ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа № 450/1333/16 - к
провадження № 51-586км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
особи, щодо якої застосовані примусові
заходи медичного характеру, ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвали Франківського районного суду м. Львова від 2 липня 2020 року та Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року щодо нього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140270000299, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Золочеві Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за вчинення суспільно-небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
встановив:
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 2 липня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні ним суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК,та застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Згідно з ухвалою ОСОБА_6 вчинив суспільно небезпечні діяння за таких обставин.
23 лютого 2016 року приблизно о 01:00 ОСОБА_6 без дозволу власника ОСОБА_8 умисно незаконно проник через відкрите вікно кухні в житловий будинок АДРЕСА_2 , чим порушив недоторканість житла.
Цього ж дня приблизно о 05:00 ОСОБА_6 , перебуваючи на кухні цього будинку, на ґрунті особистих неприязних відносин під час сварки та боротьби умисно вбив ОСОБА_9 , нанісши їй удар ножем у шию.
У подальшому приблизно о 08:20 ОСОБА_6 , знаходячись у кімнаті указаного вище будинку, в якій спав ОСОБА_8 , маючи умисел на протиправне заподіяння смерті двом особам, на ґрунті особистих неприязних відносин, із метою вбивства завдав два удари молотком по голові та удар ножем у живіт ОСОБА_8 , заподіявши тяжке тілесного ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. При цьому ОСОБА_6 умисел на умисне вбивство ОСОБА_8 не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілий почав чинити опір, вибіг із будинку на подвір`я та покликав на допомогу, а ОСОБА_6 втік із місця вчинення злочину у напрямку села Верхня Білка, де і був затриманий працівниками поліції.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 17 серпня 2022 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненням до неї ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення про застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, а також ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у виді поміщення до психіатричного закладу, постановлені під час судового розгляду, та закрити кримінальне провадження. На обґрунтування своїх вимог зазначає про порушення місцевим та апеляційним судами його права на безпосередню участь у судовому засіданні та права на захист. Стверджує, що місцевий суд, застосовуючи примусові заходи медичного характеру та мотивуючи доведеність вчинення суспільно небезпечних діянь, послався на недопустимі докази. Заперечує законність призначення судової психіатричної експертизи, якою встановлено його неосудність на час розгляду провадження судом першої інстанції, та відповідно застосованих до нього примусових заходів медичного характеру. Вказує на недотримання його права на ознайомлення з матеріалами провадження для підготовки доповнень до апеляційної скарги. Посилається на незаконність складу суду, який розглянув провадження в апеляційному порядку без дослідження матеріалів провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу з доповненням та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст.433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст.438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положеннями ст.412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимогКПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Ці положення стосуються і судових рішень, якими до особи застосовано примусові заходи медичного характеру.
Порядок здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру регламентований гл. 39 КПК.
Приписами ч. 1 ст. 503 КПК визначено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:
1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Перелік обставин, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру, визначені ст. 505 КПК. З зазначеної законодавчої норми вбачається, що предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характерумає низку особливостей, де встановлюється лише: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування чи судового розгляду; поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням; обставини, що підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, в тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.
Крім того ч. 1 ст. 512 КПК (у редакціїЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14 листопада 2017 року № 2205-VIII, який був введений в дію 10 червня 2018 року) передбачено, що судовий розгляд цієї категорії справ здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, обов`язковою участю фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу.
Також ч. 1 ст. 506 КПК встановлено, що особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника та захисника.
Тому з урахуванням положень п. 3 ч. 3 ст. 43 КПК така особа має право на захист, зокрема і на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження та залучення іншого захисника; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги.
Таким чином КПК регламентовано, що при розгляді питання про застосування примусових заходів медичного характеру не вирішується питання про винуватість особи, щодо якої розглядається провадження в порядку глави ст. 39 КПК, участь такої особи у судових засіданнях є обов`язковою і вона, зокрема, має право на захист, право на відмову від захисника і залучення іншого захисника в будь-який момент кримінального провадження.
Однак суд першої інстанції не урахував указаних вимог закону та не дотримався їх.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, надійшов до суду 1 червня 2016 року.
Розгляд цього провадження здійснювався в загальному порядку, так як висновком судово-психолого-психіатричної експертизи від 13 квітня 2016 року № 48, проведеної під час досудового розслідування, констатовано, що ОСОБА_6 на час проведення дослідження психічною хворобою не страждав, виявляв ознаки шизотипового розладу, що не позбавляє його здатності у даний час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій він хронічним психічним захворюванням, недоумством, іншим хворобливим розладом психіки не страждав, виявляв ознаки шизотипового розладу. Через наявний у нього психічний розлад він не був здатний повного мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, проте застосування примусових заходів медичного характеру не потребував (т. 2, а.п. 66).
Однак під час судового розгляду провадження за клопотанням захисника місцевим судом було призначено комісійну судово-психіатричну експертизу, за висновком якої від 11 жовтня 2017 року № 147 було встановлено, що ОСОБА_6 на час проведення експертизи страждає тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності у формі поліморфного психотичного розладу з симптомами шизофренії, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і до виходу із хворобливого стану потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом (т. 4, а.п. 31-37).
У зв`язку з цим суд змінив порядок розгляду провадження та в подальшому здійснював його відповідно до глави 39 КПК. (т. 5, а.п. 75).
Разом з тим, після отримання цього висновку у період із 8 грудня 2017 року до 02 липня 2020 року місцевий суд не забезпечив участь у судових засіданнях обвинуваченого, а в подальшому особи щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, провівши за відсутності ОСОБА_6 28 судових засідань, зокрема і тих, в яких вирішувалося питання про продовження застосування запобіжного заходу у виді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку.
При цьому суд першої інстанції не зважив на заяви та клопотання ОСОБА_6 про неможливість розгляду провадження у його відсутність, які надійшли до суду 18 грудня 2017 та 10, 16 січня 2018 року (т. 5, а. п. 49, 64, 66), а також на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14 листопада 2017 року № 2205-VIII, який був введений в дію 10 червня 2018 року, були внесені зміни в ч. 1 ст. 512 КПК і з цього часу участь особи щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру у розгляді цього питання була обов`язковою.
Тому колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_6 про те, що здійснення судового провадження без його участі є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке потягло постановлення місцевим судом незаконного судового рішення, і є безумовною підставою для скасування ухвали Франківського районного суду м. Львова від 2 липня 2020 року.
Крім того, слушними є і твердження ОСОБА_6 про порушення місцевим судом його права на захист.
З матеріалів провадження вбачається, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_6 захищав адвокат ОСОБА_10 .
Однак, ОСОБА_6 подавав заяву від 07 лютого 2018 року про відмову від захисника ОСОБА_10 у зв`язку з тим, що останній не належним чином здійснював захист, підтримував клопотання сторони обвинувачення і не вчиняв активних дій по відстоюванню інтересів особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру (т. 5, а. п. 84). На необхідності захиснику ОСОБА_10 узгоджувати позицію з підзахисним ОСОБА_6 наголошував і у заяві від 2 січня 2018 року (т. 5, а.п. 62).
При цьому з журналів судового засідання та ухвал суду про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку, вбачається, що захисник ОСОБА_10 усупереч позиції підзахисного дійсно підтримував клопотання сторони обвинувачення, що свідчило про порушення права ОСОБА_6 на захист (т. 4, а.п. 214, 239, т. 5, а.п. 7, 16, 24, 45, 80).
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших державних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України, попри це заявлена ОСОБА_6 відмова від захисника судом розглянута не була, а захисник ОСОБА_10 , який не ефективно діяв у інтересах свого підзахисного, продовжував приймати участь у кримінальному провадженні як захисник, що з огляду на викладене вище є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
До того ж, застосовуючи примусові заходи медичного характеру, суд визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні суспільно-небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КПК, що суперечить вимогам ст. 505 КПК.
Про ці та інші порушення, допущені місцевим судом, ОСОБА_6 писав у своїй апеляційній скарзі, однак апеляційний суд належним чином не здійснив їх перевірку та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Так, із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій зазначав про: невручення йому судового рішення про застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, безпідставне позбавлення його права на участь у розгляді провадження, порушення права на захист, незалучення законного представника до участі у провадженні, відсутність належних та допустимих доказів вчинення ним суспільно-небезпечних діянь, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, (т. 6, а. п. 147-152). В подальшому ОСОБА_6 подав ще одну апеляційну скаргу, яка по суті є доповненням до апеляційної скарги, в якій додатково зазначав про незаконність рішення про застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, безпідставність розгляду провадження в порядку глави 39 КПК (т. 9, а.п. 10-24). Також ОСОБА_6 подавав клопотання про дослідження доказів судом апеляційної інстанції (т. 9, а.п. 33) та заявляв про своє бажання ознайомитися з матеріалами провадження для підготовки доповнень до апеляційної скарги (т. 6, а.п. 152, т. 9, а.п. 21, 62), що передбачено п. 14 ч. 3 ст. 42, ч. 4 ст. 395 КПК. Окрім того ОСОБА_6 наполягав на забезпеченні його безпосередньої участі у суді апеляційної інстанції і відмовлявся від проведення розгляду в режимі відеоконференції, вказуючи, що воєнний стан не є перешкодою реалізації права особи, передбаченого ч. 4 ст. 395 КПК, оскільки бойові дії провадяться за 1000 км від місця розгляду справи (т. 6, а.п. 152, т. 9, а.п. 52, 57, 62 ).
При цьому, не зважаючи на те, що ОСОБА_6 мав право на ознайомлення з матеріалами провадження, реалізація такого права судом забезпечена не була.
Одночасно суд апеляційної інстанції не виконав і свого обов`язку, передбаченого ч. 4 ст. 401 КПК, та не забезпечив участь ОСОБА_6 , який перебував під вартою, у розгляді провадження. Матеріали провадження не містять документів, які б підтверджували, що Львівським апеляційним судом вживалися заходи для забезпечення ОСОБА_6 , який утримувався під вартою у державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)», безпосередньої участі у судовому засіданні, і що станом на 17 серпня 2022 року така можливість була відсутня.
За таких обставин позбавлення ОСОБА_6 , який перебував під вартою, права брати участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Також суд апеляційної інстанції не забезпечив ОСОБА_6 у межах процесуального закону реалізацію його права на захист, не перевіривши наявність у адвоката ОСОБА_11 повноважень на захист особи, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру, про що зазначено в доповненнях до касаційної скарги.
Крім того апеляційний суд не розглядав і не вирішував заявлене ОСОБА_6 клопотання про дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, яка суперечить вимогам ст. 419 КПК, що передбачає необхідність зазначення в судовому рішенні мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути наведені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Так, Львівський апеляційний суд в ухвалі від 17 серпня 2022 року не надав відповідей на доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 та лише формально зазначив, що за висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 11 жовтня 2017 року № 147 останній потребує застосування примусових заходів медичного характеру і ці заходи застосовані місцевим судом правильно, а право особи на захист порушено не було. Водночас за змістом ухвали твердження, наведені в апеляційній скарзі апеляційним судом не перевірялися, а доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_6 взагалі не були предметом розгляду апеляційного суду.
До того ж кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку розглянуто незаконним складом суду.
Для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу, відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. До обставин, що виключають участь судді (слідчого судді) в кримінальному провадженні та забезпечують неупередженість суддів відноситься така підстава для самовідводу, відводу, як недопустимість їх повторної участі у кримінальному провадженні (ст. 76 КПК).
Одночасно ч. 3 ст. 76 КПК передбачено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.
Крім того, суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості (п. 3 ч. 1 ст. 75 КПК).
При цьому з матеріалів провадження вбачається, що не погоджуючись з ухвалою про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Проте ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року, постановленою суддею ОСОБА_12 , апеляційну скаргу ОСОБА_6 повернуто останньому у зв`язку з тим, що він не є особою, яка відповідно до КПК має право подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду про застосування примусових заходів медичного характеру (т. 6, а. п. 169).
Постановою Верховного Суду від 31 травня 2022 року зазначену ухвалу апеляційного суду було скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При повторному надходженні кримінального провадження до апеляційного суду воно було передано судді ОСОБА_12 як доповідачу у судовій справі (т. 9, а. п. 2).
Сумніваючись в неупередженості судді ОСОБА_12 , ОСОБА_6 заявив йому відвід, наводячи доводи щодо недовіри головуючому у справі (т.9, а.п. 23. 35). Разом з тим, ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у задоволенні заявленого відмову відмовлено без зазначення належних мотивів ухваленого рішення (т. 9, а.п. 63).
За таких обставин вказане вище свідчить про незаконність складу суду, який розглядав провадження в апеляційному порядку.
Так як судом першої і апеляційної інстанції допущені численні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, то ухвали Франківського районного суду м. Львова від 2 липня 2020 року та Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції під час якого необхідно врахувати викладене та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.
При цьому касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково, оскільки він порушує питання про закриття кримінального провадження щодо нього, однак не наводить таких обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст. 284 КПК.
Одночасно суд не вирішує питання про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, застосованого місцевим судом до вступу в силу ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки за інформацією, наявною у Верховному Суді, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2021 року щодо ОСОБА_6 припинені примусові заходів медичного характеру, застосовані ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 2 липня 2020 року. Наразі кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, розглядається місцевим судом.
Разом з цим у цьому провадженні ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15 грудня 2022 року ОСОБА_6 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12 лютого 2023 року.
Керуючись статтями 403, 432, 441 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвали Франківського районного суду м. Львова від 2 липня 2020 року та Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_3