№ 420/7448/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року

м. Київ

справа №420/7448/21

адміністративне провадження №К/990/11275/22, К/990/11383/22, К/990/23911/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/7448/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів

за касаційними скаргами Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Офісу Генерального прокурора, представника ОСОБА_1 - адвокатки Хоменко Яни Іванівни

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року (головуюча суддя: Токмілова Л.М.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2022 року (головуючий суддя: Єщенко О.В., судді: Крусян А.В., Яковлєв О.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 3 серпня 2021 року) просив суд:

- визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора, а саме: відмову, викладену в листі №21-728 вих-21 від 22 березня 2021 року щодо перерахунку та виплати йому грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Офіс Генерального прокурора вчинити певні дії, а саме: здійснити перерахунок та виплатити йому грошове забезпечення та всі його складові (у тому числі одноразові виплати), за період проходження служби за посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь різницю між фактично виплаченим грошовим забезпеченням та грошовим забезпеченням та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби за посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року в сумі: 552077,85 грн;

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати йому визначеної пунктом 2 частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури, а саме військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України у період з 21 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року, розрахованої в порядку та спосіб визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону вчинити дії, а саме: нарахувати та виплатити йому визначену пунктом 2 частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавку за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури, а саме військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України у період з 21 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року, розраховану в порядку та спосіб, визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року;

- визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень - Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, а саме: відмову, викладену в листі №21-1148 вих-21 від 2 квітня 2021 року, щодо перерахунку та виплати йому грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби з 16 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року до 14 березня 2021 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону вчинити дії, а саме: здійснити перерахунок та виплатити йому грошове забезпечення та всі його складові (у тому числі одноразові виплати), за період проходження служби з 16 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року до 14 березня 2021 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року;

- стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на його користь різницю між фактично виплаченим останньому грошовим забезпеченням та грошовим забезпеченням та всіх його складових (в тому числі одноразових виплат), за період проходження служби з 16 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року до 14 березня 2021 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року в сумі: 2242432,15 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він з 2 вересня 2014 року до 14 березня 2021 року проходив військову службу й був відряджений до Генеральної прокуратури України, де з 3 вересня 2014 року займав слідчо-прокурорські посади в системі військової прокуратури.

Водночас ОСОБА_1 розмежовував періоди служби та указував, що з 16 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року він проходив службу на посаді прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України. Надалі з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року проходив службу на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції. Після цього, з 10 березня 2017 року до 14 березня 2021 року займав посаду заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України. Водночас зазначав, що у період з 21 жовтня 2020 року до звільнення він також виконував обов`язки військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України.

На тлі цього ОСОБА_1 доводив, що відповідачі з 16 липня 2015 року (з моменту набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII) повинні були визначати розмір усіх складових його грошового забезпечення на основі посадового окладу, встановленого статтею 81 цього Закону.

У цьому контексті ОСОБА_1 стверджував, що відповідачі всупереч вимогам статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII та в порушення приписів статей 8 41 43 Конституції України при розрахунку його грошового забезпечення застосовували розміри посадових окладів прокурора, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», які є меншими, ніж передбачені статтею 81 указаного Закону.

ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок цих помилок він недоотримав частину грошового забезпечення, оскільки відповідачі нарахували й виплатили йому у менших розмірах, ніж належало за законом, суми посадових окладів, окладів за військовими званнями, надбавки за вислугу років, надбавки за доступ до державної таємниці, щомісячної винагороди за участь в антитерористичній операції, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги у зв`язку з переїздом до нового місяця служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім цього, ОСОБА_1 доводив, що з огляду на факт виконання обов`язків військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України він мав право на надбавку за виконання таких обов`язків. Водночас стверджував, що всупереч приписам статті 105 Кодексу законів про працю України, статті 81 Закону України «Про прокуратуру», постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону не нараховувала й не виплачувала йому цієї надбавки.

У контексті визначення належних відповідачів ОСОБА_1 зауважував, що під час служби у складі військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року нарахування й виплату йому грошового забезпечення здійснювала Генеральна прокуратура України (після перейменування Офіс Генерального прокурора). Натомість в інші періоди служби такі нарахування й виплати здійснювала військова прокуратура Південного регіону України (Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону після перейменування).

ОСОБА_1 указував, що у позасудовому порядку відповідачі відмовилися здійснювати йому перерахунок і виплату недоотриманого грошового забезпечення.

На цій основі ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у здійснення відповідних перерахунків; зобов`язати їх вчинити такі дії; стягнути з них кошти, які є різницею між фактично виплаченим грошовим забезпеченням і тим, яке мало бути виплаченим, з утриманим податком, а саме: з Офісу Генерального прокурора у сумі: 552077,85 грн; зі Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону у сумі: 2242432,15 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року, із розрахунку розміру посадового окладу визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року;

- зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразові виплати), за період проходження служби з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року із розрахунку розміру посадового окладу визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18);

- визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіон щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 визначеної пунктом 2 частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури, а саме військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України у період з 21 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року, розрахованої в порядку та спосіб визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року;

- зобов`язано здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 визначеної пунктом 2 частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури, а саме військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України у період з 21 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року, розрахованої в порядку та спосіб визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закони України про Державний бюджет України на 2015 рік та подальші періоди не передбачали видатків на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, тому відповідач не мав правових підстав для нарахування й виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Одночасно з цим, суд дійшов висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача й виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Також суд зазначив, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач у спірних відносинах був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин.

На цій основі суд констатував, що дії відповідача стосовно ненарахування й невиплати позивачу заробітної плати на основі окладів прокурорів, вказаних у статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у період з 16 липня 2015 року до 25 березня 2020 року не можуть бути визнані протиправними, адже вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними на той час.

Стосовно правовідносин між сторонами, які виникли після прийняття рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 №6-р/2020 щодо нарахування й виплати заробітної плати у виді посадового окладу за період з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року, суд дійшов висновку, що право на отримання заробітної плати у виді належного посадового окладу у працівника прокуратури виникає з 26 березня 2020 року.

З огляду на це суд указав, що грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку й виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року. Тому з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіон щодо відмови у здійсненні перерахунку й виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат) за період проходження служби з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року, із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, та зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразові виплати) за цей період проходження служби із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18).

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення невиплаченої разової грошової допомоги, суд дійшов висновку про її передчасність. Цей висновок суд мотивував тим, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Такий спосіб захисту порушених прав позивача в цій частині позовних вимог суд констатував достатнім і належним.

Щодо вимоги про нарахування й виплату надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді, суд зазначив, що ОСОБА_1 у період з 20 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року виконував обов`язки військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України, тобто виконував повноваження прокурора на адміністративній посаді та з 14 березня 2021 року звільнений з адміністративної посади.

На цій основі суд визнав помилковим висновок відповідача щодо неперебування позивача на адміністративній посаді у військовій прокуратурі Південного регіону України у спірний період, тому констатував, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 визначеної пунктом 2 частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавки за виконання обов`язків військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в період з 21 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року, розрахованої в порядку та спосіб, визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року, та зобов`язання здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 цієї надбавки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Офісу Генерального прокурора залишені без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року залишене без змін.

Суд апеляційний інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що відповідач не наділений самостійним правом без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, а також здійснення перерахунку посадового окладу позивача та виплати заробітної плати в розмірі, не передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що виплата прокурору посадового окладу у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31 травня 2012 року, прямо суперечить Закону України «Про прокуратуру» та рішенню Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18).

У цьому контексті суд апеляційної інстанції вказав, що використання відповідачем положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX і застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року під час нарахування заробітної плати позивачу не доводить правомірність таких дій суб`єкта владних повноважень, оскільки Закон України від 19 вересня 2019 року №113-IX на момент його прийняття та набрання чинності не враховував висновків наведеного рішення Конституційного Суду України.

Водночас апеляційний суд зазначив, що оскільки згідно з пунктами 3, 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури продовжують здійснювати повноваження, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури як до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур, так і до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, не доводиться обґрунтованість посилань відповідача на неможливість виплати позивачу заробітної плати на рівні чинного законодавства.

На цій основі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виплата прокурору, який продовжує виконувати покладені на нього Державою функції, посадового окладу не може залежати від факту його переведення до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а тому констатував правильність висновку суду першої інстанції про неможливість поширення на виплату позивачу посадового окладу розміру, встановленого приписами постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31 травня 2012 року, і водночас указав, що у період з 26 березня 2020 року до порядку нарахування позивачу посадового окладу належить застосовувати виключно положення частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Пославшись на те, що у спірний період орган прокуратури не забезпечив нарахування й виплату позивачу посадового окладу, виходячи з розмірів, передбачених Законом України «Про прокуратуру», суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про допущення органом протиправної бездіяльності та наявність підстав для зобов`язання відповідача перерахувати й виплатити на користь позивача грошове забезпечення (заробітну плату), виходячи з положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням премій, надбавок та інших виплат.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції указав, що вимоги позивача щодо обчислення грошового забезпечення та стягнення конкретних сум фактично направлені на майбутнє вирішення спору, пов`язані із ймовірними порушеннями з боку суб`єкта владних повноважень, що позбавляють адміністративний суд вжити заходи захисту, передбачені статтею 2 КАС України, та задовольнити позов у відповідній частині.

Зрештою апеляційний суд відхилив доводи позивача про незабезпечення судом першої інстанції належного захисту порушених прав, що полягає у незобов`язанні конкретного органу здійснити нарахування й виплату надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури. У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що визнання в судовому порядку протиправними дій Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіон щодо ненарахування та невиплати позивачу визначеної пунктом 2 частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури є безумовним обов`язком цієї прокуратури здійснити такі нарахування й виплату під час виконання судового рішення.

Короткий зміст касаційної скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону і відзивів на неї

Спеціалізована прокуратура просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою від 23 червня 2022 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/11275/22 метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Спеціалізована прокуратура стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин норми пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та норми постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», за відсутності висновку Верховного Суду щодо їхнього застосування у взаємозв`язку з положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018.

Позиція скаржника полягає в тому, що через неправильне застосування норм матеріального права суди дійшли необґрунтованого висновку про допущення ним протиправної бездіяльності стосовно нарахування й виплати позивачу грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі, надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді та одноразових виплат) за період з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року із розрахунку посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Помилку у правозастосуванні скаржник обґрунтовує тим, що при розв`язанні спору в цій частині у судів не було підстав застосувати статтю 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прямо передбачав, що до звільнення або переведення прокурорів військових прокуратур до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури оплата їхньої праці здійснюється відповідно до постанови Уряду, якою є постанова від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.

У цьому контексті скаржник зауважує, що згідно з наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року, натомість ОСОБА_1 був звільнений 14 березня 2021 року, тобто з об`єктивних причин не був переведений, а відтак і не займав посади працівника окружної прокуратури. За таких обставин, за доводами скаржника, у період з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року норми статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не поширювалися на позивача.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко Я.І. просить цю скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Таку позицію обґрунтовує доводами про недопустимість застосування інших нормативно-правових актів при визначені розміру його грошового забезпечення, окрім норм Закону України «Про прокуратуру».

Офіс Генерального прокурора не подав відзиву на касаційну скаргу. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження доставлена до Електронного кабінету Офісу Генерального прокурора 23 червня 2022 року, а також вручена 29 червня 2022 року.

Короткий зміст касаційної скарги Офісу Генерального прокурора і відзивів на неї

Офіс Генерального прокурора просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог.

Ухвалою від 26 травня 2022 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/11383/22 метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Офіс Генерального прокурора стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково розтлумачили норми статті 81 Закону України «Про прокуратуру» і пункт 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, які не підлягали застосуванню, та помилково не застосували абзац 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», норми постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», які підлягали застосуванню при здійсненні оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до їхнього переведення до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

Позиція скаржника полягає в тому, що дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення розміру посадового окладу з розрахунку до прожиткового мінімуму та застосування коефіцієнтів поширюється на ОСОБА_1 з моменту його переведення до окружної прокуратури. Однак, як стверджує скаржник, суди попередніх інстанцій не врахували, що у спірному періоді перерахунку заробітної плати й надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 не було призначено на посаду прокурора (відповідну адміністративну посаду) у реформованому органі прокуратури.

Посилаючись на положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», скаржник відстоює позицію про те, що оплата праці позивача до 15 березня 2021 року (дня початку роботи окружних прокуратур) правомірно здійснювалася згідно з цією нормою, позаяк вона визначала застосування постанови Уряду з питань оплати праці працівників органів прокуратури, якою була постанова від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Водночас зауважує, що ця постанова не передбачала надбавку за виконання обов`язків на адміністративній посаді.

У відзиві на касаційну скаргу Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону висловилася на підтримку її доводів і вимог, вважає цю скаргу обґрунтованою й такою, яку належить задовольнити. Аргументи відзиву загалом подібні до тих, на яких Спеціалізована прокуратура побудувала власну касаційну скаргу.

У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко Я.І. просить цю скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Вважає цю скарну необґрунтованою. Позицію мотивує доводами, які загалом подібні до тих, що викладені у відзиві на попередню скаргу.

Короткий зміст касаційної скарги ОСОБА_1 і відзивів на неї

Представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко Я.І. просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 22 вересня 2022 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/23911/22 з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Представниця позивача указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №1697-VII від 14 жовтня 2014 року при вирішенні спірних правовідносин, які виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, та щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень, яким відмовлено у перерахунку грошового забезпечення при наявності цього рішення Конституційного Суду України.

Скаржниця наполягає на тому, що з 16 липня 2015 року (з моменту набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII) відповідачі повинні були визначати розмір усіх складових грошового забезпечення позивача на основі посадового окладу, встановленого статтею 81 цього Закону, а не норм постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Водночас доводить, що згадане рішення Конституційного Суду України має бути застосоване й до правовідносин, які передували йому в часі та продовжували існувати після його прийняття.

Також скаржниця зазначає, що позивач оскаржував протиправність дій відповідачів, які виразилися у їхній відмові в березні 2021 року здійснити перерахунок і виплатити йому грошове забезпечення за період 2015-2021 років з урахуванням висновків Конституційного Суду України, а не їх бездіяльність у період 2015-2021 років. Проте, як зазначає скаржниця, суди розглянули вимоги щодо визнання протиправними дій стосовно нарахування й виплати заробітної плати у період 2015-2021 років, які позивач не заявляв.

Зрештою скаржниця указує на те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні вимог про стягнення різниці у грошовому забезпеченні, оскільки це не забезпечує ефективного способу захисту порушеного права позивача.

У своїх відзивах Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону та Офіс Генерального прокурора просять залишити без задоволення цю скаргу.

Обидва відзиві побудовані на доводах про відсутність підстав для здійснення перерахунку посадового окладу позивача та виплату йому грошового забезпечення у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», оскільки вони не мають права самостійно здійснювати такі дії без правового регулювання та збільшення фінансування.

Також відповідачі указують на те, що у спірних правовідносинах рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 не має ретроспективної дії, тож не стосується правовідносин між сторонами, які виникли до дня його ухвалення.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З листопада 2011 року ОСОБА_1 безперервно працював (проходив військову службу) на прокурорсько-слідчих посадах органах прокуратури, військової прокуратури.

Наказом Міністра оборони України від 2 вересня 2014 року №512 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років та відряджено його до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 3 вересня 2014 року №145к старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором відділу представництва інтересів громадян і держави у судах військової прокуратури Південного регіону України, зараховано до списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, постановлено на всі види забезпечення та визначено таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 3 вересня 2014 року.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 12 грудня 2014 року №145к старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Південного регіону України з 9 грудня 2014 року, звільнивши його з посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави у судах військової прокуратури Південного регіону України.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 10 квітня 2015 року №245к капітана юстиції ОСОБА_1 з 10 квітня призначено на посаду старшого прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, звільнивши його з посади прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Південного регіону України.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 7 липня 2015 року №468к капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України та призначено на посаду прокурора цієї ж прокуратури Південного регіону України, постановлено на всі види забезпечення та визначено таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 25 вересня 2015 року №759к капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з 25 вересня 2015 року з посади прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження військового прокурора сил антитерористичної операції.

Наказом військового прокурора сил антитерористичної операції від 1 жовтня 2015 року №67к капітана юстиції ОСОБА_1 призначено старшим слідчим слідчого відділу військової прокуратури сил антитерористичної операції.

Наказом Генерального прокурора України від 2 березня 2017 року №94-вк капітана юстиції ОСОБА_1 призначено з 10 березня 2017 року заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 10 березня 2017 року №133к капітана юстиції ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, постановлено на всі види забезпечення за визначеною посадою з 10 березня 2017 року.

Наказом Генерального прокурора від 20 жовтня 020 року №409к на заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України підполковника юстиції ОСОБА_1 з 21 жовтня 2020 року покладено тимчасове виконання обов`язків військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України.

Наказом Міністра оборони України від 16 лютого 2021 року відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підполковника юстиції ОСОБА_1 , заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказом Генерального прокурора від 11 березня 2021 року №133к, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», підполковника юстиції ОСОБА_1 з 14 березня 2021 року звільнено з посади заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України.

Наказом виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 12 березня 2021 року №184к, керуючись статтями 11, 17, 51 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 14 статті 10-1, пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист і військову службу», пунктами 242, 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, підполковника юстиції ОСОБА_1 з 14 березня 2021 року виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Білгород-Дністровського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області.

Одночасно з цим, визначено Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Спеціалізованої прокуратури у військовій та обороннім сфері Південного регіону провести з підполковником юстиції ОСОБА_1 повний розрахунок.

У наказі зазначено про не використання позивачем щорічної основної відпустки за 2021 рік, не одержання грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.

Визначено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби.

Визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток відповідно до довідки відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Крім цього, 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою, у якій просив:

- надати відомості щодо розміру та складових фактично отриманого грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року;

- до звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової прокуратури здійснити перерахунок раніше виплаченого грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року із розрахунку визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ розміру посадового окладу;

- надати оновлені відомості щодо розміру та складових грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат) за період проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року із розрахунку визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ розміру посадового окладу;

- виплатити суму додатково нарахованого грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат) за період проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Сил антитерористичної операції з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року із розрахунку визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ розміру посадового окладу.

Розглянувши це звернення, Офіс Генерального прокурора надав ОСОБА_1 відомості щодо виплаченого грошового забезпечення, по суті вимог стосовно проведення перерахунку грошового забезпечення відмовив, про що повідомив листом від 22 березня 2021 року №21-728вих-21.

Як на підставу для залишення без задоволення вимог ОСОБА_1 , відповідач послався на те, що відповідно до приписів пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів.

З огляду на те, що правове регулювання питання оплати праці прокурорів визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 і установлені правила прокуратурою дотримано, позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку заробітної плати за період з 1 жовтня 2015 року до 9 березня 2017 року.

Крім цього, 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону із заявою, у якій просив:

- надати відомості щодо розміру та складових фактично отриманого грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби на прокурорсько-слідчих посадах з 3 вересня 2014 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року по теперішній час;

- до звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової прокуратури здійснити перерахунок раніше виплаченого грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат), за період проходження служби на прокурорсько-слідчих посадах з 15 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року по теперішній час, із розрахунку визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ розміру посадового окладу;

- надати оновлені відомості щодо розміру та складових грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат) за період проходження служби на прокурорсько-слідчих посадах з 15 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року по теперішній час, із розрахунку визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ розміру посадового окладу;

- виплатити суму додатково нарахованого грошового забезпечення та всіх його складових (у тому числі одноразових виплат) за період проходження служби на прокурорсько-слідчих посадах з 15 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року та з 10 березня 2017 року по теперішній час, із розрахунку визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ розміру посадового окладу.

Розглянувши це звернення, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону надала ОСОБА_1 відомості щодо виплаченого грошового забезпечення, по суті вимог стосовно проведення перерахунку грошового забезпечення відмовлено, про що повідомив листом від 2 квітня 2021 року №21-1148вих-21.

Як на підставу для залишення вимог ОСОБА_1 без задоволення, відповідач послався на те, що відповідно до приписів пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII та абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 10 вересня 2019 року №113-ІХ норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів.

З огляду на те, що правове регулювання питання оплати праці прокурорів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 і установлені правила прокуратурою дотримано, позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку заробітної плати за період з 15 липня 2015 року.

Не погоджуючись із порядком нарахування заробітної плати (грошового забезпечення), ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом задля захисту своїх прав та інтересів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі також - «Закон № 1697-VII»; у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 81 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом України від 2 липня 2015 року №578-VIII) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII (у її первинній редакції) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII (у редакції Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини дев`ятої статті 81 Закону №1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 90 Закону визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Пунктом 5 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII визначено, що положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

Підпунктом 1 пункту 13 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

За змістом статей 8 і 13 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року №2456-VI встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону №1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови Кабінет Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі також - «Постанова №505»).

Пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці, серед іншого, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року №80-VIII установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

У червні 2018 року 50 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з конституційним поданням, у якому просили про визнати таким, що не відповідає статті 1, частині другій статті 3, статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті 22, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України [яким його доповнено згідно із Законом №79-VIII] у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини другої статті 152 Конституції України (у редакції Закону №1401-VIII від 2 червня 2016 року) закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII. Окрім цього, у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

До ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, але після внесення конституційного подання щодо визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - «Закон №113-ІХ»).

Цим Законом унесено низку змін до законів України, зокрема й до Закону України «Про прокуратуру» (щодо назв органів прокуратури, їх структури, чисельності, заробітної плати та інші). Цим самим Законом - у розділі ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» - започатковано реформу органів прокуратури, втілення якої опосередковано атестуванням усіх чинних прокурорів України на відповідність вимогам професійної компетентності, етики і доброчесності. Успішне проходження цієї атестації визначено умовою для переведення [працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур] на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі та, опосередковано, для виплати заробітної плати у розмірі, визначеному у статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції згідно із Законом №113-ІХ).

Щодо останнього, то за текстом частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-ІХ) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-ІХ) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Статтею 14 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-ІХ.

У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (у первинній редакції) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

IV. ОЦІНКА СУДУ

З метою визначення меж розгляду справи належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Спір у цій справі виник довкола обставин нарахування й виплати органами прокуратури позивачу (військовому прокурору) грошового забезпечення у період з 16 липня 2015 року до 14 березня 2021 року на основі посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, які стосуються періоду нарахування й виплати грошового забезпечення позивачу з 16 липня 2015 року до 26 березня 2020 року, дійшовши висновку про правомірність дій відповідачів.

Цей висновок Верховний Суд вважає правильним з огляду на таке.

Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у первинній редакції) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», якого доповнено пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови Кабінет Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Також пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України «Про прокуратуру» є неможливою без внесення відповідних змін як до Постанови №505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови КМУ №505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачі не мали правових підстав для перерахунку й виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру», а тому висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині вимог є правильним.

До того ж, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року у справі №18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Щодо доводів представника позивача стосовно прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), Суд зауважує таке.

Дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування й виплати заробітної плати з 16 липня 2015 року.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини з 15 липня 2015 року до 26 березня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, від 19 жовтня 2022 року у справі №420/11227/20, від 21 грудня 2022 року у справі №160/2091/21 і колегія суддів не бачить підстав для відступу від нього.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що в означеній оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

У цій частині спору суди першої і апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні вимог.

Стосовно задоволеної частини позовних вимог спірним питанням є застосування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII з урахування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до позивача (військового прокурора).

У цьому контексті необхідно врахувати, що після відкриття касаційного провадження Верховний Суд сформував правову позицію стосовно застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону №1697-VII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 щодо прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом №113-ІХ, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21, від 14 липня 2022 року у справа №160/13767/20.

Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не вбачає підстав для їхнього неврахування і надалі зауважує таке.

Серед іншого, у постанові від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20 Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій і в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Сам Закон №113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, правовий статус зазначених прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону №113-IX, здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз приписів Закону №113-ІХ дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною в оспорюваний позивачем період.

Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови КМУ №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласну прокуратуру, окружну прокуратуру, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.

Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-ІХ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21.

Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Отже, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі №200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону №113-ІХ без обмежень у цій справі пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).

Тож за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ №505.

За матеріалами справи та установленими судами попередніх інстанцій обставинами позивач був звільнений з посади прокурора 14 березня 2021 року, зокрема, відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру», пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і у період з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року не був переведений до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури в порядку проходження ним процедури атестації, визначеної Законом №113-ІХ.

Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію і переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Уряду України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови №505.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі №826/18228/16, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 14 липня 2022 у справі № 160/13767/20, від 11 серпня 2022 року у справі №120/3931/21-а, від 8 вересня 2022 року у справі №360/931/21, від 6 жовтня 2022 року у справі №420/20711/21, від 10 листопада 2022 року у справах №160/2916/21, №160/10050/21, №420/20708/21, від 24 листопада 2022 року у справі №440/7526/21 та ін.

Зрештою щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право на одержання надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді відповідно до правил статті 81 Закону України «Про прокуратуру», яку протиправно не було виплачено відповідачем, Суд зазначає, що структура та умов оплати праці таких працівників визначались відповідно до схем посадових окладів, затверджених Постановою №505, на підставі яких нараховане й виплачене грошове забезпечення позивачу у належному розмірі.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №420/11227/20.

З огляду на приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II Закону №113-IX та визначену Постановою №505 структуру заробітної плати працівників органів прокуратури, надбавка за виконання обов`язків на адміністративній посаді не передбачена.

Своєю чергою, постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», якою передбачена надбавка за виконання обов`язків тимчасово відсутнього прокурора, що перебуває на адміністративній посаді, або за вакантною адміністративною посадою, стосується оплати праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо відмови у здійсненні перерахунку й виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 26 березня 2020 року до 14 березня 2021 року відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та щодо ненарахування й невиплати позивачу надбавки за виконання обов`язків на адміністративній посаді керівника окружної (місцевої) прокуратури з 21 жовтня 2020 року до 14 березня 2021 року та, відповідно, зробили помилковий висновок про наявність підстав для зобов`язання цього відповідача провести перерахунок і виплату грошового забезпечення позивача за указаний період та нарахування й виплату відповідної надбавки.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що в означеній оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана юридична оцінка із неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З огляду на це наявні підстави для скасування оскаржуваних рішень в означеній частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, у результаті чого дійшли помилкових висновків щодо задоволеної частини позовних вимог. У цій частині наявні підстави для скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

У решті позовних вимог суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права та дійшли обґрунтованих висновків щодо відмовленої частини позовних вимог. Тож у цій частині наявні підстави для залишення судових рішень без змін.

Відтак касаційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення, касаційні скарги відповідачів належить задовольнити, а оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог слід скасувати з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 139 341 345 349 351 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити.

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог.

У цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду