ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 420/18799/24
адміністративне провадження № К/990/470/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження адміністративну справу № 420/18799/24
за позовом ОСОБА_1 до 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2024, ухвалене суддею Самойлюк Г.П., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Градовського Ю.М., суддів Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ; далі - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 18.01.2019) у день виключення зі списків особового складу частини (18.01.2019) ОСОБА_1 і в подальшому з 19.01.2019 по 30.05.2024;
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 18.01.2019) з 19.01.2019 по 19.01.2023.
2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що відповідач при звільненні не виплатив їй індексації грошового забезпечення, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), та стягнення з нього середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 13.01.2004 по 18.01.2019 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_2 .
4. Наказом ВЧ НОМЕР_2 від 18.01.2019 №22-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу прикордонного загону і всіх видів забезпечення.
5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі від 16.02.2024 у справі №420/28956/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024, зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у загальному розмірі 46 282,58 грн за період з 01.03.2018 по 18.01.2019, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
6. 30.05.2024 на виконання рішення суду на банківський рахунок позивачки надійшли кошти в сумі 45 588,34 грн.
7. 01.06.2024 позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
8. Листом від 11.06.2024 відповідач повідомив позивачку про відсутність підстав для виплати середнього заробітку.
9. Посилаючись на те, що відповідач не виплатив їй в день звільнення всіх сум, на які вона мала право, позивачка звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за увесь період затримки.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 позов задоволено частково:
11. визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2018 по 18.07.2022 та з 29.11.2023 по 29.05.2024;
12. зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2018 по 18.07.2022 та з 29.11.2023 по 29.05.2024, з урахуванням раніше виплачених сум;
13. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
14. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
15. Суд першої інстанції встановив, що позивачка звільнилася зі служби 18.01.2019, водночас остаточний розрахунок з позивачкою при звільненні відповідач провів 30.05.2024, виплативши їй індексацію грошового забезпечення в розмірі 45 588,34 грн.
16. Суд першої інстанції урахував, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України було змінено й встановлено, що компенсація за несвоєчасний розрахунок виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
17. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку, необхідно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 і після цієї дати.
18. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. У разі істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати середній заробіток зменшується з урахуванням принципу пропорційності, механізм застосування якого викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
19. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями) і висновки Великої Палати Верховного Суду, які стосуються стягнення відшкодування з урахуванням принципу пропорційності, до цього періоду не застосовуються.
20. Посилаючись на викладені особливості застосування статті 117 КЗпП України, Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2018 по 18.07.2022 та з 29.11.2023 по 29.05.2024.
21. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 скасовано в частині задоволених вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково:
22. визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2019 по 29.05.2024;
23. зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19.01.2019 по 29.05.2024 у сумі 9 956,29 грн.
24. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції у вказаній частині та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції щодо особливостей застосування статті 117 КЗпП України до періоду затримки розрахунку у спірних правовідносинах.
25. Суд апеляційної інстанції зазначив, що період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями.
26. Водночас суд апеляційної інстанції уважав, що під час обчислення середнього заробітку як за період до, так і після 19.07.2022 підлягав застосуванню принцип пропорційного зменшення суми відшкодування у випадку дисбалансу з сумою заборгованості роботодавця, механізм і критерії якого сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
27. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції установив, що загальним періодом затримки розрахунку є період з 19.01.2019 по 29.05.2024, у тому числі 1 277 днів за період з 19.01.2019 по 18.07.2022, і 184 днів за період після 19.07.2022; розмір середньоденного заробітку позивачки, розрахований виходячи з виплати за два місяці перед звільненням зі служби (листопад і грудень 2018 року) становить 392,01 грн [(11956,20+11956,20)/61 день]; частка несвоєчасно виплаченої суми, порівняно із загальною сумою, що підлягала виплаті у зв`язку із звільненням з військової служби становить 23,38%.
28. Урахувавши різницю між загальною сумою, що підлягала виплаті у зв`язку із звільненням, та несвоєчасно виплаченою сумою, суд апеляційної інстанції зазначив, що сума середнього заробітку за період з 19.01.2019 по 18.07.2022 складає 117 039,53 грн [1277х392,01х23,38%]; за період з 29.11.2023 по 29.05.2024 - 72 129,84 грн [184 дні х 392,01 грн]
29. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що за вирішенням спору щодо невиплаченої індексації грошового забезпечення позивачка звернулася через 58 місяців після звільнення. За ці 58 місяців установлений в частині першій статті 233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) тримісячний строк звернення сплинув більш ніж 19 разів, а тому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне застосувати до обчислених сум середнього заробітку понижуючий коефіцієнт « 19».
30. Обчисливши таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції вирішив присудити позивачці 6 159,98 грн за період з 19.01.2019 по 18.07.2022 (117039,53/19); і 3 796,31 грн за період з 29.11.2023 по 29.05.2024 (72 129,84/19).
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
31. 06.01.2025 до Суду від позивачки надійшла касаційна скарга, у якій скаржниця просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
32. Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
33. За доводами позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 21.04.2021 у справі №823/1823/18, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, від 31.10.2023 у справі №240/15141/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23 та постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17.
34. Так, скаржниця зазначає, що, зменшуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.01.2019 по 18.07.2022, суд апеляційної інстанції врахував виключно різницю між сумою, що підлягала виплаті у зв`язку із звільненням, та сумою, що була несвоєчасно виплачена й не враховував інших критерів, відповідно до висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18, а саме: ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інших обставини справи, встановлених судом, зокрема, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні .
35. Що стосується обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022, то скаржниця зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про можливість зменшення суми відшкодування з урахуванням понижуючих коефіцієнтів, розрахованих з огляду на тривалість затримки із зверненням до суду за вирішенням трудового спору щодо невиплачених при звільненні сум, суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.06.2023 у справі 560/11489/22, від 14.03.2024 у справі 560/6960/23, від 31.10.2023 у справі №240/15141/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
36. За доводами позивачки, у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що у зв`язку з обмеженням законодавцем після 19.07.2022, за який може бути виплачено середній заробіток (не більше ніж за 6 місяців), та у зв`язку із обмеженням строків звернення до суду з такими позовами висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо пропорційного зменшення середнього заробітку на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, не поширюються.
37. Скаржниця також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, в аспекті впливу рішення суду про стягнення невиплачених сум заробітної плати на базу розрахунку середньоденного заробітної плати для цілей обчислення середнього заробітку за період несвоєчасного розрахунку.
38. Позивачка вважає, що з урахуванням рішень у справі №420/28956/23, в межах якої на її користь було стягнуто індексацію-різницю грошового забезпечення у загальному розмірі 46 282,58 грн за період з 01.03.2018 по 18.01.2019, розмір її грошового забезпечення, у тому числі й за листопад і грудень 2018 року, який є базою для обчислення середньоденного заробітку, змінився (збільшився), а тому й розрахований судом апеляційної інстанції середньоденний заробіток без урахування вказаних сум індексації є неправильним.
39. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що проведений судом апеляційної інстанції розрахунок середнього заробітку відповідає нормам матеріального права та принципу співмірності, а тому підстав для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції немає.
V. Джерела права
40. Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
41. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
42. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
43. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
44. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
45. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
46. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
47. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
48. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
49. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
50. Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
51. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
52. Абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі -Порядок №100) передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
53. Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
54. Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
VI. Позиція Верховного Суду
55. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивачки на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду затримки, який за висновками судів попередніх інстанцій тривав з 19.01.2019 по 29.05.2024, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.
56. Так, статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення позивачки (18.01.2019), було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Водночас Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
57. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин стаття 117 КЗпП України має застосовуватися у двох редакціях: період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями)
58. Суд зазначає, що Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті застосовності після 19.07.2022 правової позиції, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц.
59. Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
60. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
61. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
62. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19.07.2022 є неможливим.
63. Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
64. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
65. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку у випадку непропорційності суми відшкодування сумі заборгованості роботодавця, підлягають застосуванню виключно до правовідносин, які мали місце до 19.07.2022.
66. Щодо застосування судами попередніх інстанцій викладеної у вказаній постанові правової позиції до обставин цієї справи, Суд зазначає таке.
67. Задовольняючи позов в частині середнього заробітку до 19.07.2022 (з 19.01.2019 по 18.07.2022), суд першої інстанції, хоча й правильно розтлумачив зміст статті 117 КЗпП України, зокрема в аспекті застосовності до спірних висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивачки, не визначив.
68. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що належним способом захисту права позивачки у випадку несвоєчасної виплати сум, що належали їй при звільненні, є стягнення середнього заробітку за увесь період затримки.
69. Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції установив, що частка несвоєчасно виплаченої суми, порівняно із загальною сумою, що підлягала виплаті у зв`язку із звільненням позивачки з військової служби, становить 23,38%.
70. Суд апеляційної інстанції також урахував, що з моменту звільнення позивачки з військової служби по момент звернення до суду за стягненням індексації грошового забезпечення (несвоєчасна виплата якого і є підставою позову у цій справі) минуло понад 58 місяців, за які загальний строк звернення до суду в трудових спорах тривалістю три місяці сплинув 19 разів.
71. За викладених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути присуджений позивачці в частці, що складає 23,38%, поділеній на 19 або (1277 днів х 392,01 грн х 23,38%)/19.
72. Суд зазначає, що спосіб, у який суд апеляційної інстанції обчислив середній заробіток за період до 19.07.2022, не в повній мірі відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
73. Базовим рішенням, в якому були сформульовані загальні особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
74. Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 розвинув указані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
75. Спираючись на критерії, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
76. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
77. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
78. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
79. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі, прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
80. Залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
81. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2019 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
82. Установивши вказані обставини суди мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
83. Беручи до уваги викладене, Суд зазначає, що Суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що сума середнього заробітку позивачки підлягає зменшенню пропорційно до розміру невиплачених сум, тобто позивачці має бути виплачено 23,38%, адже саме такий відсоток становить заборгованість відповідача на день звільнення порівняно із загальною сумую, що підлягала виплаті у зв`язку зі звільненням позивачки.
84. Водночас суд апеляційної інстанції помилково вдався до подальшого зменшення суми середнього заробітку із застосуванням понижуючого коефіцієнту « 19», який був визначений кратно до кількості тримісячних строків позовної давності, що спливли з моменту звільнення позивачки до моменту звернення до суду за стягненням невиплачених при звільненні сум.
85. Обчислення таким чином середнього заробітку не відповідає висновкам Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яке є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.
86. Що стосується обчислення середнього заробітку за період з 19.07.2022 (за період з 29.11.2023 по 29.05.2024), то застосування до цього періоду понижуючих або інших коефіцієнтів, що ґрунтуються на критеріях, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц та/або Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, є помилковим та суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 (справа щодо застосування статті 117 КЗпП України до триваючих правовідносин).
87. Відповідаючи на інше питання касаційної скарги, а саме щодо впливу рішення суду про стягнення невиплачених сум заробітної плати на базу розрахунку середньоденної заробітної плати для цілей обчислення середнього заробітку за період несвоєчасного розрахунку, Суд зазначає таке.
88. Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу / затримки розрахунку визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів вимушеного прогулу / затримки розрахунку. Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати (грошового забезпечення) за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді (кількості календарних днів, за які нараховувалася заробітна плата).
89. За умовами пункту 3 Порядку №100 для обчислення середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, за виключенням визначених у пункті 4 Порядку №100, який не містить застережень щодо неможливості врахування сум індексації, у тому числі виплачених на підставі рішення суду.
90. У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
91. Отож індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їхньої праці (служби), підлягає обов`язковому включенню до сум заробітної плати, з якої обчислюється середньоденна заробітна плата для цілей нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.
92. Таким чином, у випадку ухвалення на користь особи рішення суду про стягнення індексації грошового забезпечення, відповідні суми включаться до заробітної плати, з якої обчислюється середня заробітна плата.
93. Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що, як установлено судами попередніх інстанцій, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 у справі №420/28956/23 ВЧ НОМЕР_2 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у загальному розмірі 46 282,58 грн за період з 01.03.2018 по 18.01.2019.
94. Судами попередніх інстанцій також установлено, що 30.05.2024 на виконання вказаного рішення суду відповідач виплатив позивачці 45 588,34 грн.
95. Отже, установленими судами попередніх інстанцій обставинами підтверджується, що період, за який на користь позивачки була стягнута індексація (березень 2018 року - січень 2019 року), охоплює й розрахунковий період для визначення середньої заробітної плати (листопад і грудень 2018 року).
96. Проте суди попередніх інстанцій не з`ясовували розміру індексації грошового забезпечення, присудженої позивачці у справі № 420/28956/23, у розрізі вказаних двох місяців, що передували місяцю звільнення, і, відповідно, не включали суми індексації до складу заробітної плати позивачки за листопад і грудень 2018 року, з якої обчислюється середньоденна заробітна плата для цілей нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.
97. З урахуванням викладеного, обчислена судом апеляційної інстанції сума середньоденного заробітку не враховує сум індексації грошового забезпечення за листопад і грудень 2018 року, а тому є неправильною. За таких обставин і сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (до застосування до неї критеріїв пропорційного зменшення) також розрахована неправильно.
98. Виходячи з меж перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
99. Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій не встановили істотних для справи обставин, а Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові, Суд не може здійснити відповідний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні самостійно.
100. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судам додатково необхідно встановити розмір індексації грошового забезпечення, присудженої позивачці у справі №420/28956/23 за період з 01.03.2018 по 18.01.2019, у розрізі місяців, зокрема, суму індексації за листопад і грудень 2018 року.
101. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
102. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
103. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
104. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VII. Судові витрати
105. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
106. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
107. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
108. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 скасувати.
109. Справу № 420/18799/24 направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
110. Судові витрати не розподіляються.
111. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович