Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 446/53/16-ц
провадження № 61-16014св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - Кам`янка-Бузький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
стягувач - ОСОБА_1 ,
представник стягувача - ОСОБА_2 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Кам`янка-Бузька районна спілка споживчих товариств,
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області, у складі судді Котормус Т. І., від 29 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 09 вересня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року заступник начальника Кам`янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Кам`янко-Бузького районний ВДВС) Гринюх Н. В. звернулась до суду із заявою про встановлення способу та порядку виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 46/53/16-ц, на підставі якого 13 січня 2017 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 1 740 000 грн, інфляційних втрат - 930 900 грн, 3 % річних у розмірі 69 600 грн та пені - 100 000 грн, сплаченого судового збору в розмірі 3 654 грн та витрат, пов`язаних із публікацією оголошення в пресі у розмірі 200 грн.
Заява мотивована тим, що на виконанні Кам`янка-Бузького районного ВДВС перебуває виконавче провадження ВП № 54775232 щодо виконання виконавчого листа № 446/53/16-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості. Під час виконання зазначеного судового рішення встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу комплексу будівель від 10 травня 2011 року боржник набув право власності на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 3 530, 20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У заяві вказано, що боржник ухиляється від реєстрації права власності на зазначене приміщення, рішення суду не виконує, не вживає заходів щодо його виконання.
Посилаючись на зазначені обставини, заступник начальника Кам`янка-Бузького районного ВДВС просила суд встановити спосіб та порядок виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц шляхом звернення стягнення на комплекс будівель, загальною площею 3 530, 20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості згідно рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 46/53/16-ц.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2017 року у задоволенні заяви відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про звернення стягнення на нерухоме майно боржника є передчасною, оскільки державним виконавцем не вжито всіх можливих заходів для виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року, а виконання судового рішення є можливим шляхом реалізації трьох належних ОСОБА_4 транспортних засобів або належної йому частини житлового будинку, а також за рахунок стягнення коштів із заробітної плати, оскільки боржник є працевлаштованим. Державним виконавцем не здійснено всіх необхідних виконавчих дій для з`ясування наявності рухомого майна та коштів боржника на покриття суми боргу, що унеможливлює звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, яке може бути застосоване в останню чергу з урахуванням положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернення стягнення на належну боржнику ОСОБА_4 частку в нерухомому майні є неможливим, оскільки частка боржника у встановленому законом порядку судом за поданням державного виконавця не визначалась. Частка у майні мала належати дружині божника - ОСОБА_3 . Окрім того, державним виконавцем (на момент звернення до суду із цією заявою) не було вчинено усіх передбачених законом дій щодо встановлення наявності чи відсутності у боржника доходу (заробітку), рухомого та нерухомого майна, та іншого цінного майна. Такі дії вчинялись державним виконавцем додатково ще й після подання заяви до суду, що підтверджується долученими до письмових пояснень державного виконавця документами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
30 жовтня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви начальника Кам`янко-Бузького районного ВДВС Гринюх Н. В.
Як на підставу для скасування оскаржених судових рішення заявник посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Заявник стверджує, що погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, який дійшов висновку про те, що звернення стягнення на належну боржнику ОСОБА_4 частку в нерухомому майні було неможливим, оскільки частка боржника у встановленому законом порядку судом за поданням державного виконавця не визначалася, апеляційний суд не взяв до уваги, що право на нерухоме майно не було належним чином зареєстровано за боржником, що унеможливило визначення часток у такому майні. Апеляційний суд також зазначив, що на момент підготовки заяви державного виконавця до суду (26 вересня 2017 року) після відкриття виконавчого провадження (25 вересня 2017 року) державним виконавцем не було вчинено усіх передбачених законом дій щодо встановлення наявності чи відсутності у боржника доходу (заробітку), рухомого й нерухомого майна та іншого цінного майна, що не відповідає дійсності та спростовується постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у цій справі.
Також заявник посилається на те, що державний виконавець у своїй заяві не посилався на положення статті 373 ЦПК України, неправильно назвав заяву, але просив звернути стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року справу за заявою Кам`янко-Бузького районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області про встановлення способу і порядку виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 січня 2017 року призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу Кам`янко-Бузький районний ВДВС посилається на те, що оскаржені заявником судові рішення першої та апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими, такими що підлягають скасуванню, оскільки ухваленні із порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України. Судами не було враховано, що майно не було належним чином зареєстровано за боржником, що унеможливило визначення часток такого майна. Висновок апеляційного суду суперечить висновку Верховного Суду висловленому у постанові від 18 вересня 2019 року.
У письмових поясненнях представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 посилається на те, що ОСОБА_3 , у зв`язку із укладенням її чоловіком з її згоди договору купівлі-продажу № 917 та додаткового договору № 1428 набула у спільну власність майнові права на комплекс нежитлових будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . Вказує, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтування щодо порушення норм матеріального та процесуального законодавства судами першої та апеляційної інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 840 500 грн заборгованості за договором позики та
3 854 грн судових витрат, на виконання цього рішення районним судом 13 січня 2017 року видано виконавчий лист.
Постановою заступника начальника Кам`янка-Бузького районного ВДВС Гринюх Н. В. від 25 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП № 54775232 з виконання зазначеного виконавчого листа.
У процесі виконавчого провадження заступником начальника Кам`янка-Бузького районного ВДВС Гринюх Н. В. вчинено передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії, які спрямовані на примусове виконання судового рішення.
Обґрунтовуючи заяву про звернення стягнення на нерухоме майно, яке, на думку державного виконавця, належить боржнику, загальною площею 3 530,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , заступник начальника Кам`янка-Бузького районного ВДВС Гринюх Н. В. посилалась на неможливість виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року про стягнення з ОСОБА_4 2 840 500 грн заборгованості, оскільки вжиті державним виконавцем заходи та вчинені ним виконавчі дії з метою виконання судового рішення виявились безрезультатними.
Заступник начальника Кам`янка-Бузького районного ВДВС Гринюх Н. В. просила звернути стягнення на нерухоме майно, яке на підставі договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 10 травня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Щур Т. В., зареєстрованого за № 917, придбано ОСОБА_4 у Кам`янка-Бузької районної спілки споживчих товариств
Відповідно до пунктів 1, 2 договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, укладеного 10 травня 2011 року між Кам`янка-Бузькою районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_4 , продавець (Кам`янка-Бузька районною спілкою споживчих товариств) передав, а покупець
( ОСОБА_4 ) прийняв у власність комплекс нежитлових будівель, що розташований у по АДРЕСА_1 та складається з шести нежитлових приміщень, загальною площею 3 530,2 кв. м.
Пунктом 9 вищевказаного договору передбачено, що сторони домовилися про те, що продавець передає, а покупець приймає вказаний комплекс (ключі від нього, документи) на протязі трьох днів після підписання цього договору, для використання його у власних цілях. Передача майна продавцем і прийняття майна покупцем буде посвідчуватись актом приймання-передачі після виконання покупцем зазначеного у пункті 4 зобов`язання на протязі трьох днів.
Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель продаж зазначеного майна вчиняється за ціною 500 тис. грн, з яких 65 тис. грн покупець перерахував на рахунок продавця до підписання цього договору, а інші 435 тис. грн будуть перераховані на рахунок покупця до 01 липня 2011 року.
Пункт 10 вищезгаданого договору передбачає, що право власності на придбаний комплекс нежитлових будівель у покупця виникає з моменту державної реєстрації.
У пункті 7 договору зазначено, що на момент укладення договору ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , яка надала свою згоду на купівлю нежитлових будівель, справжність підпису на якій засвідчено 06 травня 2011 року приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Львівської області Щур Т. В., за реєстровим № 903.
Також у пункті 7 договору вказано, що цей комплекс набувається ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як спільна сумісна власність.
На стадії апеляційного розгляду справи учасники долучили додатковий договір від 04 липня 2014 року до зазначеного вище договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Львівської області Щур Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1428, яким внесено зміни до пункту 4 договору купівлі-продажу та викладено цей пункт у новій редакції, згідно з якою станом на 04 липня 2014 року покупець перерахував на поточний рахунок продавця 150 700 грн, а решту 349 300 грн зобов`язався сплатити шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця рівними частинами поквартально, але не пізніше 01 липня 2015 року. Факт проведення повного розрахунку повинен бути підтверджений нотаріально засвідченою заявою продавця про проведення розрахунків. Після проведення повного розрахунку за продане нерухоме майно договір купівлі-продажу буде зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідним органом державної реєстрації.
Сторони доповнили договір новим пунктом 4-1 договору, яким встановили відповідальність покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання у виді сплати пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення.
Також додатковим договором внесено зміни до пункту 10 договору, згідно з яким (у новій редакції пункту) право власності на придбаний комплекс нежитлових будівель у покупця виникає з моменту державної реєстрації, яку він зобов`язується провести після виконання умов пункту 4 договору.
У пункті 4 додаткового договору від 04 липня 2014 року зазначено, що ОСОБА_3 , з якою ОСОБА_4 перебуває у шлюбі, нотаріально засвідчила свою згоду на укладення цього додаткового договору.
Пункт 7 договору купівлі-продажу від 10 травня 2011 року про те, що комплекс нерухомого майна набувається покупцем ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_3 як спільна сумісна власність, залишився незмінним.
Згідно з Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на комплекс будівель загальною площею 3 530, 2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , станом на 25 вересня 2017 року зареєстровано за Кам`янка-Бузькою районною спілкою споживчих товариств.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадженняВП № 54775232 у боржника на рахунках відсутні грошові кошти, транспортні засоби, які належать боржнику, постановами державного виконавця оголошено у розшук.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною п'ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово.
Під час нового апеляційного розгляду цієї справи (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року) представник Кам`янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області пояснила, що звернулась до суду із вказаною заявою на підставі частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.
Звертаючись із вимогою про звернення стягнення на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 3 530, 2 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1 , державний виконавець посилався на те, що це нерухоме майно належить боржнику ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 10 травня 2011 року, укладеного між Кам`янка-Бузькою районною спілкою споживчих товариств (продавцем) та ОСОБА_4 (покупцем), який посвідчений приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Львівської області Щур Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 917, однак, на момент звернення державного виконавця і розгляду справи в суді право власності на нерухоме майно залишалось зареєстрованими за Кам`янка-Бузькою районною спілкою споживчих товариств.
Виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу, про що наголошувалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справа № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19).
Відповідно до частини першої статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (частина друга статті 366 ЦК України).
Частинами десятою-одинадцятою статті 440 ЦПК України, положення яких були чинними на час апеляційного розгляду, передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (частина перша статті 443 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що частка у праві спільної власності є самостійним об`єктом цивільних прав та на неї кредитором може бути звернуто стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів. Поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Частка у праві спільної власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні (пункти 26, 28, 29).
У постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 643/16464/17 (провадження № 61-4405) Верховний Суд, виходячи із обставин справи, вважав за можливе за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами визначити ідеальну частку боржника у спільній сумісній власності.
У відповідності до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 ЦПК України та частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 07 червня 2005 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відомості про належне виконання рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 840 500 грн заборгованості за договором позики та 3 854 грн судових витрат судами попередніх інстанцій не встановлені.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у відповідності до умов договору купівлі-продажу від 10 травня 2011 року комплекс нежитлових будівель по АДРЕСА_1 набувається покупцем ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_3 у спільну сумісну власність.
Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
ОСОБА_3 при розгляді справи у судах заявляла про порушення її права на частку у спільному майні подружжя, що може мати місце у випадку звернення стягнення на комплекс нежитлових будівель по АДРЕСА_1 наполягаючи, що вона має право на 1/2 частину цієї нерухомості.
Кам`янка-Бузька районна спілка споживчих товариств звертала увагу суду на те, що державний виконавець вчиняє дії щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за нею.
Колегія суддів погоджується з тим, що комплекс нежитлових будівель по АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як спільна сумісна власність.
Виходячи зі змісту договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, укладеного 10 травня 2011 року, додаткового договору від 04 липня 2014 року до зазначеного вище договору купівлі-продажу, презумпція правомірності яких не спростована, а також платіжного доручення № 9000283835 від 08 вересня 2015 року, продавець нерухомого майна - Кам`янка-Бузька районна спілка споживчих товариств - отримав від покупця повну вартість проданого товару. Дії щодо проведення державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно покупцем не проведені.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 жовтня 2019 року у справі № 446/914/17 залишено без розгляду позов Кам`янка-Бузької районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, а провадження у справі 446/1648/15-ц за позовом Кам`янка-Бузької районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_4 зупинено ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року.
Колегія суддів, враховуючи обставини цієї справи, вважає, що судове рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц має бути виконано за рахунок майна, яке належало боржнику.
У зв`язку із цим звернення стягнення з метою виконання судового рішення може бути звернуто на 1/2 ідеальну частку комплексу нежитлових будівель по АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності боржнику ОСОБА_4 на час подання державним виконавцем заяви до суду. В результаті розгляду справи встановлено, що саме ця частка у нерухомому майні належала ОСОБА_4 , і право власності на це майно не було зареєстровано у Державному реєстрі речових
прав на нерухоме майно у зв`язку із пасивною поведінкою покупця, який, отримавши нерухоме майно та сплативши за нього повну вартість, не вчинив дій щодо державної реєстрації права власності, усвідомлюючи можливість звернення стягнення на це майно з метою виконання судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що надання правової кваліфікації відносинам сторін, виходячи із обставин, встановлених під час судового розгляду, та визначення правових норм, які підлягають застосуванню, належить до компетенції суду.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права і процесуального права, при цьому висновки апеляційного суду не відповідають висновкам, висловленим Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2019 року, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви заступника начальника Кам`янко-Бузького районного ВДВС.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2020 рокускасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким заяву заступника начальника Кам`янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській областіГринюх Н. В. задовольнити частково.
Звернути стягнення на 1/2 частку комплексу будівель загальною площею 3 530,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 , з метою виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у справі № 446/53/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, яким з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто 2 840 500 00 грн заборгованості та 3 854 грн судових витрат.
У задоволенні заяви заступника начальника Кам`янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Гринюх Н. В. в іншій частині відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович