ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 420/3978/22
адміністративне провадження № К/990/19939/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н. В.,
суддів: Данилевич Н. А., Мацедонської В. Е.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №420/3978/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Одеській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського Миколи Олександровича
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року
(суддя-доповідач Вербицька Н. В., судді Джабурія О. В., Кравченко К. В.),
УСТАНОВИВ:
І. Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
1. 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач, ГУНП в Одеській області), в якому просив:
1.1. визнати протиправною відмову ГУНП в Одеській області, викладену у листі від 01.02.2022 № 14/Б-64 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021;
1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в сумі 317,49 грн, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
2.1. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Одеській області, викладену у листі від 01.02.22 № 14/Б-64 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021.
2.2. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в сумі 375,49 грн, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.
3. Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу.
4. 30 червня 2022 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року та прийнято нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
5. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звертаючись до суду 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 не дотримано строк звернення до суду з позовними вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021.
ІІ. Касаційне оскарження
6. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції представник позивача подав касаційну скаргу до Верховного Суду, яку зареєстровано 01 серпня 2022 року.
7. У касаційній скарзі представником позивача зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосовані норми права, а саме статті 233 Кодексу законів про працю України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 у справі №807/363/18, від 16 грудня 2021 у справі №320/2583/21, щодо права працівника, у разі порушення законодавства про оплату праці, звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
9. Враховуючи викладене, представник позивача просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року залишити без змін.
10. 10 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Шевцової Н. В., Данилевич Н. А., Мацедонської В. Е. відкрито касаційне провадження у зв`язку із доведенням наявності підстав касаційного оскарження та обставин, які свідчать, що наведені скаржником аргументи потребують ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи.
12. Верховним Судом витребувано справу №420/3978/22 з Одеського окружного адміністративного суду.
13. 30 серпня 2022 року справа №420/3978/22 надійшла до Верховного Суду.
14. 22 серпня 2022 року на електронну пошту Верховного Суду надійшов відзив ГУНП в Одеській області на касаційну скаргу представника позивача.
15. 26 серпня 2022 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов аналогічний відзив ГУНП в Одеській області на касаційну скаргу представника позивача, у якому відповідач спростовуючи доводи позивача просить відмовити у задоволені касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
18. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
19. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
20. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
21. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
23. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
24. За приписами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
25. Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
26. Приписами статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
27. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
28. Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
29. Частиною п?ятою статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов?язковими до виконання на всій території України.
ІV. Позиція Верховного Суду
30. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
31. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 18.06.2006 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, зокрема, з 07.11.2015 по 30.03.2017 позивач проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника сектору Хмельницького ВП Малиновського Головного управління Національної поліції в Одеській області.
33. Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 600 о/с від 27.03.2017 відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено з 30 березня 2017 року зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу).
34. З 31 березня 2017 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
35. 04 червня 2021 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/5101/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в період з 07.11.2015 по 30.03.2017 задоволено.
36. 25 жовтня 2021 року на поштовому відділенні позивач отримав лист (відповідь) за реєстраційним номером № 20/1662 від 24.09.2021 ГУНП в Одеській області про те, що з ним проведено розрахунок по індексації грошового забезпечення під час служби в період з 07.11.2015 по 30.03.2017 включно на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у справі № 420/5101/21. В додатках до листа-відповіді було додано розрахунковий лист за червень 2021 року, відповідно до якого позивачу нараховано індексацію в розмірі 1218,20 грн.
37. Таким чином, остаточна дата розрахунку з позивачем - 30 червня 2021 року.
38. 12 листопада 2021 позивач подав до ГУНП в Одеській області заяву про виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби у поліції за період з 30 березня 2017 року по 30 червня 2021 року включно.
39. 29 листопада 2021 від ГУНП в Одеській області позивач отримав лист (відповідь) за реєстраційним номером № 14/6-1113 на його заяву від 12.11.2021, з якої вбачається, що на поставленні питання в зверненні від 12.11.2021 по суті не відповіли.
40. 18 січня 2022 за реєстраційним номером № Б-597 позивач повторно подав заяву до ГУНП в Одеській області про виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільнення зі служби у поліції за період з 30.03.2017 по 30.06.2021 включно.
41. 01 лютого 2022 листом ГУНП в Одеській області № 14/Б-64 позивача повідомлено, що жодним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність Національної поліції України, не передбачено нарахування та виплата особам середньомісячного грошового забезпечення за час затримки належних до виплат при звільненні зі служби в поліції коштів. Більш того, жодних судових рішень про стягнення на користь заявника середньомісячного грошового забезпечення за час затримки належних до виплат при звільненні зі служби в поліції коштів, де стороною є позивач, не розглядалось.
42. 18 лютого 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
43. У світлі аргументів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосовані норми права, а саме статті 233 КЗпП України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 у справі №807/363/18, від 16 грудня 2021 у справі №320/2583/21, щодо права працівника, у разі порушення законодавства про оплату праці, звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, Суд зазначає таке.
44. Приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
45. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
46. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
47. Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
48. Аналіз норм чинного законодавства чвідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
49. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
50. Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення.
51. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
52. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
53. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
54. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
55. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
56. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
57. Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
58. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
59. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
60. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
61. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
62. Таким чином, постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 у справі №807/363/18 та від 16 грудня 2021 у справі №320/2583/21 щодо права працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, на які посилається скаржник у касаційній скарзі є нерелевантними, з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
63. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п`ята статті 122 КАС України).
64. Як установлено судом апеляційної інстанції, остаточний розрахунок з позивачем проведений 30 червня 2021 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати.
65. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що навіть, якщо припустити, що з листа ГУ НП в Одеській області № 20/1662 від 24.09.2021, який отриманий позивачем 25 жовтня 2021 року, він міг дізнатись, що кошти, отримані ним 30 червня 2021 року виплачені відповідачем у повному обсязі, звертаючи до суду в лютому місяці 2022 року, позивачем пропущено строк звернення до суду. Судом першої інстанції ухвали про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 не приймалося.
66. Верховний Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
67. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
68. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
69. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.
70. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
71. Разом з тим, позивач вважає, що строк звернення до суду слід обраховувати з дати отримання остаточної відповіді від 01.02.2022 на його заяву, проте таким доводам не було надано оцінки судом апеляційної інстанції. Також суд апеляційної інстанції не установив чи заявляв позивач клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та, відповідно чи вирішувалось судом це питання. Суд апеляційної інстанції не досліджував, чи дійсно у позивача були об`єктивно непереборні, істотні перешкоди звернутися за захистом своїх порушених прав більш, ніж через місяць після проведення фактичного розрахунку. Відповідно, поважність причин пропуску строку звернення з позовом судом не проаналізовано і не досліджено.
72. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає передчасними висновок суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України.
73. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
74. Таким чином, оскільки при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме: поважність причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом, що має значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського Миколи Олександровича підлягає частковому задоволенню, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
VI Судові витрати
75. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського Миколи Олександровича задовольнити частково.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року скасувати, а справу № 420/3978/22 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя - доповідач Н. В. Шевцова
Судді Н. А. Данилевич
В. Е. Мацедонська