№ 445/2460/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

справа № 445/2460/21

провадження № 61-10255св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Золочівського районного нотаріального округу Папірянська Оксана Орестівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець Микола Васильович, на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року у складі судді Бакаїм М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Золочівського нотаріального округу Папірянська О. О., про визнання недійсними договорів купівлі - продажу будинку та земельної ділянки.

Позовну заяву мотивувала тим, що 03 березня 2020 року приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О. посвідчено укладені між нею та відповідачкою ОСОБА_2 договори купівлі-продажу належних їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0053, яка призначена для будівництва та обслуговування згаданого житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки, яка також знаходиться за згаданою адресою, площею 0,0360 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0054, яка призначена для ведення особистого селянського господарства.

Про те що нею були укладені договори купівлі-продажу належного їй на праві власності житлового будинку та земельних ділянок, а не договір довічного утримання, їй стало відомо лише у вересні 2021 року, коли у приватного нотаріуса Золочівського районного нотаріального округу Папірянської О. О. згідно з поданою нею заявою вона отримала копії вищевказаних договорів. Отримавши копії договорів та ознайомившись з їх змістом, вона вирішила звернутися до суду з вказаною заявою, оскільки договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок нею були підписаними під впливом помилки і жодного наміру їх укладатиу неї не було, так як вона мала намір у 2020 році укласти з ОСОБА_2 та її чоловіком лише договір довічного утримання і ОСОБА_2 та її чоловіка з дітьми вона поселила в свій будинок з тим наміром, що останні будуть доглядати за нею, а після її смерті цей будинок та належне їй майно перейде їм. Відтак, позивачка була переконаною, що 03 листопада 2020 року у нотаріуса вона підписувала саме договори довічного утримання.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсними: договір купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О., реєстровий № 418; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О., реєстровий № 419; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О., реєстровий № 420;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок та земельні ділянки, внесені приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Папірянською О. О. 03 липня 2020 року до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме на будинок - реєстровий № 37179109, на земельну ділянку площею 0,10 га - реєстровий № 37179300 та на земельну ділянку площею 0,036 га - реєстровий № 37179834.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Золочівського нотаріального округу Папірянська О. О., про стягнення коштів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що орієнтовно в січні 2020 року ОСОБА_2 , враховуючи практично сімейні відносини з ОСОБА_1 , звернулася до останньої з пропозицією купити у неї житловий будинок. За домовленістю між сторонами, ОСОБА_2 мала зробити ремонт в будинку, а ОСОБА_1 залишалась проживати з сім`єю ОСОБА_3 . Грошові кошти, отримані за продаж будинку, мали піти на проведення операції та лікування ОСОБА_1 . З урахуванням досягнутих домовленостей сім`я ОСОБА_3 продала житловий будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_4 за 195 100,00 грн. Вказана сума грошових коштів виплачувалась частинами: в січні ОСОБА_4 передала 115 100,00 грн, а решта коштів підлягала сплаті до 14 жовтня 2021 року. З липня 2020 року ОСОБА_4 фактично проживала в купленому нею будинку. 15 квітня 2020 року ОСОБА_2 в присутності чоловіка було передано ОСОБА_1 200 000,00 грн за придбаний будинок і 03 липня 2020 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу цього житлового будинку, продаж якого було вчинено за 181 543,00 грн, які були сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. Цього ж дня між сторонами також було укладено і договір купівлі-продажу земельної ділянки на якій збудовано згаданий житловий будинок, та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0054, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Впродовж 2020-2021 років сім`єю ОСОБА_2 здійснювався ремонт спірного житлового будинку, вартість якого згідно з висновком судового експерта становить 150 950,00 грн. З моменту укладення оспорюваного договору за первісним позовом, оплату житлово-комунальних послуг здійснювала ОСОБА_2 , тому оскільки у будинку є зареєстрованими 6 (шість) осіб ( ОСОБА_1 - з 28 грудня 1978 року, ОСОБА_2 - з 28 липня 2020 року та ОСОБА_5 з 01 лютого 2022 року, а також їхні діти: ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - з 16 вересня 2020 року, ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - з 28 липня 2020 року), то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1/6 частина оплачених позивачем за зустрічним позовом комунальних послуг у розмірі 3 447,60 грн.

З огляду на викладене та з урахуванням уточнень, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 335 940,60 грн, з яких: 181 543,00 грн - кошти сплачені на виконання договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 липня 2020 року, який ОСОБА_1 просить визнати недійсним; 150 950,00 грн - вартість проведених у спірному будинку відновлювально-ремонтних робіт, 3 447,60 грн - кошти сплачені за житлово-комунальні послуги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 квітня 2024 року про виправлення описки, в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що 03 липня 2020 року позивачка уклала оспорюваний договір купівлі-продажу будинку, реалізуючи надане їй законом право розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд в межах гарантованої статтями 6 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) свободи договору, при його укладенні позивачка розуміла правову природу правочину та наслідки його вчинення, мала намір відчужити будинок відповідачці та наполягала на укладенні саме договору купівлі-продажу, з будь-якими заявами чи зауваженнями при укладанні договору не зверталась, та особисто перечитувала проект договору, відтак, була ознайомлена з його змістом, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року відсутні, відтак, позов є недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

Водночас відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки не встановлені підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та визнання недійсними оспорюваних договорів, то відсутні і підстави для повернення ОСОБА_2 коштів сплачених на виконання таких договорів та задоволення її позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Лущанець М. В., залишено без задоволення, а рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування та, відповідно, для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог її первісного позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 578/817/20 та постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Крім того, заявниця посилається на неналежне дослідження судами доказів, зібраних у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки аргументам заявниці та поданим нею доказам;

- не звернули увагу на те, що заявниця не висловлювала відповідачці жодних пропозицій щодо продажу свого будинку та земельних ділянок, а прийняла відповідачку із сім`єю для забезпечення її догляду, у зв`язку з похилим віком та поганим станом здоров`я;

- не врахували, що заявниця не отримала від відповідачки кошти за свій будинок та земельні ділянки;

- проігнорували, що обставини укладення оспорюваних договорів від 03 липня 2020 року в достатній мірі підтверджують той факт, що при їх укладенні заявниця помилилася щодо природи правочину, вважаючи для себе, що в нотаріуса уклала договір довічного утримання;

- не врахували, що допитані у справі свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 надали покази про те, що заявниця дійсно, незважаючи на догляд за нею соціальним працівником, неодноразово заявляла, що потребує постійного догляду за нею зважаючи на стан свого здоров`я та шукала людей, які б з нею проживали в будинку та доглядали за нею і відповідно до яких перейшов би цей житловий будинок після смерті заявниці. Жодного наміру продати свій будинок, який є її єдиним житлом заявниця ніколи не висловлювала;

- не дослідили обставин того, що заявниця після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу будинку продовжує проживати у цьому будинку, іншого житла немає;

- проігнорували сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову.

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кужик Л. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Безпосередньо у відзиві викладено клопотання заявниці про поновлення їй строку на подання такого відзиву.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Дослідивши наведені у клопотанні ОСОБА_2 підстави та додані документи, Верховний Суд вважає строк на подання відзиву для цієї заявниці підлягає продовженню до моменту його подання.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду пояснення у справі на підставі статей 43 49 ЦПК України, у яких по суті навела додаткові аргументи щодо наявності підстав для задоволення її касаційної скарги та висловила незгоду з мотивами відзиву ОСОБА_2 на таку касаційну скаргу.

Верховний Суд вважає, що такі пояснення ОСОБА_1 розглядати неповноважний.

Відповідно до частини другої статті 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з частиною п`ятою статті 174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В., у зазначених поясненнях поза межами строку на касаційне оскарження, зокрема, навела додаткові аргументи щодо наявності підстав для задоволення її касаційної скарги та незгоду з мотивами відзиву ОСОБА_2 , не просила у суду дозволу подати такі пояснення, Верховий Суд залишає вказані пояснення без розгляду.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19 (пункти 51-52); від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20 (пункти 25-33).

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга позивачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В., не містить доводів щодо оскарження рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року та постанова Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення судами вимог первісного позову ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В., на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року передано на розгляд судді- доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року вказану касаційну скаргу залишено без руху, надано заявниці строк для усунення недоліків, а саме подання належним чином оформленого ордера Лущанця М. В., на підтвердження повноважень представляти інтереси заявниці у Верховному Суді.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Лущанець М. В. з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Золочівського районного суду Львівської області матеріали справи № 445/2460/21; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2024 року матеріали справи № 445/2460/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 липня 2020 року № 418, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянської О. О., продавець ОСОБА_1 передала у власність покупця (продала), а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність (купила) належний продавцю на праві власності будинок, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 липня 2020 року № 280259053, право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, передбаченому положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстровано 03 липня 2020 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року № 418, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року № 419, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О., продавець ОСОБА_1 передала у власність покупця (продала), а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність (купила) належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0053, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 липня 2020 року № 280257703, право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер 4621810200:01:007:0053, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, передбаченому положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстровано 03 липня 2020 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року № 419, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року № 420, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О., продавець ОСОБА_1 передала у власність покупця (продала), а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність (купила) належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,0360 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0054, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 липня 2020 року № 280256429, право власності на земельну ділянку площею 0,0360 га, кадастровий номер 4621810200:01:007:0054, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, передбаченому положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстровано 03 липня 2020 року за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року № 420, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Папірянською О. О.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 жовтня 2021 року № 599, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Гивель Г. М., продавець ОСОБА_5 передав у власність покупця (продала), а покупець ОСОБА_4 прийняла у власність (купила) належний продавцю на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією квитанції від 15 квітня 2020 року, ОСОБА_5 на підставі його заяви на видачу готівки, отримав у Акціонерному товаристві «Приват Банк» грошові кошти у розмірі 49 000,50 грн.

Відповідно до заключення лікарсько-консультативної комісії від 14 грудня 2021 року № 20, ОСОБА_1 потребує постійного лікування і спостереження в офтольмолога.

Згідно з актом обстеження матеріально- побутових умов, ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено, що ОСОБА_1 дійсно проживає за вказаною адресою. Житловий будинок складається з трьох кімнат, ванної кімнати, кородиру. Біля будинку є літня кухня, умови проживання задовільні. Склад сім`ї: ОСОБА_1 , 1942 року народження, ОСОБА_2 , - 1986 року народження, - власник будинку, ОСОБА_10 , 2005 року народження, ОСОБА_7 , - 2008 року народження, ОСОБА_5 2011 року народження.

Відповідно до висновку за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складеного 03 травня 2022 року № 06/22, вартість відновлювально-ремонтних робіт проведених у будинковолодінні АДРЕСА_1 , на дату проведення дослідження, визначена із застосуванням Програмного комплексу АВК-5 (редакція 3.6.3), становить 150 950,00 грн.

За змістом пункту 7 спірного договору купівлі-продажу від 03 липня 2020 року № 418, продаж вищевказаного будинку за домовленістю сторін вчинено за ціною 181 543,00 грн, при чому ця ціна повністю сплачена покупцем і отримана продавцем особисто до підписання цього договору, на момент підписання та нотаріального оформлення договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків, що підтверджено їхніми підписами під цим договором. Водночас сторони свідчать, що вони обізнані стосовно ринкових цін на аналогічне нерухоме майно та за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість майна є справедливою та відповідає її дійсній вартості.

Зазначений договір підписаний продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 в присутності нотаріуса Папірянської О. О.

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції як свідок, приватний нотаріус Папірянська О. О. пояснила, що посвідчувала нотаріально спірний договір купівлі-продажу будинку та земельних ділянок, укладений між сторонами, та вказала, що перед цим роз`яснила умови договору купівлі-продажу, його наслідки, зокрема, відчуження будинку, а також права та обов`язки сторін за цим договором. Окремо відзначила, що вона ніколи не укладає договір довічного утримання, про договір довічного утримання мови не йшло. Сумнівів у тому, що ОСОБА_1 вірно усвідомлює значення своїх дій та має намір укласти саме договір купівлі-продажу не було. Суперечок між сторонами договору в процесі його оформлення в нотаріальній конторі не відбувалось. Вказала, що перед укладенням договору встановила відсутність у ОСОБА_1 будь-яких фінансових претензій до ОСОБА_2 з приводу проведених розрахунків, про що зазначено також в договорі. Проте самого факту розрахунку не бачила. Питань щодо ціни договору в неї не виникало, так як її визначення є виключним правом сторін. Позивачка особисто прочитала проект договору, відтак, ознайомилась з його змістом та підписала його. Окремо відзначила, що ОСОБА_1 не заявляла про наявність у неї будь-яких захворювань очей чи інші причини, через які вона б самостійно не могла прочитати текст договору, з проханням прочитати текст договору не зверталась, жодних зауважень щодо не проведення ОСОБА_2 з нею розрахунків не було.

Свідок ОСОБА_8 , яка є племінницею позивачки ОСОБА_1 , пояснила суду, що позивачка звернулась до неї за допомогою, щоб вона її доглядала, а також просила допомогти дізнатись, який вона підписала договір з ОСОБА_2 . Вона вирішила їй допомогти, поїхавши до нотаріуса вони дізнались, що вона підписала договір купівлі - продажу. Оскільки вона знає ОСОБА_11 все життя, може ствердити, що позивачка жодних коштів не отримувала, однак доказів цього немає.

Свідок ОСОБА_9 , яка є родичкою позивачки ОСОБА_1 , в судовому засіданні пояснила, що коли вона приїжджала до ОСОБА_12 в гості, то бачила, як сім`я ОСОБА_3 погано відносилась до ОСОБА_13 . Відносно договору-купівлі продажу їй нічого не відомо.

Крім того, свідок ОСОБА_4 , повідомила суду, що купила будинок у ОСОБА_2 , кошти їй передавала відповідачці частинами. ОСОБА_12 не знає.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (стаття 202 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначений правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив з того, що 03 липня 2020 року позивачка уклала оспорюваний договір купівлі-продажу будинку, реалізуючи надане їй законом право розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд в межах гарантованої статтями 6 627 ЦК України свободи договору, при його укладенні позивачка розуміла правову природу правочину та наслідки його вчинення, мала намір відчужити будинок відповідачці та наполягала на укладенні саме договору купівлі-продажу, з будь-якими заявами чи зауваженнями при укладанні договору не зверталась, та особисто перечитувала проект договору, тобто була ознайомлена з його змістом, з огляду на це суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 03 липня 2020 року та інших договорів відсутні, а первісний позов є недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставин того, що заявниця після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу будинку продовжує проживати у цьому будинку, іншого житла немає, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Зокрема апеляційний суд, досліджуючи вказані обставини, у своєму судовому рішенні встановив, що дійсно станом на час апеляційного розгляду справи, тобто - протягом майже 4 (чотирьох) років після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, позивачка продовжує проживати у проданому нею житловому будинку.

Водночас апеляційний суд встановив, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку від 03 липня 2020 року не містить жодних умов про строки реальної передачі цього будинку його покупцю, так само, як не містить умов про виселення продавця (позивачки) з цього будинку та зняття її з реєстрації у ньому.

З огляду на це, апеляційний суд вважав слушними твердження відповідачки ОСОБА_2 у цій справі, які не спростовані позивачкою, про наявність між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку домовленості про те, що його продавець (позивачка) буде мати право на проживання у цьому будинку.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції, в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України, позбавлений компетенцій здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що обставини укладення оспорюваних договорів від 03 липня 2020 року в достатній мірі підтверджують той факт, що при їх укладенні заявниця помилилася щодо природи правочину, вважаючи для себе, що в нотаріуса уклала договір довічного утримання, зводяться до припущень заявниці та спростовуються встановленими у цій справі обставинами і висновками судів про недоведеність позовних вимог первісного позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 578/817/20 та постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Посилання у касаційній скарзі на те, щозаявниця не отримала від відповідачки кошти за свій будинок, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема відхиляючи такі посилання заявниці як недоведені, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильно висновку про те, що оскільки відповідно до пункту 2.1 оспорюваного договору купівлі-продажу будинку сторони заявили про повний розрахунок за проданий будинок до підписання договору, то підписання договору позивачкою є підтвердженням факту повного розрахунку за будинок та свідчить про відсутність у позивачки до відповідачки будь-яких претензій фінансового характеру.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку аргументам (показам) заявниці, Верховний Суд також відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лущанець Микола Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник