ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2024 року
м. Київ
справа №420/16521/21
провадження № К/990/23986/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року (головуючий суддя Турецька І.О., судді Стас Л. В., Шеметенко Л. П.)
у справі № 420/16521/21
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , державний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіна Марина Анатоліївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3
про скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , державний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіна М.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , у якому просила:
- скасувати наказ від 24 березня 2021 року №1089/5 "Про задоволення скарги" ОСОБА_3 від 29 липня 2020 року, зареєстрованої 29 липня 2020 року за №В-21381, про скасування рішення від 24 лютого 2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М.А.;
- зобов`язати не пізніше наступного робочого дня з дня надходження судового рішення поновити відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за землекористувачем ОСОБА_1 , за кадастровим номером: 4824810000:07:003:0071, площею 2,99 га.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року позов задоволено частково, внаслідок чого: скасовано наказ Міністерства юстиції України від 24 березня 2021 року №1089/5 "Про задоволення скарги" ОСОБА_3 від 29 липня 2020 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 липня 2020 року за №В-21381. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення про закриття провадження. Роз`яснено ОСОБА_1 її право подати до суду апеляційної інстанції заяву про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
4. Не погодившись із вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, натомість, справу №420/16521/21 направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а також, серед іншого, установлено десятиденний строк з моменту отримання учасниками справи цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Роз`яснено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та долучених до нього документів іншим учасникам справи.
6. 12 жовтня 2022 року від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому управління просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
7. Від позивача надійшла заява про повернення відзиву, мотивована тим, що позивачу надійшов примірник відзиву від відповідача без додатків, відзив (як і апеляційна скарга), на думку позивача підписані особою, яка не має достатніх повноважень діяти від імені Міністерства.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 лютого 2020 року між власником земельної ділянки ОСОБА_2 (Власник) та землекористувачем ОСОБА_1 (Землекористувач) укладено договір про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно з вказаним договором Власник передав, а Землекористувач прийняв в користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб із правом відчужувати право користування та передавати у порядку спадкування земельну ділянку площею 2,99 га за кадастровим номером 4824810000:07:003:0071.
Указаний договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове майно: 35622684, дата, час державної реєстрації 18 лютого 2020 року 10:17:41 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51279184, від 24 лютого 2020 року 09.25.01, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.
9. 29 липня 2020 року на електронну пошту Мін`юсту з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла скарга ОСОБА_3 на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка зареєстрована 29 липня 2020 року за №В-21381.
Відповідно до змісту зазначеної скарги, ОСОБА_3 28 липня 2020 року дізнався, що державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А. 24 лютого 2020 року зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
10. ОСОБА_3 наполягав на незаконності такої реєстрації, адже відповідно до ухвали суду від 31 липня 2019 року про забезпечення його позову про стягнення з ОСОБА_2 коштів та відсотків за користування позикою був накладений арешт, зокрема на її нерухоме майно, зокрема і на спірну земельну ділянку.
11. Відомості про такий арешт були внесені до спеціального розділу Державного реєстру.
12. За результатами розгляду скарги ОСОБА_3 . Колегією Мінюсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мінюсту складений висновок від 01 березня 2021 року з рекомендацією про часткове задоволення скарги та скасування рішення від 24 лютого 2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.
13. На підставі зазначеного висновку, Мін`юст видав наказ від 24 березня 2021 року №1089/5 про часткове задоволення скарги ОСОБА_3 та скасував рішення від 24 лютого 2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.
14. Незгода з вказаним наказом стала підставою для звернення до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами ОСОБА_1 про недотримання Мін`юстом вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128.
16. На думку суду першої інстанції, подання ОСОБА_3 скарги в електронному вигляді без електронного підпису, надає Мінюсту підстави для відмови в її задоволенні. Також зазначено про порушення строків подання скарги.
17. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі пов`язаний з правом позивачки на користування земельною ділянкою. Колегія суддів відзначила, що позивачка необґрунтовано не бере до уваги наявність спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за результатом вирішення якого, можливий перехід права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
18. Заявниця, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховане те, що підписантом апеляційної скарги від імені Міністерства юстиції України Мартинюк Ольгою не було надано доказів до суду та іншим учасникам судового процесу щодо належного уповноваження її на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені державного органу у розумінні статті 59 КАС України, а тому апеляційне провадження повинно було бути закрите на підставі пункту 2 частини 1 статті 305 КАС України, а також те, що суд апеляційної інстанції не мав права поновлювати строк на апеляційне оскарження на підставі наданих доказів.
19. Також П`ятий апеляційний адміністративний суд, на думку позивачки, не застосував положення частини 2 статті 318 КАС України. Під час вирішення спору суд апеляційної інстанції, як зазначено скаржницею у касаційній скарзі, не врахував висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 11 квітня 2018 року у справі №910/8424/17, від 23 травня 2018 року у справі №815/4618/16, від 19 червня 2019 року у справі №826/9614/17 та інших щодо юрисдикції спору.
