Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 454/1187/17-ц
провадження № 61-7301св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи (за первісним та зустрічним позовами): Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа за первісним позовом - Сокальська державна нотаріальна контора, Сокальська районна державна адміністрація Львівської області в особі сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 березня 2018 року у складі судді Веремчука О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А. та Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, Сокальська державна нотаріальна контора,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та Сокальська районна державна адміністрація Львівської області в особі сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого Поторицькою сільською радою Сокальського району Львівської області 25 квітня 1988 року, відповідно до рішення Сокальського районного виконавчого комітету від 21 квітня 1988 року № 136 житловий будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований колгоспним двором, головою якого була його баба ОСОБА_5 .
Після смерті останньої право власності на вказаний житловий будинок отримала відповідачка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою 08 вересня
2004 року № 1-2814.
Вважав, що у вказаному колгоспному дворі, головою якого була його баба ОСОБА_5 , є його частка.
Разом з тим, посилався на те, що дізнався він про наявність у відповідачки на праві власності спірного будинку у серпні 2015 році, під час судового розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у колгоспному дворі.
У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті
ОСОБА_5 , видане 08 вересня 2004 року Сокальською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_6 , зареєстроване за № 1-2814 на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будівлі.
Зустрічний позов мотивовано тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 (на час звернення до суду з цим
позовом - АДРЕСА_1) був зареєстрований колгоспним двором, головою якого встановлено її бабу ОСОБА_5 на підставі свідоцтва Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області
від 25 квітня 1988 року, згідно рішення Сокальського районного виконавчого комітету Львівської області від 21 квітня 1988 року.
Вважала, що віднесення вказаного житлового будинку до суспільної групи колгоспний двір відбулось помилково, оскільки така група могла бути присвоєна господарству лише за умови членства голови двору, а прийняття у члени колгоспу здійснювалось виключно загальними зборами колгоспу за поданням правління колгоспу.
При цьому, посилалась на те, що прийняття її баби у члени колгоспу документально не підтвердженні.
Також вважала, що у 1998 році господарство у будь-якому випадку було помилково віднесено до суспільної групи колгоспний двір без врахування наявності у ньому працюючих членів сім`ї.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право приватної власності на будівлі від 25 квітня 1988 року, видане Поторицькою сільською радою Сокальського району Львівської області, недійсним у частині належності домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 до колгоспного двору.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2017 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, Сокальська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Сокальська районна державна адміністрація Львівської області в особі сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним об`єднано із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будівлі в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 березня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , видане 08 вересня 2004 року Сокальською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) зареєстроване за реєстром № 1-2814 у частині 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться по
АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на житловий будинок АДРЕСА_1 проведену реєстраційною службою Сокальського районного управління юстиції Львівської області, що записана у реєстрову книгу № 1 номер запису 131, у частині 1/5 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будівлі відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 640,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали п`ятеро осіб, у тому числі ОСОБА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок з прилеглими спорудами вказаного домоволодіння від 21 квітня 1988 року
№ 136 спірне домоволодіння належало до колгоспного двору, членом якого на той час був і позивач за первісним позовом, а тому суд першої інстанції вважав, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 у частині 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 є недійсним та підлягає скасуванню державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок у частині 1/5 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за первісним позовом не пропущено позовну давність, оскільки про порушення свого права він дізнався лише у 2015 році, під час судового розгляду цивільної справи за позовом його матері до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у колгоспному дворі.
Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою за зустрічним позовом пропущено позовну давність, а відповідачем за зустрічним позов заявлено клопотання щодо застосування наслідків такого пропуску.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем за первісним позовом не пропущено позовну давність, оскільки про порушення свого права він дізнався лише у 2015 році, під час судового розгляду цивільної справи за позовом його матері до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у колгоспному дворі.
Задовольняючи первісний позов частково, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 у частині 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 та скасуванню державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок у частині 1/5 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями, оскільки спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали п`ятеро осіб, у тому числі ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок з прилеглими спорудами вказаного домоволодіння від 21 квітня 1988 року
№ 136 спірне домоволодіння належало до колгоспного двору, членом якого на той час був і позивач за первісним позовом.
Також, суд першої інстанції правильно вважав, що зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки такий позов подано з пропуском позовної давності, на застосуванні наслідків пропуску якого наполягав відповідач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із районного суду указану цивільну справу та зупинено виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 березня 2018 року.
У листопаді 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і призвели, як вона вважала, до ухвалення незаконних рішень.
Вважала, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували наслідки спливу позовної давності до первісного позову.
Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно посилались на те, що ОСОБА_1 дізнався про те, що вона є власником усього спірного житлового будинку лише у 2015 році із позову їхньої матері до неї, як вона вважала, не встановили факту (фактів), через які він не знав або не міг знати про це раніше і не звертався саме із цієї причини до суду.
Не встановлено судами попередніх інстанцій будь-яких обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 дбав про спірний житловий будинок як про свою власність.
Крім того, посилалась на те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано правильність віднесення спірного житлового будинку до колгоспного двору.
Посилалась на те, що станом на 01 січня 1988 року її баба ОСОБА_5 була на пенсії та у цьому господарстві проживали дочка останньої
ОСОБА_4 , яка працювала санітаркою у районній поліклініці, та зять - ОСОБА_7 , який працював водієм на комбікормовому заводі, а тому вона вважала, що всупереч Порядку ведення погосподарського обліку у сільських радах, спірний житловий будинок помилково віднесено до колгоспного двору.
Також посилалась на те, що судами попередніх інстанцій скасовуючи державну реєстрацію її права власності на спірний житловий будинок у частині 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями без залучення відповідачем будь-якого органу чи іншого суб`єкта державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно, до якого могла б бути пред`явлена така вимога.
Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 вересня 2004 року, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою
08 вересня 2004 року за № 1-281, ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 7 т. 1).
Згідно із довідки колгоспу «Дружба» від 19 червня 1979 року № 15 ОСОБА_5 перебувала членом колгоспу «Дружба». Дата вступу у колгосп - січень 1950 рік. Працювала у колгоспі з 01 січня 1950 року по
24 травня 1979 року. Довідка видана на підставі книг обліку праці та відомостей про зарплату за 1950 - 1979 року, які зберігаються в архіві колгоспу «Дружба» (а. с. 8 т. 1).
Відповідно до відомостей про кількість вироблених трудоднів, трудову участь у колгоспі ОСОБА_5 з матеріалів архівної пенсійної справи
№ 3111 ОСОБА_5 перебувала членом колгоспу «Дружба» та зазначено кількість вироблених трудоднів за 1950 - 1979 року (а. с. 9 т. 1).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів від 21 квітня 1988 року № 136 «Про оформлення права власності та реєстрацію житлових будинків» оформлено право власності окремих громадян та колгоспних дворів АДРЕСА_1 значиться господарство ОСОБА_5 як колгоспний двір
(а. с. 12-14 т. 1).
У відповідності до листа комунального підприємства Львівської обласної ради Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації
від 04 серпня 2015 року № 3302 будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований колгоспним двором, головою якого встановлено було ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Поторицькою сільською радою Сокальського району Львівської області 25 квітня 1988 року згідно рішення Сокальського районного виконавчого комітету Львівської області
від 21 квітня 1988 року № 136 (а. с. 15 т. 1).
Відповідно до погосподарської книги № 7 за 1986 - 1990 роки по с. Горбків у господарстві, особовий рахунок
АДРЕСА_4 ) зареєстровані та проживали:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4, голова двору; ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_5, дочка; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, зять;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6, онук; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, онука.
Згідно із погосподарської книги № 10 за 1991 - 1995 роки по с. Горбків у господарстві, особовий рахунок АДРЕСА_5 зареєстровані та проживали: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4, голова двору; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5, дочка; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, зять; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6, онук, тимчасово відсутній на навчання; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, онука, тимчасово відсутня на навчання, що підтверджується довідкою Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області від 04 серпня 2013 року № 57 (а. с. 17 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 16 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане
до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції
1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції
1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.
Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.
Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові
від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.
Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові
від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.
Отже, вирішуючи спір у частині первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12 81 ЦПК України), встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність», у ньому були зареєстровані та проживали п`ятеро осіб, у тому числі позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , обґрунтовано вважав, що спірне домоволодіння належало до колгоспного двору, членом якого на той час був і позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , а тому дійшов правильного висновку про необхідність визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , у частині 1/5 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на такий житловий будинок у частині 1/5 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
При цьому, у частині вирішення зустрічного позову, суди дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні зазначених вимог за пропуском позовної давності, який суперечить встановленим обставинам та висновкам судів у частині задоволення первісного позову, який суди обґрунтовували встановленими обставинами про те, що спірне спадкове майно відносилось до колгоспного двору, а, отже, позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими. Разом з тим, суди попередніх інстанцій при вирішенні зустрічних позовних вимог не врахували, що позовна давність може бути застосована лише до обґрунтованого позову.
Оскільки у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено за пропуском позовної давності, то є необхідність у зміні мотивів відмови у зустрічному позові з підстав його необґрунтованості, що не вплине на правильність висновків суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, у задоволенні якого судами відмовлено.
Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 дізнався, що власником всього будинку стала його сестра ОСОБА_2 одноособово тільки у
2015 році, під час судового розгляду справи за позовом їхньої матері до останньої, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки трирічний строк звернення до суду за захистом прав ОСОБА_1 не пропущений.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
При цьому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу
від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх
(§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо зупинення виконання рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року було зупинено дію рішення Сокальського районного суду Львівської області
від 06 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня
2019 року у частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будівлі, змінити з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.
Поновити дію рішення Сокальського районного суду Львівської області
від 06 березня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович