Постанова
Іменем України
03 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 442/5556/19
провадження № 61-9577св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Дрогобицьке лісове господарство»,
третя особа - Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, правонаступником якої є Східницька селищна рада Дрогобицького району Львівської області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - Львівська обласна прокуратура
в інтересах Львівської обласної державної адміністрації та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду
від 23 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», третя особа - Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, правонаступником якої є Східницька селищна рада Дрогобицького району Львівської області, про визнання права власності.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» (далі - ДП «Дрогобицьке лісове господарство»), третя особа - Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, правонаступником якої
є Східницька селищна рада Дрогобицького району Львівської області, про визнання права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є користувачем лісової ділянки площею 1,5 га, що знаходиться у кварталі № 65, виділ № № 85, 95 Східницького лісництва, на території Новокропивницької сільської ради,
в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області,
що підтверджується договором № 7 про довгострокове тимчасове користування лісами від 01 червня 2017 року, укладеним між нею,
як тимчасовим лісокористувачем, та постійним лісокористувачем
ДП «Дрогобицьке лісове господарство», а також розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2017 року
№ 309/0/5-17, яке є безпосередньою підставою для укладення такого договору.
ОСОБА_1 зазначала про те, що на вказаній ділянці вона самовільно побудувала спірні будівлі рекреаційно-оздоровчого комплексу
на АДРЕСА_1 .
На думку ОСОБА_1 , спірні будівлі побудовано без порушення будівельних норм та правил, а також санітарних норм. Основні будівельні конструкції будівель (фундаменти, стіни) знаходяться у доброму стані. Експлуатація мереж нежитлових будівель рекреаційно-оздоровчого комплексу технічно можлива.
Спірні нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці, яка перебувавала в користуванні позивача.
Позивач вважала можливим розміщення спірних споруд
на вказаній земельній ділянці та те, що таке розміщення відповідатиме чинним будівельним нормам, свідчить лист Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області від 23 липня 2013 року № 797.
Узаконення самочинного будівництва позивачу необхідне для реалізації права власності, зокрема, з метою законного володіння, користування
та розпорядження своїм майном.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на:
нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ;
нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 ;
нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ;
нежитлову будівлю літ. І-1, загальною площею 26,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ;
нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;
нежитлову будівлю літ. Є-3, загальною площею 205,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ;
нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ;
нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 ;
нежитлову будівлю літ. Й-1, загальною площею 26,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_10 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 20 березня 2020 року у складі судді Хомика А. П., з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на:
нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ;
нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 ;
нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ;
нежитлову будівлю літ. І-1, загальною площею 26,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ;
нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;
нежитлову будівлю літ. Є-3, загальною площею 205,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ;
нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ;
нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 ;
нежитлову будівлю літ. Й-1, загальною площею 26,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_10 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне будівництво здійснено без порушення будівельних норм, санітарних та інших норм,
є завершеним та знаходиться в придатному для експлуатації стані,
на відведеній ділянці, не суперечить суспільним інтересам,
не порушує прав інших осіб.
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня
2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю належних
та допустимих доказів прийняття в експлуатацію спірних об`єктів нерухомого майна, а також відсутністю доказів звернення позивача
до компетентного державного органу про прийняття забудови
до експлуатації.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини, що призвело до ухвалення незаконного рішення,
що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що до участі
у розгляді справи не було залучено розпорядника земельної ділянки - Львівську обласну державну адміністрацію, яка розпорядженням
від 21 квітня 2017 року № 300/0/5-17 виділила ОСОБА_1
у довгострокове тимчасове платне користування земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року.
02 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 щодо захисту інтересів держави на землі лісового фонду та представництва інтересів держави органом прокуратури, у постанові Верховного Суду
від 12 березня 2018 року у справі № 11/384-06 щодо застосування
статті 376 ЦК України, а також посилається на пункт 2 частини першої
статті 411 ЦПК України - в ухваленні судового рішення брала участь колегія суддів апеляційного суду, якій заявлено обґрунтований відвід;
пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не дослідив висновок про відсутність порушення будівельних норм
та правил, дотримання вимог санітарних норм.
На думку ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури в інтересах Львівської обласної державної адміністрації та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України, оскільки на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, органом уповноваженим розпоряджатися землями лісового фонду та рекреаційного призначення був Кабінет Міністрів України,
а не Львівська обласна державна адміністрація.
Разом із цим заявник вважає, що оскаржуване судове рішення не містить обґрунтування повноважень прокуратури представляти інтереси Львівської обласної державної адміністрації та Державної інспекції архітектури
та містобудування України. Участь прокуратури у справі порушила принцип рівності сторін, яке полягає у наступних діях суду:
безпідставне задоволення клопотання прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження суду;
відкриття апеляційного провадження без з`ясування питання чи мають право Львівська обласна державна адміністрація й Державна інспекція архітектури та містобудування України звертатися із апеляційною скаргою, а також за відсутності доказів належного здійснення повноважень цими органами;
безпідставне задоволення клопотання прокуратури про накладення арешту на спірне нерухоме майно, яке у подальшому було скасоване Верховним Судом як незаконне;
розгляд справи без участі позивача та її представника. При цьому
не враховано клопотання позивача про відкладення розгляду справи,
у зв`язку із тим, що адвокат, який здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 та у якого залишилися усі документи у справі, проходить службу у Збройних Силах України, що позбавило позивача можливості подати суду додаткові пояснення про обставини, які мають значення для справи.
Суд апеляційної інстанції, на думку ОСОБА_1 , дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно лише з підстав відсутності приймання в експлуатацію цього майна, не досліджуючи при цьому технічний висновок про відсутність порушення новим будівництвом будівельних норм та правил, дотримання вимог санітарних норм, якому судом першої інстанції було надано належну оцінку.
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
01 червня 2017 року між ДП «Дрогобицьке лісове господарство»
та ОСОБА_1 укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами № 7, відповідно до умов якого ОСОБА_1 прийняла у строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку від ДП «Дрогобицьке лісове господарство» з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей.
У користування була виділена лісова ділянка, загальною площею 1,5 га, яка розташована у кварталі № 65, виділ № № 85, 95 Східницького лісництва,
на території Новокропивницької сільської ради, в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області, згідно з планом - схемою.
Договір укладено строком на 15 років (пункт 24 зазначеного договору).
У пункті 29 договору від 01 червня 2017 року № 7 зазначено, що дія договору припиняється у випадку проведення Стороною 2 ( ОСОБА_1 ) будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди Сторони 1 (ДП «Дрогобицьке лісове господарство»).
Відповідно до акта передачі лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування лісами від 10 червня 2017 року ОСОБА_1 прийняла
в користування зазначену земельну ділянку.
Виділення ОСОБА_1 лісової ділянки попередньо було погоджено
з Державним агентством лісових ресурсів України, що підтверджується листом від 24 березня 2016 року про відсутність заперечень щодо розгляду питання про виділення ОСОБА_1 у довгострокове користування ДП «Дрогобицький лісгосп» спірної лісової ділянки.
Згідно із листом від 23 липня 2013 року № 797, адресованого ОСОБА_1 , відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, розглянувши звернення та додані до нього документи, дійшов висновку, що намір розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності відповідає чинним будівельним нормам.
Згоди на здійснення будівництва об`єктів нерухомості, а саме нежитлових приміщень, компетентним органом ОСОБА_1 не надано, у справі відсутні докази щодо отримання нею документів, які надають право виконувати будівельні роботи.
19 липня 2016 року Дрогобицькою районною державною адміністрацією Львівської області було надано висновок № 307 про доцільність погодження ОСОБА_1 виділення лісової ділянки для рекреаційно-оздоровчих цілей, без вилучення у постійного лісокористувача та права зведення капітальних будівель, за умови дотримання вимог законодавчих актів в галузі земельних, лісових відносин та охорони навколишнього середовища.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року № 309/0/5-17 ОСОБА_1 виділено у довгострокове користування вказану лісову ділянку.
На зазначеній земельній ділянці ОСОБА_1 побудувала нежитлові будівлі, на які виготовила технічні паспорти, видані комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»:
нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ;
нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 ;
нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ;
нежитлову будівлю літ. І-1, загальною площею 26,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ;
нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;
нежитлову будівлю літ.Є-3, загальною площею 205,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ;
нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ;
нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 ;
нежитлову будівлю літ. Й-1, загальною площею 26,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_10 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися
на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше
не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно
до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає
з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно
до її цільового призначення.
Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки
за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці,
що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій
статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року
у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності
на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або
не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема:
чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови
до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.
На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно
на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови,
що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо
ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється
їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм
і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених
у встановленому порядку містобудівної документації та проєктів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних
та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством
(стаття 5 Закону України «Про основи містобудування»).
При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів,
які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені
статтями 26, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить
до одного з етапів проєктування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п`ятої стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Аналогічна норма закріплена у пункті 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані
з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які
за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів
у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так
і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши, що згоди на здійснення будівництва об`єктів нерухомості, а саме спірних нежитлових приміщень, компетентним органом позивачу не надано, а також ураховуючи відсутність належних
та допустимих доказів щодо отримання позивачем документів, які надають право виконувати будівельні роботи, обґрунтовано вважав, що побудовані позивачем об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом.
Разом із цим, установивши відсутність належних та допустимих доказів звернення позивача у передбаченому законом порядку до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованих об`єктів до експлуатації, а також доказів прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що заява ОСОБА_1 від 01 липня 2013 року № 240, направлена до Дрогобицької районної державної адміністрації, не свідчить про дотримання порядку отримання дозволу на встановлення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, а лист Дрогобицької районної державної адміністрації від 23 липня 2013 року № 797 носить інформаційний характер та не свідчить про прийняття компетентним органом державного архітектурно-будівельного контролю рішення про надання такої згоди або відмову у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованих спірних об`єктів нежитлових приміщень.
Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15,
від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого
2019 року у справі № 308/5988/17, від 19 травня 2022 року у справі
№ 263/8509/20.
Крім того згідно інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень
у Верховному Суді на розгляді перебувала справа № 442/1208/21 (провадження № 61-12675св22) за позовом заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, ДП «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7, укладеного між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 19 липня 2017 року за № 96 у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, а також зобов`язання ОСОБА_1 повернути лісову ділянку, загальною площею 1,50 га, яка розташована у кварталі № 65, виділи № № 85, 95, Східницького лісництва
на території Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації та у користування
ДП «Дрогобицьке лісове господарство».
Постановою Верховного Суду від 05 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року
у частині вирішення позовних вимог заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах Львівської обласної державної адміністрації про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку змінено, виключивши з мотивувальних частин судових рішень посилання на правила частини другої статті 652 ЦК України
як на підставу задоволення позову.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 12 березня 2018 року у справі № 11/384-06, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими,
а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів
у справі та незгоду із обставинами встановленими судом апеляційної інстанції, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Львівська обласна державна адміністрація є розпорядником земельної ділянки, на якій побудоване спірне нерухоме майно, вказану лісову ділянку виділено у довгострокове користування ОСОБА_1 розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року № 309/0/5-17, а тому прокурор вправі був оскаржувати рішення суду першої інстанції в інтересах вказаного державного органу.
У зв`язку з тим, що строк на апеляційне оскарження прокурор пропустив з поважних причин, ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року обґрунтовано поновлено пропущений процесуальний строк.
Скасування в касаційному порядку ухвали про забезпечення позову у цій справі не є підставою для скасування постанови апеляційного суду по суті спору.
Обґрунтованих даних про те, що колегія суддів апеляційного суду порушила право ОСОБА_1 на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, матеріали справи не містять, а наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про упередженість чи необ`єктивність суддів апеляційного суду.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою,
а тому не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров