№ 442/2569/18

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 442/2569/18

провадження № 61-372св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів:Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Газда» Добродія ОСОБА_5.,

відповідачі: Дрогобицька міська рада Львівської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області на постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Фермерське господарство «Газда» Добродія ОСОБА_5. (далі - ФГ «Газда», фермерське господарство) звернулося до суду з позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області (далі - Дрогобицька міська рада), ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про скасування рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки із чужого володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ФГ «Газда» є правонаступником сільськогосподарського кооперативу «Газда», і вже понад 26 років відкрито, добросовісно та безперервно здійснює сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці площею 18,9 га, розташованій

на АДРЕСА_1 , на якій знаходяться належні йому фруктовий сад та нерухоме майно.

Право володіння та користування зазначеною земельною ділянкою позивач, як правонаступник сільськогосподарського кооперативу «Газда», набув у передбачений законом спосіб, а саме на підставі рішення Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року № 3/61, яке виконано у визначеному законом порядку, що підтверджується актом виконання судового рішення

від 18 грудня 1993 року № 3/61, межі земельної ділянки встановлені судовим виконавцем по існуючій бетонній загорожі. Копію акта з межами та викопіювання з плану міста Дрогобича було направлено, у тому числі, й Дрогобицькій міській раді Львівської області.

Право постійного користування фермерським господарством указаною земельною ділянкою підтверджується витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 05 лютого 2015 року № 100 та щорічними довідками про нормативну грошову оцінку; довідкою за формою «6-зем», виданою Управлінням земельних ресурсів Дрогобицької міської ради, та формами «6-зем», наданими Деркомземом у м. Дрогобичі Львівської області

від 09 серпня 2010 року за вих. № 4267, Держземагенством у м. Дрогобичі

від 01 січня 2013 року, від 17 грудня 2015 року за вих. № 790, від 05 лютого

2015 року за вих. № 100, відділом Держгеокадастру у м. Дрогобичі від 09 лютого 2016 року за вих. № 0-1322-0.0-26/3-АП.

Зазначені обставини також встановлені судовими рішеннями у справах за позовами ФГ «Газда», які стосуються права користування господарством спірною земельною ділянкою, а тому не підлягають доведенню (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Фермерське господарство щорічно та у повному обсязі сплачує передбачені законом податки, належно та законно використовує дану земельну ділянку за її призначенням.

Оскільки межі отриманої у постійне користування земельної ділянки були встановлені за діючими на той час законодавчими актами, позивачеві як володільцю такого речового права необхідно виготовити технічну документацію щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера у передбаченому порядку, згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень».

Неодноразові звернення ФГ «Газда» до Дрогобицької міської ради із заявами про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_1 , та присвоєння їй кадастрового номера Дрогобицькою міською радою не розглядалися, що зумовлювало звернення до суду з відповідними позовами.

На початку березня 2018 року позивачеві стало відомо, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 2017 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , придбала у власність земельну ділянку площею 709 кв. м, що фактично знаходиться на земельній ділянці площею 18,9 га - території саду позивача. Отримавши відомості з Публічної кадастрової карти України щодо місця розташування цієї земельної ділянки та її кадастрового номера, а також отримавши відповідні відомості з офіційного сайта Дрогобицької міської ради, позивач дізнався, що підпунктом 1.21 пункту 1 рішення 65 сесії Дрогобицької міської ради від 23 вересня 2015 року № 1720 затверджено матеріали проєктів землеустрою та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 709 кв. м на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0151, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прийняттю такого рішення передувало рішення Дрогобицької міської ради від 22 липня 2015 року № 1658 «Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо земельної ділянки площею 820 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 на

АДРЕСА_2 .

Надалі, у період з 12 по 23 квітня 2018 року ОСОБА_4 без належних підстав самовільно здійснила вирубку та корчування пнів більше 25 дерев саду позивача з діаметром стовбура від 10 до 50 см. Унаслідок проведення відповідачкою таких земляних робіт, пошкоджено на глибину більше 25 см родючий шар грунту земель сільськогосподарського призначення в саду позивача на площі понад 1 000,00 кв. м, чим завдано фермерському господарству майнової шкоди.

Проведеною Управлінням з контролю за використанням та охороною земель

ГУ Держгеокадастру у Львівській області перевіркою щодо дотримання Дрогобицькою міською радою порядку відведення та надання у власність земельних ділянок, встановлено порушення міською радою вимог частини п`ятої статті 116 ЗК України при наданні дозволу на розроблення проєктів землеустрою, їх затвердження та передачі безоплатно у власність 31 земельної ділянки, у тому числі, ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що оскаржувані рішення Дрогобицької міської ради прийнято з порушенням норм чинного законодавства та його прав, як користувача земельної ділянки, площею 18,9 га, на території та в межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, яка вибула з володіння позивача незаконно, без її вилучення у нього, позивач просив:

- поновити процесуальні строки на оскарження рішень Дрогобицької міської ради;

- скасувати підпункт 1.15 пункту 1 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 22 липня 2015 року № 1658 «Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо земельної ділянки площею 820 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 на

АДРЕСА_2 ;

- скасувати підпункт 1.21 пункту 1 рішення 65 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 23 вересня 2015 року № 1720 «Про затвердження матеріалів проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» про затвердження матеріалів з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу безоплатно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 709 кв. м на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0151, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- витребувати від ОСОБА_4 як добросовісного набувача на користь ФГ «Газда» як правонаступника сільськогосподарського кооперативу «Газда», земельну ділянку площею 709 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:028:0151, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2018 року у задоволенні позову ФГ «Газда» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані позивачем рішення Дрогобицької міської ради прийнято з дотриманням вимог статей 12 118 122 186 ЗК України. Посилання позивача на порушення Дрогобицькою міською радою рішень містобудівного законодавства не знайшли свого підтвердження, оскільки при прийнятті оскаржуваних рішень Дрогобицькою міською радою враховано висновок Відділу містобудування та архітектури виконавчих органів Дрогобицької міської ради, яким погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, виходячи з того, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 , орієнтовною площею

709 кв. м згідно з генеральним планом м. Дрогобича знаходиться на території садибної забудови, і може використовуватися для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд без будь яких обмежень.

Суд також зазначив про недоведеність позивачем порушення його прав та законних інтересів оскаржуваними рішеннями Дрогобицької міської ради. Єдиним доказом позивача на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою є рішення Арбітражного суду Львівської області

від 02 лютого 1993 року, яким зобов`язано Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити кооперативу «Газда» земельну ділянку в саду, який належить кооперативу на праві власності,та ухвала суду

від 22 червня 1993 року, якою уточнено резолютивну частину цього рішення, а саме зобов`язано Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити сільськогосподарському кооперативу «Газда» земельну ділянку площею 18,9 га на АДРЕСА_3 , заводом «Граніт», автодромом ДТСОУ України. Натомість, ФГ «Газда» не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 18,9 га, а також доказів на підтвердження того, що ФГ «Газда» є правонаступником кооперативу «Газда».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ФГ «Газда» задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Скасовано підпункт 1.15 пункту 1 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 22 липня 2015 року № 1658 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо земельної ділянки площею 820 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 на

АДРЕСА_2 .

Скасовано підпункт 1.21 пункту 1 рішення 65 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 23 вересня 2015 року № 1720 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» про затвердження матеріалів з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу безоплатно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 709 кв. м на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0151, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Витребувано від ОСОБА_4 як добросовісного набувача на користь

ФГ «Газда» як правонаступника сільськогосподарського кооперативу «Газда», земельну ділянку площею 709 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:028:0151, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову ФГ «Газда», апеляційний суд виходив з того, що право користування земельною ділянкою площею 18,9 га у позивача виникло на підставі рішення Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року № 3/61, яке виконано у визначеному законом порядку (акт виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року № 3/61), а отже право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства у позивача виникло до 2004 року. Відповідно до пункту 2 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Відповідно до пункту 10 статті

28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом є дійсними. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що право користування земельною ділянкою площею 18,9 га ФГ «Газда», яке є правонаступником сільськогосподарського кооперативу «Газда», є дійсним.

Для проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою необхідна технічна документація, дозвіл на розроблення якої в силу вимог статті 55 Закону України «Про землеустрій» надається рішенням органу місцевого самоврядування. Водночас заяви фермерського господарства про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою з метою встановлення (відведення) меж спірної земельної ділянки не були розглянуті міською радою у спосіб, передбачений законом.

Зважаючи на те, що ні сільськогосподарський кооператив «Газда», ні його правонаступники: Мале приватне підприємство - фірма «Газда» (далі - МПП «Газда») і ФГ «Газда» не відмовлялися від користування земельною ділянкою площею 18,9 га, та за відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що припинення користування зазначеною земельною ділянкою відбулося з інших підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що підпункт 1.15. пункту 1 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 03 березня 2015 року № 1658 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким ця рада надала дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 820 кв. м на АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та підпункт 1.21. пункту 1 рішення 65 сесії шостого скликання вказаної ради від 30 листопада 2015 року

№ 1720 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та передала безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 709 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:028:0151 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, не відповідають вимогам частини п'ятої статті 116 ЗК України, а тому підлягають скасуванню.

Апеляційний суд також зауважив, що порушення вимог земельного законодавства та прав позивача зафіксовано і в акті перевірки від 22 серпня 2018 року № 744-ДК/626/АП/09/01-18 дотримання вимог земельного законодавства, проведеної Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Задовольняючи вимоги ФГ «Газда» щодо витребування у ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 709 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:028:0151, що знаходиться в межах земельної ділянки площею 18,9 га, яка перебуває на праві постійного користування у позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 не може вважатися добросовісним набувачем набутої земельної ділянки, оскільки розпочала будівництво на місці саду (частину якого знищила), а отже була обізнана про те, що на земельній ділянці є сад та нерухоме майно, знала, хто є його власником, та що земельна ділянка перебуває у користуванні власника саду.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дрогобицької міської ради, у якій заявник просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі

№ 372/5635/13-ц та постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року

у справі № 922/1224/18, від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17,

від 05 серпня 2019 року у справі № 156/1028/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність у ФГ «Газда» станом на дату розгляду справи у судах права постійного користування земельною ділянкою площею 18,9 га на АДРЕСА_3 і автодромом ДТСО України у м. Дрогобичі. Позивач не навів належного правового обґрунтування позовних вимог та не надав допустимих доказів на їх підтвердження, зокрема правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 18,9 га та, що ФГ «Газда» є правонаступником сільськогосподарського кооперативу «Газда». Зауважив, що суд не може підміняти собою інші органи, уповноважені законом вирішувати питання про оформлення права землекористування, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у висновку, викладеному в постанові від 12 грудня 2018 року у справі

№ 372/5635/13-ц.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року у справі № 3/61, ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 22 червня 1993 року у справі № 3/61, наказом Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого

1993 року у справі № 3/61 зобов`язано виконком Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити сільськогосподарському кооперативу «Газда» земельну ділянку площею 18,9 на АДРЕСА_3, що межує з

АДРЕСА_3 і автодромом ДТСО України у м. Дрогобичі. Водночас реалізації права постійного користування земельною ділянкою кореспондує обов`язок вчинення дій щодо отримання правовстановлюючого документа та його реєстрації. Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 922/1224/18 про те, що «єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України)». Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17 зазначив, що «Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (стаття 79-1 зазначеного Кодексу)».

Аналогічні за змістом правові висновки зроблено Верховним Судом у постанові

від 05 серпня 2019 року у справі № 156/1028/16-ц, у якій суд з огляду на те, що позивач не отримував державного акта на спірну земельну ділянку, та на момент передачі ОСОБА_2 у приватну власність частини земельної ділянки, якою користувався позивач, у останнього було відсутнє право на цю ділянку, дійшов висновку, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку відповідно до законодавства, чинного на час прийняття рішення про передачу їй у власність земельної ділянки та видачі державного акта, а тому оскаржуваним рішенням сільської ради та державним актом не порушені права та інтереси позивача.

Оскільки позивачем не надано та не долучено до матеріалів справи акт на право постійного користування земельної ділянкою, на думку заявника, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини п'ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на обставини встановлені у постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 10 квітня 2017 року, залишеній без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі № 442/6255/16-а, стверджуючи, що цими рішеннями йому надано спірну земельну ділянку у постійне користування. Водночас зазначеними судовими рішеннями не визнано право постійного користування за ФГ «Газда» на земельну ділянку площею 18,9 га. Порядок переходу права на земельну ділянку до іншої юридичної чи фізичної особи визначено статтею 120 ЗК України. У статуті ФГ «Газда» зазначено, що фермерське господарство створене в результаті реорганізації МПП «Газда». Документів, що підтверджували б право власності на нерухоме майно ФГ «Газда», яке розташовано на зазначеній земельній ділянці, позивач не надав. У свою чергу, апеляційний суд не врахував, що ні сількогосподарський кооператив «Газда», ні МПП «Газда», не мали актів на право постійного користування даними земельними ділянками, а тому ФГ «Газда» не мало законних підстав для набуття права постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Крім того, зауважив, що апеляційний суд належним чином не мотивував підстав, з яких визнав ОСОБА_1 недобросовісним володільцем земельної ділянки площею 709 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:028:0151.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ФГ «Газда», у якому позивач посилався на необґрунтованість доводів касаційної скарги Дрогобицької міської ради, та вважав законною і обґрунтованою постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що у 1991 році створено кооператив «Газда» засновником якого був ОСОБА_5

05 травня 1991 року між кооперативом «Газда» та заводом Граніт» укладено договір про співпрацю № 50, згідно з яким кооператив набув право користування наданими заводом засобами виробництва, а саме: корівник, склад із навісом, фінський будинок, а також 1500 фруктових дерев, насаджених на земельній ділянці підсобного господарства, з правом їх викупу.

У серпні та вересні 1991 року ОСОБА_5 сплачено вартість отриманого від заводу майна на загальну суму 11 262 рублів.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 27 лютого 1992 року

у справі № 1/61, з урахуванням уточнень, викладених в ухвалі цього суду

від 25 листопада 1996 року, визнано право власності кооперативу «Газда» на основні засоби виробництва на підставі договору від 05 травня 1991 року № 50, серед яких: будівлі (корівник, склад із навісом, нежитлова будівля), 515 фруктових дерев.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року

у справі № 3/61 зобов`язано виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити кооперативу «Газда» земельну ділянку в саду, який належить кооперативу на праві власності.

На виконання зазначеного судового рішення видано наказ.

Ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 22 червня 1993 року

у справі № 3/61 уточнено резолютивну частину рішення цього суду

від 02 лютого 1993 року, викладено її у такій редакції: «Зобов`язати виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити сільськогосподарському кооперативу «Газда» земельну ділянку площею 18,9 га на АДРЕСА_3, що межує з АДРЕСА_3, заводом «Граніт» і автодромом ДТСО України».

Відповідно до акта виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року № 3/61 рішення Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року виконано. Додатком до акта є викопіювання з плану м. Дрогобича з позначенням місця знаходження та площі земельної ділянки (18,9 га).

Згідно з пунктом 1.1 Статуту МПП «Газда», це підприємство утворилося в результаті реорганізації сільськогосподарського кооперативу «Газда» і є його правонаступником.

Розпорядженням міського голови м. Дрогобича від 24 червня 2003 року № 195-р МПП «Фірма «Газда» перереєстровано на ФГ «Газда». Згідно зі Статутом ФГ «Газда», це господарство утворилося в результаті реорганізації МПП «Газда» і є його правонаступником. Зазначене підприємство є зареєстрованим, що стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 березня

2005 року (справа № 1/454-29/203), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 жовтня 2005 року, підтверджено правомірність розпорядження міського голови м. Дрогобича від 24 червня

2003 року № 195-р про перереєстрацію МПП «Фірма «Газда» у Фермерське господарство «Газда» Добродія ОСОБА_5.». Ухвалою Верховного Суду України від 18 травня 2006 року відмовлено у відкритті касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України

від 04 жовтня 2005 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2006 року у справі № 1/454-29/203 роз`яснено, що оскільки ФГ «Газда», як правонаступник, має у власності сад, розташований на спірній земельній ділянці, зазначене господарство має право на постійне користування земельною ділянкою.

13 грудня 2006 року позивач уклав договір із Львівською регіональною філією Центру ДЗК про виконання проектно-пошукових робіт з виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку.

З наданої Управлінням Держкомзему у м. Дрогобичі інформації установлено, що станом на 28 січня 2010 року відповідно до Державної статистичної звітності за кооперативом «Газда» рахувалося 18,9 га земель (під багаторічними насадженнями 18 га, під будівлями 0,9 га); станом на 2015-2016 роки за

ФГ «Газда» рахувалася земельна ділянка у такій самій площі. Зазначене стверджується і витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

ФГ «Газда» протягом 2013-2015 років неодноразово зверталося із заявами до Дрогобицької міської ради про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_3, з метою встановлення (відновлення) меж цієї земельної ділянки відповідно до акта про виконання судового рішення від 18 грудня

1993 року № 3/61 та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Дрогобицької міської ради XI сесії сьомого скликання від 08 липня

2016 року відмовлено у наданні дозволу ФГ «Газда» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки згідно з поданими заявами від 02 і 17 липня 2013 року, 07 квітня,

11 липня 2014 року, 05 серпня, 28 жовтня, 30 листопада, 10 грудня 2015 року, 30 травня 2016 року.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 29 квітня 2016 року у справі № 442/2708/16-а визнано протиправною діяльність Дрогобицької міської ради щодо зволікання у розгляді заяви позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки, площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_3 , для проведення реєстраційних дій права постійного землекористування.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 10 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі № 442/6255/16-а, скасовано рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської областівід 08 липня 2016 року № 315 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_3 ,

з метою встановлення (відновлення) меж цієї земельної ділянки відповідно до акта виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року, та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування нею.

З повідомлень Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області, акта від 21 червня 2018 року, податкових повідомлень-рішень убачається, що ФГ «Газда» є платником сільськогосподарського і земельного податку, зокрема щодо земельної ділянки площею 18,9 га.

Рішенням 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 22 липня 2015 року № 1658 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 820 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (підпункт 1.15. пункту 1).

Рішенням 65 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 23 вересня 2015 року № 1720 затверджено матеріали з виготовлення проектів землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 709 кв. м

на АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4610600000:01:028:0151), та передачу безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (підпункт 1.21. пункту 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 2017 року, ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 ) земельну ділянку площею 709 кв. м на АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610600000:01:028:0151)

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Дрогобицької міської ради не підлягає задоволенню з таких підстав.

Межі розгляду справи Верховним Судом

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на вказаний припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ГПК України).

Оскільки додаткові пояснення до касаційної скарги від 05 травня 2021 року

вих. № 3-35/4257, додаткові пояснення до касаційної скарги від 20 вересня

2021 року № 3-35/8904, письмові пояснення по суті поданої касаційної скарги

від 29 листопада 2021 року, письмові міркування по суті касаційної скарги

від 24 січня 2022 року вих. № 3-35/507, у яких заявник наводив додаткові аргументи щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги, подані Дрогобицькою міською радою до Верховного Суду поза межами строку на касаційне оскарження, Верховний Суд залишає їх без розгляду.

Зважаючи на те, що подані ФГ «Газда» відзив на додаткові пояснення до касаційної скарги Дрогобицької міської ради від 05 листопада 2021 року та відзив на письмові пояснення до касаційної скарги Дрогобицької міської ради

від 08 лютого 2022 року, надійшли до Верховного Суду після спливу наданого позивачеві строку на подачу відзиву на касаційну скаргу, їх Верховний Суд також залишає без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Ураховуючи, що доповнення Дрогобицької міської ради до касаційної скарги, подано лише у лютому 2022 року, тобто після спливу строку, визначеного частиною першою статті 398 ЦПК України, такі доповнення не можуть бути прийняті Верховним Судом та залишаються без розгляду.

Щодо оцінки аргументів учасників справи, викладених у касаційній скарзі та відзивах по суті справи, та висновків суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

За змістом статті 152 ЗК України та роз`яснень, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Вирішуючи спір у справі, що переглядається, апеляційний суд виходив з того, що інстанцій виходили з того, що ФГ «Газда» набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою, площею 18,9 га на підставі рішення арбітражного суду від 18 грудня 1993 року, тобто, до 2004 року, а також мало у власності, розташовані на ній, а сад (багаторічні насадження) і будівлі, а тому надання у власність такої ділянки (повністю чи в частині) іншим особам без попереднього вилучення її у ФГ «Газда»не могло бути здійснено.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатністьі взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраниму справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі

№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі № 442/6255/16-а встановлено, що ФГ «Газда» було користувачем спірної земельної ділянки, неодноразово зверталося до органу місцевого самоврядування з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_3 та присвоєння кадастрового номера для проведення подальшої реєстрації права постійного користування нею, проте такі заяви не були належно розглянуті міською радою у передбачений законом спосіб, що й стало підставою для скасування рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської області від 08 липня 2016 року № 315 про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Частиною десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Тобто для реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, що належала сільськогосподарському кооперативу «Газда», фермерському господарству була необхідна технічна документація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої надається рішенням органу місцевого самоврядування.

З метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_3 , та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування нею,

ФГ «Газда» неодноразово зверталося до Дрогобицької міської ради із заявами про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, які залишалися без належного реагування.

Частинами першою та четвертою статті 30 ЗК України 1990 року передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, зокрема державними актами.

На підставі рішення Арбітражного суду Львівської області від 27 лютого

1992 року у справі № 1/61, з урахуванням уточнень, викладених в ухвалі цього суду від 25 листопада 1996 року, за кооперативом «Газда» визнано право власності на основні засоби виробництва згідно з договором від 05 травня

1991 року № 50, серед яких: будівлі (корівник, склад із навісом, нежитлова будівля) і 515 фруктових дерев, які насаджені на цій земельній ділянці.

Підстави звільнення від доказування визначені статтею 82 ЦПК України. Згідно із частиною четвертою цієї статті обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Багаторічні насадження - це різновид сільськогосподарських угідь,

що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною третьою статті 373 ЦК України право власності

на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї земельної ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Аналогічні норми закріплені в частині другій статті 79 ЗК України.

Верховний Суд України у постанові від 25 лютого 2015 року у справі

№ 6-14цс15 дійшов висновку, що багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані, оскільки є складовою частиною цієї земельної ділянки.

Установивши, що сільськогосподарський кооператив «Газда», правонаступником якого стали МПП «Газда», а надалі ФГ «Газда», відповідно до до рішень арбітражного суду та акта виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року у справі № 3/61, набув у власність сад (багаторічні насадження), будівлі та споруди на спірній земельній ділянці площею 18,9 га, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначив, що позивач набув і право користування зазначеною земельною ділянкою.

Щодо доводів касаційної скарги про неурахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах

У справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18) Велика Палата Верхованого Суду, вирішуючи питання про визнання за Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця права постійного користування земельною ділянкою, зробила такі висновки:

- У пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

- Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування.

- ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

- Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнаються державою.

- Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

- Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

- Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування НМУ імені О. О. Богомольця земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішень виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 7 вересня 1957 року № 640 та від 31 січня 1959 року № 85. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акту), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

- НМУ імені О. О. Богомольця набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування університету не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку університет не позбавлений. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за НМУ імені О. О. Богомольця до його належного переоформлення.

- Наведений в мотивувальній частині рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій висновок про те, що в університету не виникло право користування земельними ділянками, оскільки жодних правовстановлюючих документів про право користування землею йому не видавалося, а рішення виконавчого комітету Київської обласної ради від 07 вересня 1957 року № 640 та від 31 січня 1959 року № 85 не були реалізовані - є помилковим.

Таким чином, у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18) Велика Палата Верховного Суду підтвердила наявність (збереження) у заявника права користування земельною ділянкою, набутого до набрання чинності ЗК УРСР 1990 року, до його належного переоформлення у встановленому законом порядку, зазначивши, про неефективність обраного заяником способу захисту шляхом звернення з вимогою про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Натомість у справі, що переглядається, ФГ «Газда», зазначаючи про наявність у фермерського господарства права постійного користування земельною ділянкою площею 18,9 га, оспорювало рішення Дрогбицької міської ради про передачу частини земельної ділянки, землекористувачем якої воно є, у власність ОСОБА_2 , а тому висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження

№ 14-122цс18), стосуються інших фактичнх обставин і не спростовують правильність висноків апеляційного суду у цій справі.

При цьому визнання ФГ «Газда» правонаступником МПП «Газда» є юридичним фактом, встановленим при розгляді господарської, адміністративної та цивільної справ, учасником яких були і позивач, і відповідач, й які є чинними.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду

від 15 листопада 2021 року у справі № 906/620/19 викладено правовий висновок про те, що «за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті «в» частини 1 статті 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Тобто, наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають».

Подібний правовий висновок зроблений також у постанові Верховного Суду

від 27січня 2021 року у справі № 906/706/19.

У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що ФГ «Газда» є правонаступником МПП «Газда» та сільськогосподарського кооперативу «Газда», які не відмовлялися від користування спірною земельною ділянкою площею 18,9 га, а отже припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Газда» не відбулося, а тому передача у власність земельної ділянки (повністю чи в частині) іншим особам на підставі оскаржуваних рішень Дрогобицької міської ради відбулося з порушенням вимог чинного законодавства.

З урахування конкретних обставин зазначеної справи, не заслуговують на увагу і аргументи заявника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 922/1224/18, від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, від 05 серпня 2019 року у справі № 156/1028/16-ц, оскільки у наведених ним справах та у справі, що переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог та застосовані до них норми права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу Дрогобицької міської ради необхідно залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада

2020 року без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко