ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 440/11056/23
адміністративне провадження № К/990/17728/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Катунова В.В., суддів: Подобайло З.Г., Чалого І.С.)
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, податковий орган, ГУ ДПС), в якій просив про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.02.2020 №Ф-116160-50 про сплату боргу (недоїмки) на суму 11016,72 грн; зобов`язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 11016,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не провадить адвокатську діяльність, є найманим працівником, відповідно і доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначення в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 №Ф-116160-50 суми недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу платника. Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від такої діяльності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 року за №Ф-116160-50 щодо визначення недоїмки з єдиного внеску за І - ІV квартали 2019 року у розмірі 11016,72 грн (одинадцять тисяч шістнадцять гривень сімдесят дві копійки).
Зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення інформації про суму боргу із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І - ІV квартали 2019 року у розмірі 11016,72 грн (одинадцять тисяч шістнадцять гривень сімдесят дві копійки).
Не погоджуючись із цим рішенням ГУ ДПС 05 квітня 2024 року (відповідно вхідного штампу суду) звернувся до суду з апеляційною скаргою (а.с. 1, т.5).
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року повернуто відповідачу.
ІІ. Оцінка суду апеляційної інстанції
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що підписант апеляційної скарги Гизила Т.А. діяла в інтересах ГУ ДПС у Полтавській області не в порядку самопредставництва, оскільки в наданій копії витягу її повноваження обмежені в частині права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та справу направити для продовження розгляду до Другого апеляційного адміністративного суду.
Скаржник зауважує, що на підтвердження повноважень представника Гизили Т.А. до суду надавались, крім іншого, наказ від 20.07.2022 № 221-0 «Про призначення Гизили Т.А. », Положення про Головне управління ДПС у Полтавській області, затверджене наказом ДПС України від 12.11.2020 №643, Положення про відділ супроводження спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Полтавській області від 12.05.2023, посадова інструкція, затверджена в.о. начальника ГУ ДПС України від 20.07.2022, наказ від 14.01.2021 № 107 «Про затвердження переліків осіб, які беруть участь у судових справах, судових процесах та вчиняють дії в усіх судах України в інтересах та від імені ДПС, територіальних органів ДПС, без окремого доручення керівника» зі змінами, внесеними наказом від 09.04.2024 № 268, наказ ДПС України №268 від 09.04.2024 «Про внесення змін до наказу ДПС від 14.01.2021 №107». Зазначені документи, як стверджує контролюючий орган, встановлюють перелік осіб, які беруть участь у судових справах та вчиняють дії в судах із встановленими обмеженнями. Таким чином, на його думку, у матеріалах справи було достатньо документів, що підтверджують повноваження Гизили Т.А .
Також контролюючий орган посилається на висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі 320/7683/20, від 23.12.2021 у справі №480/507/21, від 28.12.2021 у справі №280/797/20, від 02.03.2023 у справі №380/2518/22, від 06.03.2023 у справі №640/15331/21, від 08.05.2023 у справі №520/5268/22 та постанові від 11.12.2023 у справі №200/658/21-а, про те, що інститут самопредставництва не передбачає обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб`єкта владних повноважень в порядку самопердставництва.
Станом на час розгляду справи письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 24 червня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Процедура апеляційного оскарження рішення суду має проводитися з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених приписами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Відповідно до статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Отже, з аналізу статті 55 КАС України висновується таке:
1) учасники справи та особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, можуть брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника;
2) юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу (прим. тільки для юридичних осіб, в яких створений такий орган), іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту);
3) юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада можуть брати участь у справі також через представника.
Повноваження представника підтверджуються документами, визначеними статтею 59 КАС України, а саме: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
У тих випадках, коли законом для деякої категорії справ передбачено участь лише адвоката як представника, то його повноваження підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Таким чином КАС України надано можливість учасникам справи брати участь у судовому процесі через самопредставництво або через представника та чітко визначено перелік документів, які необхідно подати для підтвердження такої участі.
З огляду на імперативні вимоги статей 1 3 КАС України про те, що процесуальні повноваження суду та порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний суд, для підтвердження повноважень особи на участь в судовому процесі через самопредставництво або через представника, має право вимагати тільки ті документи, які визначені статтею 55 КАС України (для підтвердження повноважень по самопредставництву) або статтею 59 КАС України (для підтвердження повноважень представника).
Проте суд не має права відмовляти у доступі до правосуддя, якщо із поданих учасником справи або його представником документів можна установити вид участі в судовому процесі та повноваження такої особи.
Водночас пункт 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що в ЄДР містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
При цьому, згідно з частиною першою статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2020 у справі № 9901/39/20 зазначила, що питання самопредставництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів, зокрема, частинами третьою та четвертою статті 55 КАС України. Також Велика Палата Верховного Суду в цій справі звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
Окрім цього, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21), Велика Палата Верховного Суду аналізувала положення Цивільного процесуального кодексу України, які є аналогічними статтям 55 59 КАС України, а також відповідним статтям, та вказала, що «з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень».
Отже, з аналізу наведеного вбачається, що наявність певних обмежень щодо обсягу дій під час самопредставництва юридичної особи (наприклад, права на укладення мирової угоди, яке може бути зарезервоване виключно за керівником юридичної особи) не позбавляє можливості здійснювати самопредставництво юридичної особи належно уповноваженою особою [членом керівного органу чи працівником, якому статутом, положенням чи іншим нормативним (не разовим) документом надано постійне повноваження представляти юридичну особу у зовнішніх відносинах.
Як було зазначено вище, особа, яка бере участь у судовому процесі через самопредставництво, не позбавлена права додатково подати інші документи до тих, які визначені статтею 55 КАС України, у тому числі й витяг з ЄДР.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зауважує, що судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга від імені ГУ ДПС у Полтавській області підписана її представником - Гизилою Т.А. , яка на підтвердження своїх повноважень надала до апеляційної скарги витяг з ЄДР. Відповідно до витягу з ЄДР Гизила Т.А. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діяти виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, ГУ ДПС у Полтавській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг.
На підставі аналізу зазначеного витягу з ЄДР суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підписант апеляційної скарги - Гизила Т.А. , діяла в інтересах ГУ ДПС у Полтавській області не в порядку самопредставництва, оскільки в наданій копії витягу з ЄДР її повноваження обмежені в частині права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, право підписанта апеляційної скарги діяти в межах повноважень, передбачених інститутом представництва, не підтверджено.
Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки в матеріалах справи містяться документи на підтвердження повноважень Гизили Т.А. , а саме: наказ від 20.07.2022 № 221-0 «Про призначення Гизили Т.А. », Положення про Головне управління ДПС у Полтавській області, затверджене наказом ДПС України від 12.11.2020 №643, Положення про відділ супроводження спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Полтавській області від 12.05.2023, посадова інструкція, затверджена в.о. начальника ГУ ДПС України від 20.07.2022, наказ від 14.01.2021 № 107 «Про затвердження переліків осіб, які беруть участь у судових справах, судових процесах та вчиняють дії в усіх судах України в інтересах та від імені ДПС, територіальних органів ДПС, без окремого доручення керівника» зі змінами, внесеними наказом від 09.04.2024 № 268, наказ ДПС України №268 від 09.04.2024 «Про внесення змін до наказу ДПС від 14.01.2021 №107». Зазначені документи, як стверджує контролюючий орган, встановлюють перелік осіб, які беруть участь у судових справах та вчиняють дії в судах із встановленими обмеженнями. Таким чином, на його думку, у матеріалах справи було достатньо документів, що підтверджують повноваження Гизили Т.А.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що наведені норми та обставини справи свідчать про достатність доказів на підтвердження повноважень Гизили Т.А. представляти ГУ ДПС у Полтавській області в адміністративному судочинстві, підписувати процесуальні документи, зокрема апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі в порядку самопредставництва.
Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суд від 11.09.2024 у справі № 440/14831/23.
Отже, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги у зв`язку з її підписанням особою, повноваження якої на самопредставництво відповідача (заявника) не підтверджені.
За наведеного правового регулювання та обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області задовольнити.
Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року - скасувати, а справу №440/11056/23 направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко