Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
м. Київ
справа № 423/1261/17-ц
провадження № 61-2773св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Первомайськвугілля»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Попаснянського районного суду Луганської області
від 21 серпня 2018 року у складі судді Архипенко А. В. та постанову Луганського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Яреська А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Первомайськвугілля» (далі - ДП «Первомайськвугілля») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що з 26 вересня 2012 року він працював у відокремленому підрозділі шахті «Гірська» ДП Первомайськвугілля» на посаді гірника підземного дільниці № 3.
У зв`язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції (далі - АТО) його начальник дільниці Гуржий повідомив йому та ще деяким працівникам не виходити на роботу. Після цього позивач взагалі не міг вийти на роботу, бо у м. Первомайську почалися бої і перестав ходити автобус до підприємства відповідача. Для збереження свого життя та здоров`я, та керуючись частиною третьою статті 113 КЗпП України, позивач не виходив на роботу. У середині серпня 2014 року, не повідомляючи про це підприємство, виїхав до с. Хацьки Черкаської області. 19 березня 2017 року із телефонної розмови із знайомим дізнався, що його звільнили за прогули з 18 липня 2014 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України наказом від 22 січня 2015 року № 58/к.
30 березня 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до підприємства із заявою про отримання трудової книжки та інших документів щодо його звільнення.
Позивач поштою отримав від відповідача копію наказу від 05 квітня 2017 року
№ 98-к/тр про скасування наказу від 22 січня 2015 року № 58/к, про своє звільнення і лист із проханням з`явитися на підприємство для внесення виправлень до його трудової книжки.
Вважає, що такими діями відповідача порушені його трудові права, а отже, і звільнення його з роботи за прогули з 18 липня 2014 року без поважних причин є безпідставним.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі, як незаконно звільненого з 19 липня 2014 року, стягнути із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 19 липня 2014 року і до прийняття рішення судом.
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 21 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що вимоги позивача щодо поновлення на роботі є необґрунтованими, так як позивач, як на момент подачі позову до суду 27 квітня
2017 року, так і до теперішнього часу є працівником відокремленого підрозділу шахти «Гірська» ДП «Первомайськвугілля».
Постановою Луганського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 21 серпня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 21 серпня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 січня
2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, скасувавши наказ про звільнення, визнав позовну вимогу щодо поновлення на роботі, проте суди на порушення вимог статті 206 ЦПК України, не задовольнили позов. Крім того, судами не розглянута позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також апеляційним судом порушена стаття 39 ЦПК України, а саме право на відвід судді.
У березні 2019 року ДП «Первомайськвугілля» подало до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
Із копії трудової книжки вбачається, що 26 вересня 2012 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на шахту «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» на посаду гірника підземного.
Наказом від 22 січня 2015 року № 58/к ОСОБА_1 звільнено з підприємства за прогули без поважних причин із 19 липня 2014 року.
Із копії наказу від 05 квітня 2017 року № 98-к/тр вбачається, що наказ від 22 січня 2015 року № 58/к щодо звільнення гірника підземного з видобування вугілля дільниці № 3 ОСОБА_1 на підставі роз`яснення Мінсоцполітики від 08 липня 2014 року
№ 7302/14-14/13 скасовано.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що роботодавець, скасувавши наказ про звільнення на підставі
пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, сам усунув порушення трудових прав ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та поновлення позивача на роботі, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач, скасувавши наказ про звільнення, визнав позовну вимогу щодо поновлення на роботі, проте суди на порушення вимог статті 206 ЦПК України, не задовольнили позов, є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судами не розглянута позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не заслуговує на увагу, оскільки середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи, проте судами встановлено, що позивача не звільнено, а тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушена стаття 39 ЦПК України, а саме право на відвід судді, є безпідставними, оскільки представник позивача був повідомлений належним чином про перенесення розгляду справи
на 10 січня 2019 року (а. с. 237), проте у судове засідання не з`явився, тобто не скористався своїм процесуальним правом брати участь у судовому засіданні та заявляти відповідні клопотання. Крім того, сама по собі заміна члена колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, не свідчить по порушення права учасника процесу на з`явлення відводу судді за умови відсутності обґрунтованих підстав для такого відводу. У касаційній скарзі не наведено жодних підстав, з яких міг би бути завлений відвід члену колегії суддів, визначеному в замін судді, який був непрацездатним (перебував на лікарняному) в день розгляду справи.
Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічнодослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 21 серпня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик