ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 440/4713/18
адміністративне провадження № К/9901/22857/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №440/4713/18
за позовом Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, постановлене в складі: головуючого судді Удовіченка С.О., і на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Гуцала М.І., суддів Донець Л.О., Бенедик А.П.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. Комунальне підприємство Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (далі - позивач, КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал») звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач, Мінфін), за участю третьої особи - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - третя особа, Мінрегіон) із вимогами: визнати протиправною бездіяльність Мінфіну при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік у частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» з Державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування і залишилася непогашеною (станом на 01.01.2016) на загальну суму 9963027,49 грн; зобов`язати Мінфін прийняти рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9963027,49 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2018 №332 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» (далі - Постанова №332) і договорів про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2018 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні вимог Постанови №332. Позивач стверджує, що за підприємством рахується заборгованість зі сплати податку на додану вартість у розмірі 9963027,49 грн, що зумовило позивача укласти із Головним управлінням Державної казначейської служби у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації та Департаментом будівництва, містобудування і архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації договори про організацію взаєморозрахунків. Уклавши указані договори про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строки погашення податкової заборгованості позивача перед Державним бюджетом із податку на додану вартість на загальну суму 9963027,49 грн за рахунок перерахування на користь позивача з Державного бюджету цільових субвенцій з різниці в тарифах на відповідну суму. Однак кошти на виконання умов договорів про організацію взаєморозрахунків не надійшли. На звернення позивача до Мінфіну із вимогами профінансувати різницю між фактичною собівартістю та тарифами на комунальні послуги отримано відповідь, що договори не можуть бути профінансовані у 2018 році у зв`язку із закінченням бюджетного періоду 2017 року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до розрахунку обсяг заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню перед КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» станом на 01.01.2016 становить 242435296,03 грн (а.с. 22-23).
4. Протоколом №7 засідання територіальної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах від 11.05.2017 КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» було узгоджено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, трансформувалися та постачалися населенню, установам й організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або місцевих бюджетів, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, і залишилися непогашеними станом на 01.01.2016 (а.с. 19-21).
5. Згідно з довідкою Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС про розмір заборгованості від 25.07.2017 №39675/10/28-10-50-21 за КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» рахується заборгованість зі сплати податку на додану вартість у загальному розмірі 11770315,80 грн (а.с. 29).
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що 01.08.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації та КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» укладено договір №4-ДФС про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови №332 (а.с. 24-26).
7. Предметом указаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон №1801-VIII), у сумі 8882540,85 грн на підставі рішення Мінфіну.
8. Також 12.12.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації та КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» укладено договір 6-ДФС про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови №332 (а.с. 27-28).
9. Предметом вказаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону №1801-VIII в сумі 1080486,64 грн на підставі рішення Мінфіну.
10. Листом від 26.09.2018 вих. №4/3698 КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» звернулося до Мінфіну, в якому зазначило, що 01.08.2017 і 12.12.2017 були укладені договори №4-ДФС та №6-ДФС про організацію взаєморозрахунків на суму 8882540,85 грн і 1080486,64 грн відповідно, з метою погашення податкового боргу з податку на додану вартість. Станом на 25.09.2018 податковий борг із податку на додану вартість підприємства становить 9,7 мільйонів грн, погашення якого не представляється можливим без реалізації наведених договорів. Ураховуючи наведене, просило повідомити на якій стадії виконання знаходяться укладені договори на цей час (а.с. 31).
11. 03 грудня 2018 року до КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» надійшов лист Мінфіну вх. №5271, в якому відповідач зазначив про відсутність у 2018 році законодавчих підстав для здійснення видатків на субвенцію, передбачену Законом №1801-VIII (а.с. 33).
12. Позивач, не погоджуючись із позицією Мінфіну щодо неперерахування субвенції відповідно до Постанови №332, звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
13. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року, позовні вимоги задоволено:
13.1 визнано протиправною бездіяльність Мінфіну при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік у частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» з Державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування та залишилася непогашеною станом на 01.01.2016 на загальну суму 9963027,49 грн;
13.2 зобов`язано Мінфін прийняти рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9963027,49 грн відповідно до Постанови №332 і договорів про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС.
14. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що однією із державних гарантій, наданої суб`єктам господарювання, які надають житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання, при встановленні державних регульованих цін (тарифів) на такі послуги, є забезпечення відшкодування таким підприємствам різниці, яка утворилась в зв`язку із невідповідністю встановленого тарифу економічно-обґрунтованому розміру (вартості) такої послуги, і яка (різниця) має бути відшкодована за рахунок відповідного бюджету.
15. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.
16. Як установлено в ході судового розгляду між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації і КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» укладено договори про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС. Уклавши указані договори про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строки погашення податкової заборгованості позивача перед Державним бюджетом із податку на додану вартість на загальну суму 9963027,49 грн за рахунок перерахування на користь позивача з державного бюджету цільових субвенцій з різниці в тарифах на відповідну суму. Доказів розірвання чи визнання нікчемними вказаних договорів про організацію взаєморозрахунків не надано.
17. Судами попередніх інстанцій указано, що відповідачем не заперечувався факт виконання позивачем та всіма суб`єктами, крім Мінфіну, необхідних умов, направлених на отримання позивачем субвенції на погашення різниці в тарифах, відповідно до умов договорів про проведення взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС за Постановою №332.
18. Так, Мінрегіон листами від 22.08.2017 №7/10-9015 та від 15.12.2017 №7/10-13783 договори про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС у складі зведених реєстрів №10_3Ф та №19_3Ф було направлено до Мінфіну (а.с. 73-81).
19. Факт надходження до Мінфіну вказаних зведених реєстрів не спростовано відповідачем і підтверджується штампом вхідної кореспонденції Мінфіну від 30.08.2017 вх. №12-15489 та 18.12.2017 вх. №11-35123 (а.с. 119, 137).
20. Також у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що Державною казначейською службою України (далі - Казначейство) підготовлено інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції з державного бюджету, яка направлена Мінфіну (а.с. 119-127).
21. Водночас Мінфін в порушення норми пункту 8 Порядку № 332 не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків і не довів їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.
22. Також суди попередніх інстанцій з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України і постанов Верховного Суду щодо неможливості ставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету, а також на те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, визнали безпідставними посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконання у 2017 році запланованих надходжень із податку на додану вартість.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
23. У касаційній скарзі відповідач, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
24. Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Суд першої інстанції ухвалою від 22 січня 2019 року поновив позивачу указаний строк, однак не обґрунтував поважність причин для такого поновлення.
25. Скаржник також указує, що позивачем не доведено факту порушення його прав Мінфіном у спірних відносинах. Пояснює, що заявлені позивачем вимоги про перерахування субвенції в порядку та на умовах, передбачених Постановою №332, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Також скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до якої всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, відтак, бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня того ж року, після чого, на думку скаржника, договори про організацію взаєморозрахунків уважаються такими, що втратили чинність.
26. Щодо бездіяльності Мінфіну скаржник зазначає про неможливість здійснення своїх зобов`язань. Так, відповідно до звіту Казначейства за 2017 рік планові показники доходів загального фонду державного бюджету від податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування недовиконані на 18,2 млрд грн.
27. Скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, відповідно до якого одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян і фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. У вказаному рішенні зазначається, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів із метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
28. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019 касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Тацій Л.В., суддям Рибачуку А.І., Стеценку С.Г.
29. Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
30. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 17 січня 2020 року №90/0/78-20, у зв`язку із внесенням змін до спеціалізації суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді та судових палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 27.12.2019 №33), що унеможливлює участь судді-доповідача у розгляді справ, категорії яких віднесені до спеціалізації іншої судової палати у зв`язку зі змінами, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
31. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2020 року, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
32. Від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
33. Від третьої особи надійшли пояснення на касаційну скаргу відповідача, в яких Мінрегіон просить касаційну скаргу відповідача задовольнити.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
34. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
35. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
36. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
37. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
38. Відповідно до пункту 48 частини першої статті 2 БК України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
39. Статтею 97 БК України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.
40. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.
41. Відповідно до пункту 23 статті 14 Закону №1801-VIII у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).
42. Кабінетом Міністрів України, на виконання зазначеного Закону і частини другої статті 97 БК України, постановою від 18.05.2017 №332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції, де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.
43. Пунктом 3 Порядку №332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.
44. Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон (пункт 1 Порядку №332).
45. Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Порядку №332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіону зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.
46. Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіону інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.
47. Мінрегіон узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.
48. Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіону узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.
49. Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року №1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.
50. Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.
VI. Позиція Верховного Суду
51. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам надається на погашення різниці між фактичною вартістю відповідних послуг (теплопостачання, водовідведення тощо) та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Законом №1801-VIII передбачено виділення субвенції за рахунок коштів державного бюджету на вказані цілі, а Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок №332, яким визначено механізм отримання постачальниками послуг з водовідведення, теплопостачання та інших житлово-комунальних послуг компенсації за рахунок субвенції.
52. Порядком №332 Мінрегіон визначено головним розпорядником субвенції і відповідальним виконавцем бюджетної програми. При цьому, на Мінфін покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, і поданого Мінрегіон узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом і доведення його до відома Казначейства.
53. Отже, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом №1801-VIII.
54. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем і всіма суб`єктами спірних правовідносин (зокрема Мінрегіоном і Казначейством, крім Мінфіну), виконані необхідні дії, спрямовані на отримання позивачем субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС за Постановою №332.
55. Водночас Мінфін в порушення норми пункту 8 Порядку №332 не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених договорів про проведення взаєморозрахунків за Постановою №332 і не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.
56. З огляду на це доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Мінфіном є необґрунтованими.
57. Стосовно доводів скаржника щодо неможливості проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв`язку з тим, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, отже, договори про проведення взаєморозрахунків втратили чинність,Суд зазначає таке.
58. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
59. З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг. Проте встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.
60. У зв`язку з цим і з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.
61. Таким чином, як правильно указали суди попередніх інстанцій, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні БК України, Закону №1801-VIII є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв`язку із невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема у Порядку №332, і не може бути припинений у зв`язку із закінченням бюджетного періоду у разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.
62. З огляду на це посилання скаржника на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, а також щодо того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, не ґрунтується на вимогах закону і є безпідставним.
63. Стосовно доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо виконання договорів про проведення взаєморозрахунків має триваючий характер.
64. Отже, установити день, коли позивач дізнався або міг дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, у цьому випадку неможливо.
65. Твердження касатора про те, що норми вказаних договорів є дійсними лише у разі здійснення відповідного фінансування, а, відтак, такі договори є недійсними, Суд відхиляє, оскільки, як установлено судам попередніх інстанцій і не спростовано скаржником, договори про проведення взаєморозрахунків є чинними і не визнані недійсними.
66. Аналогічних правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі №1740/1838/18, від 04 березня 2020 року в справі №1740/2332/18, від 28 квітня 2020 року в справі №823/1417/18 і від 13 травня 2020 року в справі №520/8308/18.
67. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
68. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
69. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
70. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.
71. Доводи, які містяться в касаційній скарзі висновків та обставин справи не спростовують.
72. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
73. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
74. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
75. Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.
76. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у цій справі залишити без змін.
77. Судові витрати не розподіляються.
78. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко