№ 450/1630/19

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 450/1630/19

провадження № 61-21521св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом - Домашовцем Віталієм Степановичем, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області в складі судді Мусієвського В. Є. від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В. від 14 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 січня 2016 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , яка виникла за договором позики від 18 січня 2016 року в розмірі 11 224 580 грн 55 коп. та встановити спосіб реалізації предметів іпотеки, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний № 829616546236, позначеного на плані під літ. «А-1», який складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 91,1 кв.м. та кухні, загальною площею 217,4 кв.м. з приналежною господарською будівлею, позначеною на плані під літ. «Б-1», а також земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Раковець, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий № 4623685600:01:002:0144, шляхом продажу цього майна з прилюдних торгів за ціною, визначеною при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 січня 2016 року між позикодавцем ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, на підставі якого позикодавець передала, а позичальник прийняла грошові кошти в розмірі 1 620 000 грн. Позичальник зобов`язалася повернути позикодавцю вказані грошові кошти до 18 травня 2016 року. 18 січня 2016 року між іпотекодержателем ОСОБА_3 та іпотекодавцем ОСОБА_2 для забезпечення виконання вказаного зобов`язання укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передавалися житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний № 829616546236, позначений на плані під літ. «А-1», який складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 91,1 кв.м. та кухні, загальною площею 217,4 кв.м. з приналежною господарською будівлею, позначеною на плані під літ. «Б-1», а також земельна ділянка площею 0,12 га, що розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Раковець, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий № 4623685600:01:002:0144.

30 червня 2017 року між ОСОБА_3 та нею укладено договір відступлення права вимоги № 30/06/2017, за умовами якого вона набула право вимоги за договором позики від 18 січня 2016 року та договором іпотеки від 18 січня 2016 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Зазначає, що станом на день подання позову до суду відповідач грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим на заборгованість нараховані 3% річних у розмірі 145 400 грн 55 коп. Зазначала, що сума основного боргу становить 1 620 000 грн, індекс інфляції за період з 19 травня 2016 року по 16 травня 2019 травня склав 137,9%, а відтак, інфляційні втрати становлять 613 980 грн, штраф, передбачений пунктом 7 договору позики від 18 січня 2016 року, що становить 0,5% від суми позики за кожен день прострочення, за вказаний період (1092 дні) складає 8 845 200 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н. Б. за реєстровим № 115, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 , яка виникла за договором позики від 18 січня 2016 року в розмірі 11 224 580 грн 55 коп., шляхом продажу предмета іпотеки, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний № 829616546236, позначеного на плані під літ. «А-1», який складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 91,1 кв.м. та кухні, загальною площею 217,4 кв.м. з приналежною господарською будівлею, позначеною на плані під літ. «Б-1», а також земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський район, с. Раковець, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий № 4623685600:01:002:0144, з прилюдних торгів за ціною, визначеною при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні цілі на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про судовий збір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив із того, що відповідач порушив умови договору позики, внаслідок чого у нового кредитора виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його на публічних торгах.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Домашовець В. С. звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного від 14 грудня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 910/2489/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 761/20611/17, від 09 жовтня 2019 року в справі № 712/10515/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 755/12702/16-ц, від 19 травня 2021 року в справі № 567/1472/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 444/2344/18, від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 296/9078/15-ц, від 05 вересня 2019 року в справі 3 638/2304/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17, від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц та постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2002цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що перелічені в касаційній скарзі заявником правові позиції регламентують правовідносини щодо кредитних договорів, що не може застосовуватися до договору позики, передбаченого статтею 1046 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 450/1630/19 з Пустомитівського районного суду Львівської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду 19 жовтня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 620 000 грн у якості позики і зобов`язалась їх повернути до 18 травня 2016 року, що підтверджується договором позики від 18 січня 2016 року.

На забезпечення виконання вказаного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 січня 2016 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 115, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_2 передала іпотекодержателю ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний № 829616546236, позначений на плані під літ. «А-1», який складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 91,1 кв.м. та кухні, загальною площею 217,4 кв.м. з приналежною господарською будівлею, позначеною на плані під літ. «Б-1», а також земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Раковець, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий № 4623685600:01:002:0144.

Сторони у пункті 1.3 договору іпотеки погодили, що заставна вартість згаданого житлового будинку становить 1 438 800 грн, заставна вартість земельної ділянки - 181 200 грн.

30 червня 2017 року між ОСОБА_3 т ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 30/06/2017 року, відповідно до якого ОСОБА_3 відступила ОСОБА_1 право вимоги до ОСОБА_2 за договором позики від 18 січня 2016 року.

30 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 1993, за умовами якого ОСОБА_3 відступила ОСОБА_1 права вимоги до ОСОБА_2 за договором іпотеки від 18 січня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 115.

У травні 2020 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 30/06/2017 та договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 30 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відступлення права вимоги та відступлення прав за іпотечним договором з тих підстав, що відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Колегією суддів встановлено, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, обсяг зобов`язань за договором позики у позичальника ОСОБА_2 не змінився, тому колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання договору про відступлення права вимоги № 30/06/2017 від 30 червня 2017 року і, відповідно, для визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечним договором від 18 січня 2016 року недійсним.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено частиною першою статті 575 ЦК, іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем відповідно до частини першої статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно з пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (пункт сьомий частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Положеннями частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, задовольняючи позов, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, шляхом проведення прилюдних торгів у зв`язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 умов договору позики.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідальність майнового поручителя обмежена сумою позики у розмірі 1 620 000 грн є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Встановлено, що за договором грошової позики від 18 січня 2016 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 1 620 000 грн.

Пунктом 7 договору позики від 18 січня 2016 року встановлено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не повернула суму позики, вона зобов`язана сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплатити штраф у розмірі 0,5% від суми позики, вказаної у пункті 1 даного договору (1 620 000 грн), за кожен день прострочення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Установивши, що відповідачка не повернула позивачці борг за договором позики, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сума боргу підлягає поверненню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та наявністю підстав для нарахування на суму боргу 3 % річних за період з 19 травня 2016 року по 16 травня 2019 року на підставі статті 625 ЦК України, а також штрафу передбаченого пунктом 7 договору позики за період з травня 2016 року по 16 травня 2019 року.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано визначили суму заборгованості, в рахунок погашення якої проведено звернення стягнення на предмет іпотеки - безпідставні, оскільки позичальник прострочив виконання зобов`язання за договором позики, цей договір не визнано недійсним в судовому порядку, розрахунок заборгованості не спростований.

Правомірність ОСОБА_1 набуття статусу нового кредитора ОСОБА_2 у правовідносинах, що виникли між нею та ОСОБА_3 , як первісним кредитором, у зв`язку з укладенням між ними договору я позики від 18 січня 2016 року та договору іпотеки від 18 січня 2016 року встановлена постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, тому дійсність договорів відступлення від 30 червня 2017 року відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України не мають доводитися при розгляді цієї справи.

Оскільки судами правильно встановлено, що відповідач не виконав забезпечене іпотекою зобов`язання, ОСОБА_1 як іпотекодержатель та кредитор, має право вимагати виконання основного зобов`язання від майнового поручителя ОСОБА_2 .

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Оскаржувані судові рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частиною першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом - Домашовцем Віталієм Степановичем, залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов