Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 445/1198/17
провадження № 61-7332св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , Золочівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року в складі судді Кіпчарського О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Левик Я. А., Шандра М. М. в справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , Золочівської державної нотаріальної контори про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , Золочівської державної нотаріальної контори про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позов мотивований тим, що 16 грудня 2005 року між нею та її сином ОСОБА_5 укладений договір довічного утримання, за умовами якого вона передала у власність ОСОБА_5 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Житловий будинок на АДРЕСА_1 успадкувала дружина сина - ОСОБА_4 , яка відповідно до пунктів 6, 12 зобов`язана була забезпечувати її харчуванням, одягом, лікувальними засобами, надавати побутові послуги тощо.
Посилаючись на те, що відповідач після отримання в спадщину житлового будинку на АДРЕСА_1 виїхала за кордон, внаслідок чого не виконує зобов`язань за договором довічного утримання, ОСОБА_1 просила:
- розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 16 грудня 2005 року між нею та ОСОБА_5 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВМЕ № 422774, видане 23 травня 2009 року державним нотаріусом Золочівської нотаріальної контори Львівської області ОСОБА_4 на житловий будинок на АДРЕСА_1 з приналежними до будинку господарськими будівлями та дворовими спорудами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання (догляду) від 16 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Плотицею Г. Д., зареєстрований в реєстрі за № 2682. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_5 за законом, видане 23 травня 2009 року державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Папірянською О. О., зареєстроване в реєстрі за № 1412, на ім`я ОСОБА_4 .
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, встановив, що ОСОБА_4 обов`язків набувача за спірним договором довічного утримання не виконує, догляд за ОСОБА_1 не здійснює, зокрема, не забезпечує її щоденним триразовим харчуванням, одягом, взуттям, лікувальними засобами, не здійснює прання речей, надання побутових послуг тощо, що відповідно до частини першої статті 755 ЦК України є підставою для розірвання договору довічного утримання та відповідно до статті 1301 ЦК України визнання недійсним виданого ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як правонаступників позивача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити позов без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із Золочівського районного суду Львівської області.
У жовтні 2020 року справу № 445/1198/17 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд позбавив її права на залишення позову без розгляду, не з`ясував її думки щодо підтримання апеляційної скарги. Просить суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що за життя ОСОБА_1 не відмовлялась від позовних вимог та повністю їх підтримувала. Відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив, а тому вимога ОСОБА_3 про залишення позову без розгляду суперечить діям спадкодавця ОСОБА_1 . Крім того, чинним процесуальним законодавством передбачено право позивача залишати позов без розгляду до початку розгляду справи по суті, а не за заявою правонаступника в суді касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Плотицею Г. Д., зареєстрований в реєстрі за № 2682, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 (а. с. 4-5, т. 1).
Відповідно до пункту 6 вищевказаного договору ОСОБА_5 взяв на себе зобов`язання довічно утримувати ОСОБА_1 у вигляді: забезпечення права безоплатного довічного проживання у відчужуваному будинку, забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням, забезпеченням придатним для носіння одягом та взуттям, надання побутових послуг (прання білизни, послуг перукаря, тощо), забезпечення належними лікувальними засобами на підставі лікарняних рецептів, забезпечення послуг адвокатів та нотаріусів.
Грошова оцінка матеріального забезпечення відчужувача визначена договором на рівні не менше половини мінімальної заробітної плати (пункт 7 договору).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 6, т. 1).
Належний ОСОБА_5 на підставі договору довічного утримання (догляду) від 16 грудня 2005 року житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 успадкувала його дружина ОСОБА_4 (а. с. 7, т. 1).
ОСОБА_1 була людиною з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням. У період з 31 серпня 2016 року по 08 вересня 2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні (а. с. 11, 44-46, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла (а. с. 8, т. 2).
За життя ОСОБА_1 була зареєстрована в житловому будинку на АДРЕСА_1 (а. с. 25, т. 1).
Допитані в судові засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надали суду покази, що були сусідами ОСОБА_1 . Після смерті сина ОСОБА_1 - ОСОБА_5 її ніхто не доглядав, вона проживала одна та самостійно себе обслуговувала. Також вказували, що останній раз відповідача ОСОБА_4 бачили близько шести місяців назад. У позивача є дочки, які також нею не опікуються.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
Пунктами 6, 7 договору довічного утримання (догляду) від 16 грудня 2005 року передбачено обов`язок ОСОБА_5 довічно утримувати ОСОБА_1 у вигляді: забезпечення права безоплатного довічного проживання у відчужуваному будинку, забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням, забезпеченням придатним для носіння одягом та взуттям, надання побутових послуг (прання білизни, послуг перукаря, тощо), забезпечення належними лікувальними засобами на підставі лікарняних рецептів, забезпечення послуг адвокатів та нотаріусів. Грошова оцінка матеріального забезпечення відчужувача визначена договором на рівні не менше половини мінімальної заробітної плати.
Згідно з частиною першою статті 757 ЦК України обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.
Таким чином, успадкувавши після смерті ОСОБА_5 майно, яке набуто останнім на підставі договору довічного утримання (догляду) від 16 грудня 2005 року, ОСОБА_4 набула його обов`язки, визначені вказаним договором, та повинна була здійснювати догляд за ОСОБА_1 .
За змістом частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що ОСОБА_4 конкретно визначених обов`язків набувача за договором довічного утримання (догляду) від 16 грудня 2005 року не виконувала, догляд за ОСОБА_1 не здійснювала, зокрема, не забезпечувала її щоденним триразовим харчуванням, одягом, взуттям, лікувальними засобами, не здійснювала прання речей тощо, що відповідно до частини першої статті 755 ЦК України є підставою для розірвання договору довічного утримання та визнання недійсним виданого ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач (постанова Верховного Суду від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19 (провадження № 61-5955св21)).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_3 містить посилання на необхідність залишення судом касаційної інстанції позову без розгляду відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 217 ЦПК України з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
За правилами частини першої статті 227 ЦПК України суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що розгляд справи розпочинається зі вступного слова позивача.
Результат аналізу цих норм дає підстави для висновку, що відповідно до статті 414 ЦПК України, якою передбачена можливість залишення позову без розгляду, позов не може бути залишений без розгляду судом касаційної інстанції за заявою позивача, оскільки він вже вирішений по суті шляхом ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, а позивач наділений правом на залишення без розгляду його позову лише за умови подання ним такої заяви до початку розгляду справи по суті.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 404/10645/14-ц (провадження № 61-22206св19).
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відстрочено ОСОБА_3 сплату судового збору у розмірі 2 560, 00 грн до ухвалення судового рішення у справі судом касаційної інстанції, а касаційну скаргу залишено без задоволення, то з ОСОБА_3 у дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 560, 00 грн.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги на заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в розмірі 2 560, 00 грн (дві тисячі п`ятсот шістдесят гривень) за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)».
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук