ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №440/1705/21
касаційне провадження № К/9901/29102/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді - Спаскін О.А., Присяжнюк О.В.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку,
УСТАНОВИВ:
Головне управління ДПС у Полтавській області (надалі також - позивач, Управління, контролюючий орган), звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - відповідач, Підприємство, платник), в якому просило накласти арешт на кошти та інші цінності Підприємства, що знаходяться у банку, в межах суми податкового боргу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за платником обліковується податковий борг на загальну суму 66248857,53 грн, що складається з податкового боргу з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податкового боргу зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обіг готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати. Платнику податків направлена податкова вимога від 05.12.2016 №3997-17. Заходи по погашенню податкового боргу, вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, тому Управління відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), звернулося до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податку, що знаходяться в банку.
Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони Підприємству та іншим особам вчиняти дії щодо списання коштів (грошових коштів) з розрахункових рахунків, що знаходяться в банківських установах, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 21.04.2021 заяву позивача задовольнив частково, забезпечив позов Управління, заборонив Підприємству вчиняти дії щодо примусового списання коштів (грошових коштів) з розрахункових рахунків Підприємства до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі. В іншій частині вимог заяву про забезпечення позову залишив без задоволення.
Задовольняючи вказану заяву суд першої інстанції виходив з того, що заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у цій справі, оскільки існує загроза подальшого списання коштів з банківських рахунків Підприємства не на користь заявника.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.07.2021 скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції та прийняв постанову про відмову в задоволенні заяви Управління про вжиття заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що ураховуючи введення процедури розпорядження майном у справі про банкрутство Підприємства, на регулювання спірних відносин у цій справі поширюються вимоги Кодексу України з процедур банкрутства, а норми ПК України не можуть бути застосовані. Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що 10.06.2021 контролюючий орган подав заяву до Господарського суду Полтавської області про приєднання в якості кредитора з вимогами на суму 66519838,44 грн. За правилами частини 14 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що за платником обліковується податковий борг на загальну суму 66248857,53 грн, заходи по погашенню податкового боргу, вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, тому Управління вважає доцільним вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності платника податку, що знаходяться в банку. Скаржник доводить наявність значних ризиків того, що майно, яке зареєстроване як власність боржника та грошові кошти, які є на розрахункових рахунках Підприємства можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент прийняття рішення у справі, в межах розгляду цього позову, що, в свою чергу, призведе до непогашення узгодженого податкового боргу, ненадходження коштів боржника в бюджет.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.09.2021 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.10.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 18.10.2023.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами першою та другою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За вимогами підпунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними, навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що позивач звертався до суду з позовними заявами про стягнення коштів з рахунків платника за податковим боргом, за результатами розгляду яких Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 23.10.2018 у справі №1640/2911/18, яке набрало законної сили 24.11.2018, позов задовольнив, стягнув кошти з рахунків Підприємства за податковим боргом у розмірі 7848952,40 грн.
Також, на виконання пункту 95.5 статті 95 ПК України Управління 09.10.2019 прийнято рішення №2/16-01 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, відповідно до якого, у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.
На виконання зазначеного рішення, з метою стягнення податкового боргу з божника, направлено відповідні інкасові доручення, які у подальшому були повернуті контролюючому органу без виконання.
Рішенням Управління про опис майна у податкову заставу від 06.12.2016 №10398/10/16-01-17-32 проведено опис майна боржника, що підтверджується відповідними актами контролюючого органу.
Податкова застава зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами про реєстрацію.
Зважаючи на ту обставину, що вчинені контролюючим органом заходи по погашенню податкового боргу відносно відповідача, що зазначені вище, не призвели до його погашення, Управління звернулось до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 15.05.2020 у справі №440/1449/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020, у задоволенні позову відмовив.
У подальшому Управління направлено листи до Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодор) та Акціонерного товариства Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України", як до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків та в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.
Листом Державного агентства автомобільних доріг України від 09.10.2020 №43639/10/16-31 стосовно податкового боргу Підприємства повідомлено, що згідно з Положенням про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439, Державне агентство автомобільних доріг України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення.
Укравтодор зазначив, що Підприємство не є філією або іншим відокремленим підрозділом АТ "ДАК Автомобільні дороги України", а є окремою юридичною особою, що здійснює господарську діяльність відповідно до чинного законодавства та статутних документів.
Компанія є засновником юридичної особи - ДП "Полтавський облавтодор" , і як засновник та власник корпоративних прав підприємства здійснює управління ним. Укравтодор як вищий орган Компанії, 100% акцій якої належать державі, виконує функції з управління корпоративними правами держави без права втручання у його фінансово-господарську діяльність.
Також у листі вказано, що Укравтодор не наділено повноваженнями щодо прийняття рішення про погашення податкового боргу Підприємства.
Листом від 15.03.2019 №5-10/648 АТ ДАК "Автомобільні дороги України" зазначено про перебування майна ДП "Полтавський облавтодор" на праві власності АТ "Автомобільні дороги України", а відповідач користується майном на праві оперативного управління, що не визначає право власності у розумінні Господарського кодексу України.
У зв`язку з неможливістю користування коштами у відповідача накопичилась заборгованість по виплаті заробітної плати, обов`язкових платежів до бюджету, що підтверджується довідкою ДП «Полтавський облавтодор» від 18.06.2021 № 01-10/109-5 про те, що станом на 18.06.2021 заборгованість за квітень 2021 всього становить 4659550,00 грн.
11.05.2021 Господарським судом Полтавської області відкрито провадження у справі №917/777/20 про банкрутство Підприємства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника.
10.06.2021 Управління подало заяву до Господарського суду Полтавської області про приєднання в якості кредитора з вимогами на суму 66519838,44 грн.
За правилами пункту 1.3 статті 1 ПК України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства.
З урахуванням вимог пункту 1.3 статті 1 ПК України, частини першої статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства, відносно Підприємства було введено процедуру розпорядження майном. Відповідно на регулювання спірних відносин у цій справі поширюються вимоги Кодексу України з процедур банкрутства, а норми ПК України не можуть бути застосовані.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.05.2020 у справі №904/11261/15, від 11.02.2021 у справі №560/2855/20.
Відповідно до частини 14 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі та наведені правові норми, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованого судом заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, є неспівмірними із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є вірним.
Переглянувши оскаржуване судове рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
Керуючись статтями 345 350 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова