь позивача, а також правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно встановлених у справі №750/11948/17 обставин, відповідач перед прийняттям рішення про винесення постанов про закінчення виконавчого провадження звертався до суду із поданням про зміну способу виконання рішення, двічі накладав на боржника штраф за невиконання рішення суду, надсилав повідомлення про вчинення боржником злочину. Водночас, вирішуючи питання щодо правомірності спірних постанов державного виконавця, Верховний Суд виходив з того, що постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесені передчасно й за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Також Верховний Суд наголосив на тому, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій. Подібна позиція наведена й в постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16, від 31 жовтня 2019 року у справі 806/1918/17, від 16 липня 2020 року у справі №750/8351/16, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 08 грудня 2022 року у справі № 457/359/21, від 13 грудня 2022 року у справі № 340/5200/21. Тобто, єдина правозастосовна практика Верховним Судом вже сформована.
19.3. При цьому, скаржник звертає увагу, що заходи впливу до боржника не вичерпано, оскільки відповідач не позбавлений можливості повторно застосувати до нього такі заходи, за умови безпідставного невиконання боржником судового рішення. Тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що аналогічного правового висновку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №552/3995/17. Також Верховний Суд зазначив, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа. Водночас лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій не достатньо для винесення органом ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання судового рішення боржником, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження. Це означає, що державний виконавець зобов`язаний довести, що під час чергової перевірки боржника на предмет виконання ним виконавчого документа, він максимально вжив усіх заходів примусового характеру, оскільки виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної ЗакономУкраїни «Про виконавче провадження».
19.4. На думку скаржника, закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру. Аналогічного правового висновку у правовідносинах, які за своїм змістом і характером є схожими, дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2022 року в справі №340/5200/21, та наголосив, що частина третя статті 63 Закону №1404-VІІІ встановлює обов`язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника. Вважаю за можливе поширити правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2022 року в справі №340/5200/21, на правовідносини у справі, яка розглядається. Однак наведений правовий висновок, який є обов`язковим для всіх судів України, попередні суди не врахували.
19.5. Таким чином, скаржник зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, дії та рішення відповідача є такими, що не ґрунтується на вимогах закону. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 408/7181/16-а.
20. Відповідач та третя особа своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
23. Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
24. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
25. Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
26. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
27. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
28. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
29. Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
30. Згідно з частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
31. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
33. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
35. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд дійшов таких висновків.
36. Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ПФУ в Одеській області, як боржником у ВП НОМЕР_2, на виконання рішення суду у справі №420/16392/21 22 січня 2022 року було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 1 грудня 2019 року. Сума доплати за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року з урахуванням фактично виплачених сум склала 121 038,50 грн. та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації. Та повідомлено відділ ДВС, що виплата нарахованої доплати буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
37.1. З метою примусового виконання рішення суду у справі №420/16392/21 старшим державним виконавцем 12 жовтня 2022 року винесено постанову ВП НОМЕР_2, якою на ГУ ПФУ в Одеській області накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн. за невиконання рішення суду.
37.2. 7 листопада 2022 року старшим державним виконавцем винесено постанову ВП НОМЕР_2, якою на ГУ ПФУ в Одеській області накладено штраф у подвійному розмірі через невиконання рішення суду.
37.3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі №420/15192/22 за адміністративним позовом ГУ ПФУ в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень визнано протиправною та скасовано постанову від 21.10.2022 у ВП НОМЕР_2 накладення штрафу у розмірі 5 100 грн., з підстав того, що невиконання ГУПФУ рішення суду в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин.
37.4. 1 грудня 2022 року Відділ примусового виконання рішень направив на адресу ГУ НП України в Одеській області повідомлення про вчинення службовими особами ГУ ПФУ в Одеській області кримінального правопорушення з ознаками складу злочину передбаченого частиною другою статті 382 КК України.
37.5. 8 грудня 2022 року Відділ примусового виконання рішень звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №420/16392/21.
37.6. Ухвалою від 27.12.2022 року у задоволенні заяви Відділу відмовлено через те, що невиконання ГУПФУ судового зобов`язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних бюджетних призначень в розумінні частини третьої статті 378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку його виконання, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
38. На основі цих фактів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що державний виконавець вжив усіх заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», за результатами яких прийняв обґрунтовану й законну постанову про закінчення виконавчого провадження.
39. Суд не може погодитися з цим висновком з огляду на таке.
40. З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов`язання здійснити перерахунок та виплату особі пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.
41. Також колегія суддів Верховного Суду наголошує, що частина третя статті 63 Закону №1404-VIII встановлює обов`язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
42. Окрім того, Верховний Суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
43. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
44. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
45. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
46. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
47. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
48. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
49. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
50. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
51. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
52. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
53. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
54. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
55. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
56. При цьому, Верховний Суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
57. За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
58. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.
59. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
60. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
61. Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
62. Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
63. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли висновку, що державним виконавцем здійснено належні заходи, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення.
64. Водночас слід зауважити про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
65. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.
66. Окрім цього, відповідно до доводів скаржника й установлених обставин справи, зазначене судове рішення виконано не у повному обсязі, отже відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
67. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.
68. Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалили незаконні судові рішення про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд вважає за необхідне ці рішення скасувати й ухвалити нову постанову.
69. Юридична оцінка обставин справи дає підстави для задоволення позовної вимоги про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 04 січня 2023 року, позаяк вона винесена передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.
70. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
71. Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
72. На основі викладеного Суд вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Тому оскаржувані судові рішення належить скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
VII. СУДОВІ ВИТРАТИ
73. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
74. Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат, а саме: у суді першої інстанції 1073,60 грн судового збору; у суді апеляційної інстанції 1288,32 грн судового збору; у суді касаційної інстанції 1717,76 грн судового збору, наявні підстави для їх стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2, винесену 04.01.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65091, м.Одеса, вул. Розумовська, 37, ЄДРПОУ - 43315529) судовий збір у розмірі 4079 (чотири тисячі сімдесят дев`ять) гривень 68 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська