ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 420/5354/23
адміністративне провадження № К/990/36685/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Стародуба О.П., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор Будконсалт»
до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради
про визнання протиправною та скасування постанови
за касаційною скаргою Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради
на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Тарасишиної О.М. від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Шеметенко Л.П., Градовського Ю.М., Турецької І.О. від 02 жовтня 2023 року
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектор Будконсалт» (далі - позивач; ТОВ «Вектор Будконсалт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - відповідач; Управління ДАБК Одеської міської ради), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № 017/22/6вих, яку виніс 19 серпня 2022 року заступник начальника управління - начальник інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради, за вчинення порушення у сфері містобудівної діяльності, передбачене пунктом 2 частини шостої статті 2 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (далі - Закон № 208/94-ВР).
2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Вектор Будконсалт» зазначало, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята неуповноваженою посадовою особою.
Орган державного контролю не надіслав повідомлення про плановий захід за 10 днів до його проведення, як цього вимагає частина четверта статті 5 Закону № 208/94-ВР. Через це представник заявника не прибув на об`єкт - «Будівництво житлового будинку з об`єктами інфраструктури, м. Одеса, вул. Рєпіна, 1-Б».
Відповідач видав припис про забезпечення доступу до об`єкта будівництва, проте в приписі та акті перевірки немає інформації про те, хто саме не допустив посадову особу Управління ДАБК Одеської міської ради до перевірки.
Також позивач вказував, що його належно не повідомили про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим позбавили можливості забезпечити участь представника, надати пояснення та зауваження до протоколу.
3. Управління ДАБК Одеської міської ради не визнало позов, у відзиві вказувало на те, що заступник начальника управління - начальник інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради мав повноваження здійснювати розгляд справи про адміністративні правопорушення та приймати рішення стосовно ТОВ «Вектор Будконсалт» відповідно до посадової інструкції. Позивач був обізнаний про проведення перевірки, оскільки саме його представник просив перенести планову перевірку, призначену на 18- 31 січня 2022 року, на період 01- 15 лютого 2022 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29 травня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2023 року, задовольнив позов.
5. Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що заступник начальника управління не мав повноважень накладати штраф від імені виконавчого органу з питань державного архітектурно-будівельного контролю; такі повноваження згідно із Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) належать виключно керівнику виконавчого органу міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Управління ДАБК Одеської міської ради не погодилося з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
7. ТОВ «Вектор Будконсалт» у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
8. Управління ДАБК Одеської міської ради у касаційній скарзі покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 2 частини шостої статті 2 Закону № 208/94-ВР та пункт 2 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1995 року № 244 (далі - Порядок № 244), та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 815/2790/18, щодо права посадових осіб виконавчих органів державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних та міських рад накладати штрафи за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Зазначає, що начальник інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради згідно з підпунктами 3.7, 3.8 та 3.12 пункту 3 Розподілу функціональних обов`язків, затвердженого наказом цього управління від 26 січня 2017 року № 01-13/15ДАБК, мав повноваження накладати штраф на ТОВ «Вектор Будконсалт» за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
9. ТОВ «Вектор Будконсалт» у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 815/2790/18 не формулював висновок, який підлягав би застосуванню у цій справі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. 01 листопада 2023 року Управління ДАБК Одеської міської ради подало касаційну скаргу.
11. Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2024 року відкрив касаційне провадження.
12. 14 лютого 2024 року ТОВ «Вектор Будконсалт» подало відзив на касаційну скаргу.
13. Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2024 року призначив розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 07 листопада 2024 року в приміщенні Касаційного адміністративного суду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установили, що Управління ДАБК Одеської міської ради наказом від 10 січня 2022 року № 01-13/9ДАБК призначило проведення у період 18- 31 січня 2022 року планової перевірки об`єкту - «Будівництво житлового будинку з об`єктами обслуговуючої інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Рєпіна, 1-Б».
15. 17 січня 2022 року ТОВ «Вектор Будконсалт» повідомило Управління ДАБК Одеської міської ради про отримання повідомлення та прохало провести планові заходи у період 01- 15 лютого 2022 року.
16. 15 лютого 2022 року головний спеціаліст інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради Чернявська В.О. склала акт про недопущення посадових осіб органу ДАБК до перевірки, припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
17. 19 серпня 2022 року заступник начальника управління-начальник інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради Єфремов В.Ю. прийняв постанову № 017/22/6вих, якою на ТОВ «Вектор Будконсалт» було накладено штраф у розмірі 74 430 грн за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбачене пунктом 2 частини шостої статті 2 Закону № 208/94-ВР.
18. Таке право заступника начальника управління виносити постанову про накладення штрафу визначено Розподілом функціональних обов`язків, затвердженим наказом Управління ДАБК Одеської міської ради від 26 січня 2017 року № 01-13/15ДАБК, посадовою інструкцією заступника начальника управління начальника інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради та Положенням про Управління ДАБК Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 03 листопада 2021 року № 671-VIII.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.
20. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
21. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
22. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
23. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
24. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до частини другої статті 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. У справі, що розглядається, оскаржувалася правомірність застосування до суб`єкта господарювання відповідальності у сфері містобудівної діяльності та наявність у посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю необхідних повноважень накладати стягнення.
27. Закон № 208/94-ВР, який встановлює відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб`єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, визначає правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
28. Статтею 2 Закону № 208/94-ВР визначено види відповідальності, які несуть у сфері містобудівної діяльності проєктні та експертні організації, замовники будівництва, забудовники, ліцензовані забудовники об`єктів середніх (СС2) та значних (СС3) наслідків, виробники будівельних матеріалів, підприємства, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, та суб`єкти, залучені до перевірок контролюючими органами.
29. Статтею 3 Закону № 208/94-ВР передбачено, що справи про правопорушення, передбачені цим Законом, розглядаються:
1) виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад;
2) структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
3) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Накладати штраф в межах та відповідно до вимог, визначених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", мають право від імені:
1) органів державного архітектурно-будівельного контролю:
керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад;
керівники структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
2) органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду - головні інспектори будівельного нагляду.
30. Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 815/2790/18 сформував правову позицію щодо оскарження постанови про накладення штрафу на суб`єкта господарювання за порушення містобудівного законодавства, яку виніс заступник начальника управління - начальник інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради. Верховний Суд підтвердив, що цей посадовець мав право накладати стягнення, оскільки його посадова інструкція передбачала такі повноваження.
31. На цю правову позицію покликалося Управління ДАБК Одеської міської ради у касаційній скарзі та це слугувало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, яка є подібною справі № 815/2790/18.
32. У цьому контексті слід зауважити, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 420/3179/22 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 815/2790/18, і сформулював нову правову позицію про те, що повноваження щодо накладення штрафів за порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності є виключним повноваженням керівника виконавчого органу з питань державного архітектурно-будівельного контролю відповідної сільської, селищної та міської ради, який реалізує такі повноваження від імені виконавчого органу з питань державного архітектурно- будівельного контролю відповідної ради.
33. Судова палата мотивувала такий висновок тим, що за редакцією Закону № 208/94-ВР, затвердженою Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI, чинною з 19 січня 2012 року, право накладати штрафи від імені Державної архітектурно-будівельної інспекції України було надано керівнику інспекції, його заступникам, а також керівникам територіальних органів інспекції, а з 18 листопада 2012 року, це повноваження було поширено також на уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що відповідає за реалізацію державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 жовтня 2012 року № 5459-VI.
34. Із прийняттям Закону України від 09 квітня 2015 року № 320-VIII відбулася децентралізація системи державного управління та передачі максимальної кількості функцій і повноважень із загальнодержавного на місцевий рівень, за результатами якої законодавець у частині другій статті 3 Закону № 208/94-ВР (у редакції, чинній з 01 вересня 2015 року) чітко визначив посадових осіб, уповноважених накладати штрафи, без права подальшого делегування цієї функції іншим посадовцям у межах одного органу державного архітектурно-будівельного контролю, це:
- керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад;
- керівники структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
35. Аналогічні положення визначені у пункті 2 Порядку № 244, який визначає процедуру накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбачені Законом № 208/94-ВР.
36. Положення Закону № 208/94-ВР та Порядку № 244 є чіткими та не передбачають можливості делегування керівником виконавчого органу з питань архітектурно-будівельного контролю своїх повноважень щодо накладення штрафу відповідно до вимог Закону № 3038-VI на підставі актів органів місцевого самоврядування (наказу про розподіл обов`язків або посадової інструкції). Крім того, делегування повноважень на підставі підзаконних актів або кадрових документів суперечило б пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України.
37. Керівник органу держархбудконтролю має право розподіляти свої обов`язки із заступником (або між заступниками) у межах виконавчих і розпорядчих повноважень. Проте таке делегування не повинно порушувати установлені законом процедурам реалізації заходів державною примусу, що мають здійснюватися компетентним органом, визначеним законом.
38. Від імені органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю відповідної сільської, селищної та міської ради повноваженнями щодо накладення штрафів за порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності наділені виключно керівники такого органу.
39. У справі, що розглядається, оскаржувану постанову про накладення штрафу № 017/22/6вих виніс 19 серпня 2022 року заступник начальника управління - начальник інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської міської ради.
40. Ухвалюючи рішення про скасування такої постанови, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що заступник керівника виконавчого органу з питань держархбудконтролю міської ради не наділений повноваженнями накладати штрафи за правопорушення у сфері містобудування відповідно до вимог Закону № 3038-VI.
41. Такий висновок судів відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 420/3179/22.
42. Управління ДАБК Одеської міської ради у касаційній скарзі не наводить доводів, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення, а Суд не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
43. Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (Consultative Council of European Judges on the Quality of Judicial Decisions) (пункти 32-41), в якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
44. У низці рішень Європейського суду з прав людини (European Court of Human Rights; далі - ЄСПЛ) міститься, розвивається та удосконалюється підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
45. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України» (Yakushchenko v. Ukraine; заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcнa Ruiz v. Spain [GC]; заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine; заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42)).
46. Крім того, у пункті 60 рішення «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland; заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
47. Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece; заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (№ 2) (Moreira Ferreira v. Portugal, заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
48. У пункті 80 рішення у справі «Пере проти Франції» (Perez v. France; заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).
49. Втім, в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain» [GC]; заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands; заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (Shkirya v Ukraine; заява № 30850/11, пункт 43). У вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
50. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain; заява № 18390/91, пункт 29), «Гіггінс та інші проти Франції» (Higgins and others v. France; заява № 20124/92, пункт 42) та «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine; заява № 22750/02, пункт 42).
51. У пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (Trofimchuk v. Ukraine; заява № 4241/03; заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
52. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
53. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
54. Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення судових рішень у цій справі; обставини в справі досліджені повно та всебічно.
55. За таких обставин Суд вважає, що касаційну скаргу Управління ДАБК Одеської міської ради потрібно залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року - без змін.
56. У такому разі судові витрати відповідно до частини шостої статті 139 КАС України новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Cуд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі № 420/5354/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: О.П. Стародуб
С.М. Чиркін