20. На думку ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції наводить відомості, які не досліджувалися судами і не відповідають дійсності щодо наявності орендних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
21. Також у касаційній скарзі наводяться доводи правомірності висновків суду першої інстанції щодо порушення Мін`юстом порядку розгляду скарг.
22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Щодо повноважень на підписання апеляційної скарги у представника Міністерства, відповідач зазначає, що апеляційну скаргу підписано головним спеціалістом відділу судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), яка мала повноваження для самопредставництва Міністерства юстиції України у судах України, а доводи касатора базуються на припущеннях, які не підтвердженні жодними доказами щодо того, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про Мартинюк О.М. для здійснення самопредставництва.
Міністерство також вважає, що ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з порушенням правил предметної і суб`єктної юрисдикції, адже фактично вона захищає своє речове право, тобто право, на яке вплинув оскаржений нею наказ Мін`юсту.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
(а) щодо повноважень Мартинюк О.М. на підписання апеляційної скарги та відзиву на касаційну скаргу в порядку самопредставництва
24. У постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №№465/79/18 і від 22 листопада 2022 року у справі №2а-2193/09/1570 зауважено, що перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Законність судового рішення може бути перевірено за скаргою належної особи.
25. Міністерство юстиції України є відповідачем у цій справі, а отже мало право на подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу відповідача підписано Мартинюк О.М. - головним спеціалістом відділу судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
26. Позивач вважає, що Мартинюк О.М. не є належним підписантом апеляційної скарги та відзиву на касаційну скаргу.
27. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Підпунктом 11 пункту 16-1 "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що з 01 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
28. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.
29. Водночас, пунктом 11 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про "самопредставництво" в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
30. Відповідно до частин 1, 3 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
31. Стаття 59 КАС України містить вимоги до документів, що підтверджують повноваження представників. Так, частина перша цієї статті визначає, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
32. Аналіз наведених правових норм свідчить, що юридичні особи, суб`єкти владних повноважень беруть участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
33. При цьому у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
34. Верховний Суд неодноразово у своїй практиці (в ухвалах Верховного Суду, зокрема, від 13 липня 2021 року у справі №420/7407/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/507/21, від 12 січня 2022 року №160/10938/20, від 09 лютого 2022 року у справі №826/18492/14 та інших) наголошував на тому, що приписи частини 3 статті 55 КАС України передбачають можливість здійснення самопредставництва юридичної особи або суб`єкта владних повноважень особою, яка є керівником, членом виконавчого органу, іншою особою, уповноваженою діяти від імені юридичної особи або суб`єкта владних повноважень відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), а не працівником структурного підрозділу такої юридичної особи або суб`єкта владних повноважень.
35. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
36. Обмеження повноважень стосується представників учасника справи та відповідно до частини другої статті 60 КАС України повинні бути відображені у довіреності або ордері.
37. За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
38. Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-ІХ розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)».
39. З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
40. Позивач стверджує, що інститут самопредставництва не передбачає обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва. Однак, за матеріалами справи повноваження Ольги Мартинюк є обмеженими, що свідчить про право підписанта діяти в межах повноважень, передбачених інститутом представництва, а не інституту самопредставництва.
41. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі №303/4297/20 зроблено такі висновки:
«23. 29 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 390-IX, згідно з яким частини третю і четверту статті 58 ЦПК України, частини третю та четверту статті 56 ГПК України і частини третю та четверту статті 55 КАС України виклали у новій редакції:
23.1. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частини третя та четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній із 29 грудня 2019 року).
23.2. Аналогічні за змістом положення передбачені у чинних із указаної дати частинах третій і четвертій статті 56 ГПК України та у частинах третій і четвертій статті 55 КАС України.
24. Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту № 2261 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді» від 15 жовтня 2019 року, який 18 грудня 2019 року ухвалили як Закон № 390-IX, право юридичної особи на особисте представництво у судах штатними працівниками скасувала реформа трьох процесуальних законів 2017 року, що негативно вплинуло на можливість юридичної особи здійснювати самопредставництво. Крім того, у кримінальному процесі збереглася можливість реалізації права на самопредставництво юридичної особи її працівником (частина друга статті 58 Кримінального процесуального кодексу України). Тому, ухвалюючи Закон № 390-IX, парламент поширив інститут самопредставництва юридичної особи в суді не тільки на її керівника або члена виконавчого органу, як це було, починаючи з 15 грудня 2017 року, але й на будь-яку іншу особу, уповноважену на це за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).
25. Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень».
42. У цій справі відповідно до Витягу з ЄДРПОУ Мартинюк Ольга має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права: відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладання мирової угоди).
43. Згідно з Положенням про відділ судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (за текстом також Положення), затвердженого наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 14 квітня 2021 року № 195/03-08 відділ судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є структурним підрозділом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
44. Розділом III Положення передбачено, що Відділ здійснює самопредставництво в судах України Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та їх посадових осіб.
Відповідно до пункту 1.7 Розділу ІV Положення Відділ має право забезпечувати апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, ухвалених не на користь держави.
Пунктом 3.5 вказаного розділу визначено право брати участь у справах, діяти в судах України від імені посадових та службових осіб Міністерства юстиції України, як суб`єктів владних повноважень, з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України стороні, третій особі, в тому числі з правом оскарження судових рішень та сплати судових витрат, окрім права подання позовної заяви, визнання позову, відмови від позову, його відкликання та зміни, відкликання та відмови від апеляційних та касаційних скарг, досягнення примирення та укладення мирової угоди.
45. Згідно з наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 07 травня 2021 року № 1062/К «Про переведення Мартинюк О.М. », вказану особу призначено на посаду головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 11 травня 2021 року.
46. За змістом частини третьої статті 44 КАС України учасники справи мають право:
1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;
2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;
5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
47. Відповідно до частини десятої статті 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
48. З огляду на зазначене, оцінюючи Положення про відділ судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на предмет наявності в головного спеціаліста вказаного відділу повноважень підписувати апеляційну скаргу і відзив на касаційну скаргу, колегія суддів Верховного Суду вважає, що Мартинюк О.М. мала повноваження на підписання апеляційної скарги та відзиву на касаційну скаргу від Міністерства юстиції України в порядку самопредставництва.
49. Подібний підхід до аналізу функцій представника органу державної влади у порядку самопредставництва висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі №420/16521/21.
(б) щодо юрисдикції спору
50. За приписами частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
51. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
52. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
53. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.
Зокрема у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів."
54. Справи, предмет спору в яких, як і у справі, яка розглядається, пов`язаний із оскарженням наказів Мін`юсту стосовно скасування рішень суб`єктів державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, неодноразово розглядались Великою Палатою Верховного Суду і постановах від 19 червня 2019 року у справі №802/385/18-а, від 18 вересня 2019 року у справі №810/3711/18, від 12 лютого 2020 року у справі №1840/3241/18 висловлено правову позицію стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питань, що можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.
55. Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не може не застосувати зазначені висновки до справи, яка розглядається.
56. У справі, що розглядається, позивачка оскаржує наказ Міністерства юстиції України, яким задоволено скаргу ОСОБА_3 і скасовано реєстраційну дію щодо права користування земельною ділянкою.
57. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до укладеного договору про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з ОСОБА_2 , яка є її власником, вона набула право землекористувача. Таке право, на підставі рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіної М. А. від 24 лютого 2020 року №51279184 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
ОСОБА_1 стверджувала те, що оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України протиправно скасовано її речові права на земельну ділянку, які могли б бути скасовані лише на підставі рішення суду, а також покликалася на те, що на дату та час реєстрації договору емфітевзису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про державну реєстрацію обтяжень були відсутні. Відповідач, скасувавши наведене рішення, за скаргою ОСОБА_3 , порушив норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації.
58. Колегія суддів вважає, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування реєстраційних дій, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.
59. Верховний Суд зазначає, що виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою позивача з вищевказаним наказом Міністерства юстиції України в частині державної реєстрації відомостей про речові права на земельну ділянку.
60. У зв`язку з викладеним, розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Міністерства юстиції, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати з юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а отже підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує ведення реєстру.
61. Суд також зважає на те, що може виникнути конфлікт між судовими рішеннями, що може призвести до правової невизначеності та ускладнення захисту порушених прав.
Зважаючи на суттєвість цього ризику, Суд вважає, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою спору про речове право.
62. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції зробив законний і обґрунтований висновок про закриття провадження у справі та про підсудність цього спору суду загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
63. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 11 квітня 2018 року у справі №910/8424/17, від 23 травня 2018 року у справі №815/4618/16, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №814/2030/17 відступила від позиції, висловленої нею у справі №815/4618/16 та інших подібних позицій.
64. Суд розглянув і відхилив доводи позивача про те, що висновку суду апеляційної інстанції не відповідають дійсності щодо наявності орендних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зважаючи на те, що зазначення у оскарженій постанові ОСОБА_4 замість ОСОБА_3 є опискою суду.
Зі встановлених судами обставин вбачається, що ОСОБА_3 у скарзі, поданій до Міністерства юстиції України, наполягав на незаконності державної реєстрації договору про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , адже відповідно до ухвали суду від 31 липня 2019 року про забезпечення його позову про стягнення з ОСОБА_2 коштів та відсотків за користування позикою був накладений арешт, зокрема на її нерухоме майно, в тому числі і на спірну земельну ділянку.
Отже, доводи касаційної скарги про відсутність майнового спору між учасниками цієї справи є необґрунтованими.
65. Доводи касаційної скарги і відзиву на касаційну скаргу в частині розгляду спору по суті судом першої інстанції не оцінюються з огляду на порушення позивачем правил юрисдикції при зверненні до суду.
66. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
67. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
68. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судове рішення апеляційного адміністративного суду, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139 242 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року у справі №420/16521/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб