Постанова
Іменем України
17 лютого 2022 року
справа № 444/2192/18
провадження № 61-19187св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 травня 2019 року в складі судді Зеліско Р. Й. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , та просило зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення АТ «Укрзалізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 20 км+300 м-20 км+320 м залізничного напрямку Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.
В обґрунтування позову зазначало, що у користуванні АТ «Укрзалізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області відповідно до плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці 1962 року від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м, погодженого зі старшим землевпорядником Нестеровського району (колишня назва Жовківського району у 1951-1991 роках).
17 листопада 2015 комісією відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах Малехівської сільської ради було виявлено, що на 20 км + 300 м- 20 км + 320 м перегону Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 10 метрів з правої сторони від осі головної колії, при ширині смуги відведення залізниці 20 метрів від осі головної колії, знаходиться земельна ділянка, огороджена сіткою, якою користується ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , адреса ділянки: АДРЕСА_1 . Площа перекриття становить 0, 0182 га.
Відповідач самовільно, без будь-яких правових підстав, розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту, за яку залізниця сплачувала й продовжує сплачувати земельний податок.
З урахуванням наведеного, АТ «Укрзалізниця» просило позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, в задоволенні позову АТ «Укрзалізниця» відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що посилання позивача про перебування частини земельної ділянки, якою користується відповідач, в смузі відведення залізниці в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області є безпідставними та необґрунтованими.
Позивач не довів, що відповідач самовільно зайняла спірну земельну ділянку та порушує його права.
АТ «Укрзалізниця» не надано належним чином оформлених документів на право користування спірною земельною ділянкою, а «План смуги відводу лінії Рудно-Підбірці «Львівської залізниці» не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2020 року АТ «Укрзалізниця» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 3-305гс15), Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувало, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги «План смуги відводу лінії Рудно-Підбірці «Львівської залізниці» від км 11 + 106 до км 20 + 534 Нестеровського району Львівської області 1962 року, місто Київ», розроблений проєктною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, який є належним доказом того, що позивач є постійним користувачем спірної земельної ділянки, яка входить до смуги відведення залізниці.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовківського районного суду Львівської області.
23 березня 2021 року справа № 444/2192/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 квітня 2019 року ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Малехівської сільської ради від 05 вересня 2018 року № 1108/02-19 за домогосподарством на АДРЕСА_1 відповідно до витягу з погосподарської книги № 2 за 1955- 1957 роки, обліковувалось 0, 25 га землі та жилий будинок 1921 року побудови.
З довідки Малехівської сільської ради від 05 вересня 2018 року №1109/02-19 вбачається, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , площею 0,1100 га, земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку, є пенсіонером .
Згідно викопіювання з інвентаризаційної карти села Малехів 1972 року на АДРЕСА_1 зображена земельна ділянка, яка на даний час перебуває у користуванні відповідача.
Крім цього, відповідно до викопіювання з генерального плану села Малехів 1990 року, 2008 року вказана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту села Малехів та примикає до дороги на вулиці Лесі Українки.
Звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалося на план смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, який був розроблений проєктною організацією «Дорпроект» Південно-Західної залізниці у 1962 році, та зазначало, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в залізниці згідно зі згаданим планом смуги відведення 1962 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Згідно із частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».
Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.
До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).
Аналогічне положення закріплене у статті 68 ЗК України.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалося на те, що 17 листопада 2015 року комісія під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах Малехівської сільської ради виявила, що на 20 км + 300 м - 20 км + 320 м перегону Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 10 метрів з правої сторони від осі головної колії, при ширині смуги відведення залізниці 20 метрів від осі головної колії, знаходиться огороджена сіткою земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , якою користуються ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 . Площа накладення становить 0,0182 га, чим порушено права залізниці на користування земельною ділянкою.
Досліджуючи акт обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року в сукупності з іншими доказами, місцевий суд встановив, що позивач не надав жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які підписали зазначений акт, і доказів, що такі особи є працівниками відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії», а їхні підписи не скріплені печаткою. Також суд встановив розходження в інформації щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач, в акті обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року та податковій декларації з плати за землю за 2018 рік, оскільки у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,2 га, а в акті зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га.
Апеляційний суд підтвердив встановлені місцевим судом розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач.
Згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Для розгляду та вирішення земельних спорів органи місцевого самоврядування створюють узгоджувальні комісії.
Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначений статтею 159 ЗК України.
Водночас позивач не надав, а суди не встановили наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельного спору між сторонами про накладення земельних ділянок у межах населеного пункту.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що позивач не довів порушення відповідачем меж належної їй земельної ділянки, зокрема, того, що частина земельної ділянки площею 0,0182 га, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 3-305гс15, Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах висновки зводяться до того, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Водночас у справі, що переглядається Верховним Судом, предметом доказування є той факт, що частина земельної ділянки, якою користується відповідач, належить до земель залізничного транспорту (статус самої ділянки не оспорюється). Таким чином висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко