ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2025 року
м. Київ
справа № 420/5584/24
адміністративне провадження № К/990/31560/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 420/5584/24
за позовом ОСОБА_1 до Одеського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, порушеної за
касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович,
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року (головуючий суддя Завальнюк І.В.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді Бітова А.І., суддів Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діяв адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеського квартирно-експлуатаційного управління (далі - відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 10.03.2022 по 17.01.2024 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;
1.2. зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату за період з 10.03.2022 по 17.01.2024 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указував, що під час проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме у період з 10.03.2022 по 17.01.2024 нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 10.03.2022 призваний на військову службу у зв`язку із загальною мобілізацією та призначений на посаду старшого інспектора відділу аудиту управління коштами, обліку та звітності Південного територіального управління внутрішнього аудиту, яке у подальшому перейменоване у 4 територіальне управління внутрішнього аудиту.
4. Наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 10.01.2024 № 11 полковника ОСОБА_1 , старшого інспектора відділу аудиту державних підприємств 4 територіального управління внутрішнього аудиту відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом г (через сімейні обставини - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
5. Наказом начальника 4 територіального управління внутрішнього аудиту (по стройовій частині) від 17.01.2024 № 19 полковник ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу управління з 17.01.2024 та видано грошовий атестат від 17.01.2024 № 234.
6. У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 26.01.2024 відповідачем супровідним листом від 09.02.2024 № 617 надано довідку про виплачене грошове забезпечення та додаткові види за період з 10.03.2022 по 17.01.2024, розрахунок грошової допомоги у разі звільнення, розрахунок компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, розрахунок компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
7. Із наданих відповідачем на адвокатський запит документів слідує, що розмір посадового окладу та оклад за військовим званням визначався позивачу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови № 704, зокрема у 2022 - 2024 роках позивачу встановлювалися: посадовий оклад 5 780,00 грн = 1762,00*3,28; оклад за військове звання 1480,00 грн = 1762,00*0,84.
8. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлювався законами України про Державний бюджет України на 2022 - 2024 роки, є більшим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, який визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у розмірі 1762 грн, то позивач, вважаючи, що відповідачем занижено розмір його грошового забезпечення у періодах 2022 - 2024 років, звернувся за судовим захистом із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
9. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2024, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024, адміністративний позов задоволено частково:
9.1. визнано протиправними дії Одеського квартирно-експлуатаційного управління щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у періоді з 10.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
9.2. зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату за період з 10.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум;
9.3. в іншій частині позовних вимог відмовлено.
10. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, тобто відновлено його попередню редакцію, виходив з того, що з 29.01.2020 [з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18] виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
10.1. Водночас відмовляючи у задоволенні аналогічних вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
11. Не погодившись із цими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Ю.К., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
11.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України
11.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржник наголошує, що касатор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» від 12.05.2023 № 481 в частині «… Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14…».
11.3. На переконання касатора Кабінет Міністрів України постановою від 12.05.2023 № 481 звузив зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців, оскільки унеможливив щорічний перерахунок грошового забезпечення зі зміною розміру прожиткового мінімуму, який визначається щорічно Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
11.4. Касатор наголосив на тому, що установивши розрахункову величину для визначення розміру посадових окладів окладів за військовими (спеціальними) званнями суму у розмірі 1762 грн, Кабінет Міністрів України, тим самим, зменшив існуючий розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, які на момент прийняття Постанови № 481 розраховувались виходячи із суми 2684 грн (прожитковий мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
12. Ухвалою Суду від 12.09.2024 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою № К/990/31560/24.
13. Згідно з довідкою про доставку електронного листа ухвала про відкриття касаційного провадження доставлена до електронного кабінету Одеського квартирно-експлуатаційного управління 03.09.2024 о 03.55, а касаційна скарга - 13.08.2024 о 17.49. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 23.06.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Оцінка Верховним Судом висновків суду, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
15. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
16. На етапі касаційного провадження спірним залишилося питання про (не)правомірність дій Одеського квартирно-експлуатаційного управління щодо обчислення та виплати позивачу за період з 20.05.2023 по 17.01.2024 грошового забезпечення військовослужбовця та інших видів виплат, які розраховані із розміру посадових окладів військовослужбовців, із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а не із розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року», як це було передбачено пунктом 4 Постанови № 704 до внесених змін.
17. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
18. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII).
20. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
21. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
22. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
23. За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
24. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
25. Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
26. Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
27. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
28. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
29. Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
30. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
31. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
32. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
33. Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
34. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
35. У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
36. 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
37. Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
38. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
39. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вказаному періоді відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн.
40. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в означеній частині, касатор наголосив на тому, що прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти, є базовим державним соціальним стандартом (стаття 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), який щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
41. З покликанням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21, скаржник наполягав на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, яка не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
42. Наголошуючи на тому, що Верховний Суд не відступав від своїх висновків, викладених, зокрема, у вищенаведених справах, касатор, спираючись на ці висновки, повторював, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, позаяк пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
43. Своєю чергою, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закон України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020 - 2024 роки, відповідно, не містять. Отже, наголосив касатор, починаючи з 01.01.2020 положення Постанови № 704 в частині застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, не відповідають Конституції та законам України.
44. Касатор стверджував, що подальшими змінами, внесеними до пункту 4 Постанови № 704 Постановою № 481, Кабінет Міністрів України повторно звузив зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців, оскільки унеможливив щорічний перерахунок грошового забезпечення зі зміною розміру прожиткового мінімуму, який визначається щорічно Законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Крім того, установивши розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями суму у розмірі 1762 грн, Кабінет Міністрів України, тим самим, зменшив існуючий розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, які на момент прийняття Постанови № 481 розраховувались виходячи із суми 2684 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
45. Засновуючись на висновках Верховного Суду у вищенаведених постановах, касатор наполягав на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. З огляду на зазначене, на переконання скаржника, грошове забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 17.01.2024 необхідно обраховувати, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, шляхом множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
46. Оцінюючи наведені доводи, Суд констатує, що висновки Верховного Суду у справах, на які скаржник посилається в обґрунтування підстав касаційного оскарження, сформовані касаційним судом у спорах про скасування пункту 6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 в частині встановлення розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців у розмірі «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», а також у спорах про розміри недоплаченого грошового забезпечення, які виникли після скасування в судовому порядку пункту 6 Постанови № 103 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, в той час, коли відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців у розмірі «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року».
47. У цьому зв`язку, Верховний Суд у наведених справах виснував про неправомірність застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
48. Ці висновки є релевантними до частини задоволених позовних вимог у цій справі [420/5584/24] за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, до яких суди попередніх інстанцій застосували вищевикладені висновки Верховного Суду, і в означеній частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в цьому касаційному провадженні.
49. Водночас ці висновки не є релевантними до спірних правовідносин в частині відмовлених позовних вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, тобто після набрання чинності Постановою № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, запровадивши замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» сталу розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
50. Як можна зрозуміти із доводів касаційної скарги скаржник по суті не згоден із пунктом 2 Постанови № 481, однак у межах цього судового провадження він не ставив питання про скасування означеного нормативно-правового акта.
51. У цій справі позивачем визначено предметом оскарження «протиправність дій Одеського квартирно-експлуатаційного управління щодо обчислення та виплати позивачу у період з 10.03.2022 по 17.01.2024 грошового забезпечення та інших видів виплат, які розраховуються із посадового окладу чи окладу за військове звання військовослужбовця, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року».
52. Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23 та багатьох інших, підкреслював, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
53. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі № 800/341/17 та від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
54. У постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
55. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21 та інші)
56. Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи Верховний Суд враховує таке.
57. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
58. На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.
59. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
60. Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
61. Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
62. Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
63. Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
64. За доводами касаційної скарги суть незгоди касатора із оскаржуваними діями Одеського квартирно-експлуатаційного управління щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення полягає у застосуванні ним розрахункової величини, встановленої Кабінетом Міністрів України.
65. Як слідує із змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, оцінюючи оскаржувані дії відповідача, виходили з чинності нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлені позивачем періоди.
66. Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 10.03.2022 по 19.05.2023 шляхом, зокрема, визнання протиправними дій Одеського квартирно-експлуатаційного управління, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаному періоді відповідач продовжував застосовувати при обчисленні грошового забезпечення позивача розрахункову величину - «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018», запроваджений змінами, внесеними до пункту 4 Постанови № 704 пунктом 6 Постанови № 103, незважаючи на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнаний протиправним та скасований і з того часу [29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18] відновлено дію попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала розрахункову величину - «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року», яка і підлягала застосуванню до спірних правовідносин в означеному періоді.
67. Водночас відмовляючи у задоволенні аналогічних вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав застосовувати відповідачем для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови № 704 постановою № 481.
68. Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
69. Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
70. З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.
71. Отже лише втрата чинності норм Постанови № 481, якими внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 здатна повернути попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
72. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
73. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
74. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог за вказаний період.
75. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
76. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
77. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
78. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.
79. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
80. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині- без змін.
81. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв?язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 359 350 356 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович, залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року в оскаржуваній частині- без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк