Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 446/484/19
провадження № 61-8148св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Кам`янка-Бузька територіальна громада,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2019 року акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради, ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення міської ради та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця» розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів - Ківерці» від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області.
Позивач зазначав, що в результаті польового обстеження було виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян. Згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці «Львів - Ківерці» від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька встановлено, що відповідачці ОСОБА_1 рішенням Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 передано у власність земельну ділянку площею 0,0900 га в межах м. Кам`янка-Бузька, частина якої площею 0,0372 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Вказане рішення міської ради та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.
Згідно Плану меж смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області, розробленого проектною організацією «Дорпроект Південно-Західної залізниці» у 1956 році, ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 52 м від осі колії, тобто - з врахуванням земельної ділянки, яка надана відповідачу у приватну власність. В той же час, відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями.
АТ «Українська залізниця» просило:
визнати недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року;
стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області замінено неналежного відповідача Кам`янка-Бузьку міську раду, належним відповідачем - Кам`янка-Бузькою територіальною громадою.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в судовому засіданні представник позивача подав клопотання про заміну відповідача із Кам`янка-Бузької міської ради на належного відповідача Кам`янка-Бузьку територіальну громаду, оскільки така увійшла у склад Кам`янка-Бузької територіальної громади. Відповідач заперечила проти задоволення клопотання. Відповідно до Закону України №1009-ІХ«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій» від 17 листопада 2020 року, під час проведення реорганізації юридичних осіб сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих комітетів повноваження з управління справами таких юридичних осіб здійснює сільський, міський голова, обраний сформованою територіальною громадою. Згідно частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. За таких обставин, суд вважав, що відповідача Кам`янка-Бузьку міську раду слід замінити на Кам`янка-Бузьку територіальну громаду.
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області в складі судді: Бакай І. А. від 27 травня 2021 року у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
АТ «Українська залізниця» є належним користувачем зазначеної у Плані відведення земельної ділянки і цей документ є належним доказом в підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою в межах смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка - Бузька Кам`янка - Бузького району Львівської області, яка відноситься до земель державної власності;
земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 належить до складу земель залізничного транспорту. І ця обставина не спростовується доказами наданими відповідачами;
частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , а саме площею 0,0372 га, накладається на смугу відведення залізниці;
наведене об`єктивно свідчить про незаконність оскаржуваного рішення, а тому заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку за свої змістом обґрунтована;
аналіз позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року свідчить, що ця вимога не є такою, на яку не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню вимоги про позовну давність, передбачені ЦК УРСР;
у справі, що переглядається, АТ «Українська залізниця» просила визнати недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та державний акта на право приватної власності на землю серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року. Із позовом АТ «Українська залізниця» звернулася 06 березня 2019 року, тобто через 18 років. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі; крім цього про обізнаність позивача про державний акт на право приватної власності свідчить і те, що при видачі такого встановленні та узгодженні межі землекористування між суміжними землекористувачами. Суд зробив висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання недійсним рішення міської ради і, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково, рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року скасовано, прийнято постанову про відмову у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця».
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було долучено до позовної заяви копію виданого відповідачці ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222 Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року (а. с. 13). Позивачем не було долучено до матеріалів справи належно оформленої копії, ні рішення Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222, ні копії рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222. Однак, суд на наведені розбіжності уваги не звернув, хоча безспірним є те, що рішення міської ради і рішення виконавчого комітету цієї міської ради є різними рішеннями. В той же час, позивач не заявляв позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222, на підставі якого (а не рішення міської ради) і було видано Державний акт на право постійного користування землею (а не на право власності на земельну ділянку) серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункти 116, 144 постанови від 14 листопада 2018 року). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;
у цій справі позивач просив «визнати недійсними» рішення міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку. Проте такі вимоги не є необхідним та ефективним способом захисту порушених прав, що не приводить до їх поновлення. Належним способом захисту є вимоги про витребування спірного майна (віндикаційний позов), проте позивач з такими вимогами до суду не звертався. У цій справі позивачем обраний спосіб захисту порушеного права, який є неефективним, а тому приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та не звернув уваги на те, що обраний спосіб захисту порушеного права є неефективним, що унеможливлює застосування наслідків спливу позовної давності як підстави для відмови у позові.
Аргументи учасників справи
У серпні 2022 року АТ «Укрзалізниця» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, в якій просило: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволені позовних вимог, який полягає в обранні позивачем неефективного способу захисту порушених його прав при зверненні до суду, а саме про визнання недійсним рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при прийнятті такого рішення не враховано, що майно залізниці є державною власністю, і як випливає із пункту 4.2 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 735 із змінами та доповненнями, закріплене за позивачем на праві повного господарського відання. А відповідно до частин першої та четвертої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе володільцем майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. За таких обставин, позивачем обрано належний спосіб захисту, оскільки оскарження рішень міської ради та визнання недійсним договору купівлі-продажу поновлює титульне володіння позивача спірною земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки правовій позиції викладеній у постанові Верховного суду від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц, якій натомість апеляційна інстанція.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 07 вересня 2022 року зазначено, що підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц, та у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що рішенням виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0900 га в межах м. Кам`янка-Бузька.
На підставі вказаного рішення Кам`янка-Бузькою міською радою Львівської області ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року.
На замовлення ДТГО «Львівська залізниця» була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів - Ківерці» від 40км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області. Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались в 2015 році КТ НВФ «Нові технології». У результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці Львів-Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області становить 21,1055 га. При польовому обстеженні виявлено, що частина земельній ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 саме площею 0,0372 га, накладається на смугу відведення залізниці.
Позиція Верховного Суду
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог з взаємовиключних підстав (позивач не заявляв позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222, на підставі якого (а не рішення міської ради) і було видано Державний акт на право постійного користування землею (а не на право власності на земельну ділянку) серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року та обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки належним способом захисту є вимого про витребування спірного майна (віндикаційний позов);
АТ «Українська залізниця» просило: (1) визнати недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222; (2) визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року (а. с. 2-7);
апеляційний суд встановив, що рішенням виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0900 га в межах м. Кам`янка-Бузька. На підставі вказаного рішення Кам`янка-Бузькою міською радою Львівської області ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року (а. с. 13);
з урахуванням того, що позивач не просив визнати недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ 000918 від 15 січня 2001 року, та принципу диспозитивності, то у задоволенні позовних вимог, заявлених АТ «Українська залізниця» у відповідній редакції, належить відмовити саме із цих підстав.
За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржену постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши її мотивувальну частини у редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду частково прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частини у редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук