08.04.2024

№ 450/1435/15-ц

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 450/1435/15-ц

провадження № 61-5259св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: Мурованська сільська рада об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року АТ «Українська залізниця» звернулося із позовом до Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору дарування, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка в межах Сороки-Львівської сільської ради на км 5+867 м - 5 +871 м площею 0,0863 га перебуває у власності ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка була набута матір`ю відповідача - ОСОБА_2 на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», згідно якого вирішено передати у приватну власність земельну ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. На підставі зазначеного рішення органом місцевого самоврядування видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753. На підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051 ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га. На цей час спірна земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_1 .

Позивач вважав, що спірна земельна ділянка ніколи не належала Сороки-Львівській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, оскільки перебувала у власності позивача постійно, належить до земель транспорту. Тому сільська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Отже, спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею незаконно, а тому підлягає поверненню АТ «Українська залізниця».

АТ «Українська залізниця» просило:

визнати незаконним та скасувати рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051, згідно якого ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0863 га;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , яка була отримана ним у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051;

витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку, отриману ним у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051;

зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», а саме - звільнити зайняту земельну ділянку в межах Сороки-Львівської сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у складі судді Данилів Є. О., в задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

земельна ділянка площею 0,0870 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована в с. Муроване, Пустомитівського району, Львівської області передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» належить до земель транспорту, що свідчить про незаконність оспорюваного рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Тому позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення є обґрунтованою;

оспорюване рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» прийняте 21 липня 1995 року;

згідно пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції від 19 грудня 2011 року) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Згідно пункту 3 частини п`ятої розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Позивач звернувся із позовом 19 червня 2015 року;

порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16);

позивачем не надано суду на підтвердження того, що позивач не мав можливості довідатися про осспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Таким чином позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд задоволенню не підлягає у зв`язку і пропуском позовної давності;

оскільки оспорюване рішення сільської ради не підлягає скасуванню, то відсутні підстави вважати, що: дії щодо реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_2 , про що видано державний акт на право приватної власності на землю; укладення договору дарування земельної ділянки, є незаконними. При законності рішення Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року, немає підстав вважати, що зміст договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року, посвідчений Лозинською І. П. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 426, суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зазначені позовні вимоги ґрунтуються на незаконності та скасуванні рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97 та земельна ділянка не підлягає витребуванню. позовна вимога про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою необґрунтована.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року скасовано.

Позовні вимоги ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року виданий на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 листопада 1995 року № 97. Кадастровий номер земельної ділянки 4623686900:02:001:0063 згідно з довідкою про присвоєння кадастрового номера, виданою Львівською регіональною філією Центру ДЗК11 квітня 2006 року за № 982.

Витребувано від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га, подаровану йому ОСОБА_1 згідно договору дарування від 17 квітня 2006 року, кадастровий номер 4623686900:02:001:0063.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою регіональною філією «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

звертаючись у червні 2015 року із позовом АТ «Укрзалізниця» зазначило, що про порушене право йому стало відомо 14 листопада 2013 року. На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI, виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Однак, відповідно до пункту 5 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Оскільки ПАТ «Укрзалізниця» звернулася із позовом у 2015 році, тобто, у межах трьох років з дня набрання чинності Законом № 4176-VI та з підстав, передбачених пунктом 3 частина 5 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а тому позовна давність не пропущена, підстави відмовляти у позові відсутні;

оскільки ПАТ «Укрзалізниця» є власником спірної земельної ділянки, то вона вправі витребувати майно від добросовісного набувача на підставі статей 387 388 ЦК України;

позовна вимога про визнання недійсним договору дарування не підлягає задоволенню, оскільки немає правових наслідків для позивача, окрім тих, що пов`язані із наслідками недійсності правочину. При цьому право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає захисту незалежно від того, на якій правовій підставі незаконний володілець набув майно, а тому у позовній вимозі про визнання договору дарування необхідно відмовити.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця». При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , межує з під`їздною колією збудованою в 1981-1982 роках, а ширина смуги відведення для під`їздних колій відповідала діючим нормативним вимогам на час побудови колії;

затверджену проектну документацію яка відображає діючу план-схему залізничних колій позивач не надав. Надана ПАТ «Українська залізниця» технічна документація від 1956 року суперечить діючій план-схемі залізничних колій, а також адміністративно-територіальному устрою і не може вважатися містобудівною документацією. Посилання на ширину смуги відведення в 74,4 м безпідставне і непідтверджене жодним діючим (дійсним) документом, суперечить статті 68 ЗК України, статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», частині першій статті 23 Закону України «Про транспорт»;

під час прийняття рішення Сороки-Львівська сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень та згідно чинного законодавства;

в акті обстеження земельної ділянки, на який посилається позивач, від 14 листопада 2013 року № 53 чітко зазначено, що землевпорядник сільської ради заперечує смугу відведення 74.4 м, жодних документів на вказану смугу відведення ПАТ «Українська залізниця» не надала;

сітчастої огорожі навколо земельної ділянки немає, відповідач як власник створював і не створює жодних перешкод в роботі залізниці. Цей факт підтверджений актом обстеження земельної ділянки від 23 серпня 2016 року;

апеляційний суд, вилучивши земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 і на якій знаходиться житловий будинок, порушив статті 7 13 14 Конституції України та статті 116 140 143 152 153 ЗК України. Ця земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських споруд використовується як присадибна земельна ділянка і ніколи не відносилась до земель транспорту, а тому підстав для її вилучення немає.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0863 га, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У травні 2019 року АТ «Укрзалізниця» надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить позовні вимоги АТ «Укрзалізниця» задовольнити повністю.

Відзив мотивований тим, що:

спірна земельна ділянка належить до земель транспорту. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за ним на праві повного господарського відання, тому сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення порушуючи право землекористування залізниці. Право залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Законодавства, яке діяло на момент виникнення в 1956 році права залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі;

сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила пункт б частини четвертої статті 84 ЗК України. Тому оскаржене рішення сільської ради і державний акт на землю є такими, що суперечать чинному законодавству, прийнятими із перевищенням наданих повноважень, що порушують право залізниці на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, а тому такими, що підлягають визнанню незаконними. Залізниця, як суміжний користувач, не погоджувала ні проект відведення земельних ділянок, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавала погодження на вилучення земельних ділянок з постійного землекористування;

Верховним Судом та Верховним Судом України неодноразово було зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». У постанові Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16 суд зробив висновок: «оскільки частина земельної ділянки, що накладається, належить до земель залізничного транспорту, то рішення ради та укладений на його підставі договір мають бути визнані незаконними та недійсними в цілому».

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно до рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» вирішено передати у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,09 га.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ - ЛВ № 050753, ОСОБА_2 на підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,0870 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована в с. Муроване Пустомитівського району Львівської області.

На підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га, розташовану на території с. Муроване Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка входить до складу залізничного транспорту, що підтверджено планом смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Брюховицького району Львівської області 1956 року.

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 24 червня 2014 року у справі № 446/915/14-к ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість) у зв`язку із закінченням строків давності. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 , обіймаючи посаду начальника Кам`янка-Бузької дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця», яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, неналежно виконував свої службові обов`язки. Не виїхавши на місце та не перевіривши розташування земельних ділянок, їх площ та меж на відповідність встановленим нормативним вимогам, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, підписував акти встановлення та узгодження меж земельних ділянок в с. Муроване Пустомитівського району Львівської області, яка розташована у смузі відведення залізничної колії і знаходилася у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16 зазначено, що: «частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» (в редакції з 10 листопада 1994 року) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Статтею 23 наведеного Закону встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша). До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до чинного законодавства (частина друга). Згідно частини першої статті 69 Земельного кодексу України (в редакції від 05 травня 1993 року) землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Частиною 3 статті 4 наведеного Кодексу встановлено, що землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Разом з тим, положеннями частини 4 цієї статті визначено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту. Згідно статті 44 вказаного Кодексу порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню (частина перша). Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (частина друга). Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірного пункту рішення, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих».

Суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту. За таких обставин суди зробили правильний висновок про обґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 ЦК УРСР).

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР).

Позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги (стаття 83 ЦК УРСР).

У постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 3-216гс14 вказано, що: «предметом спору є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним зазначеного рішення загальних зборів учасників господарського товариства. Оспорюване рішення загальних зборів учасників ТОВ «Меркурій», оформлене протоколом № 1, було прийнято 01 травня 1997 року, тобто до 01 січня 2004 року - дня набрання чинності ЦК України. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила».

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Аналіз позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, свідчить, що ця вимога не є такою на яку не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню вимоги про позовну давність, передбачені ЦК УРСР.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

У справі, що переглядається, ПАТ «Українська залізниця» просила визнати незаконним та скасувати рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Із позовом ПАТ «Українська залізниця» звернулася 19 червня 2015 року, тобто, майже через 20 років.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, та як наслідок про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню. Натомість апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0863 га, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою.Суд першої інстанції при мотивуванні відмови в задоволенні позовних вимог помилково застосували норми ЦК України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

У частині першій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої та шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аналіз оскарженої постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції визнав недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року. Проте, як свідчить аналіз позовних вимог (а. с. 2 - 9) АТ «Українська залізниця» такої позовної вимоги не заявляло. За таких обставин, апеляційний суд зробив неправильний висновок про задоволення такої вимоги та в її задоволенні слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати; ухвалити в частині позовної вимоги АТ «Українська залізниця» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги; рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0863 га, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

ОСОБА_1 сплачено 974,40 грн за подання касаційної скарги. Тому з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 141 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у частині задоволених позовних вимог акціонерного товариства «Українська залізниця» до Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 , про:

визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд;

скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753;

визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року, виданого на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 листопада 1995 року № 97;

витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0863 га, подарованої ОСОБА_1 згідно договору дарування від 17 квітня 2006 року, кадастровий номер 4623686900:02:001:0063;

скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ;

зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою регіональною філією «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця»;

стягнення судових витрат,

скасувати.

В задоволенні позовної вимоги акціонерного товариства «Українська залізниця» до Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року, виданого на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 листопада 1995 року № 97, відмовити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Українська залізниця»до Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 , про:

скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ;

зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою регіональною філією «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця»,

змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Стягнути акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 974,40 грн судових витрат за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук