№ 420/1945/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року

м. Київ

справа №420/1945/19

адміністративне провадження №К/9901/14855/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року (судді Вербицька Н.В., Запорожан Д.В., Кравченко К.В.) у справі № 420/1945/19 за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2019 року позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 31 березня 2015 року № 46 у частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу у зв`язку з мобілізацією та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2013 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років без конфіскації майна. На підставі статті 75 Кримінального кодексу України позивача звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком у три роки. Ураховуючи положення статей 18, 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» позивач мав бути виключений з військового обліку та не підлягав призову у березні 2015 року. Зазначені обставини свідчать про протиправність оскаржуваного наказу та наявність підстав його скасування, оскільки неналежне виконання військовим комісаром Іванівського районного військового комісаріату своїх службових обов`язків призвело до фактичного призову в армію особи, яка має судимість за вчинення тяжкого злочину.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до абзацу 7 частини першої статті 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наявність судимості не допускає проходження військової служби у мирний час. Оскільки позивача вироком Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2013 року засуджено за скоєння тяжкого злочину, то оскаржуваний наказ від 31 березня 2015 року № 46 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, факт ненадходження вироку до Іванівського районного військового комісаріату хоч і враховується судом, але не є підставою для констатування факту правомірності прийняття спірного наказу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року задоволено частково апеляційну скаргу Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Приймаючи означену постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що з позовною заявою до адміністративного суду про оскарження наказу від 31 березня 2015 року № 46 представник позивача звернувся 02 квітня 2019 року, тобто більш ніж через чотири роки з дати його прийняття. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наведені позивачем та його представником доводи для обґрунтування поважності пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду є неповажними, оскільки на протязі більше ніж чотирьох років позивачем не ставилося питання щодо правомірності прийняття та проходження останнім військової служби. Відтак, подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням спірного наказу матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на позицію Європейського суду з прав людини у цьому питанні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

Не погодившись з постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року, представник позивача звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Автор касаційної скарги зазначає про те, що низька правова обізнаність позивача у питаннях проходження військової служби на момент призову в армію унеможливила надання ним самостійної оцінки законності дій службових осіб Іванівського районного військового комісаріату. Після з`явлення позивача до військкомату його пересування було одразу обмежено, що виключало можливість звернутися до адвоката за отриманням професійної правничої допомоги, навіть якби він усвідомлював незаконність дій суб`єкта владних повноважень. Більше того, коштів на отримання такої допомоги ОСОБА_1 , як безробітний, не мав.

Крім того представник позивача звертає увагу на те, що зі змістом спірного наказу ОСОБА_1 під час призову на військову службу та в подальшому ніхто не ознайомлював. Про існування зазначеного індивідуально-правового акта позивач дізнався лише у березні 2019 року після отримання відповіді Іванівського районного військового комісаріату на адвокатський запит, що направлявся у зв`язку з апеляційним оскарженням вироку Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2019 року. Висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості отримання позивачем правової допомоги за рахунок держави є помилковими, оскільки система безоплатної вторинної правової допомоги не розпочала працювати автоматично з набранням чинності Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Представник позивача зазначає, що покинувши військову частину та, у міру свого розуміння, захистивши таким чином свої права, ОСОБА_1 у подальшому кілька років не зазнавав жодних обмежень, пов`язаних з його залишенням лав Збройних Сил України. У таких умовах є невиправданим очікувати від позивача, який проживав у селі та припускав, що помилку з його призовом, могли самостійно виправити, регулярно цікавитися та відстежувати розвиток системи надання безоплатної правової допомоги задля оскарження наказу, про існування якого він навіть не здогадувався. До того ж, на думку автора касаційної скарги, суд апеляційної інстанції з незрозумілих причин перебрав на себе функцію сторони обвинувачення та суду кримінальної юрисдикції, зазначивши про те, що ОСОБА_1 намагається уникнути кримінальної відповідальності шляхом подання позову. Представник позивача наголошує, що для ОСОБА_1 вирішення справи по суті має надважливе значення, при цьому ціною обмеження доступу до адміністративного суду є його свобода, позаяк без розгляду справи по суті та скасування спірного наказу, єдиним мінімальним покаранням, призначеним у разі ухвалення обвинувального вироку, стане реальне позбавлення волі строком не менше ніж на п`ять років.

Ухвалою від 26 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

За правилами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою від 21 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2013 року у справі № 520/8455/1-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (незаконне заволодіння транспортним засобом), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна. Також цим вироком відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання, якщо він на протязі іспитового строку в три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

31 березня 2015 року військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято наказ № 46, у якому зазначено, що на підставі статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 проводиться призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації. Наказано 31 березня 2015 року призвати на військову службу у зв`язку із мобілізацією та направити для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 солдата запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2019 року у справі № 480/887/18 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової служби військовослужбовцем (крім строкової служби), без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану), та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі статті 71 Кримінального кодексу України частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2013 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді п`яти років та одного місяця позбавлення волі.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі № 480/887/18 вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2019 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважаючи наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 березня 2015 року № 46 у частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом даного адміністративного спору є наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 березня 2015 року № 46 про призов на військову службу у зв`язку із мобілізацією та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 солдата запасу ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Положеннями частини першої статті 5 КАС України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом положень частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом із тим, частиною третьою цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зокрема, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122).

За наведеним у пункті 17 статті 4 КАС України визначенням публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним з видів військової служби.

Отже, спірні відносини пов`язані з проходженням публічної (військової) служби позивачем, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Слід зауважити, що у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Згідно з частиною першою статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, представник позивача на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду посилався на низький рівень знань позивача спеціального законодавства щодо проходження військової служби та, як наслідок, неможливість самостійної оцінки законності дій службових осіб Іванівського районного військового комісаріату. Крім того представник позивача зазначав, що після отримання повістки та з`явлення до військкомату вільне пересування позивача було одразу обмежене, що виключило можливість звернення за отриманням професійної правничої допомоги. Більше того, про існування оскаржуваного наказу позивач дізнався лише у березні 2019 року з відповіді Іванівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 13 лютого 2019 року № 278 на адвокатський запит.

Однак ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року зазначені доводи визнані неповажними, у зв`язку з чим позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням десятиденного строку для усунення її недоліків.

На виконання зазначеної ухвали представником позивача до суду першої інстанції було подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що про обставини існування оскаржуваного наказу та незаконність бездіяльності посадових осіб військкомату щодо невиключення ОСОБА_1 з військового обліку, останній дізнався у межах апеляційного оскарження обвинувального вироку Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2019 року, після отримання професійної правничої допомоги. Крім того, оскаржуваний наказ до відома позивача не доводився та останній з ним не ознайомлювався.

Розглянувши вказану заяву представника позивача, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду та відкрив провадження у даній справі.

Принагідно зауважити, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

До того ж , обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не можна визнати поважними, оскільки вони не є такими, що унеможливлювали звернення позивача до суду в межах встановленого КАС строку.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, на підставі спірного наказу військового комісару Іванівського районного військового комісаріату від 31 березня 2015 року № 46 позивача призвано на військову службу у зв`язку із мобілізацією та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

За змістом вироку Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2019 року, 28 квітня 2015 року солдат ОСОБА_1 вибув для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) та наказом командира військової частини від 28 квітня 2015 року № 97 зарахований до списків особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення та призначений на посаду водія-електрика відділення зв`язку у радіостанції взводу зв`язку вказаної військової частини.

Таким чином апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що початок проходження служби ОСОБА_1 свідчить про його фактичну поінформованість щодо призову.

Крім того судом апеляційної інстанції було досліджено копію протоколу допиту потерпілого ( ОСОБА_1 ) від 13 лютого 2020 року, наданого разом із відзивом на апеляційну скаргу. З указаного протоколу слідує, що під час допиту ОСОБА_1 , з-поміж іншого, зазначив про те, що станом на початок травня 2015 року він усвідомлював незаконність його призову на військову службу. Крім цього позивач зазначав, що в цей же період попросив звільнення на кілька днів, щоб поїхати додому в с. Черняхівське, оскільки захворів, а потім вирішив не повертатися до військової частини, оскільки розумів незаконність призову.

Наведені обставини підтверджують обізнаність позивача з незаконними, на його думку, діями військового комісара щодо його призову на військову службу у зв`язку із мобілізацією.

Відтак, ураховуючи усвідомлення позивачем протиправності дій військкомату, пов`язаних з його призовом на військову службу, посилання представника позивача на неознайомлення ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом не може вважтися поважною причиною для поновлення строку звернення до суду.

Так само не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду правова необізнаність позивача та відсутність у нього коштів, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі Закон № 3460-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Згідно з пунктами 1 та 7 частини першої статті 14 цього Закону, право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб, зокрема:

- особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім`ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону;

- особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Частиною першою статті 18 Закону № 3460-VI визначено, що звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або до територіального органу юстиції за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Ураховуючи викладене, доводи скаржника про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо можливості отримання ОСОБА_1 правової допомоги за рахунок держави, є необґрунтованими та спростовуються вищезазначеним.

При цьому Верховний Суд не приймає до уваги долучений представником позивача до касаційної скарги лист Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області від 04 червня 2020 року № 634/02-25, оскільки в силу положень частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин установлені судом апеляційної інстанції обставини достеменно підтверджують те, що ОСОБА_1 у період з травня 2015 року по 02 квітня 2019 року не вчинив жодних дій, спрямованих на захист свого порушеного права.

За правилами частини третьої та четвертої статті 123 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, пункти 22 23).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Зважаючи на те, що позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду, а саме більше ніж через чотири роки, що належним чином відображено в оскаржуваному судовому рішенні, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Доводи скаржника не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. З огляду на це, підстави для задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року відсутні.

Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не ставив питання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

З цього приводу Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на положеннях частини другої статті 308 КАС України, яка передбачає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, приймаючи оскаржувану постанову П`ятий апеляційний адміністративний суд діяв у межах наданих процесуальним законом повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк