25.03.2023

№ 420/8539/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 420/8539/21

адміністративне провадження № К/9901/48241/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року (головуючий суддя - Корой С. М.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року (головуючий суддя - Федусик А. Г., судді: Бойко А. В., Шевчук О. А.)

у справі № 420/8539/21

за позовом ОСОБА_1

до Одеської обласної прокуратури

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за час затримки виконання рішення суду,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач, скаржник), в якому просив:

- стягнути з Одеської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2020 року по 28 квітня 2021 року у розмірі 420 046,90 грн (182 робочих дні);

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що складає 53 082,85 грн (23 робочих дні);

- стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 по день фактичного поновлення його на посаді прокурора Одеської області (по день винесення судового рішення у цій справі), що станом на 15 травня 2021 року становить 20 771,55 грн (9 робочих днів).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після його звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року № 192к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року.

Водночас постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 позивачу відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з тим, що вона була заявлена до неналежного відповідача - Офісу Генерального прокурора, замість Прокуратури Одеської області (Одеської обласної прокуратури) та вказано, що «...колегія суддів звертає увагу на те, що зазначене не позбавляє позивача права звернення до суду з вказаними позовними вимогами до належного відповідача шляхом подачі нового позову».

Як стверджує позивач, його вимушений прогул розпочався 29 липня 2020 року, з дати, якої він вже не мав права виходити на роботу через видання наказу Офісу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №192к про звільнення, та кінцевою датою періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, є день винесення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду в справі № 420/6806/20 - 28 квітня 2021 року, через те, що протягом розгляду в суді справи № 420/6806/20 щодо звільнення позивача роботодавець добровільно не виніс наказ про поновлення його на посаді.

Крім того, у позові вказано, що з часу винесення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 pоку у справі № 420/6806/20 про поновлення його на посаді прокурора Одеської області по день звернення з даним позовом до суду Офісом Генерального прокурора так і не видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді, що свідчить про триваюче порушення трудових прав, яке позивач продовжує зазнавати.

Зважаючи на вказане, ОСОБА_1 просить суд стягнути з Прокуратури Одеської області на його користь середній заробіток за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 по день фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області (по день винесення судового рішення у цій справі), що станом на 15 травня 2021 року становить 20 771,55 грн (9 робочих днів).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року позов задоволено частково:

- стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2020 року по 28 квітня 2021 року у сумі 436 202,55 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

- у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Також суд допустив негайне виконання судового рішення в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2020 року по 28 квітня 2021 року у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 45 005,03 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2020 року по 28 квітня 2021 року у відповідній сумі.

Також суд зазначив, що необхідною умовою для вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 є наявність факту виконання цього рішення суду. В цьому ж випадку, на час звернення позивача до суду з указаним позовом та станом на дату вирішення цієї адміністративної справи, доказів поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 28 липня 2020 року суду не надано.

Крім того, суд зазначив, що компетенцією щодо поновлення позивача на посаді наділений не відповідач, а Офіс Генерального прокурора, яким і було прийнято наказ від 27 липня 2020 року №192к про звільнення позивача з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28 липня 2020 року.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у суду першої інстанції відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині щодо стягнення з Прокуратури Одеської області на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 по день фактичного поновлення позивача на посаді прокурора Одеської області (по день винесення судового рішення у даній справі)

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 по день фактичного поновлення позивача на посаді прокурора Одеської області, у задоволенні яких було відмовлено.

Прийнято в цій частині постанову про часткове задоволення вказаних позовних вимог:

- стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 за період з 29 квітня 2021 року по 21 липня 2021 року у сумі 126 937,25 грн;

- у решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідній сумі, враховуючи наявність судового рішення про поновлення позивача на посаді, яке набрало законної сили, про що обґрунтовано зазначено і судом першої інстанції.

Стосовно стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20, судом апеляційної інстанції вказано, що, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 540/654/19, положення статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та з огляду ту обставину, що початок відліку затримки виконання рішення про поновлення позивача необхідно вести з 29 квітня 2021 року, тобто наступного дня за днем винесення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 та по 21 липня 2021 року (загалом 55 днів), про що заявлялось позивачем в суді першої інстанції і вказаний суд прийняв таку дату як кінцеву, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про належність до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року на суму 126 937,25 грн (2307,95 грн х 55 днів).

Водночас вимоги апеляційної скарги позивача щодо визначення кінцевої дати стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року дати прийняття судом апеляційної інстанції рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала безпідставною, оскільки період часу після 21 липня 2021 року не було заявлено в суді першої інстанції та вказаний суд фактично його не досліджував, в той час як сутність апеляційного перегляду складається саме в наданні оцінки перегляду судом першої інстанції заявлених позовних вимог, чого в цьому випадку в цій частині здійснено не було.

Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 280/2659/19, вважав безпідставним посилання відповідача в апеляційній скарзі на неналежність його як відповідача в контексті стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року.

Отже, на підставі встановлених під час судового розгляду обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вiд 28 квітня 2021 року, які, на думку суду апеляційної інстанції, підлягають задоволенню, а в іншій частині судом було правильно надано правову оцінку спору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права - ст. ст. 2 6 242 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильне застосування норм матеріального права - ст.ст. 117 236 КЗпП України, статті 96 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 9, 39 Закону України «Про прокуратуру», статті 2 Закону України «Про оплату праці», просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Скаржником зазначено, що, задовольняючи позовну заяву та стягуючи з Прокуратури Одеської області середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі № 420/6806/20, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 236 КЗпП України, без урахування висновків, викладених у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/13736/15 від 10 жовтня 2019 року, Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30 січня 2018 року та у справі № 711/8446/16-ц від 13 березня 2019 року, відповідно до яких належним відповідачем у справах щодо стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України є особа, яка уповноважена виконати рішення про поновлення на роботі.

Крім того, при визначенні розміру стягнутої суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо застосування положень статті 117 КЗпП України.

Водночас, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до виниклих правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 280/2659/19, оскільки у справі № 420/6806/20 за позовом ОСОБА_1 про поновлення на посаді остаточне рішення судом касаційної інстанції не прийнято.

Також судом апеляційної інстанції здійснено неправильний розрахунок належного до стягнення заробітку за час затримки виконання судового рішення, який визначений без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів.

Проте, нарахована сума включає обов`язкові податки і збори, які підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення, та, відповідно, відрахуванню із суми заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

У касаційній скарзі наводиться аргумент про те, що Одеська обласна прокуратура не має виплачувати середній заробіток за час затримки виконання рішення, тому що обов`язок з поновлення на посаді належить прокуратурі вищого рівня, а суд в цій категорії справ зобов`язаний встановити вину відповідача, на якого покладається обов`язок з виплати заробітку.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законності та обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17, від 11 лютого 2021 року у справі № 814/197/15, від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, зазначає, що, не зважаючи на те, що призначення та звільнення з посади, яку займав позивач, відбувається за наказом Офісу Генерального прокурора, як прокуратури вищого рівня, обов`язок з виплати середнього заробітку не може бути покладений на Офіс Генерального прокурора, оскільки позивач ніколи не був працівником Офісу Генерального прокурора, відсутній у штатному розкладі Офісу Генерального прокурора, а отже, і видатки на виплату йому будь-яких бюджетних коштів у кошторис Офісу Генерального прокурора не закладені. Неучасть Одеської обласної прокуратури у справі № 420/6806/20 про поновлення позивача на посаді не звільняє її від обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за результатами розгляду цієї справи № 420/8539/21.

Окрім того, позивач вважає, що в оскаржуваних рішеннях правильно встановлено, що касаційне оскарження рішень у справі про поновлення позивача на посаді не є перешкодою для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку в межах цієї справи, оскільки постанова суду апеляційної інстанції у справі № 420/6806/20 набрала законної сили з дати її прийняття відповідно до частини першої статті 325 КАС України, а отже, в цей же момент вважаються встановленими на підставі судового рішення той факт, що звільнення позивача було незаконним, позивач має бути поновленим на посаді і що середній заробіток не може бути стягнений з Офісу Генерального прокурора.

Позивачем також зазначено, що оскарження судового рішення в касаційній інстанції не впливає на набрання ним законної сили та, відповідно, на обов`язок з його виконання, окрім випадків, коли Верховний Суд своєю ухвалою зупиняє виконання оскаржуваного рішення. Крім того, обов`язок поновити позивача на посаді мав бути виконаний негайно в силу вимог закону, що повністю суперечить аргументу скаржника, що такий обов`язок має виконуватися після завершення касаційного оскарження рішень.

Однак, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що закон не передбачає наявності наказу про поновлення на посаді як умови для стягнення заробітку за час затримки у поновленні на посаді. Достатнім є встановлення факту початку періоду затримки, що підтверджує початок триваючого правопорушення з боку роботодавця та має на меті мотивувати роботодавця якнайшвидше припинити порушення прав. Указаний висновок узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 540/654/19, від 10 січня 2020 року у справі № 540/954/19.

Оскільки Офіс Генерального прокурора не поновив позивача на посаді і за час апеляційного провадження у цій справі, то в оскаржуваній постанові розрахунок середнього заробітку проводився по день винесення рішення судом першої інстанції, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 жовтня 2020 року у справі № 810/855/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 360/4491/19.

Окрім того, позивач зазначає, що вина роботодавця у непоновленні на посаді не входить до предмету доказування у цій справі, а отже просить Верховний Суд врахувати актуальні позиції Верховного Суду з цього питання, викладені у постановах від 10 вересня 2020 року у справі № 280/2659/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17, від 29 липня 2021 року у справі № 823/501/17 та інших.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 420/8539/21 з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в попередньому судовому засіданні на 23 березня 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Генерального прокурора України від 30 вересня 2019 року № 163к на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Одеської області з 01 жовтня 2019 року.

15 жовтня 2019 року позивачем подано на ім`я Генерального прокурора письмову заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію на підставі пункту 10 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

За результатом проходження тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора позивач набрав 87 балів. Також позивач успішно пройшов тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

З урахуванням графіку проведення співбесід прокурорів регіональних прокуратур, 20 липня 2020 року позивач взяв участь у співбесіді.

20 липня 2020 року Одинадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення № 11 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

На підставі зазначеного рішення Офісом Генерального прокурора прийнято наказ від 27 липня 2020 року № 192к про звільнення позивача з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28 липня 2020 року.

Уважаючи вказані рішення кадрової комісії та наказ Офісу Генерального прокурора протиправними, позивач звернувся з позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду (справа № 420/6806/20), в якій просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 ;

визнати протиправними та скасувати наказ Генерального прокурора від 27 липня 2020 року № 192к;

поновити його на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року;

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 420/6806/20 визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року № 192к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 28 липня 2020 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 липня 2020 року по день поновлення на посаді у загальному розмірі 129 245 грн. 20 коп.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, прийнято у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року № 192к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року.

Відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд у вказаній справі зазначав, що, враховуючи, що позивачу заробітна плата нараховувалася та виплачувалася Прокуратурою Одеської області, вимога позивача до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є звернутою до неналежного відповідача.

Як зазначено позивачем, станом на дату його звернення до суду, рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 щодо поновлення його на посаді не виконано, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до довідок Прокуратури Одеської області (№18-175 від 27 серпня 2020 року), Одеської обласної прокуратури (№21-157 від 04 червня 2021 року) середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 за останні два місяці роботи перед звільненням складає 45005, 03 грн, середня заробітна плата складає 2307, 95 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення публічної служби міститься у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України та означає діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 325 КАС України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

За правилами, встановленими статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2022 року касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неправильне застосування судами норм матеріального права - ст.ст. 117 236 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах).

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2020 року по 28 квітня 2021 року, Верховний Суд зазначає таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи №420/6806/20, в якій вирішувалося питання про поновлення позивача на роботі, ця вимога вирішена не була, оскільки вона була спрямована до неналежного відповідача. Внаслідок цього апеляційний суд у постанові 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 звернув увагу на те, що позивач не позбавлений права на звернення з відповідною позовною вимогою до належного відповідача - Прокуратури Одеської області, що і стало однією з підстав позову в цій справі.

Отже, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 про поновлення позивача на посаді є підставою для застосування частини другої статті 235 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, зокрема, наявність судового рішення про поновлення позивача на посаді, яке набрало законної сили, суди першої та апеляційної інстанцій в цій справі дійшли висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у межах справи №420/6806/20 вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалися.

Водночас касаційна скарга не містить доводів та підстав касаційного оскарження щодо неправильного вирішення судами першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (хоча судові рішення оскаржені в частині задоволених позовних вимог), а тому у силу частини першої статті 341 КАС України оскаржувані судові рішення в цій частині не переглядаються.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Водночас, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі-проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі № 807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі № 813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі № 815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі № 280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі № 826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі № 640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, прийнято у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року № 192к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року.

Відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Натомість, станом на день ухвалення рішення судами попередніх інстанцій у цій справі судове рішення у справі № 420/6806/20 не виконано в частині поновлення позивача на посаді. На момент розгляду цієї справи по суті і винесення судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 420/6806/20 набрала законної сили, не була скасована у визначеному законодавством порядку, а отже, була обов`язковою до виконання в повному обсязі на всій території України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення відповідно до приписів статті 236 КЗпП України з відповідача на користь позивача середнього заробітку.

Щодо посилання скаржника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №522/13736/15 від 10 жовтня 2019 року, Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30 січня 2019 року, у справі № 711/8446/16-ц від 13 березня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року, Верховний Суд зазначає таке.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує до правові висновки, викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке.

На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Проаналізувавши правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи спірних правовідносин, з яких виник спір у наведених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі в оскаржуваній частині, на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржених рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.

Правовідносини у справах, на які посилається скаржник (522/13736/15; 711/8446/16-ц) та які були предметом розгляду судами, виникли внаслідок невиконання відповідачами рішення про поновлення на роботі позивачів, а предметом позовів зазначалось стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі статті 236 КЗпП України.

Водночас правовий висновок у справі № 522/13736/15 стосувався питання визначення строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У справі № 711/8446/16-ц судами розглядалося питання належності відповідача у справі та необхідності, у зв`язку з цим, розгляду вимог позивача за правилами господарського судочинства.

У справі № 910/4518/16 судами розглядалось питання поширення на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пільги щодо сплати судового збору, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У справі № 761/9584/15-ц предметом спору було стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, Верховний Суд не приймає посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/13736/15 від 10 жовтня 2019 року, Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30 січня 2019 року, у справі № 711/8446/16-ц від 13 березня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року, з огляду на те, що у вказаних справах та у цій справі правовідносини регулюються різними нормами законодавства, тому твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано правових висновків, викладених у вказаних постановах, є необґрунтованими.

Не зважаючи на подібність правовідносин в цій справі та наведених скаржником справах №522/13736/15, №711/8446/16-ц з огляду на предмет спору та підстави позовів, в цих постановах Верховного Суду відсутній висновок щодо застосування статті 236 КЗпП України в аспекті визначення належного відповідача, про що зазначає скаржник.

Водночас Верховним Судом неодноразово розглядалося питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі і викладено правові висновки щодо цього питання, зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 21 жовтня 2021 року у справі №280/5260/19, від 08 грудня 2022 року у справі №280/2481/21, якими було зобов`язано обласні прокуратури здійснити відповідні виплати.

Відповідно до частини дев`ятої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону України «Про прокуратуру»).

Судами установлено, що позивач до звільнення працював в Прокуратурі Одеської області.

Наказом Офісу Генерального прокурора № 410 від 03 вересня 2020 року «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» вирішено перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, серед інших, юридичну особу «Прокуратура Одеської області» у «Одеська обласна прокуратура». Зазначений наказ став підставою для проведення державної реєстрації змін щодо юридичної особи з кодом 03528552 шляхом відповідної зміни назви.

Ураховуючи, що Прокуратурою Одеської області нараховувалася та виплачувалась заробітна плата позивачу, відповідач є розпорядником коштів згідно з кошторисами та щомісячними розписами видатків, затверджених Генеральним прокурором, у межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України, а тому є належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, неучасть Одеської обласної прокуратури у справі № 420/6806/20 про поновлення позивача на посаді не звільняє її від обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за результатами розгляду справи № 420/8539/21.

Щодо твердження скаржника про подання касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій у справі № 420/6806/20, тобто остаточне рішення у справі №420/6806/20 судами не ухвалено, через що стягнення з Одеської обласної прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасним, Суд зазначає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 набрала законної сили в день її прийняття у силу частини першої статті 325 КАС України та є обов`язковою для виконання.

Окрім того, подання касаційної скарги не зупиняє набрання рішенням законної сили.

При цьому, Верховним Судом не приймалась за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №420/6806/20 ухвала про зупинення виконання оскаржуваної постанови.

У зв`язку з викладеним, суд касаційної інстанції зазначає, що касаційне оскарження рішень у справі про поновлення позивача на посаді не є перешкодою для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку в межах цієї справи.

Посилання відповідача на те, що Прокуратура Одеської області не є роботодавцем позивача та, а отже, затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді відбулася не з її вини, є безпідставними. Відповідно до статей 1, 7 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Офіс Генерального прокурора та обласні прокуратури, а отже, несвоєчасне поновлення позивача на посаді, за умови отримання ним заробітної плати у прокуратурі Одеської області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Доводи касатора про те, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі колегія суддів визнає необґрунтованими та повторно зазначає, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці і Закон пов`язує таку виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду можливе виключно за наявності наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки законодавством передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення.

Щодо посилання відповідача на стягнення судом апеляційної інстанції середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення без урахування податків і обов`язкових платежів, то відсутність вказівки в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про те, що сума підлягає стягненню з відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством.

Ураховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Посилання скаржника на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/13736/15 від 10 жовтня 2019 року, Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30 січня 2019 року, у справі № 711/8446/16-ц від 13 березня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року, зазначених висновків не спростовує, адже у вказаних справах та у цій справі правовідносини регулюються різними нормами законодавства, тому твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано правових висновків, викладених у вказаних постановах, є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 420/8539/21 залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко