Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 444/578/16
провадження № 61-27062св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш Ірина Михайлівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І. М., у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1586 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622710200:03:003:0052, укладений 01 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І. М.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що спірна земельна ділянка придбана під час перебування її у шлюбі зі ОСОБА_2 .
У лютому 2016 року вона дізналася, що її чоловік ОСОБА_2 01 грудня 2015 року відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 . Нотаріально посвідченої згоди на її продаж вона не надавала та не була присутня при укладенні договору купівлі-продажу.
Посилаючись на викладені обставини, просила суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 01 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року у складі судді Ясиновського Р. Б. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1586 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622710200:03:003:0052, укладений 01 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І. М.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 340,15 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 340,15 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову та знято арешт із земельної ділянки площею 0,1586 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1 , в межах і в розмірах, визначених державним актом серії ЯИ № 192174, кадастровий номер 4622710200:03:003:0052, накладений ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідач відчужив майно, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя, без згоди позивача, оспорюваний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним. Заява про надання згоди підписана не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку і підписів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 липня 2016 року.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року в частині визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та стягнення судових витрат скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 574 грн 17 коп. судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що на момент посвідчення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 надано згоду дружини на укладення спірного правочину, а висновок криміналістичної експертизи з дослідження почерку і підписів є неповним, оскільки ним не вирішено питання, чи підписана нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд зазначив, що апеляційний суд не встановив та не перевірив наявність нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_6 на укладення ОСОБА_2 спірного правочину та чи підтверджено такі обставини належними доказами.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
При новому апеляційному розгляді постановою апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд виходив із відсутності передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 - контрагент за оспорюваним договором, діяв недобросовісно, зокрема, що він знав, чи за обставинами справи не міг не знати про те, що ОСОБА_2 , який укладав оспорюваний договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, справу передати на новий апеляційний розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Апеляційний суд не врахував висновки та мотиви, за яких було скасовано попереднє судове рішення, висновок криміналістичної експертизи та інші докази у їх сукупності.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І. М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Витребувано зазначену справу з Жовківського районного суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 17 вересня 1994 року перебуває у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 .
23 травня 2014 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 0,1586 га, що розташована на АДРЕСА_1 .
Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 01 грудня 2015 року ОСОБА_2 продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 за 113 367,00 грн.
Відповідно до висновку криміналістичної експертизи з дослідження почерку і підписів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 липня 2016 року підпис та рукописний текст від імені ОСОБА_1 у заяві від 01 грудня 2015 року про згоду на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 за відсутності її згоди уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, незважаючи на те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому його відчуження поза її волею на користь третіх осіб порушує її права.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 69 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Ураховуючи наведене, помилковим є висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем недобросовісності дій ОСОБА_3 (покупця) та ОСОБА_2 (продавця) при укладенні оспорюваного договору.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном за своєю правовою природою є одностороннім правочином, який повинен бути нотаріально посвідчений.
Встановивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , яка є співвласником цього майна, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203 215 ЦК України.
Висновок суду є правильним, виходячи з такого.
При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Тобто договір відчуження спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).
Оскільки суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав оспорюваний договір купівлі-продажу з інших мотивів, без урахування частини першої статті 219 ЦК України, тому судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне часткового задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 409 412 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року скасувати.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат Судді:І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук