Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 450/159/18
провадження № 61-4057св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Пустомитівська державна нотаріальна контора,третя особа - Орган опіки та піклування Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 липня 2019 року, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Пустомитівської державної нотаріальної контори, третя особа - Орган опіки та піклування Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, про визнання права власності на спадкове майно,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У січні 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО»), Пустомитівської державної нотаріальної контори, третя особа - Орган опіки та піклування Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла
ОСОБА_4 , яка була власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
У порядку статті 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року
(далі - ЦК Української РСР 1963 року) спадщину після смерті матері прийняла її донька ОСОБА_5 шляхом фактичного прийняття, оскільки на час відкриття спадщини проживала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
На час відкриття спадщини з ОСОБА_6 проживала її донька
ОСОБА_2 , яка вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
ОСОБА_4 за життя склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно онукові ОСОБА_3 .
Проте на час смерті ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_3 разом із спадкодавцем не проживав, протягом шести місяців останній до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався.
Позивач зазначає, що 14 жовтня 2005 року Виконавчим комітетом Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення «Про оформлення права власності на індивідуальні житлові будинки», за змістом якого вирішено оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .
Однак ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за 10 років до прийняття вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування, а, відтак, цивільні права ОСОБА_4 , у тому числі й на оформлення права власності на нерухоме майно, припинилися у момент її смерті.
У подальшому ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» прийняло рішення від 22 грудня 2005 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4
10 березня 2006 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Банахевичу В. Р. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі якого ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» здійснило державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ним.
Позивач вказує, що внаслідок таких дій відповідача порушено права ОСОБА_1 на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та яку спадкоємець прийняла на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , з урахуванням збільшених позовних вимог, просила суд: визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_3 10 березня
2006 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С. на житловий будинок АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та визнати недійсним витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 травня 2006 року; визнати право власності в порядку спадкування на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 ,
в цілому за ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 липня 2019 року (у складі судді Кукси Д. А.) позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , задоволено.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_3 10 березня 2006 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С., зареєстроване в реєстрі за № 1271 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10633409.
Визнано недійсним витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 травня 2006 року № 10633409.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 був малолітнім, його батьки як законні представники в інтересах сина до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини не зверталися. Після досягнення повноліття та набуття повної цивільної дієздатності у 2001 році, ОСОБА_3 звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом лише у березні 2006 року.
Оскільки на момент смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємець її майна за заповітом ОСОБА_3 разом з нею не проживав, після досягнення повноліття та набуття повної цивільної дієздатності у 2001 році, ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом лише у березні 2006 року, при цьому до суду із заявою про продовження строку прийняття спадщини він не звертався, тобто не вчинив дії, які свідчать про прийняття ним спадщини, тому у нотаріуса були відсутні підстави для видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке є недійсним, тому державна реєстрація права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 підлягає скасуванню, а також підлягає скасуванню і реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна та визнанню недійсним витяг про реєстрацію права власності на це нерухоме майно.
Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_5 , яка з підстав, що не заборонені законом, а, отже, правомірно, набула право власності на спадкове майно, проте за життя не зареєструвала право власності на нього.
Після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на спадкове майно, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 .
На час смерті спадкодавця з нею разом проживала її донька ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
Відповідач, оформивши на себе право власності на будинок, фактично заперечує право ОСОБА_1 на спадщину.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.
Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 882,91 грн.
Стягнуто з Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 882,91 грн.
Стягнуто з ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» на користь
ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 882,91 грн.
Стягнуто з Пустомитівської державної нотаріальної контори на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 882,91 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення є доведеними належними та допустимими доказами, а тому вказана заява про стягнення з відповідачів на користь позивача понесених нею витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року
(у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.) апеляційні скарги ОСОБА_3 залишені без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 липня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 серпня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 не вчинив дій, які свідчать про прийняття ним спадщини, а тому у нотаріуса були відсутні правові підстави для видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Оскільки ОСОБА_1 успадкувала спадкове майно, вчинила всі для того дії, а саме, на час смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала разом зі спадкодавцем, тому вважається такою, що прийняла спадщину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року, ОСОБА_3 просив скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від 30 липня 2019 року, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_3 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19)
та від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17 (провадження
№ 61-45856св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, державна реєстрація позивача ОСОБА_1 у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації. При цьому позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів факт її фактичного проживання разом зі спадкодавцем на час її смерті, і, як наслідок, факт порушення її прав.
Натомість проживання ОСОБА_3 у спірному житловому будинку на час смерті баби за адресою реєстрації останньої підтверджується довідкою Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 14 лютого 2006 року, згідно з якою відповідач проживав разом з ОСОБА_4 до дня її смерті у спірному будинку.
Крім того, позивач не довела факт прийняття нею спадщини після смерті матеріОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_4 була членом господарства, яка записана першою, № 2 на АДРЕСА_1 , який належав до робітничого двору.
21 листопада 1993 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до умов якого все своє майно заповіла своєму онукові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 , що стверджується погосподарськими книгами, згідно з якими остання була головою цього робітничого двору.
Відповідно до погосподарської книги особового рахунку № НОМЕР_1 будинок АДРЕСА_1 , за період з січня 1991 року по грудень 1995 року, головою сім`ї записана ОСОБА_4 , членами сім`ї є: син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (мати
ОСОБА_1 ), та внучка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (позивач у справі).
Згідно з копією погосподарської книги особового рахунку № НОМЕР_2 будинок АДРЕСА_2 , де проживала сім`я відповідача, за період з 1991 року по 1995 рік, головою сім`ї записано ОСОБА_8 , а членами сім`ї, крім інших, значиться ОСОБА_3 , правнук (відповідач у справі).
Відповідно до погосподарської книги особового рахунку № НОМЕР_3 будинок
АДРЕСА_2 , за період з 1996 року по 2000 рік, головою сім`ї записано
ОСОБА_9 , а членами сім`ї, крім інших, значиться ОСОБА_3 , син (відповідач у справі).
Після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати в інтересах сина ОСОБА_3 із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини не зверталася (батько на той час помер, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Рішенням виконкому Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 14 жовтня 2005 року № 98 визнано можливим оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 .
Рішенням реєстратора ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» від 22 грудня 2005 року проведено реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за померлою ОСОБА_4 .
10 березня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10 березня 2006 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Банахевичу В. Р. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме житлового будинку АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_3 зареєстрував право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 травня 2006 року № 10633409.
Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була її донька ОСОБА_5 , факт родинних відносин стверджується погосподарськими книгами.
Відповідно до довідки Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 09 липня 2017 року № 2842 ОСОБА_5 , постійно проживала та була зареєстрована разом із матір`ю ОСОБА_4 в житловому будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною донькою ОСОБА_5 та особою з інвалідністю першої групи «А» з дитинства й потребує постійної сторонньої допомоги.
Згідно з довідкою Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 09 липня 2017 року № 2841 ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в житловому будинку АДРЕСА_1 , разом з матір`ю та фактичним опікуном ОСОБА_5 .
Рішенням виконкомуСолонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 жовтня 2005 року № 97 затверджено рішення опікунської ради від 19 жовтня 2005 року № 12 про призначення громадянина ОСОБА_10 (батько) піклувальником над особою з інвалідністю першої групи «А» з дитинства ОСОБА_1 , у зв`язку зі смертю матері.
ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_10 помер.
Рішенням виконкому Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 22 червня 2017 року № 277 затверджено висновок органу опіки та піклування про можливість виконувати обов`язки опікуна ОСОБА_2 щодо його двоюрідної сестри ОСОБА_1 .
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області
від 26 вересня 2017 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнано недієздатною та встановлено над нею опіку. Призначено ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно з довідкою Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 14 лютого 2006 року №1187 ОСОБА_3 проживав разом з бабою ОСОБА_4 до дня її смерті.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з частиною першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
За положеннями статті 15 ЦК України об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно з частиною першою статті 534 ЦК УРСР 1963 року (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Статтею 548 ЦК УРСР (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частина перша статті 549 ЦК УРСР (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 )).
Суди попередніх інстанцій установили, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_3 був неповнолітнім.
У частині другій статті 17 ЦК УРСР (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) зазначено, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.
Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку (частина перша статті 11 ЦК УРСР (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 )).
Встановивши, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_3 був неповнолітнім, проживав разом з матір`ю, в силу свого неповноліття самостійно не міг обирати місце свого проживання поза волею батьків та не міг самостійно вступити в управління та володіння спадковим майном, при цьому його мати до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом в інтересах сина не зверталась, а його батько на той час помер, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у нотаріуса були відсутні правові підстави для видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Також суди дійшли правильного висновку, що у нотаріуса були відсутні правові підстави для видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом лише у березні 2006 року, тобто з пропуском строку для прийняття спадщини, ОСОБА_3 не звертався до суду із заявою про продовження такого строку.
Натомість встановивши, що на час смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею разом проживала донька ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину у порядку пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР (яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги за законом та прийняла спадщину після смерті своєї матері.
На час смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , діяв Цивільний кодекс України 2003 року.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частинами першою та третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Судами установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є інвалідом першої групи «А» з дитинства, потребує постійної сторонньої допомоги, оскільки хворіє стійким хронічним психічним розладом з раннього віку і не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в силу захворювання, ОСОБА_1 проживала разом зі своєю матір`ю, та після смерті останньої прийняла спадщину у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачка правомірно набула право власності на спадкове майно, а відповідач, оформивши його за собою, фактично заперечує її право на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17 (провадження № 61-45856св18), на які заявник посилається в касаційній скарзі.
При цьому касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахували суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
Доводи касаційної скарги, що позивачем не доведено фактичне її проживання разом зі спадкодавцем на час її смерті, не заслуговують на увагу, оскільки в силу свого захворювання ОСОБА_1 потребує постійної сторонньої допомоги та не може фізично проживати у місці відмінному від місця проживання її матері або опікуна (піклувальника).
Також безпідставними є посилання заявника на довідку Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 14 лютого 2006 року № 1187 за змістом якої відповідач проживав разом з бабою ОСОБА_4 до дня її смерті у спірному будинку, оскільки суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановили проживання ОСОБА_7 за місцем проживання його матері, отже спростували вказаний доказ, дали йому належну правову оцінку.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу скаргою ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від 30 липня 2019 року, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук