ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2020 року
Київ
справа №431/979/16-а
адміністративне провадження №К/9901/36650/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області
про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання призначити
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Васильєвої І.А., суддів Жаботинської С.В., Казначеєва Е.Г.,
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
3 березня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Старобільського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (далі також - УПФУ в Старобільському районі, відповідач), в якому просив:
1) визнати дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправними;
2) скасувати рішення відповідача від 17 лютого 2016 року, викладене у листі №9/70-14 від 17 лютого 2016 року, про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
3) зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до пільгового трудового стажу роботу за період з 1 червня 1981 року по 20 травня 1997 року електромонтером - лінійником по монтажу повітряних ліній високої напруги і контактної мережі в Луганській МК №15 ВАТ «Полтаваелектро», що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених відповідною Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, Постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162;
4) зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 24 січня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 10 серпня 2016 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт роботи позивача на посаді електромонтера-лінійника по монтажу повітряних ліній високої напруги і контактної мережі в Луганській Механізованій колоні №15 ВАТ «Полтаваелектро» в період з 1 червня 1981 року по 20 травня 1997 року підтверджується копією трудової книжки та показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні, а доказів спростування вказаних свідчень відповідачем не надано. Таким чином, суд вважає доведеним наявність у позивача достатнього пільгового стажу для отримання пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області задоволено частково: постанову Старобільського районного суду Луганської області від 10 серпня 2016 року скасовано; прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію на пільгових умовах задоволено частково, а саме зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу його роботу за період з 1 червня 1981 року по 21 серпня 1992 року електромонтером - лінійником по монтажу повітряних ліній високої напруги і контактної мережі в Луганській МК № 15 ВАТ «Полтаваелектро». В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановляючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442, якою затверджений Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, діє з 21 серпня 1992 року, отже документальне підтвердження саме результатів атестації робочого місця за умовами праці для включення періоду до пільгового стажу для призначення пенсії повинно відбуватись після 21 серпня 1992 року, а тому у даному випадку суд вважає за необхідне зарахувати позивачу до пільгового стажу період його роботи з 1 червня 1981 року по 21 серпня 1992 року електромонтером - лінійником по монтажу повітряних ліній високої напруги і контактної мережі в Луганській МК № 15 ВАТ «Полтаваелектро», в іншій частині у зарахування стажу необхідно відмовити.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог за період з 22 серпня 1992 року по 20 травня 1997 року у зв`язку із відсутністю доказів проведення атестації робочого місця позивача, оскільки цей суд керувався лише загальним аналізом чинного законодавства відносно проведення атестації робочих місць, проте суд апеляційної інстанції проігнорував положення законодавства, які гарантують позивачу конституційне право на соціальний захист, зокрема, на пенсію за віком на пільгових умовах.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та скасовано рішення, яке відповідало закону.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву або заперечень на касаційні скарги позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №431/979/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 30 березня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №431/979/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 31 березня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 3 лютого 2016 року позивач звернувся до УПФУ в Старобільському районі з заявою про визначення права з урахуванням поданих документів на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, а за результатами розгляду вказаної заяви відповідачем 17 лютого 2016 року винесено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах з посиланням на те, що відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючи довідки підприємств або організацій, а надана позивачем довідка № 290/1 від 20 травня 1997 року, яка видана Луганською МК №15 ВАТ «Полтаваелектро» не відповідає встановленому зразку, а саме: вимогам Додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. Також, УПФУ посилається на те, що основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці є наказ по підприємству, організації (пункт 9 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженого постановою КМУ від 1 серпня 1992 року №442), а згідно наданих документів, відсутні накази по підприємству на проведення та виконання атестації робочих місць, висновки Державної експертизи умов праці.
Таким чином спірним питанням даної справи є наявність підстав для зарахування позивачу до пільгового стажу період його роботи з 1 червня 1981 року по 20 травня 1997 року електромонтером - лінійником по монтажу повітряних ліній високої напруги і контактної мережі в Луганській МК №15 ВАТ «Полтаваелектро», та як наслідок, наявність підстав з урахуванням вказаного періоду для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 26 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Так, з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд погодився із судом першої інстанції про те, що факт роботи позивача на посаді електромонтера-лінійника по монтажу повітряних ліній високої напруги і контактної мережі в Луганській Механізованій колоні № 15 ВАТ «Полтаваелектро» в період з 1 червня 1981 року по 20 травня 1997 року, підтверджується копією трудової книжки та показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні, а доказів спростування вказаних свідчень, відповідачем не надано.
Однак, суд апеляційної дійшов висновку, що до пільгового стажу позивача необхідно зарахувати період його роботи тільки з 1 червня 1981 року по 21 серпня 1992 року, а з 22 серпня 1992 року по 20 травня 1997 року необхідно відмовити, оскільки відсутні докази проведення атестації робочого місця позивача відповідно до Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442.
Враховуючи викладене та положення статті 341 КАС України, касаційний перегляд справи буде відбуватися в межах доводів касаційної скарги, а саме щодо правомірності рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовним вимог за період з 22 серпня 1992 року по 20 травня 1997 року у зв`язку із відсутністю доказів проведення атестації робочого місця позивача за вказаний період.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом України була сформована судова практика, відповідно до якої непроведення атестації робочих місць було підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII, однак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 жовтня 2019 року у справі №520/15025/16-а вирішив передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), в які зазначено, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 2 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Приймаючи зазначену вище постанову у справі №520/15025/16-а, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання призначити в повному обсязі.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», законодавство України щодо порядку проведення атестації робочого місця, та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року необхідно скасувати, а постанову Старобільського районного суду Луганської області від 10 серпня 2016 року - залишити в силі.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був сплачений судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 661,44 грн, що підтверджується квитанцією №78 від 5 серпня 2017 року.
Враховуючи викладене, на користь позивача підлягають присудженню здійсненні ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 661,44 грн.
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасувати.
Постанову Старобільського районного суду Луганської області від 10 серпня 2016 року залишити в силі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (РНОКПП 21792643) у розмірі 661 (шістсот шістдесят одну) гривню 44 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко