ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 420/1987/21
адміністративне провадження № К/9901/27723/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 (головуючий суддя Танцюра К.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 (прийняту судом у складі: головуючого судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі-відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), у якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 70% від отримуваної суддівської винагороди та скасувати протоколи/розпорядження про перерахунок пенсії від 17.09.2020 та від 12.11.2020 в частині призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 70 відсотків, як незаконні;
-зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати у стаж роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці календарний період проходження строкової військової служби - 2 роки 15 днів та навчання на денному відділенні юридичного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова - 02 роки 05 місяців, а з урахуванням стажу роботи судді 30 років 08 місяців 07 днів, визначивши загальний суддівський стаж - 35 років 1 місяць 22 дня;
-зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 у розмірі 90% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 13.12.2016 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди, що було призначено відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, в редакції яка була чинна на час його виходу у відставку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 у справі № 420/6188/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 2522 від 16.03.2020 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 16.03.2020 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Одеського апеляційного суду від 10.03.2020 № 06-21/269/2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. На виконання вказаного рішення суду, протоколом/розпорядженням від 17.09.2020, а у подальшому і від 12.11.2020, у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму, позивачу двічі було визначено розмір довічного грошового утримання 156336,25 грн., починаючи з 01.10.2020 року та з 12.11.2020, виходячи із загального процентного розрахунку пенсії від заробітку 70% та лише з урахуванням роботи на посаді суді 30 років 8 міс. 7 днів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2021, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано протокол/розпорядження від 17.09.2020 в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 70 % від отримуваної суддівської винагороди. Визнано протиправним та скасовано протокол/розпорядження від 12.11.2020 в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 70% від отримуваної суддівської винагороди. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 у стаж роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці календарний період проходження строкової військової служби - 2 роки 14 днів та навчання на денному відділенні юридичного факультету Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова - 02 роки 05 місяців. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до 70% від отримуваної суддівської винагороди. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 у розмірі 80% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що розрахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не може бути здійснений одночасно із застосуванням двох різних законів, а саме: щодо відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді по Закону №2453-VI, а розмір суддівської винагороди - по Закону №1402-VIII, оскільки такий перерахунок ставить суддів, які вийшли або вийдуть у відставку по Закону №1402-VIII у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом №2453-VI, так як Закон №2453-VI передбачав, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді за 20 років, а Закон №1402-VIII - 50 відсотків за 20 років суддівського стажу. Виходячи з того, що до стажу роботи судді, який надав позивачу право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання зараховано 35 років, при перерахунку довічного грошового утримання позивача застосуванню підлягав відсотковий показник-80%.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову таким, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що процедури призначення щомісячного довічного грошового утримання та його перерахунку є різними за змістом і механізмом їх проведення. Єдиною підставою для проведення перерахунку є збільшення розміру суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, натомість відповідачем здійснено повторне призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до положень частини 3 статті 42 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми одного Закону, а не вибірково з різних. Оскільки, Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон №2453-V), за яким призначалося утримання позивачу, встановлювалось відсоткове значення виходячи з інших складових суддівської винагороди, застосування такого значення до суддівської винагороди за діючим Законом №1402-VIII прямо суперечить його змісту.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Верховний Суд ухвалою від 11.08.2021 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці Апеляційного суду Одеської області (Одеський апеляційний суд), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.
16.03.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду від 10.03.2020 року № 06-21/269/2020.
Рішенням № 2522 від 16.03.2020 відповідач відмовив у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки відсутній порядок проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 у справі № 420/6188/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 2522 від 16.03.2020 про відмову у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 16.03.2020, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Одеського апеляційного суду від 10.03.2020 № 06-21/269/2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
На підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 по справі № 420/6188/20, пенсійним органом здійснено перерахунок довічного грошового утримання позивача із розрахунку страхового стажу - 43 роки та стажу судді - 30 років, із визначенням загального проценту розрахунку пенсії від заробітку - 70%, про що свідчить протоколи/розпорядження щодо перерахунку пенсії від 17.09.2020 та від 12.11.2020.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 26.10.2020 про зарахування до стажу роботи на посаді судді: служби в Радянській Армії та навчання на денному відділенні юридичного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечнікова та, відповідно, із визначенням 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.11.2020, на звернення ОСОБА_1 , повідомлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 по справі № 420/6188/20 виконано у повному обсязі, а щодо розрахунку стажу на посадах судді, роз`яснено, що до стажу роботи судді зараховується робота на посадах, визначених статтею 137 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на належне довічне грошове утримання судді у відставці, звернувся до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Право ОСОБА_1 на перерахунок призначеного йому та виплачуваного спірного довічного утримання судді у відставці відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 10.03.2020 № 06-21/269/2020 підтверджено у судовому порядку рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 у справі № 420/6188/20, на виконання якого відповідачем й було проведено перерахунок такого утримання.
Тобто, обставини стосовно наявності у позивача права на перерахунок його довічного грошового утримання судді у відставці та розміру складових суддівської винагороди, які повинні враховуватись при здійсненні такого перерахунку, не є спірними та визнаються сторонами, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому, згідно з приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають.
Спірні у цій справі правовідносини виникли стосовно правомірності дій відповідача щодо обчислення довічного грошового утримання у відсотках із застосуванням положень частини третьої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» та з врахуванням усього стажу роботи позивача на посаді судді, у тому числі, з включенням до такого стажу періодів строкової служби в армії та половини строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі.
Водночас, у судах попередніх інстанцій позивач також наполягав на тому, що розмір спірного грошового утримання у відсотках повинен бути збережений і обчислений на підставі норм Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 90 відсотків грошової винагороди судді, працюючого на відповідній посаді.
Таким чином, для правильного вирішення цього спору належало з`ясувати, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин норми частини третьої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» стосовно обчислення розміру спірного довічного грошового утримання у відсотках з включенням до стажу роботи на посаді судді періодів служби в армії та половини строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі, які, на переконання позивача, повинні були бути враховані відповідачем при здійсненні перерахунку.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
За приписами частини першої статті 142 Закону №1402-VІІІ суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (частина друга статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами четвертою та п`ятою статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI .
Законом України від 16.10.2019 № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.
Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII зі змінами.
Так, у пунктах 16, 17 вказаного Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Також Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 визнав неконституційним пункт 25 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що Конституційний Суд України визнав неконституційним весь пункт 25 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.
На час виникнення спірних відносин у цій справі, право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, його розмір, а також його перерахунок врегульовано положеннями статті 142 Закону №1402-VIII, частиною четвертою якої передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Водночас, частиною третьою цієї статті визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Наведена норма неконституційною не визнавалась.
За наведеного правового регулювання до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.
Оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування довічного щомісячного грошового утримання, а також виходячи із принципу єдності статусу суддів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання виходячи із розміру суддівської винагороди діючого судді та розміру її відсоткового значення одночасно за складовими, які передбачені різними законами.
Тобто, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами частини четвертої статті 142 Закону №1402-у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною третьою Закону №1402- VIII.
Такий висновок щодо застосування частини третьої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у правовідносинах, подібних до тих, що виникли у справі, яка розглядається, наведено Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 у справі №620/5437/20.
Таким чином, на переконання колегії суддів, різний підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону №2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
У контексті вказаного питання, Суд вважає за необхідне зазначити позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 07.06.2021 у справі №420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та Кодексом адміністративного судочинства України (пункт 7 частини другої статті 2).
Окрім цього, як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Отже, усі без винятку судді, незалежно від того, чи вийшли вони у відставку відповідно до Закону №2453-VI, або вийшли чи вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, мають однакові за змістом та обсягом, єдині конституційно-правовий статус і гарантії незалежності, рівні правові можливості, у тому числі, щодо реалізації ними права на відставку та отримання довічного грошового утримання у належному розмірі, зокрема, із збільшенням розміру щомісячного довічного грошового утримання на два відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, як це встановлено частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Вказана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладеними у постанові від 08.11.2021 у справі № 580/492/21, правовідносини у якій є аналогічними до тих, які виникли у справі, яка розглядається.
До стажу ж роботи на посаді судді, у розумінні приписів статті 137 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також, до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
При цьому, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів суддів», призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
У контексті зазначених позивачем підстав позову, зокрема, стосовно неврахування відповідачем до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №243/4458/17, від 13.11.2019 у справі №521/2593/17, від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 13.02.2020 у справі №592/5433/17, від 24.03.2020 у справі №559/512/17 та від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а.
У вищевказаних постановах Верховного Суду зазначено, що положеннями Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» були внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, пункт 34 «Прикінцевих та перехідних положень» доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею, на чому також акцентовано увагу у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №243/4458/17.
За правилами частини першої статті 120 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час звільнення позивача з посади судді, було передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно з вимогами статті 135 цього ж Закону до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Водночас, відповідно до пункту 11 «Перехідних положень» Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній до 28.03.2015, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів», який діяв станом на день призначення позивача на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону «Про статус суддів» кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.
Згідно з статтею 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинного на день призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Враховуючи викладене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, цих періодів і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Верховний Суд відзначає й те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Зазначена правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.11.2018 справі №243/4794/17, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУПФУ в Одеській області, на виконання рішення суду від 14.08.2020 у справі № 420/6188/20, з урахуванням стажу роботи на посаді судді (30 років 9 місяців 22 дні), позивачу з 19.02.2020 здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 70% (50%+10*2) суддівської винагороди згідно довідки Одеського апеляційного суду від 10.03.2020 № 06-21/269/2020 з урахуванням наведених вимог Закону № 1402-VIII.
При цьому, при здійсненні такого перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем не зараховано до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоди: проходження військової служби з 09.11.1971 по 23.11.1973 (2 роки 00 місяців 14 днів), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1980 по 01.07.1985 (2 роки 5 місяців 00 днів).
Разом з цим, з наявного в матеріалах справи розрахунку стажу позивача, який дає йому право на відставку, вбачається, що позивачу зараховано до стажу на посаді судді час проходження військової служби з 09.11.1971 по 23.11.1973 (2 роки 00 місяців 14 днів), половина строку навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1980 по 01.07.1985 (2 роки 5 місяців 00 днів).
Тобто, згідно наведеного розрахунку загальний стаж роботи позивача, який дає право на одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці становить повних 35 років.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що дії та рішення відповідача щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача у розмірі 70% його суддівської винагороди без урахування стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, - половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та період проходження строкової військової служби є протиправними.
Враховуючи, що в ході розгляду справи підтверджено наявність у позивача загального стажу роботи, який дає право на одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці, - повних 35 років, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що з 19.02.2020 позивач набув право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі Закону № 1402-VIII з розрахунку 80% від суддівської винагороди.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що аргументи заявника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, судові рішення прийняті з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування чи зміни.
Зважаючи на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : Т.Г. Стрелець
С.Г. Стеценко