№ 426/5533/17

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

місто Київ

справа № 426/5533/17

провадження № 61-12647св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «УКРСИББАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства «УКРСИББАНК» на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Вступ

Правова проблема, яка вирішувалася судом касаційної інстанції, полягала у тому, чи припинилася порука у кредитному зобов`язанні.

Верховний Суд переглянув рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог позову про стягнення суми боргу з поручителів позичальника.

За висновком Верховного Суду, апеляційний суд помилково дійшов переконання, що порука у спірних відносинах припинилася, оскільки відбулося збільшення обсягу відповідальності (зобов`язань) поручителів, ніж це було передбачено кредитним договором з позичальником.

Апеляційний суд не врахував, що умовами кредитного договору, за виконання якого позичальником поручилися відповідачі, передбачено право банку нараховувати підвищені відсотки у певному (зазначеному у кредитному договорі) розмірі у тому випадку, якщо зокрема позичальник допустить прострочення у виплаті щомісячних платежів. Таке прострочення й допустив позичальник, тож банк набув право нараховувати підвищені відсотки щодо прострочених платежів, чим і скористався.

З умовами кредитного договору, зокрема, з правом кредитора автоматично нараховувати підвищені відсотки у збільшеному - чітко визначеному у кредитному договорі - розмірі від звичайної відсоткової ставки поручителі були ознайомлені, що підтверджується змістом укладених з ними договорів поруки.

Відтак Верховний Суд зробив висновок, що основне зобов`язання у спірних відносинах не змінювалося, обсяг зобов`язань (відповідальності) поручителів - порівняно з умовами кредитного договору у його первісній редакції - не збільшився, тому не встановив підстав для висновку, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю припинилася згідно з частиною першою статті 559 ЦК України.

Цей висновок Суду не стосується зобов`язань щодо окремих щомісячних платежів.

Визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителів, Верховний Суд встановив, що на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинена в частині вимог щодо виконання зобов`язань позичальника зі сплати заборгованості за сумою кредиту та відсотками до 10 вересня 2016 року, тому за цей період Суд не встановив підстав для солідарного стягнення заборгованості з цих відповідачів.

Також суд першої інстанції, стягуючи заборгованість в солідарному порядку з позичальника та обох поручителів, не врахував, що спільний розгляд позову кредитора до боржника за основним зобов`язанням і позову до кількох поручителів не створює для них, тобто для поручителів між собою, солідарного обов`язку.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» (далі - АТ «УКРСИББАНК») у березні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просило:

- стягнути на користь АТ «УКРСИББАНК» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму боргу, відсотки, нараховані за договором про надання споживчого кредиту від 22 травня 2008 року № 11341934000, у розмірі 75 270, 27 дол. США;

- стягнути на користь АТ «УКРСИББАНК» солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суму боргу, відсотки, нараховані за договором про надання споживчого кредиту від 22 травня 2008 року № 11341934000, у розмірі 75 270, 27 дол. США.

Вимоги позову АТ «УКРСИББАНК» обґрунтовувало тим, що 22 травня 2008 року уклало з ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту № 11341934000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 58 000, 00 дол. США, а позичальник зобов`язалася повернути кредит повністю не пізніше 21 травня 2038 року та сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 13, 00 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 22 травня 2008 року банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки № 205289, а з ОСОБА_3 - договір поруки № 205290, за умовами яких поручителі зобов`язалися відповідати повністю за виконання позичальником усіх її зобов`язань, що виникли з кредитного договору.

АТ «УКРСИББАНК» зазначило, що позичальник не здійснює платежів для погашення кредиту, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 07 березня 2017 року становить 75 270, 27 дол. США, з яких 50 722, 09 дол. США заборгованість за сумою кредиту, 24 548, 18 дол. США - заборгованість за відсотками.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами. Просила застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 07 квітня 2021 року Московський районний суд м. Харкова частково задовольнив позов АТ «УКРСИББАНК».

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 11341934000 у розмірі 72 853, 47 дол. США, з яких 48 305, 29 дол. США заборгованість за сумою кредиту, 24 548, 18 дол. США заборгованість за відсотками.

Суд відмовив АТ «УКРСИББАНК» у задоволенні позову в частині вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кредитної заборгованості в розмірі 2 416, 80 дол. США.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання за кредитним договором належно не виконане, існує заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителів. Водночас суд врахував заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позовної давності та виснував, що поза межами позовної давності пред`явлено позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу за кредитом за період з грудня 2012 року до лютого 2014 року у розмірі 2 416, 80 дол. США. Відтак суд стягнув солідарно заборгованість за період з березня 2014 року до 07 березня 2017 року в розмірі 72 853, 47 дол. США.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 01 листопада 2022 року Полтавський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року в частині задоволення вимог позову про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та щодо розподілу судових витрат, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову АТ «УКРСИББАНК» до цих відповідачів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Здійснив розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив позовну давність за черговими платежами, нарахованими до березня 2014 року, а також з висновками щодо періоду, за який підлягає стягненню заборгованість та її розміру. Водночас апеляційний суд врахував, що 30 червня 2011 року банк підвищив розмір відсоткової ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителів, які відповідну згоду не надавали, тому порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «УКРСИББАНК» 14 грудня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог позову до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у цій частині справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

АТ «УКРСИББАНК», наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначило, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц

(провадження № 14-243цс19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18), у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 461/2992/15-ц (провадження № 61-20352св21), у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 05 лютого 2014 року у справі № 6-160цс13, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15, щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України;

- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та неправильно встановив фактичні обставини справи, не звернув уваги на те, що збільшення обсягу відповідальності поручителів не відбулося, оскільки основне зобов`язання не змінювалося.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 23 січня 2023 року Верховний Суд поновив АТ «УКРСИББАНК» строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року та відкрив касаційне провадження у справі.

Ухвалою від 25 травня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 травня 2008 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УКРСИББАНК»

(далі - АКІБ «УКРСИББАНК»), правонаступником якого є АТ «УКРСИББАНК», та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11341934000, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 58 000, 00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 281 300, 00 грн, а позичальник зобов`язався прийняти, належно використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит), сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Відповідно до підпункту 1.2.2 пункту 1.2 цього договору позичальник зобов`язаний повернути кредит повністю в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 21 травня 2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Згідно з підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 кредитного договору за користування кредитними коштами протягом перших тридцяти календарних днів, рахуючи з дати видання кредиту, встановлена процентна ставка у розмірі 13, 00 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов цього договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором у попередньому місяці. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки, зазначеної в пункті 1.3.1. Нарахування такої процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Відповідно до підпункту 1.3.4 пункту 1.3 кредитного договору строк сплати процентів з 01 до 22 числа кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти.

22 травня 2008 року ОСОБА_1 отримала у кредит грошові кошти в розмірі 58 000, 00 дол. США.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за кредитним договором, 22 травня 2008 року АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 205289, а також цього дня банк та ОСОБА_3 уклали договір поруки № 205290, за умовами яких поручителі зобов`язалися перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли із договору від 22 травня 2008 року № 11341934000, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до пунктів 1.2-1.5 цих договорів поручителю добре відомі всі умови основного договору; відповідальність поручителя за всіма зобов`язаннями боржника, така ж як і у боржника; відповідальність боржника і поручителя є солідарною; причини невиконання зобов`язання боржником не впливають на виконання поручителем зобов`язань за договором.

Згідно з пунктом 2.1 договорів поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Пунктом 3.1 договорів поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 11341934000 станом на 07 березня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість за сумою кредиту в розмірі 50 722, 09 дол. США та за відсотками в розмірі 24 548, 18 дол. США.

Також суди встановили, що останній платіж за кредитом ОСОБА_1 здійснила 12 листопада 2012 року в розмірі 23, 67 дол. США, а останній платіж за відсотками - 14 травня 2014 року в розмірі 50, 00 дол. США.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позовної давності та зробив висновок про таке. Позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу за кредитом за період з грудня 2012 року до лютого 2014 року пред`явлені позивачем поза межами трирічного строку звернення до суду з позовом, оскільки останній платіж на погашення основної суми кредиту здійснено 12 листопада 2012 року, а з позовом банк звернувся 10 березня 2017 року.Відтак суд виснував, що кредитна заборгованість з грудня 2012 року до лютого 2014 року в сумі 2 416, 80 дол. США не підлягає стягненню у зв'язку із пропуском позовної давності.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції вважав, що на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за період з березня 2014 року до 07 березня 2017 року в сумі 72 853, 47 дол. США, з яких 48 305, 29 дол. США заборгованість за сумою кредиту, 24 548, 18 дол. США - заборгованість за відсотками.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

В касаційній скарзі не наведені доводи щодо незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення періоду, за який підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором з урахуванням пропуску позовної давності щодо певних платежів, а також в частині визначення загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника.

З огляду на приписи частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд не перевіряє правильність зазначених висновків судів попередніх інстанцій. Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги не встановлено.

Щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 559 ЦК України, оскільки, на переконання заявника,не відбулося зміни основного зобов`язання та збільшення обсягу відповідальності поручителів без їхньої згоди.

За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

АТ «УКРСИББАНК» посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 05 лютого 2014 року у справі № 6-160цс13, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18), у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 461/2992/15-ц (провадження № 61-20352св21).

У постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року

у справі № 6-172цс12 та від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15 зроблено висновки, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Отже, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

У постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-160цс13 Верховний Суд України виснував, що закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання без згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. На зміну умов основного договору, внаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Відтак згідно із частиною першою статті 559 ЦК України підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме, внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) зроблено висновки про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц

(провадження № 61-37688сво18) зазначено про те, що закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору. Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо. У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання. Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, тоді підстав для її припинення, передбаченої частиною першою статті 559 ЦК України, немає.

Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року

у справі № 461/2992/15-ц (провадження № 61-20352св21) звернув увагу на те, що висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, якщо договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення). Тож наявність у договорі поруки положень про згоду поручителя на забезпечення порукою всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою, у тому числі, з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, не виключають обов`язку щодо узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до пункту 2.1 договорів поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

За висновками апеляційного суду поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмової згоди на збільшення 30 червня 2011 року відсоткової ставки за кредитним договором та, відповідно, на збільшення обсягу своєї відповідальності не надали і про такі зміни повідомлені не були.

Врахувавши те, що 30 червня 2011 року банк підвищив розмір відсоткової ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителів без їхньої згоди, апеляційний суд дійшов переконання про припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно з вимогами частини першої статті 559 ЦК України.

Водночас суд апеляційної інстанції залишив поза належною увагою те, що в кредитному договорі, а саме в підпункті 1.3.1 пункту 1.3, сторони досягли згоди про те, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки, зазначеної в пункті 1.3.1. Нарахування такої процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

У пунктах 1.2 договорів поруки стверджується, що поручителю добре відомі усі умови основного договору.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором з червня 2011 року виникла прострочена заборгованість за відсотками, тому окрім відсоткової ставки в розмірі 13, 00 % річних, банк почав нараховувати відсотки на прострочену суму боргу за підвищеною ставкою, а саме у вдвічі збільшеному розмірі від ставки 13, 00 % річних, тобто 26, 00 % річних, що узгоджується з підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 кредитного договору.

Отже дії банку щодо нарахування підвищених відсотків у подвійному розмірі відповідали умовам основного зобов`язання, з якими поручителі були ознайомлені належно, що підтверджується пунктом 1.2 договорів поруки.

В матеріалах справи немає відомостей на підтвердження того, що основне зобов`язання змінювалося та така зміна здійснена без згоди поручителів й призвела до збільшення обсягу їхньої відповідальності, тому немає підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України при вирішенні питання про стягнення заборгованості з поручителів.

Такі висновки Верховного Суду, зроблені у справі, що переглядається, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), відповідно до яких приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя, і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у договорі поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту з 200 000, 00 грн до 1 000 000, 00 грн та, відповідно, на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни не був повідомлений. З огляду на те, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором немає, оскільки порука є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Водночас за обставинами справи, що переглядається, основне зобов`язання не змінювалося: розмір відсотків - 13, 00 % річних та розмір підвищених відсотків - вдвічі збільшений від основної відсоткової ставки, тобто 26, 00 %, а також випадки, у яких така ставка нараховується, - несплата або неповна сплата щомісячного платежу за основним боргом, та порядок нарахування підвищеної відсоткової ставки - автоматично з наступного дня після виникнення простроченої суми основного боргу до моменту погашення такої заборгованості, чітко визначені в основному зобов`язанні, з умовами якого поручителі були обізнані. Підписавши договори поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали згоду на виконання усіх зобов`язань за кредитним договором, тобто і на погашення заборгованості за відсотками, нарахованими за підвищеною ставкою, в розмірі та порядку, передбачених підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 кредитного договору.

З огляду на те, що основне зобов`язання не змінювалося, відповідальність поручителів була однозначно визначена умовами кредитного договору та не збільшувалася без їхньої згоди, тому підстав для визнання поруки відповідачів припиненою відповідно до частини першої статті 559 ЦК України немає.

Суд апеляційної інстанції не врахував зазначене, а також висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, наведені заявником у касаційній скарзі, та зробив помилковий висновок про припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Тож доводи касаційної скарги підтвердилися.

Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, тому підстав для направлення справи на новий апеляційний розгляд немає. Верховний Суд, для вирішення питання щодо залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителів, має зробити висновок про законність та обґрунтованість цього судового рішення.

Щодо чинності поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також розміру заборгованості, який підлягає стягненню з поручителів

Дійшовши переконання, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання про стягнення заборгованості з поручителів та відповідно про скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині, Верховний Суд має перевірити правильність вирішення спору у зазначеній частині судом першої інстанції.

Суд першої інстанції не з`ясовував питання щодо чинності поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 й стягнув заборгованість в межах позовної давності з позичальника та обох поручителів солідарно.

Втім, суд першої інстанції не врахував, що норми права, які регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов`язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов`язку для останніх, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18).

Тож стягнення заборгованості в солідарному порядку з позичальника та обох поручителів суперечить приписам законодавства.

Також поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося таке.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 Верховний Суд України зробив правові висновки про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог статті 559 ЦК України. Водночас звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не вимагається.

Отже, істотним під час вирішення цього спору є питання, чи були чинними поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент звернення банку до суду з позовом до таких поручителів.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положення частини четвертої статті 559 ЦК України і не перевірили, чи не припинила дію порука відповідачів за правилами цієї правової норми, адже ця обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог кредитора про стягнення з поручителів заборгованості за основним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зроблено висновки про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19) зроблено висновки про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

У справі, що переглядається, суди встановили, що виконання зобов`язання за кредитним договором здійснювалося щомісячними платежами, останній платіж з оплати заборгованості за кредитом ОСОБА_1 здійснила 12 листопада 2012 року, а останній платіж за відсотками - 14 травня 2014 року, втім із цим позовом банк звернувся 10 березня 2017 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що в разі припинення поруки до щомісячних платежів на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, розмір заборгованості позичальника, який підлягає стягненню солідарно із поручителем, потрібно обраховувати в межах шестимісячного строку, який передував зверненню кредитора до суду з позовом.

Відтак, з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є припиненою в частині зобов`язань позичальника зі сплати заборгованості за сумою кредиту та відсотків за шість місяців, що передували зверненню до суду з позовом, тобто з 10 вересня 2016 року до 10 березня 2017 року. В частині ж вимог щодо виконання зобов`язань позичальника зі сплати заборгованості за сумою кредитом та відсотками до 10 вересня 2016 року порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є припиненою, тому за цей період немає підстав для солідарного стягнення заборгованості.

Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 10 вересня 2016 року, у позичальника існувала заборгованість за тілом кредиту в розмірі 42 210, 24 дол. США, тому саме ця сума підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Інша частина простроченої кредитної заборгованості, нарахованої до 10 вересня 2016 року, в розмірі 8 511, 85 дол. США, може бути стягнута виключно з позичальника, оскільки порука відповідачів щодо цих щомісячних платежів припинилася.

Водночас суд першої інстанції встановив, що кредитна заборгованість за період з грудня 2012 року до лютого 2014 року в розмірі 2 416, 80 дол. США не підлягає стягненню у зв`язку з пропуском позовної давності.

Тому з ОСОБА_1 на користь АТ «УКРСИББАНК» належить до стягнення 6 095, 05 дол. США (8 511, 85 - 2 416, 80).

Також відповідно до розрахунку заборгованості, за період з 10 вересня 2016 року до 28 лютого 2017 року нараховано заборгованість за відсотками в розмірі 3 668, 67 дол. США, тому саме ця сума підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Заборгованість за відсотками в розмірі 20 879, 51 дол. США підлягає стягненню виключно з ОСОБА_1 , оскільки порука відповідачів щодо цієї частини вимог припинена.

Отже з ОСОБА_1 на користь АТ «УКРСИББАНК» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 974, 56 дол. США, з яких 6 095, 05 дол. США заборгованість за сумою кредиту, 20 879, 51 дол. США заборгованість за відсотками.

У солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «УКРСИББАНК» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 878, 91 дол. США, з яких 42 210, 24 дол. США заборгованість за кредитом, 3 668, 67 дол. США заборгованість за відсотками.

Як зазначалося, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів, такий їх обов`язок є солідарним з позичальником. ОСОБА_1 не оскаржила в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції. Відтак розмір заборгованості за кредитним договором, стягнутий судом особисто з ОСОБА_1 та який не є солідарним з ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_3 , цим рішенням не змінюється, оскільки в цій частині оскаржувана постанова апеляційного суду не переглядається Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України, залишив поза увагою те, що зміни основного зобов`язання не відбулося, відтак, не було і збільшення обсягу відповідальності поручителів, та зробив помилковий висновок про припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Суд першої інстанції, стягуючи заборгованість в солідарному порядку з позичальника та обох поручителів, не звернув увагу на те, що спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов`язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов`язку для останніх.

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наявність правових підстав для стягнення заборгованості з поручителів з урахуванням вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, що є обов`язком суду при вирішенні спору про стягнення заборгованості з поручителів.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що в разі припинення поруки до щомісячних платежів на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, розмір заборгованості позичальника, який підлягає стягненню солідарно із поручителем, потрібно обраховувати в межах шестимісячного строку, який передував зверненню кредитора до суду з позовом.

Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, тому зробив висновок про можливість ухвалення нового судового рішення з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19), щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що судові рішення в частині вирішення позовних вимог до поручителів підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «УКРСИББАНК» заборгованості за кредитним договором в розмірі 45 878, 91 дол. США, з яких 42 210, 24 дол. США заборгованість за сумою кредиту, 3 668, 67 дол. США заборгованість за відсотками.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги АТ «УКРСИББАНК», скасування судових рішень в частині вирішення позовних вимог до поручителів, ухвалення в цій частині нового судового рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «УКРСИББАНК» заборгованості за кредитним договором в розмірі 45 878, 91 дол. США.

Відтак належить здійснити перерозподіл судових витрат.

Позовні вимоги до позичальника у відсотковому співвідношенні задоволені на 96, 79 %, оскільки з нього стягнуто 72, 853, 47 дол. США із загальної суми боргу в розмірі 75 270, 27 дол. США, а позовні вимоги до поручителів задоволені на 60, 95 %, оскільки з кожного з них окремо в солідарному порядку з боржником стягнуто 45 878, 91 дол. США із заявлених 75 270, 27 дол. США.

За подання позову АТ «УКРСИББАНК» сплатило 30 508, 53 грн судового збору, тому пропорційно до розміру задоволених вимог на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції в загальному розмірі 29 529, 21 грн, з яких з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 9 297, 48 грн з кожного (30 508, 53 * 60, 95 % / 100 / 2), а з ОСОБА_1 10 934, 25 грн.

За подання касаційної скарги АТ «УКРСИББАНК» сплатило 61 017, 06 грн судового збору, тому пропорційно до розміру задоволених вимог скарги на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції в загальному розмірі 59 058, 41 грн, з яких із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 18 594, 95 грн з кожного (61 017, 06 * 60, 95 % / 100 / 2), а з ОСОБА_1 21 868, 51 грн.

Отже на користь АТ «УКРСИББАНК» з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 потрібно стягнути судовий збір по 27 892, 43 грн з кожного, а з ОСОБА_1 в загальному розмірі 32 802, 76 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в частині вирішення вимог позову до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та в частині розподілу судових витрат скасувати, ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 а солідарно з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 11341934000 в розмірі 45 878, 91 дол. США, що складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 42 210, 24 дол. США та заборгованості за відсотками в розмірі 3 668, 67 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 11341934000 в розмірі 45 878, 91 дол. США, що складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 42 210, 24 дол. США та заборгованості за відсотками в розмірі 3 668, 67 дол. США.

Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої та касаційної інстанцій, в розмірі 32 802, 76 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої та касаційної інстанцій, в розмірі по 27 892, 43 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко