Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
місто Київ
справа № 442/3023/16-ц
провадження № 61-392св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за несплату аліментів за період з 29 березня 2011 року до 01 березня 2016 року.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що згідно з виконавчим листом від 06 червня 2011 року № 2-1088/11, виданим Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 29 березня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття. Відповідач недобросовісно ставиться до виконання обов`язку зі сплати аліментів, що ставить її та їх дітей у скрутне матеріальне становище. На день подання позову до суду сума боргу за аліментами згідно з розрахунком державного виконавця становить 9 714, 82 грн, а тому просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) від суми заборгованості за аліментами у період з 29 березня 2011 року до 01 березня 2016 року у розмірі 102 508, 14 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, оскільки заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 добровільно сплачував аліменти відповідно до виконавчого листа від 06 червня 2011 року № 2-1088/11, заборгованості зі сплати аліментів не має, а тому відсутні підстави для нарахування пені за несвоєчасну їх сплату.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 832, 24 грн пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з липня 2012 року до лютого 2016 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції врахував, що надані державним виконавцем розрахунки позивачу відрізняються між собою, однак це має місце у зв`язку з тим, що у розрахунку від 01 березня 2016 року ним невірно нараховано суму аліментів, що підлягали до сплати щомісячно з квітня 2014 року, а саме такі нарахування проведено з розрахунку на двох дітей, в той час як до сплати підлягали аліменти на одну дитину. Тому, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 13 жовтня 2016 року містить інформацію про сплату відповідачем аліментів із вірно нарахованої державним виконавцем суми. Судом встановлено, що на час розгляду справи у відповідача відсутня заборгованість зі сплати аліментів, однак відповідно до розрахунку у відповідача у певні періоди існувала заборгованість зі сплати аліментів, з огляду на що судом обрахований розмір пені за окремо взяті дні прострочення шляхом їх складання.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року виправлено арифметичну помилку, допущену в абзацах 23, 25 мотивувальної частини та в абзаці 4 резолютивної частини рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року. Визнано вірним, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 194, 57 грн пені за несвоєчасну сплату аліментів.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що відповідно до наданого державним виконавцем розрахунку від 13 грудня 2016 року у відповідача відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року,
далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з виконавчим листом Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 червня 2011 року № 2-1088/11 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 29 березня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття.
Згідно з розрахунком заборгованості з аліментів, складеним державним виконавцем 01 березня 2016 року, заборгованість за аліментами ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 9 714, 82 грн.
Відповідно до іншого розрахунку заборгованості за аліментами, складеного державним виконавцем 13 жовтня 2016 року, заборгованість за аліментами за період з 01 липня 2012 року до 13 жовтня 2016 року у ОСОБА_2 відсутня, переплата становить 99, 48 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожний місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, в який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується таким чином: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, в якому мали бути сплачені, але не сплачувалися до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць * кількість днів прострочення * 1 %.
За цим правилом обчислюється пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно враховувати, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, в якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.
У разі якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення обчислюється з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц
(провадження № 14-616цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, щопеня на заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що, незважаючи на те, що станом на момент розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів відсутня, проте відповідачем допущено прострочення зі сплати аліментів у певні періоди, і це є підставою для нарахування і стягнення з відповідача суми пені із наведенням відповідного розрахунку, помилковість обрахунку якого стороною заявником не доводиться.
Доводки касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Суди апеляційної інстанції, з урахуванням встановленої обставини неналежного виконання обов`язків зі сплати аліментів у відповідні періоди, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач у судовому засіданні 08 грудня 2016 року заявляв усне клопотання про застосування позовної давності, не підтверджуються матеріалами справи та аудіозаписом судового засідання, з огляду на що Верховний Суд визнає їх необґрунтованими.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Касаційна скарга не містить доводів у частині відмови у задоволенні позову, з огляду на що судове рішення у цій частині не переглядалось.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко