27.10.2024

№ 420/9622/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 420/9622/23

адміністративне провадження № К/990/41613/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/9622/23

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві,

третя особа Державне бюро розслідувань,

про визнання протиправним і скасування наказу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року (головуючий суддя: Бутенко А.В.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року (головуючий суддя: Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - «позивач») звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - «ТУ ДБР розташованого у місті Миколаєві»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державного бюро розслідувань (далі - «ДБР»), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Олександра Козленка №53-ос/дск від 17 квітня 2023 року про накладення (застосування) дисциплінарного стягнення, яким на ОСОБА_1 , старшого слідчого ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві, накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність;

- стягнути з ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі: 1073,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що дисциплінарне стягнення щодо нього накладено безпідставно.

Одночасно вказував, що копія цього наказу йому не була вручена. До того ж, позивач зауважив, що, накладаючи дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність, відповідач не зазначає час, місце та інші обставини вчинення дисциплінарного проступку.

Зокрема, на переконання позивача, з наданого ТУ ДБР у місті Миколаєві витягу з оскаржуваного наказу, є незрозумілим якими саме діями він порушив вимоги абзаців другого-четвертого, восьмого, десятого, чотирнадцятого пункту 32 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 року №743 (зі змінами), пунктів 2.1, 2.8, 2.13 Правил професійної етики працівників Державного бюро розслідувань, затверджених рішенням Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань від 15 січня 2021 року, введених в дію наказом Державного бюро розслідувань від 16 січня 2021 року №30, та пунктів 2.1, 2.3, 2.4, 2.8 розділу ІІ Правил внутрішнього розпорядку.

Вказані обставини, на думку ОСОБА_1 , свідчать про те, що оскаржуваний наказ директора ТУ ДБР у місті Миколаєві є необґрунтованим і повинен бути скасований.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві прийнятий на підставі висновку Дисциплінарної комісії ДБР, а також із дотриманням вимог положень Дисциплінарного статуту та Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Суди попередніх інстанцій, на основі встановлених фактичних обставин справи, визнали юридично правильним та фактично підтвердженим судження, викладене у Висновку Дисциплінарної комісії про систематичне порушення ОСОБА_1 Правил внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу ТУ ДБР у місті Миколаєві, які виразилися у несвоєчасному прибутті на робоче місце та залишенням робочого місця до завершення робочого дня.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями судів, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, як на підставу відкриття касаційного провадження, скаржник покликається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2020 року у справі №140/3180/19, від 30 вересня 2020 року у справі №620/174/19, від 22 вересня 2022 року у справі №420/4977/20, від 22 липня 2021 року у справі №580/1954/20 щодо застосування частин першої та другої статті 14, частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Вказані висновки скаржник вважає застосованими, з огляду на положення частини шостої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», за яким на осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

До того ж, скаржник звертає увагу, що у наведених постановах зазначено про необхідність підтвердження факту відсутності працівника на службі належним чином складеними документами: табелем обліку використання робочого часу, відомостями автоматизованої пропускної системи, актами про відсутність працівника на службі.

Окрім того, позивач наголошує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у недослідженні усіх належних доказів, що як наслідок призвело до неправильного встановлення обставин цієї справи.

Верховний Суд ухвалою від 24 січня 2024 року відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погоджується з доводами касаційної скарги та вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законним і обґрунтованим. На переконання відповідача, судами повно і всебічно з`ясовано обставини цієї справи та надано оцінку всім аргументам учасників справи.

Третя особа надала пояснення, в яких заперечувала проти вимог і доводів касаційної скарги ОСОБА_1 Вказувала, що наведені скаржником доводи базуються на переоцінці доказів, перекручуванні фактів, вибірковому трактуванні обставин справи та судової практики.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві № 25-ос від 23 листопада 2018 року призначений на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві № 29-ос від 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві № 11-ос від 2 березня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.

30 січня 2023 року керівником Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на ім`я директора ТУ ДБР у місті Миколаєві направлено рапорт щодо систематичного порушення норм трудового розпорядку ОСОБА_1

6 лютого 2023 року керівником Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, на ім`я директора ТУ ДБР у місті Миколаєві направлено рапорт щодо систематичного порушення норм трудового розпорядку ОСОБА_1

8 лютого 2023 року на ім`я директора Державного бюро розслідувань надійшла службова записка № 87/10-6/6/23 від керівника Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань щодо проведення службового розслідування за фактом можливого порушення ОСОБА_1 правил професійної етики, Правил внутрішнього розпорядку, невиконання чи неналежне виконання ним обов`язків як працівником ДБР.

8 лютого 2023 року ДБР прийнято наказ № 8-ср «Про проведення службового розслідування» щодо проведення службового розслідування на предмет можливого порушення правил професійної етики, невиконання чи неналежне виконання ним обов`язків як працівником ДБР, та інших вимог, встановлених нормативно-правовими актами, старшим слідчим Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_1

13 лютого 2023 року директору ТУ ДБР у місті Миколаєві направлено лист-повідомлення № 10-06-01-3233 в якому повідомлялося про початок службового розслідування з 13 лютого 2023 року стосовно старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_1

21 лютого 2023 року ОСОБА_1 направлено лист про прибуття до відділу внутрішнього контролю ТУ ДБР у місті Миколаєві з метою ознайомлення та отримання наказу № 8-ср від 8 лютого 2023 року «Про проведення службового розслідування».

21 лютого 2023 року ОСОБА_1 направлено лист щодо надання пояснень в рамках службового розслідування від 8 лютого 2023 року №8-СР.

23 лютого 2023 року ОСОБА_1 надано пояснення, в яких зазначено, що він дійсно запізнювався на роботу з об`єктивних причин, оскільки добирається на роботу в місті Миколаєві з міста Одеса. Також зазначив, що залишав своє робоче місце в особистих справах, але не більше ніж на годину. Безпосереднього керівника не попереджав про запізнення та про залишення свого робочого місця протягом робочого дня, оскільки у них склалися неприязні стосунки.

Відповідно до висновку службового розслідування № 11/10-6/8/23дск від 3 квітня 2023 року ОСОБА_1 систематично порушував Правила внутрішнього розпорядку, а саме за період з 9 січня 2023 року до 11 січня 2023 року, 13 січня 2023 року, з 16 січня 2023 року до 20 січня 2023 року, з 23 січня 2023 року до 26 січня 2023 року, з 1 лютого 2023 року до 3 лютого 2023 року, та з 6 лютого 2023 року до 7 лютого 2023 року прибував на робоче місце з запізненням та з подальшим його завчасним залишенням (до завершення робочого дня). А 12 січня 2023 року та 27 січня 2023 року взагалі був відсутній на робочому місці. За результатами службового розслідування в діях старшого слідчого ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарного правопорушення.

3 квітня 2023 року ОСОБА_1 направлено повідомлення про розгляд Дисциплінарною комісією ДБР матеріалів службового розслідування о 13:00 год 8 квітня 2023 року.

8 квітня 2023 року Дисциплінарною комісією ДБР за результатами розгляду матеріалів службового розслідування в діях ОСОБА_1 встановлено ознаки дисциплінарного проступку, що виразилось у неналежному виконанні службових обов`язків, порушенні абзаців 2-4, 8 пункту 32 Положення № 743, пунктів 2.1, 2.8, 2.13 Правил професійної етики працівників ДБР та рекомендовано накласти (застосувати) до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань.

Висновком Державного бюро розслідувань від 8 квітня 2023 року №6дск встановлено в діях ОСОБА_1 ознаки дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні абзаців 2-4, 8, 10, 14 пункту 32 Положення №743, пунктів 2.1, 2.8, 2.13 Правил професійної етики працівників ДБР, та пунктів 2.1, 2.3, 2.4, 2.8 розділу II Правил внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, затверджених наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 24 лютого 2021 року №14 (зі змінами), та рекомендовано накласти (застосувати) до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві №53-ос/дск від 17 квітня 2023 року за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося у неналежному виконанні своїх службових обов`язків, порушені абзаців 2 - 4, 8, 10, 14 пункту 32 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 року № 743 (зі змінами), пунктів 2.1, 2.8, 2.13 Правил професійної етики працівників Державного бюро розслідувань, затверджених рішенням Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань від 15 січня 2021 року, введених в дію наказом Державного бюро розслідувань від 16 січня 2021 року №30, та пунктів 2.1, 2.3, 2.4, 2.8 розділу II Правил внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, затверджених наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 24 лютого 2021 року № 14 (зі змінами), на майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 , старшого слідчого першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову.

17 квітня 2023 року складено Акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 17 квітня 2023 року № 53-ос/дск «Про накладення (застосування) дисциплінарного стягнення до працівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві».

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (далі - «Закон»), Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII, Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - «Дисциплінарний статут»), Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 року №743 (далі - «Положення №743»), Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 14 січня 2020 року №9 (далі - «Інструкція №9») та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах: 1) верховенства права, відповідно до якого людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; 2) законності; 3) справедливості; 4) неупередженості; 5) незалежності і персональної відповідальності кожного працівника Державного бюро розслідувань; 6) відкритості та прозорості діяльності Державного бюро розслідувань для суспільства та демократичного цивільного контролю, підзвітності і підконтрольності визначеним законом державним органам. Державне бюро розслідувань діє гласно тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю; 7) політичної нейтральності і позапартійності. Використання Державного бюро розслідувань у партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Діяльність політичних партій у Державному бюро розслідувань забороняється; 8) єдиноначальності у реалізації повноважень Державного бюро розслідувань. Принцип єдиноначальності не заперечує принципу процесуальної самостійності слідчого органу Державного бюро розслідувань.

Частиною першою статті 14 Закону передбачено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу державного бюро розслідувань, їх права та обов`язки визначає Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 року №743, а для державних службовців порядок проходження служби врегульовано положеннями Закону України «Про державну службу».

Відповідно до положень пункту 32 Положення №743, особи рядового та начальницького складу, зобов`язані: чесно і сумлінно додержуватися присяги, Конституції та законів України; добросовісно і в повному обсязі виконувати покладені на них згідно із займаною посадою службові обов`язки, накази безпосередніх та прямих керівників (начальників); додержуватися правил професійної етики; додержуватися вимог антикорупційного законодавства; берегти та підтримувати в належному стані передані їм у користування майно, озброєння і техніку; постійно підвищувати рівень професійних знань, удосконалювати свою майстерність; виявляти повагу до колег по службі, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу; не рідше одного разу на рік проходити психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа, комплексний медичний огляд, а у разі потреби - цільовий медичний огляд; сприяти підтриманню порядку і дисципліни; звертатися із службових питань до свого безпосереднього керівника (начальника) і з його дозволу - до прямого керівника (начальника); доповідати своїм безпосереднім керівникам (начальникам) про події та обставини, що стосуються виконання службових обов`язків, а також про зроблені їм іншими керівниками (начальниками) зауваження; повідомляти безпосереднього керівника (начальника) про місце свого перебування під час відпустки та у разі відсутності на службі з інших поважних причин (перебування на лікарняному, тощо); з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час.

Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Стаття 13 Дисциплінарного статуту передбачає, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону, з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників Державного бюро розслідувань у складі центрального апарату Державного бюро розслідувань та його територіальних управлінь діють підрозділи внутрішнього контролю.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань має такі обов`язки: 1) запобігання вчиненню правопорушень працівниками Державного бюро розслідувань згідно з вимогами законів України "Про запобігання корупції" та "Про державну службу"; 2) здійснення контролю за дотриманням працівниками Державного бюро розслідувань правил етичної поведінки, вимог щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів; 3) проведення перевірок працівниками Державного бюро розслідувань на доброчесність та моніторингу способу їх життя; 4) проведення з особами психофізіологічних інтерв`ю із застосуванням поліграфа під час вступу на службу та проходження служби в Державному бюро розслідувань; 5) перевірка інформації, що міститься у зверненнях фізичних та юридичних осіб, медіа, інших джерелах, у тому числі отриманої через спеціальну телефонну лінію, сторінку в мережі Інтернет, засоби електронного зв`язку Державного бюро розслідувань, щодо причетності працівників Державного бюро розслідувань до вчинення правопорушень; 6) проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань; 7) проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на призначення на посади в Державному бюро розслідувань; 8) вжиття заходів щодо захисту працівників Державного бюро розслідувань, які повідомляють про вчинення протиправних дій чи бездіяльність інших працівників Державного бюро розслідувань; 9) консультування працівників Державного бюро розслідувань щодо правил етичної поведінки, конфлікту інтересів, декларування майна, доходів, видатків та зобов`язань фінансового характеру.

Підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно працівників ДБР та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб при його проведені визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР, затвердженого наказом ДБР від 14 січня 2020 року №9.

Службове розслідування проводиться з метою встановлення: неправомірних дій працівника Бюро, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням працівником Бюро своїх обов`язків; наявності або відсутності вини працівника Бюро; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, організаційно-розпорядчих документів тощо; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Службове розслідування відносно працівників Бюро проводиться Управлінням внутрішнього контролю Бюро.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону підставами для притягнення працівника Державного бюро розслідувань до дисциплінарної відповідальності є: 1) невиконання чи неналежне виконання обов`язків; 2) незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома працівнику у зв`язку з виконанням ним своїх повноважень; 3) перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 4) публічне висловлювання, що є порушенням презумпції невинуватості; 5) негативні результати перевірки на доброчесність або моніторингу способу життя працівника; 6) порушення правил професійної етики; 7) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або неправомірних особистих інтересах інших осіб; 8) інші підстави, передбачені Законом України "Про державну службу" для працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, Дисциплінарним статутом Національної поліції України для працівників Державного бюро розслідувань, які є особами рядового і начальницького складу, та Кодексом законів про працю України.

Відповідно до підпунктів 21, 22 пункту 3 Службових обов`язків старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, затверджених директором ТУ ДБР у місті Миколаєві 22 серпня 2022 року, старший слідчий забезпечує неухильне дотримання службової дисципліни та вимог нормативно-правових актів із зазначеного питання, у тому числі й відомчих, а також тих, що регулюють діяльність відділу; неухильно дотримується Правил професійної етики працівників Державного бюро розслідувань, Правил внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу ТУ ДБР у місті Миколаєві.

Згідно з підпунктами 2, 6 пункту 4 Службових обов`язків, старший слідчий несе відповідальність за порушення вимог чинного законодавства про державну таємницю, невиконання, неякісне або несвоєчасне виконання своїх службових обов`язків, бездіяльність або невиконання наданих йому прав, порушення правил етичної поведінки та обмежень, пов`язаних з прийняттям на службу до Державного бюро розслідувань та її проходження; несе відповідальність за порушення службової та трудової дисципліни.

Згідно з пунктом 1.6. Правил професійної етики ДБР, працівник ДБР має дотримуватися встановлених цими Правилами принципів етичної поведінки, а також загальновизнаних норм моралі, дбати про власну репутацію, поважати честь і гідність інших службових та посадових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, утримуватись від дій, заяв чи вчинків, що компрометують його самого, колег, інших осіб, з якими взаємодіє працівник ДБР, а також компрометують ДБР та державу.

Відповідно до пункту 1.7. Правил професійної етики ДБР, дотримання працівниками ДБР вимог Правил оцінюється та враховується їх керівництвом як обов`язковий елемент трудової та службової дисципліни.

Поряд з цим, відповідно до пункту 2.1. Правил професійної етики ДБР, встановлений принцип законності, який передбачає те, що працівник ДБР зобов`язаний дотримуватись та керуватись під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, Законами України «Про Державне бюро розслідувань», «Про запобігання корупції», іншими законодавчими актами, що регулюють сферу його службової діяльності, організаційно-розпорядчими документами ДБР, положеннями про структурні підрозділи та посадовою інструкцію (службовими обов`язками), своєчасно і точно виконувати накази ДБР, доручення та вказівки керівників, надані на підставі та у межах їх повноважень.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 24 січня 2024 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини між сторонами склалися з приводу правомірності накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені.

Також аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для проведення службового розслідування стало систематичне порушення ОСОБА_2 правил внутрішнього розпорядку, а саме фактична відсутність позивача на службі з 9 січня 2023 року до 7 лютого 2023 року (прибував на роботу після 09:00 години ранку та залишав своє робоче місце до закінчення робочого часу, тобто до 18.00 год). 12 січня 2023 року та 27 січня 2023 року взагалі був відсутній на робочому місці.

Фактична відсутність позивача на службі у вказаний період підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і, більше того, ним самим не заперечується.

Причини своєї відсутності за місцем несення служби позивач пояснює об`єктивними ознаками, які стали причиною таких запізнень, а саме: технічні зупинки, у зв`язку із завантаженням автошляхів, ДТП за участі інших учасників дорожнього руху. Також, позивач не заперечує щодо залишення свого робочого місця протягом дня для вирішення особистих питань. Щодо не попередження свого безпосереднього керівника про запізнення чи передчасного залишення свого робочого місця, зазначає про неприязні стосунки між ним та його безпосереднім керівником ОСОБА_3 .

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу ТУ ДБР у місті Миколаєві, затверджених наказом ТУ ДБР у місті Миколаєві від 24 лютого 2021 року № 14, перебування осіб рядового та начальницького складу ТУ в робочий час за межами розташування підрозділу дозволено лише з дозволу керівника та з метою вирішення службових питань.

Підсумовуючи наведене, висновується, що правових підстав бути відсутнім за місцем несення служби у спірний період у ОСОБА_1 не було.

До того ж, відповідно до службової характеристики майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, за час роботи в ДБР зарекомендував себе негативно, як працівник, що безвідповідально ставиться до виконання поставлених завдань, допускає порушення службової й виконавської дисципліни та прорахунки при виконанні службових обов`язків. Має низьку службову працездатність. Допускає тяганину при здійсненні досудового розслідування кримінальних правопорушень, процесуальні рішення приймає з порушенням строків. Показники службової діяльності незначні, що не відповідає навантаженню порівняно з іншими слідчими. У відносинах з громадянами, колегами по службі та працівниками з інших правоохоронних органів часто поводить себе нестримано, конфліктує. Постійно нехтує Правилами професійної етики працівників ДБР та Правилами внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу ТУ ДБР у місті Миколаєві.

До того ж, Верховний Суд звертає увагу, що Правила професійної етики ДБР встановлюють основні принципи, моральні норми, загальні вимоги до етичної поведінки працівників ДБР та його територіальних управлінь - осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та працівників, що працюють за трудовими договорами у ДБР, якими вони зобов`язані керуватися під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків.

Поряд із цим, відповідно до пункту 2.1. Правил професійної етики ДБР, встановлений принцип законності, який передбачає те, що працівник ДБР зобов`язаний дотримуватись та керуватись під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, Законами України «Про Державне бюро розслідувань», «Про запобігання корупції», іншими законодавчими актами, що регулюють сферу його службової діяльності, організаційно-розпорядчими документами ДБР, положеннями про структурні підрозділи та посадовою інструкцію (службовими обов`язками), своєчасно і точно виконувати накази ДБР, доручення та вказівки керівників, надані на підставі та у межах їх повноважень.

Суд звертає увагу, що дотримання зазначених Правил є обов`язком кожного працівника ДБР не залежно від того перебуває він під час виконання службових обов`язків чи у позаслужбовий час, що пов`язане з особливостями проходження служби в Національній поліції.

Касаційний суд, як і суди попередніх інстанцій, при вирішенні цього спору ураховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» за заявою №63235/00, що викладені у рішенні від 19 квітня 2007 року.

Так, у вказаному рішенні Європейський Суд з прав людини вказав: « 47. У зв`язку з цим Суд запровадив функціональний критерій, заснований на характері обов`язків службовця та його відповідальності. Особи, що займають посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо захисту загальнодержавних інтересів або з участю у здійсненні визначених публічним правом повноважень, володіють частиною суверенної влади держави. Держава має законний інтерес щодо налагодження з такими службовцями спеціальних відносин, заснованих на вірності та відданості. З іншого боку, щодо інших посад, які не мають у собі аспектів «державного управління», держава не має такого інтересу. (див. згадану вище справу «Пеллегрін» (Pellegrin), пункт 65). Таким чином, Суд постановив, що із сфери застосування пункту 1 статті 6 вилучаються лише такі спори, що порушуються державними службовцями, чиї обов`язки є типовим прикладом специфічної діяльності, пов`язаної з державною службою, оскільки останні діють як представники державної влади і відповідають за захист загальнодержавних інтересів та інтересів інших державних органів. Яскравим прикладом такої діяльності є збройні сили та поліція (пункт 66). Суд дійшов висновку, що жодні спори між адміністративними органами та службовцями, які займають посади, пов`язані з виконанням покладених публічним правом повноважень, не входять до сфери застосування пункту 1 статті 6 (пункт 67).

Суд зазначає, що рішення у справі «Пеллегрін» (Pellegrin) було сформульоване досить категорично; якщо посада належала до зазначеної категорії, то всі спори, незалежно від їхньої природи, вилучалися із сфери застосування статті 6. Допускався тільки один виняток: всі спори, що стосувалися пенсій, підпадали під сферу застосування пункту 1 статті 6, оскільки з виходом на пенсію службовця, спеціальні відносини між ним та державними органами припиняються. Службовець опиняється в ситуації, яка прирівнюється до ситуації службовців, які працюють згідно з приватним правом: спеціальні відносини, засновані на вірності і відданості, що пов`язують його з державою, перестають існувати, і такий службовець не може більше володіти частиною суверенної влади держави (див. згадану вище справу «Пеллегрін»(Pellegrin), пункт 67).

Важливо відзначити, що Суд підкреслив, що при використанні функціонального критерію він повинен, виходячи з предмета та цілей Конвенції, застосовувати обмежувальне тлумачення винятків із гарантій, що надаються пунктом 1 статті 6. Це має зменшити число випадків, коли державні службовці не могли б скористатися наданим їм конкретним і ефективним захистом (як це підтверджується у рішенні «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], №30979/96, пункт 40, ECHR2000-VII)».

Указане рішення стосувалося статті 6 Конвенції «Право на справедливий суд», проте наведений у рішенні функціональний критерій із посиланням на рішення у справі «Пеллегрін», на думку суду, може бути застосований і у цій справі.

Окрім зазначеного варто зауважити, що присяга, яку складено позивачем 2 березня 2021 року, передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно. Порушення етичних, правових та службово-дисциплінарних норм поведінки утворює факт порушення Присяги.

Невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Варто зауважити, що держава може встановлювати для працівників ДБР окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством.

З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що накладене дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим проступком позивача, та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 12 січня 2012 року у справі «Горовенки та Бугара проти України» (заяви № 36146/05 та № 42418/05) пункт 38).

В контексті спірних правовідносин, Суд вважає за доцільне наголосити, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення службової дисципліни.

Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.

Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 1 квітня 2020 року у справі №806/647/15, від 21 січня 2021 року у справі №826/4681/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/1578/2020, від 9 лютого 2022 року у справі №160/12290/20 тощо.

У цій справі суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку, що накладене на позивача дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим ним проступком та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни.

Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2020 року у справі №140/3180/19, від 30 вересня 2020 року у справі №620/174/19, від 22 вересня 2022 року у справі №420/4977/20, від 22 липня 2021 року у справі №580/1954/20, Суд зазначає таке.

Виходячи із підстав касаційного оскарження та постанов Верховного Суду, на неврахування яких посилається касатор, слід зазначити, що при вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).

Водночас, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи (пункт 47 постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19).

Вирішення подібних спорів першочергово залежить від встановлених службовим розслідуванням обставин, які в кожному випадку не можуть бути між собою в повній мірі однаковими.

Варто зауважити, що у справах, на які посилається скаржник, зокрема, предметом розгляду є питання правомірності накладення дисциплінарного стягнення на поліцейського, однак в усіх цих справах накладення дисциплінарного стягнення на поліцейського стало підставою для звільнення зі служби в поліції, натомість як у цій справі до позивача, як слідчого ТУ ДБР застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність, а звільнення взагалі не відбулось.

До того ж, висновки, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо обставин, які різняться видами дисциплінарних стягнень та різні у кожній конкретній ситуації.

До того ж, варто зауважити, що у справах №420/4977/20 та №580/1954/20 рішення прийняті взагалі не на користь позивачів, що в цьому випадку є суперечливим і взаємовиключним у контексті доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування ухвалений судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення окружного і апеляційного судів - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 139 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №420/9622/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду