Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 452/2808/19
провадження № 61-7110св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_1 .
У сусідній квартирі АДРЕСА_2 зазначеного будинку проживає відповідач ОСОБА_3 .
Позивачі зазначали, що весною 2018 року відповідач здійснила самочинну перебудову сходового маршу загального користування шляхом мурування перегородки на сходах та встановила металеву огорожу на території загального користування.
Внаслідок таких дій відповідача перегороджено центральний вхід до належної позивачам квартири.
Згоди на здійснення перебудови сходового маршу загального користування позивачі не надавали.
У зв`язку зі встановленням відповідачем металевої огорожі позивачі можуть попасти до свого житла лише обійшовши таку огорожу і будинок по периметру, що створює незручності та порушує права позивачів як співвласників будинку на користування своєю власністю на законних підставах.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_3 знести встановлену огорожу на прибудинковій території, а також знести самовільно побудовану перегородку, встановлену на сходовому марші загального користування до входу до квартири АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача на їх користь судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2021 року позов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом знесення встановленої огорожі на прибудинковій території по АДРЕСА_3 , а також знести самовільно побудовану кам`яну перегородку, встановлену на сходовому марші загального користування, до входу до квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_1 в розмірі 2 500 грн, на користь ОСОБА_2 - 2 500 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати на користь ОСОБА_1 в розмірі 384,20 грн, на користь ОСОБА_2 - 384,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі належних і допустимих доказів позивачі довели, що облаштовані відповідачем перегородка і огорожа становлять позивачам перешкоди у користуванні своє власністю, зокрема останні позбавлені можливості потрапити до своєї квартири через центральний вхід, відсутній безперешкодний доступ до квартири позивачів, в тому числі і відповідних служб, а саме швидкої та пожежної допомоги.
Перегородка і огорожа зведені відповідачем у незаконний спосіб, без погодження із сусідами.
Відповідач не спростував доводів позивачів, не надав доказів відсутності перешкод у користуванні позивачами своєю власністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Бобак О. Б. задоволено.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 576 грн судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_3 є чотириквартирним, кожна квартира має окремий вихід на прибудинкову територію.
Власники квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_4 у зазначеному будинку, сторони у справі, домовились розділити спільний коридор, приєднавши його по Ѕ частині до кожної квартири, внаслідок чого кожна квартира отримала окремий вихід на сходову площадку (ганок), а також облаштувати два сходові марші для користування квартирами кожному окремо.
При наявності двох сходових маршів, як окремих входів до кожної з квартир, центрального входу до квартир немає, кожен зі співвласників квартир має окремий вхід.
Перегородка на ганку не перешкоджає позивачам входити до їхнього житла та не порушує права позивачів як власників квартири.
Оскільки спорудження перегородки на ганку не передбачає втручання в несучі конструкції будинку та інженерні системи загального користування, тому дозвіл на її спорудження, як передбачено положеннями законодавства про архітектурну діяльність, не потрібен.
Позивачі не довели обставин, що для входу у квартиру, яка належить їм на праві власності, потрібно обходити огорожу і будинок по периметру.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачі мають вільний доступ до хвіртки воріт, які огороджують весь багатоквартирний будинок.
Житловий будинок було огороджено в 60-х роках металевою сіткою. Заміну сітки на металевий паркан зі сторони проїжджої частини АДРЕСА_1 здійснено з метою безпеки всіх мешканців будинку, в тому числі позивачів, і не порушує права останніх як власників квартири, розташованої у зазначеному будинку.
Позивачі як власники квартири не є ні власниками, ні користувачами прибудинкової території, цілого багатоквартирного будинку, в якому розміщені ще три квартири, тому їх права як власників окремої квартири не порушені й права на задоволення вимоги про знесення встановленої огорожі вони не мають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 595/606/17 (провадження № 61-1266св17), від 16 жовтня 2020 року у справі № 309/828/17 (провадження № 61-4648св20) від 05 листопада 2020 року у справі № 766/8919/18 (провадження № 61-23161св19).
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неповно дослідив наявні у справі докази та надав їм неправильну оцінку, тому зробив неправильний висновок, що огорожу збудовано на території, яка не є прибудинковою, у зв`язку з чим згода співвласників будинку на її зведення не потрібна.
Разом з тим, земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов`язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.
Співвласники багатоквартирного будинку мають право користуватися прибудинковою територією спільно.
При цьому співвласники повинні обирати такі способи користування спільним майном, які б не порушували законних прав та інтересів інших співвласників, не обмежували доступу до спільного майна.
Внаслідок зведення відповідачем огорожі зі сторони проїжджої частини АДРЕСА_3 заблоковано позивачам як співвласникам багатоквартирного будинку доступ та в`їзд на прибудинкову територію, що є порушенням прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду.
Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи, що відповідач здійснила перебудову сходового маршу загального користування, перегородивши центральний вхід до належної позивачам квартири шляхом зведення перегородки на сходах загального користування, без дозволу позивачів як співвласників багатоквартирного будинку.
Зведення перегородки створює незручності та порушує права позивачів як співвласників багатоквартирного будинку.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласники квартир у багатоквартирному будинку та користувачі прибудинкової території мають право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
23 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 червня 2010 року, виданим Самбірською міською радою Львівської області на підставі розпорядження органу приватизації від 05 березня 2010 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а. с. 22, 23).
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5 .
Будинок, в якому проживають сторони, багатоквартирний, розділений на чотирьох господарів.
Згідно з технічним паспортом від 25 листопада 2009 року, виданим Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації (далі - Самбірське МБТІ), квартира АДРЕСА_1 , розташована на першому поверсі одноповерхового будинку та складається з: однієї кімнати, площею 29,8 кв. м, кухні, площею 18,5 кв. м, коридору, площею 5,1 кв. м (а. с. 20).
У плані забудови кварталу АДРЕСА_6 відсутня інформація, що на сходовому марші загального коридору будинку АДРЕСА_3 наявна перегородка (а. с. 16-17).
У поверховому плані будинку АДРЕСА_3 схематично відображено де саме знаходиться спірна перегородка на сходовому марші загального користування (а. с. 12).
Згідно з повідомленням виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 27 вересня 2018 року у Самбірській міській раді відсутня інформація щодо надання дозволу на встановлення огорожі на прибудинковій території на АДРЕСА_7 ; інформація щодо надання дозволу на поділ вхідної групи будинку АДРЕСА_7 (між квартирою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 ) шляхом встановлення перегородки у Самбірській міській раді відсутня. Дозвіл на виконання будівельних робіт, знесення самочинно збудованих об`єктів та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю; інформація щодо надання технічних умов на підключення до центрального водовідведення квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 відсутня (а. с. 13).
Згідно з актом міжвідомчої комісії виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 23 травня 2018 року комісією виявлено поділ вхідної групи будинку АДРЕСА_7 шляхом встановлення перегородки, а також встановлення металевої огорожі з боку АДРЕСА_7 (а. с. 14).
Листом від 20 серпня 2019 року виконком Самбірської міської ради Львівської області повідомив ОСОБА_2 про те, що інформація щодо наявності плану земельної ділянки, яка закріплена за прибудинковою територією житлового будинку АДРЕСА_7 , відсутня (а. с. 15).
Згідно з листом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області від 13 вересня 2017 року квартира АДРЕСА_5 належить на праві власності ОСОБА_3 . На час виїзду посадових осіб Департаменту за вищевказаною адресою виконання підготовчих та будівельних робіт не виявлено. За вищевказаною адресою ОСОБА_3 здійснено перепланування квартири шляхом влаштування перегородки в навісі над сходами без втручання в огороджувальні та несучі конструкції та інженерні системи загального користування (а. с. 28).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачами не доведено обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, зокрема, що встановлена відповідачем перегородка перешкоджає їм користуватися квартирою, власниками якої вони є. Зведена відповідачем огорожа також не перешкоджає позивачам користуватися своїм майном.
Будучи власниками квартири, позивачі не є ні власниками, ні користувачами прибудинкової території цілого багатоквартирного будинку, в якому є ще три квартири, тому їх права як власників окремої квартири не порушені, у зв`язку з чим права на задоволення вимоги про знесення огорожі вони не мають.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 317, частини першої статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, в тому числі і шляхом приведення приміщення до попереднього стану.
При цьому, власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у разі звернення особи до суду із таким позовом важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 461/484/18 (провадження № 61-19122св20).
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05 квітня 1996 року № 31/30/53/396, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов`язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд. Прибудинкова територія встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).
Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Частинами першою - третьою статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
При приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК України, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Будь-які переобладнання або перепланування приміщень загального користування (допоміжних приміщень) у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою всіх співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно спільного майна багатоквартирного будинку вимагає погодження всіх співвласників.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначали, що до квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 був спільний вхід. Згодом до входу була прибудована веранда, яка була спорудою загального користування для власників зазначених квартир.
На час звернення позивачів до суду на веранді наявна перегородка, збудована відповідачем, внаслідок чого вхід до квартири АДРЕСА_4 , власниками якої є позивачі, є утрудненим, потрапити до квартири можна лише з іншої сторони будинку. При цьому сходова клітина є виходом у підвали.
Крім того вказували, що на прибудинковій території ОСОБА_3 звела огорожу, внаслідок чого зменшено прохід до будинку. Можливість зайти до будинку через хвіртку відсутня, оскільки прохід через неї залежить від відповідача, який може її закрити або залишити відкритою. При цьому позивачів ображають.
У випадку, коли хвіртка закрита, позивачі вимушені обходити будинок з іншої сторони, щоб потрапити до своє квартири.
Після знесення огорожі позивачі будуть мати вільний доступ до своєї квартири.
Згоди на зведення перегородки та огорожі позивачі не давали.
Суд першої інстанції, оцінивши належні та допустимі доказі, наявні в матеріалах справи, встановив, що перегородка і огорожа зведені відповідачем без згоди позивачів та становлять перешкоди останнім у користуванні своїм майном, оскільки останні позбавлені можливості безперешкодно користуватися своє власністю, зокрема вільно заходити до своє квартири, мати вільний прохід по прибудинковій території. Також, у разі потреби, до них відсутній безперешкодний доступ відповідних служб, зокрема служби швидкої допомоги.
Відповідач не заперечувала щодо зведення нею перегородки та огорожі, при цьому не надала докази, які б спростовували доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що внаслідок вчинення нею таких дій чиняться перешкоди позивачам у користуванні ними своєю власністю.
На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_3 вчиняє протиправні дії, які перешкоджають позивачам, які є співвласниками квартири у багатоквартирному будинку, володіти та користуватися своїм майном.
Натомість, суд апеляційної інстанції на підставі оцінки тих же доказів дійшов протилежних висновків, не вказавши на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, допущених при оцінці доказів.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами, стали підставою для ухвалення нового судового рішення. А переоцінивши докази, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права допустив суд першої інстанції і в чому вони полягають.
Крім того, суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
У будинку АДРЕСА_7 розташовано чотири квартири, тому такий будинок є багатоквартирним.
Таким чином, у законному користуванні співвласників всіх квартир будинку АДРЕСА_7 перебуває земельна ділянка (прибудинкова територія), володіння і користування нею відбувається співвласниками спільно.
Отже, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що оскільки позивачі як співвласники квартири не є ні власниками, ні користувачами прибудинкової території, цілого багатоквартирного будинку, в якому розміщені ще три квартири, тому внаслідок зведення огорожі їх права як власників окремої квартири не порушені.
За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою, наведені заявником підстави касаційного оскарження підтверджені під час касаційного провадження.
Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири та суд першої інстанції встановив, що їм як співвласникам квартири діями відповідача чиняться перешкоди у користуванні своїм майном, тому незалежно від того обидва позивачі звернулися до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, чи один позивач, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін в цілому.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 3 073,60 грн.
З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування постанови апеляційного суду та залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ОСОБА_3 в розмірі 3 073,60 грн.
Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 073 (три тисячі сімдесят три) гривні 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк