ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року
м. Київ
справа № 454/3221/21
провадження № 61-3005св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарова Валентина Вікторовичана ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року, постановлену у складі судді Веремчук О. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення грошових коштів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 вересня 2019 року № 200-ОС та від 25 вересня 2019 року № 201-ОС його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Кінологічного навчального центру. При його звільненні з військової служби відповідач нарахував та виплатив йому грошове забезпечення за серпень-вересень 2019 року в сумі 16 557,70 грн, з яких 460,97 грн - за серпень 2019 року та 15 096,73 грн - за вересень 2019 року.
Вказував на те, що 26 вересня 2019 року він повернув Кінологічному навчальному центру надлишково отримане ним, на думку відповідача, грошове забезпечення за серпень-вересень 2019 року у розмірі 16 557,70 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 116.
Разом із тим, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2019 року у справі № 463/3878/19 його відсторонено від посади старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) з організації оперативно-розшукової діяльності оперативно-розшукового відділу оперативно-розшукового управління ІНФОРМАЦІЯ_3 на строк до 14 липня 2019 року включно у зв`язку зі здійсненням відносно нього кримінального провадження № 42019070210000007.
Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» військовослужбовцям, відстороненим від посад відповідно до КПК України, з наступного після відсторонення від посад дня за період, протягом якого вони не перебували на посаді, виплачуються оклад за військовим званням і надбавка за вислугу років.
Вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 42019070210000007 його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 КК України. Цей вирок суду набрав законної сили 27 серпня 2019 року, а тому з 27 серпня 2019 року до 25 вересня 2019 року (день його виключення зі списків особового складу Центру) він не вважався таким, що відсторонений від посади, а тому на день виключення його зі списків особового складу він мав право на отримання належного йому грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення). Зазначена обставина щодо наявності у нього на день виключення його зі списків особового складу Центру права на отримання належного йому грошового забезпечення встановлена також рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 260/2622/20, яким зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 донарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно отримані та утримувані грошові кошти у сумі 16 557,70 грн.
У жовтні 2021 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - ОСОБА_2 подав до суду заяву про закриття провадження у справі, оскільки така не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення грошових коштів, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року залишено без змін.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом спору є стягнення коштів, які, на думку позивача, були неправомірно отримані відповідачем за рахунок його грошового забезпечення у серпні-вересні 2019 року, коли він проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, тобто перебував на публічній службі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гончаров В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не врахували, що з 25 вересня 2019 року військова служба позивача в Державній прикордонній службі, тобто публічна служба, закінчилась, а відповідач утримав з позивача грошові кошти 26 вересня 2010 року, тобто після звільнення позивача з військової (публічної) служби і закінчення проходження ним такої служби. За таких обставин на момент набуття відповідачем грошових коштів (16 557,70 грн) такі кошти вже належали позивачу як цивільній особі і вимогу про їх повернення позивач також заявив вже як цивільна особа.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарова В. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України у чинній редакції).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що спір, який виник між сторонами, стосується проходження позивачем військової служби, що включає виплату останньому грошового забезпечення, а тому дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки така не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зазначені висновки також узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), а також правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18).
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у справі виник після звільнення позивача з військової служби, яка вважається публічною службою, та пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються перебування на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарова Валентина Вікторовича залишити без задоволення.
Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник