12.06.2024

№ 453/197/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Київ

справа № 453/197/22

провадження № 61-15729св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство оборони України, Державне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1», Державне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_2»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Ясінського Ю. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1»), Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2») про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 грудня 2019 року між ним та Міністерством оборони України укладено контракт, за умовами якого його призначено на посаду директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» терміном до 02 грудня 2024 року.

02 листопада 2021 року Міністерством оборони України видано наказ № 345 «Про створення державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2», шляхом злиття ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ДП «ІНФОРМАЦІЯ_3», у зв`язку з чим його було попереджено 12 листопада 2021 року про наступне звільнення у зв`язку із скороченням його посади, а 05 січня 2022 року Міністерством оборони України видано наказ № 1-ДП про його звільнення з посади директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» з 12 січня 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та розірвання контракту відповідно до підпункту «ґ» пункту 22 розділу 5 контракту.

На виконання зазначеного наказу Міністерства оборони України, 17 січня 2022 року ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» видав наказ № 04-ОС, яким звільнив його з посади директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.

ОСОБА_1 зазначав, що в оспорюваних наказах відсутні конкретні причини та підстави його звільнення, а міститься лише посилання на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, позаяк, вказані у цьому пункті підстави для звільнення за своєю юридичною природою є різними, окрім того, в наказах містяться різні дати його звільнення і пунктами 22, 23, 24 контракту не передбачено такої підстави для звільнення, як реорганізація підприємства.

Також звертав увагу на порушення порядку звільнення, оскільки йому не було запропоновано іншої вакантної посади за його спеціальністю та кваліфікацією, притому, що він має на підприємстві тривалий безперервний стаж.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 05 січня 2022 року № 1-ДП;

- визнати протиправними та скасувати наказ ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 17 січня 2022 року № 04-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- стягнути з ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністра оборони України від 05 січня 2022 року № 1-ДП та наказ ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 17 січня 2022 року № 04-ОС.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Стягнуто з ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2022 року до 11 квітня 2023 року в розмірі 316 220,31 грн.

Стягнуто з ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1 984,80 грн, та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано суду належних доказів того, що робота за спеціальністю та кваліфікацією ОСОБА_1 на підприємстві, яке не ліквідовано, відсутня, також не надано доказів того, що ОСОБА_1 було запропоновано іншу роботу на цьому ж підприємстві чи такий відмовився від переведення на іншу роботу відповідно до вимог статей 49-2 42 КЗпП України.

Крім того, на момент звільнення ОСОБА_1 та по даний час посада директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» є вакантною, що підтверджує штатний розпис голови комісії з припинення ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» та наказ Міністра оборони України від 25 липня 2022 року № 202 «Про визнання таким, що втратив чинність наказ Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року».

У зв`язку із задоволенням вимог про скасування наказів та поновлення на роботі підлягає задоволенню похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 січня 2022 року до дня поновлення на роботі 11 квітня 2023 року.

Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, суд виходив із характеру спірних правовідносин, складності справи, співмірності понесених витрат із ціною позову, значення справи для сторін, розумності і справедливості.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційні скарги Міністерства оборони України та ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» залишено без задоволення, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що внаслідок скорочення штату ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» звільнення інших працівників ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», окрім як позивача, не відбулось. Також відповідачами не було запропоновано позивачу жодної вакантної посади. Окрім того, посада директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» увесь спірний період залишалася вакантною.

Також згідно з наказом Міністерства оборони України від 25 липня 2022 року № 202, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року № 345 «Про створення державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07 грудня 2022 року, внесено рішення засновників юридичної особи або уповноваженого ними органу про відміну рішення щодо припинення юридичної особи ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Витрати на професійну правничу допомогу адвоката, присуджені позивачу, підтверджені документально та є співмірними із складністю даної справи. Наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому підстави для зменшення розміру цих витрат відсутні.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем на стадії апеляційного розгляду справи і описаних у протоколі погодження гонорару, є завищеним, оскільки на стадії апеляційного розгляду справи правова позиція сторони є вже сформованою, а всі докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, досліджені в суді першої інстанції, відтак, підстав для висновку про складнощі у написанні адвокатом відзивів на аналогічні за змістом апеляційні скарги немає, тому витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню в розмірі 3 000,00 грн. За встановлених і наведених вище обставин, такий розмір буде відповідати критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та результатів її розгляду.

Що стосується вимоги позивача про вирішення апеляційним судом питання про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за період до дня ухвалення апеляційним судом рішення в даній справі (набрання законної сили рішенням суду першої інстанції), то така вимога не підлягає задоволенню, оскільки вирішення даного питання врегульовано статтею 236 КЗпП України, а не статтею 270 ЦПК України у спосіб ухвалення судом додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2023 року ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову або закрити провадження в справі.

Касаційна скарга ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що даний спір виник між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення та є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Підставою касаційного оскарження рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (провадження № 11-680апп18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), та постановах Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19 (провадження 61-7321св20), від 19 квітня 2023 року у справі № 760/24447/20 (провадження № 61-2503св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грет О. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У справі, яка розглядається, характер спірних правовідносин являється виключно трудовим, а Міністерство оборони України тут виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах. Отже, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 січня 2024 року, у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О., справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 грудня 2019 року між Міністерством оборони України (далі - Орган управління майном), в особі Міністра оборони України Загороднюка А. П., та ОСОБА_1 (далі - Керівник) укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 прийнято на посаду директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на термін з 03 грудня 2019 року до 02 грудня 2024 року.

У пункті 2 цього контракту зазначено, що на підставі контракту виникають трудові відносини між Керівником підприємства та Органом управління майном.

Відповідно до цього наказу, у зв`язку з припиненням ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 під розписку попереджено про наступне скорочення займаної ним посади.

15 листопада 2021 року головою комісії з припинення ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» видано наказ № 187-ОД «Про скорочення штату працівників», відповідно до якого з 16 лютого 2022 року передбачалося скорочення штату працівників ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1».

05 січня 2022 року Міністром оборони України видано наказ (по особовому складу керівників державних підприємств) № 1-ДП про звільнення з роботи директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 з 12 січня 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та розірвання контракту, укладеного з ним 03 грудня 2019 року, відповідно до підпункту «ґ» пункту 22 розділу 5 контракту.

На підставі цього наказу, 17 січня 2022 року головою комісії з припинення ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» видано наказ № 04-ОС про звільнення з роботи директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 з 17 січня 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, компенсації за 87 календарних днів невикористаних щорічних відпусток та одноразової допомоги в розмірі чотирьох посадових окладів.

Пунктом 22 розділу 5 укладеного з ОСОБА_1 контракту визначені підстави припинення контракту.

Так, зокрема, відповідно до підпункту «ґ» пункту 22, цей контракт припиняється «з інших підстав, передбачених законодавством».

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо предметної юрисдикції спору

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Можна зробити висновок, що суди загальної юрисдикції не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову.

У цьому випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб`єктний склад та участь суб`єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.

До того ж публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений загрозою порушення приватного права та інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, характер спірних правовідносин являється виключно трудовим, а Міністерство оборони України у цій справі виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових правовідносинах.

Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.

Правовідносини у цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження, звільнення з публічної служби, чи оскарження дій суб`єкта владних повноважень.

З огляду на зазначене, спір у цій справі за суб`єктним складом, предметом, обраним позивачем способом захисту порушених прав є приватно-правовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Щодо суті спору

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6268св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/2549/22 (провадження № 61-12734св22) та інших.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано сторонами і матеріалами справи те, що 02 листопада 2021 року Міністерством оборони України видано наказ № 345 «Про створення державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2», шляхом злиття ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ДП «ІНФОРМАЦІЯ_3», визнано ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2» правонаступником припинених підприємств.

Однак внаслідок скорочення штату ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», звільнення працівників ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», окрім як ОСОБА_1 , не відбулось.

Також ОСОБА_1 не було запропоновано жодної вакантної посади на підприємстві.

Окрім того, посада директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» увесь спірний період залишалась вакантною.

Крім того, наказом Міністерства оборони України від 25 липня 2022 року № 202, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року № 345 «Про створення державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник