Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 441/1054/16-ц
провадження № 61-2166св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Галичанівська сільська рада Городоцького району Львівської області,
треті особи: Відділ Держгеокадастру Городоцького району Львівської області, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області, треті особи: Відділ Держгеокадастру Городоцького району Львівської області, ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування рішення, державного акта і усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Дунаса Теодозія Михайловича на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року у складі судді Яворської Н. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ХХ сесії Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області (далі - Галичанівська сільська рада) V скликання від 24 жовтня 2008 року № 468 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 »; визнати незаконним та скасувати державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЕ № 555579, реєстраційний номер 01.08.450.00032 на право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2500 га на АДРЕСА_1 , надану йому для обслуговування та будівництва житлового будинку; зобов`язати ОСОБА_2 знести огорожу - паркан з металопрофілю, довжиною 17,90 м, висотою 2,50 м, який встановлений на відстані 1,30 м від стіни належного їй житлового будинку на АДРЕСА_2 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власницею 2/3 частин житлового будинку на АДРЕСА_2 , а 1/3 частина цього будинку належить ОСОБА_3 , також вона є користувачем земельної ділянки за цією ж адресою. ОСОБА_2 є її сусідом, який, виготовляючи технічну документацію на земельну ділянку для обслуговування належного йому житлового будинку, не узгодив з нею зовнішні межі земельної ділянки, тому, на її думку, рішення Галичанівської сільської ради від 24 жовтня 2008 року № 468 є незаконним, що тягне за собою визнання незаконним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 . Фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 є більшою, ніж площа земельної ділянки, яка передана йому у власність. Крім того, ОСОБА_2 на відстані 1,30 м від зовнішньої стіни її будинку спорудив паркан, чим також порушив її право на користування землею. У зв`язку з цим просила позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Городоцький районний суд Львівської області рішенням від 08 травня 2019 року позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди шляхом перенесення огорожі - паркану з металопрофілю за шириною земельної ділянки на 0,48 см від межі із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Галичанівської сільської ради від 24 жовтня 2008 року № 468 та про скасування державного акта на право приватної власності на виділену ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га на АДРЕСА_1 є безпідставними та недоведеними, оскільки той факт, що співвласник будинку та землекористувач ОСОБА_3 підписувала документи про погодження меж за місцем свого проживання, а не з виходом на місце, не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, тому що спосіб погодження меж земельної ділянки є правом суміжного землекористувача. Задовольняючи вимоги позивачки про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд виходив з того, що вона є користувачем земельної ділянки для обслуговування будинку на АДРЕСА_3 та не може оформити право власності через розбіжності в розмірах земельних ділянок суміжних землекористувачів, зокрема ОСОБА_2 . При цьому суд виходив з того, що згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 25 січня 2018 року земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,2500 га, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта від 19 грудня 2008 року серії ЯЕ № 555579, реально на місцевості не відповідає тим обмірам по периметру, що вказані у зазначеному державному акті.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 26 грудня 2019 року рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дунас Т. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року і закрити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що у висновку судової земельно-технічної експертизи від 25 січня 2018 року хоча й констатовано факт збільшення реальної ширини земельної ділянки ОСОБА_2 , однак не встановлено, у який бік сусідських меж земельної ділянки та в який час відбулося таке збільшення. Висновки судів про порушення прав ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, прилеглою до її житлового будинку через розбіжності у розмірах земельних ділянок є безпідставними, оскільки встановлення паркану відбулося по межі суміжного землекористування ОСОБА_1 , яка сама визнала той факт, що встановлення паркану відбулося по старій межі, що підтверджено фотографіями наявними в матеріалах справи. Суди не врахували наявність рішення Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2014 року у справі № 441/1450/13, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати огорожу, споруджену ним із західного боку будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 та пересадити дерева, що ростуть біля цієї огорожі, і про зобов`язання ОСОБА_2 дотримуватися принципу добросусідства. Твердження позивачки про те, що вона не може оформити право власності на земельну ділянку, якою користується, є недоведеним, оскільки вона не надала документів на підтвердження цієї обставини.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 лютого 2020 року справа № 441/1054/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що на час виникнення спірних правовідносин співвласниками по 1/3 частині житлового будинку на АДРЕСА_2 були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , також вони були землекористувачами земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.
На підставі рішення ХХ сесії Галичанівської сільської ради V скликання від 24 жовтня 2008 року № 468 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Ці обставини також підтверджуються державним актом на право власності на земельну ділянку від 19 грудня 2008 року, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
За вказаною адресою за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок.
14 червня 2016 року позивачка зверталася із заявою до Галичанівської сільської ради щодо спорудження ОСОБА_2 паркану з порушенням будівельних норм.
Із матеріалів справи, а саме: акта встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування земельної ділянки на території Галичанівської сільської ради, опису меж землекористування, виготовленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку громадянину ОСОБА_2 встановлено, що межі було узгоджено із суміжними землекористувачами, в тому числі з одним із землекористувачів та співвласником будинку з ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , земельна ділянка яких межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 .
З висновку судової земельно-технічної експертизи від 25 січня 2018 року встановлено, що земельна ділянка площею 0,25 га на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта від 19 грудня 2008 року серії ЯЕ № 555579, реально на місцевості не відповідає тим обмірам по периметру, що вказані у державному акті. Реальна (фактична) ширина згаданої земельної ділянки ОСОБА_2 до встановленої ним огорожі-паркану з металопрофілю з суміжними землекористувачами ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ) і ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 - 36,87 м, а згідно з державним актом - 36,39 м.
З акта обстеження умов проживання позивачки від 23 січня 2017 року встановлено, що будинок, у якому проживає ОСОБА_1 , 1914 року побудови. За господарством ОСОБА_1 значиться земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,06 га. ОСОБА_1 проживає з північної сторони до села у житловому будинку на АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 - з південної сторони до центральної дороги. Із західної сторони спільного будинку проживає ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 . Він межує з північної сторони на більшій частині з ОСОБА_1 , з південної сторони - на меншій частині земельної ділянки із ОСОБА_3 . При проведенні замірів природного освітлення приміщень будинку з боку огорожі, встановленої відповідачем, які займає позивачка, встановлено, що коефіцієнт природного освітлення у спальні становить 0,2 % при нормі 0,5 %, у вітальні - 0,3 % при нормі 0,5 %.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року оскаржені тільки в частині задоволених позовних вимог, а тому вони переглядаються лише в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).
Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 79 ЦПК України ).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що збудований відповідачем паркан чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою для обслуговування належного їй на праві власності будинку та прибудинкової території.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог позивачки в частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі. Водночас колегія суддів вважає безпідставними посилання в касаційній скарзі на необґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій про те, що встановлення паркану відбулося по межі суміжного землекористування ОСОБА_1 , оскільки суди встановили, що земельна ділянка площею 0,25 га на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта від 19 грудня 2008 року серії ЯЕ № 555579, реально на місцевості не відповідає тим обмірам по периметру, що вказані у державному акті, у зв`язку з цим позивачка не може оформити право власності через розходження в розмірі земельних ділянок суміжних землекористувачів, зокрема ОСОБА_2 . Крім того, 14 червня 2016 року позивачка зверталася із заявою до Галичанівської сільської ради щодо спорудження ОСОБА_2 паркану з порушенням будівельних норм. Тобто суди встановили наявність факту порушення прав позивачки у зв`язку зі спорудженням відповідачем паркану.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що у висновку судової земельно-технічної експертизи від 25 січня 2018 року хоча не встановлено, у який бік сусідських меж земельної ділянки так в який час відбулося таке збільшення, оскільки згідно із згаданим висновком реальна (фактична) ширина земельної ділянки ОСОБА_2 до встановленої ним огорожі-паркану з металопрофілю із суміжним землекористувачем ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ) і ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 - 36,87 м, а згідно з державним актом - 36,39 м. При цьому Верховний Суд враховує і те, що обов`язок доказування покладений законом не тільки на позивача, а й на відповідачів, які у цій справі не спростували письмових доказів наданих ОСОБА_1 .
Також безпідставними є посилання представника ОСОБА_2 про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю рішення у справі № 441/1450/13, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати огорожу, споруджену ним із західного боку будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 та пересадити дерева, що ростуть біля цієї огорожі, оскільки підстави позову у справі, що переглядається Верховним Судом, та у справі № 441/1450/13 є різними.
Розглядаючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій і не належить до компетенції касаційного суду.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції касаційного суду.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дунаса Теодозія Михайловича залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Городоцького районного суду Львівської області від 08 травня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко